Рішення

від 16.06.2023 по справі 300/396/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2023 р. справа № 300/396/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

06.02.2023 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду через підсистему «Електронний суд» з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ДПС в Івано Франківській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу за період січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу заступника начальника територіального органу, розрахованого відповідно до положень ч.3 ст. 346-1 Податкового кодексу України, схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1346;

- зобов`язати відповідача нарахувати позивачу заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток; компенсації за невикористані відпустки; оплата часу простою; оплату лікарняних; оплату матеріальної допомоги; допомоги на оздоровлення; оплату вихідної допомоги) за період з січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ч.3 ст.346-1 Податкового кодексу України, схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1346 (далі Постанова №1346), з урахуванням усіх установлених позивачу у цей період надбавок і премій, індексації зарплати та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно за період січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року нараховано заробітну плату в меншому розмірі, зокрема, не виходячи з розміру посадового окладу заступника начальника територіального органу, розрахованого відповідно до положень ч.ч. 4,7 ст. 43 Конституції України, ч.3 ст.346-1 Податкового кодексу України та Постанов №1346, та, як наслідок, на думку позивача, відповідачем протиправно і в меншому розмірі за спірні періоди нараховані надбавка за вислугу років; надбавка за ранг державного службовця; надбавка за інтенсивність праці; надбавка за виконання особливо важливої роботи; премія; індексація заробітної плати; оплата часу відпусток; компенсації за невикористані відпустки; оплата часу простою; оплата лікарняних; оплата матеріальної допомоги; оплата допомоги на оздоровлення; оплата вихідної допомоги.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.02.2023 відкрив провадження у справі №300/396/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні)(а.с.7).

01.03.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Головного управління ДПС в Івано-Франківській області вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. У відзиві представник відповідача зазначив, що наказом ДПС України від 24.01.2020 №30 «Про умови оплати праці працівників ДПС та її територіальних органів» затверджено для ГУ ДПС в Івано-Франківській області посадовий оклад для посади заступника начальника в розмірі 10 600,00 грн., яку займала ОСОБА_1 , а наказом ДПС України від 21.10.2021 №899 «Про умови оплати праці працівників ДПС та її територіальних органів» затверджено Головним управління ДПС в Івано-Франківській області посадовий оклад для посади заступника начальника в розмірі 12 400,00 грн., яку займала ОСОБА_1 . При цьому, вказаний посадовий оклад у розмірі 12 400,00 грн., було встановлено для посади заступника начальника, яку займала ОСОБА_1 і на 2022 рік (а.с.13-14).

23.03.2023 від позивача через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з аргументами відповідача у відзиві. Так, позивачем зазначено, що зміни до ч. 7 ст. 50 Закону України «Про державну службу», ч. 3 ст. 346-1 Податкового кодексу України, Схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1346, а також до Закону України «Пропрожитковий мінімум» в частині, яка регламентує розмір посадових окладів державних службовців податкових органів у спірний період, не вносилися, а тому законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року (на 01.01.2021 та 01.01.2022), з метою визначення посадового окладу позивача, не було. Окрім цього, позивач послалась на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, а також на висновки рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18)(а.с.27-35).

18.04.2023 від позивача через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли також додаткові пояснення, в яких висловлені мотиви щодо задоволення позову, аналогічні, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив. Окрім того, позивач послалась на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 у справі №120/5264/22 (а.с.37-42).

15.05.2023 відповідач подав до суду заперечення, відповідно до яких не погоджується із вимогами позивача, зазначеними у відповіді на відзив, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, не відповідають фактичним обставам справи. Так, представником відповідача зазначено, серед іншого, що Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» чітко визначені законодавчі критерії щодо встановлення посадового окладу для державних службовців, у зв`язку із чим посадовий оклад ОСОБА_1 , у тому числі із січня 2021 року складав 10 600 грн. Поряд з цим, Законом України від 08.10.2021 №1807-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» статтю 26 цього Закону було виключено, тобто, законодавцем знято обмеження, визначені статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» відповідно до якої було установлено, що: «у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли на 01.09.2020». Відтак, із жовтня 2021 року розмір посадового окладу ОСОБА_1 почав вираховуватися відповідно до вимог Постанови №1346 та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2 102,00 грн.). Тобто, посадовий оклад позивача на 2022 рік склав 12 400,00 грн., (2 102 х 5,9). На думку представника відповідача, шляхом подання даного позову позивач має на меті через орган судової влади встановити собі інший посадовий оклад, ніж було передбачено чинними на той час законодавчими нормами. Окрім цього, на думку представника відповідача, позовна вимога ОСОБА_1 зобов`язального характеру є дискрецією повноважень, підміною повноважень контролюючого органу щодо встановлення державному службовцю посадового окладу, яка не лежить в площині компетенційних повноважень суду (а.с.58-61).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 протягом, зокрема 2021-2022 років, займала посаду заступника начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. При цьому, відповідно до розрахункового листа позивача за 2021 рік ОСОБА_1 нараховано за січень жовтень 2021 року оклад в розмірі 10 600 грн., в місяць, за листопад-грудень 2021 року оклад в розмірі 12 400 грн., в місяць (а.с.4). Відповідно до розрахункового листа позивача за 2022 рік ОСОБА_1 нараховано за січень грудень 2022 року оклад в розмірі 12 400 грн., в місяць (а.с.5).

