Постанова

від 09.11.2023 по справі 300/396/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 300/396/23 пров. № А/857/12954/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

за участі секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Скільським І.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС щодо не нарахування їй за період січень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу заступника начальника територіального органу, розрахованого відповідно до положень ч.3 ст.3461 Податкового кодексу України (далі - ПК України, ПКУ), схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №1346 від 28.12.2020 (далі - Постанова №1346) та зобов`язати відповідача нарахувати їй заробітну плату, включаючи оплату часу відпусток, компенсації за невикористані відпустки, оплату часу простою, оплату лікарняних, оплату матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення, оплату вихідної допомоги за вищевказані періоди, виходячи з приведених норм законодавства, з урахуванням усіх установлених їй у цей період надбавок і премій, індексації заробітної плати та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою витрат за вказаний період.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що всупереч вимог ч.3, 4 ст.40 КАС України, головуючий суддя вирішив питання заявленого відводу, не передавши матеріали справи для вирішення питання про його відвід іншому судді, який не входить до складу суду, який розглядає справу. Також вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не взяв до уваги положення Закону України Про запобігання корупції, розглянувши дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка повинна була бути розглянута за правилами загального позовного провадження. З приводу неправильного застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.3461 ПК України та Постанови №1346, покликається на примітку 1 до Схеми посадових окладів державних службовців податкових органів, затвердженої Постановою №1346, відповідно до якої посадові оклади державних службовців податкових органів визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний коефіцієнт. З огляду на неправильний розрахунок розміру посадового окладу, невірно було нараховано інші складові її заробітної плати. Також вважає, що усунення невідповідності вимог Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік Закону України Про державний бюджет України на 2022 рік Конституції України, суд першої інстанції мав би застосувати положення ч.4 ст.7 КАС України. У доповненні до апеляційної скарги позивачка вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин Закон України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача Бабій Т.С. та Токара В.І., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як видно з матеріалів справи, позивачка протягом 2021-2022 років, займала посаду заступника начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області.

Відповідно до розрахункового листа позивачки за 2021рік їй нараховано за січень жовтень 2021рокуоклад в розмірі 10600грн, за листопад-грудень 2021рокуоклад в розмірі 12400грн. Відповідно до розрахункового листа позивачки за 2022рік їй нараховано за січень грудень 2022року оклад в розмірі 12400грн, в місяць.

Водночас, згідно вказаних розрахункових листів за 2021 та 2022 років, виходячи з нарахованих розмірів посадових окладів, позивачці нараховані надбавки за вислугу років, за ранг державного службовця, за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи, а також премії та індексації заробітної плати. Також, враховуючи вказані складові заробітної плати, позивачці нараховано: оплату часу відпусток; компенсації за невикористані відпустки; оплату лікарняних; оплату матеріальної допомоги; допомоги на оздоровлення; оплата часу простою; оплату вихідної допомоги.

Вважаючи, що відповідачем неправильно визначено її посадовий оклад протягом 2021 та 2022 років як заступника начальника ГУ ДПС та, як наслідок, неправильно розраховано інші складові її заробітної плати та належні їй виплати, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2021-2022 років відповідачем правильно, у відповідності до чинного на той час законодавства (в тому числі положень ч.3 ст.3461 ПК України, Постанови №1346) розраховано позивачці її посадовий оклад.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018 Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України утворено, зокрема, Державну податкову службу України. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (п.2постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018).

Постановою Кабінету Міністрів України №537 від 19.06.2019 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, відповідно до якого, утворено, зокрема, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.

Постановою Кабінету Міністрів України №893 від 30.09.2020 Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, серед яких Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (пункт 1). Установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієїпостанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (п.2 Постанови №893).

Наказом Державної податкової служби України №556 від 08.10.2020 Про ліквідацію територіальних органів ДПС наказано, серед інших, ліквідувати як юридичну особу публічного права ГУ ДПС в Івано-Франківській області.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559) з 22.10.2021 припинено.

Наказом ДПС №529 від 30.09.2020 Про утворення територіальних органів ДПС утворено ГУ ДПС в Івано-Франківській області як територіальний орган ДПС, утворений на правах відокремленого підрозділу.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.09.2020 внесено запис в Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084), як територіального органу, утвореного на правах відокремленого підрозділу.

Наказом ДПС України №643 від 12.11.2020 затверджено Положення про ГУ ДПС в Івано-Франківській області, відповідно до пункту 1 якого, ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084) є правонаступником майна, прав та обов`язків ГУ ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559).

Наказом ДПС України №755 від 24.12.2020 Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій наказано розпочати з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п.1 Постанови №893.

Як встановлено судом, у зв`язку з перебуванням позивачки на посаді за попереднім штатним розписом та відсутністю пропозицій щодо встановлення надбавок, відповідачем не встановлено їй, як заступнику начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області, премію (у розмірі 20% від посадового окладу) за період з жовтня по грудень 2022 року.

Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно ч.1, 3 ст.94 Кодексу законів про працю України, заробітна платаце винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цимКодексом, Законом України «Про оплату праці»та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.1 Закону України Про оплату праці №108/95-ВР від 24.03.1995 (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна платаце винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст.2 Закону №108/95-ВР, структура заробітної плати включає :

- основну заробітну платуце винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткову заробітну платуце винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

При цьому, спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889).

Окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаютьсяМитним кодексом УкраїнитаПК України(ч.5 ст.3Закону №889).

Статтею 7 Закону №889, серед іншого, визначено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно ч.1 ст.50 Закону №889, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.50 Закону №889, заробітна плата державного службовця складається з : 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення). До премій державного службовця належать : 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Відповідно до ч.6 ст.52 Закону №889, премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу. Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Разом з тим, згідно ч.7ст.50 Закону №889, складові заробітної плати та особливості оплати праці державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органів визначаються МК України та ПК України.

Згідно ч.1 ст.3461 ПК України, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців та інших працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій з метою створення матеріальних умов для незалежного і сумлінного виконання ними обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст.3461 ПК України, заробітна плата державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій складається з : 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця або за спеціальне звання; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) надбавки за інтенсивність праці; 6) надбавки за виконання особливо важливої роботи; 7) надбавки за персональну кваліфікацію; 8) надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності; 9) премії.

Частиною третьою ст.3461 ПК України визначено, що схема посадових окладів державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій визначається Кабінетом Міністрів України та не включається до загальної схеми посадових окладів державних службовців.

Схема посадових окладів державних службовців податкових органів затверджена Постановою №1346, відповідно до якої, посадові оклади розраховуються з урахуванням коефіцієнта співвідношень до прожиткового мінімуму, зокрема для заступника начальника територіального органу такий коефіцієнт5,9.

Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2021рік установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами : з 1 січня2102грн.

Водночас, статтею 26 цього Закону було передбачено, що у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовуються розміри та умови оплати праці, що діяли станом на 01.09.2020.

Колегія суддів зазначає, що станом на 01.09.2020 посадовий оклад заступника керівника ГУ ДПС в Івано-Франківської області (з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №17 від18.01.2017 Питання оплати праці працівників державних органів, якою затверджено схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році) становив 10600грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, вказаними нормативно-правовими актами було чітко визначені законодавчі критерії щодо встановлення посадового окладу для державних службовців, в тому числі і посади, яку на той час займала позивачка.

Судом встановлено, що наказом ГУ ДПС №190 від29.01.2021 було введено в дію штатний розпис ГУ ДПС на 2021 з визначенням посадового окладу, в тому числі посади заступника начальника ГУ ДПС (10600грн), яку займала позивачка.

Наказ №190 від29.01.2021 був доведений до відома, в тому числі позивачки, про що свідчить її підпис на ньому, проставлений без жодних зауважень.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що посадовий оклад позивачки з початку 2021року складав 10600грн, а тому їй правомірно нараховувалась заробітна плата включно з усіма її складовими, виходячи з розміру посадового окладу у розмірі 10600грн.

Разом з тим, Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2021рік №1807-ІХ від08.10.2021, який набрав чинності 21.10.2021 статтю 26 цього Закону було виключено.