Водночас, згідно вказаних розрахункових листів позивача за 2021 та 2022 років, виходячи з нарахованих розмірів посадових окладів, позивачу нараховані надбавки за вислугу років, за ранг державного службовця, за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, а також премії та індексації заробітної плати. Разом із цим, враховуючи згадані складові заробітної плати, позивачу нараховано: оплату часу відпусток; компенсації за невикористані відпустки; оплату лікарняних; оплату матеріальної допомоги; допомоги на оздоровлення; оплата часу простою; оплату вихідної допомоги.

На переконання позивача відповідачем неправильно визначено її посадовий оклад протягом 2021 та 2022 років як заступника начальника Головного управління ДПС в Івано Франківській області та, як наслідок, неправильно розраховано інші складові її заробітної плати та належні їй виплати, а тому позивач звернулася до суду з даними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 за №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено, зокрема, Державну податкову службу України. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 за №1200).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, відповідно до якого, утворено, зокрема, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, серед яких Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (пункт 1). Установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 2 Постанови №893).

Наказом Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС» наказано, серед інших, ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559) з 22.10.2021 припинено (а.с.16-17).

Наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління ДПС в Івано-Франківській області як територіальний орган ДПС, утворений на правах відокремленого підрозділу.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.09.2020 внесено запис в Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084) як територіального органу, утвореного на правах відокремленого підрозділу (зворот а.с.21).

Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 затверджено «Положення про Головне управління ДПС в Івано-Франківській області», відповідно до пункту 1 якого Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084) є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559).

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» наказано розпочати з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно із частинами 1, 3 статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 за №108/95-ВР (далі Закон №108/95-ВР), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

При цьому, спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України (ч. 5 ст. 3 Закону №889-VIII).

Статтею 7 Закону №889-VIII, серед іншого, визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно до положень ч. 1, 2 ст. 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).

Разом із тим, згідно частини 7 статті 50 Закону України «Про державну службу» складові заробітної плати та особливості оплати праці державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органів визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.

Згідно частини 1 статті 346-1 Податкового кодексу України держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців та інших працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій з метою створення матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними обов`язків.

У відповідності до частини 2 статті 346-1 Податкового кодексу України заробітна плата державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця або за спеціальне звання;

4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

5) надбавки за інтенсивність праці;

6) надбавки за виконання особливо важливої роботи;

7) надбавки за персональну кваліфікацію;

8) надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності;

9) премії.

Частиною 3 вказаної статті Податкового кодексу України визначено, що схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців.

Так, схема посадових окладів державних службовців податкових органів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1346. Відповідно до вказаної Схеми, посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт 5,9.

Суд звертає увагу, що статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2 102 грн.

Водночас, статтею 26 вказаного Закону було передбачено, що у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли на 1 вересня 2020. При цьому, станом на 01.09.2020 посадовий оклад заступника керівника Головного управління ДПС в Івано-Франківської області (з урахуванням вимог постанови Кабінету міністрів України від 18.01.2017 №17 «Питання оплати праці працівників державних органів», якою затверджено схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році) становив 10 600 грн.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами було чітко визначені законодавчі критерії щодо встановлення посадового окладу для державних службовців, в тому числі і посади, яку на той час займала позивач.

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС Івано-Франківській області від 29.01.2021 за №190 введено в дію штатний розпис ГУ ДПС Івано-Франківській області на 2021 з визначенням посадового окладу, в тому числі і заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області (10 600 грн.), тобто посади, яку займала ОСОБА_1 . При цьому, вказаний Наказ від 29.01.2021 за №190 доведений до відома, в тому числі позивача, про що свідчить підпис останньої на ньому, проставлений без жодних зауважень (зворот а.с.104).

Отже, суд погоджується із відповідачем, що посадовий оклад ОСОБА_1 з початку 2021 року складав 10 600 грн., а тому їй правомірно нараховувалась заробітна плата включно із всіма її складовими, виходячи із розміру посадового окладу у розмірі 10 600 грн.

Разом із цим, судом встановлено, що Законом України від 08.10.2021 №1807-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (який набрав чинності 21.10.2021) статтю 26 цього Закону було виключено.

Тобто, законодавцем, починаючи із 21.10.2021 знято обмеження, визначені статтею 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відповідно до якої у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовувались розміри та умови оплати праці, що діяли на 1 вересня 2020.

З огляду на викладене, суд констатує, що, починаючи з 21.10.2021 розмір посадового окладу, яку займала позивач (заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області) відповідно до вимог Постанови №1346 (щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу) та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2 102 грн.) складав 12 400,00 (2 102 х 5,9).

Так, на виконання вказаних норм наказом ДПС України від 21.10.2021 №899 «Про умови оплати праці працівників ДПС та її територіальних органів» затверджено Головному управлінню ДПС в Івано Франківській області посадовий оклад для посади заступника начальника в розмірі 12 400,00 грн. (а.с.63).

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 20.10.2021 по 02.11.2021 перебувала в щорічній відпустці, а тому слушними є доводи відповідача про те, що оклад за жовтень 2021 року для ОСОБА_1 залишився в розмірі 10 600,00 грн. (тобто до першого дня відпустки включно по 19.10.2021 нараховано пропорційно за фактично відпрацьований час).

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що у період з січня по вересень 2021 року посадовий оклад заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області, тобто посади, яку замала позивача, становив 10 600,00 грн., а з жовтня по грудень 2021 року 12 400,00 грн.

Також судом встановлено, що статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2 102 грн.

Тобто, розмір посадового окладу, яку займала позивач (заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області) відповідно до вимог Постанови №1346 (щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу) та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів (2 102 грн.) складав 12 400,00 (2 102 х 5,9).

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС Івано-Франківській області від 27.01.2022 за №25 введено в дію штатний розпис ГУ ДПС Івано-Франківській області на 2022 рік з визначенням посадового окладу, в тому числі і заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській області (12 400 грн.), тобто посади, яку займала ОСОБА_1 . При цьому, вказаний Наказ від 27.01.2022 за №25 доведений до відома, в тому числі позивача, про що свідчить підпис останньої на ньому, проставлений без жодних зауважень (зворот а.с.66).

Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3 р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18), то такі є безпідставними, оскільки в даному рішенні перевірялась конституційність окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україні, яке не застосовується в межах даних правовідносин. Більше того, воно стосується відносин у сфері надання пільг ветеранам війни, тобто воно не є правозастосовним в межах даної адміністративної справи.

Окрім цього суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.11.2021 у справі №360/503/21 (щодо здійснення перерахунку пенсії військовослужбовцям) та від 04.04.2023 у справі №120/5264/22 (щодо визначення розміру суддівської винагороди), оскільки вони не є релевантними до даних правовідносин.

Водночас суд не приймає до уваги посилання позивача на невідповідність вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2021» Закону України «Про державний бюджет України на 2022» положенням Конституції України, оскільки гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України є завданням Конституційного Суду України і саме цей орган судової влади наділений повноваженнями приймати рішення та давати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України. Повноважень адміністративного суду стосовно дослідження відповідності або невідповідності законів положенням Конституції України чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що протягом 2021 2022 років відповідачем правильно, у відповідності до чинного на той час законодавства (в тому числі і положень ч. 3 ст. 346-1 Податкового кодексу України, схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1346) розраховано ОСОБА_1 її посадовий оклад, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача не підлягають до задоволення.

Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України, похідна позовна вимога вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

З урахуванням вказаної норми та вищевикладених мотивів суду про безпідставність позовних вимог щодо протиправності бездіяльності відповідача в питанні визначення посадового окладу позивача за період 2021 2022 років, суд констатує і про необхідність відмови у задоволенні вимог зобов`язального характеру, зокрема перерахування позивачу інших складових заробітної плати та інших належних їй виплат.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 даної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, зокрема те, що посадовий оклад позивача як заступника начальника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області за період 2021 2022 років відповідачем розраховано вірно та у відповідності до чинного законодавства, суд вважає, що позивач не довела обставин, які б свідчили про порушення її прав, свобод чи інтересів, при цьому, відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.