Тобто, починаючи з 21.10.2021 знято обмеження, визначені статтею 26Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, відповідно до якої у 2021 році для всіх категорій працівників державних органів застосовувались розміри та умови оплати праці, що діяли на 01.09.2020.

Таким чином, з 21.10.2021 розмір посадового окладу позивачки на посаді заступника начальника ГУ ДПС відповідно до вимог Постанови №1346 щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет на 2021 рік для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (2102 грн) складав 12 400,00 (2102 х 5,9).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вказаних норм наказом ДПС України №899 від 21.10.2021 Про умови оплати праці працівників ДПС та її територіальних органів було затверджено ГУ ДПС в Івано Франківській області посадовий оклад для посади заступника начальника в розмірі 12400,00грн.

Колегія суддів враховує, що позивачка у період з 20.10.2021 по 02.11.2021 перебувала в щорічній відпустці, а тому її оклад за жовтень 2021року залишився в розмірі 10600,00грн (тобто до першого дня відпустки включно по 19.10.2021 нараховано пропорційно за фактично відпрацьований час).

Відтак, у період з січня по вересень 2021року посадовий оклад заступника начальника ГУ ДПС, тобто посади, яку займала позивачка, становив 10600,00грн, а з жовтня по грудень 2021року12400,00грн.

Також, статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2022рік установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів : з 1січня2102грн.

Тобто, розмір посадового окладу позивачки на посаді заступника начальника ГУ ДПС в Івано Франківській област відповідно до вимог Постанови №1346 (щодо коефіцієнта 5,9 для визначення посадового окладу заступника начальника територіального органу) та з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про державний бюджет України на 2022 рік для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів (2102грн) складав 12400,00 (2102 х 5,9).

Наказом ГУ ДПС №25 від27.01.2022 було введено в дію штатний розпис ГУ ДПС на 2022 рік з визначенням посадового окладу, в тому числі заступника начальника ГУ ДПС, тобто посади, яку займала позивачка, в розмірі 12400грн.

Вищевказаний наказ також був доведений до відома позивачки, що підтверджується її підписом.

Суд першої інстанції вірно не врахував посилання позивачки на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від30.11.2021 по справі №360/503/21 (щодо здійснення перерахунку пенсії військовослужбовцям) та від 04.04.2023 по справі №120/5264/22 (щодо визначення розміру суддівської винагороди), оскільки вони не є релевантними до даних правовідносин.

Також вірно не взяв до уваги посилання позивачки на невідповідність вимог Закону України Про державний бюджет України на 2021 Закону України Про державний бюджет України на 2022 положенням Конституції України, оскільки гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України є завданням Конституційного Суду України і саме цей орган судової влади наділений повноваженнями приймати рішення та надавати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України. Повноважень адміністративного суду стосовно дослідження відповідності або невідповідності законів положенням Конституції України чинним законодавством України не передбачено.

Стосовно доводів скаржниці про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки суддею не передано матеріали справи для вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

З матеріалів справи видно, що 14.06.2023 у суді першої інстанції було зареєстровано заяву позивачки про відвід судді.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 у задоволенні заяви про відвід судді Скільського І.І. було відмовлено.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Згідно ч.3 ст.39 КАС України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно ч.4 ст.40 КАС України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою ст.31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Аналіз приведених вище процесуальних норм дає підстави для висновку, що подана позивачкою заява про відвід пізніше ніж за три робочі дні до судового засідання, була розглянута без її передачі іншому судді, з дотримання встановлених КАС України вимог.

Стосовно покликання скаржниці на те, що суд розглянув за правилами спрощеного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує : значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.2, 3 ст.12 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а загальне позовне провадження для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

При цьому, частина четверта статті 12 КАС України містить виключний перелік справ, які розглядаються за правилами загального позовного провадження, зокрема, щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першщою статті 2661 цього Кодексу.

Крім цього, відповідно до особливостей розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, визначених ч.5 ст.262 КАС України, за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ч.6 ст.262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін : у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Колегія суддів вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагали проведення підготовчого та судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачка не позбавлена можливості, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, подавати суду додаткові докази, письмові пояснення щодо них чи будь-які власні письмові пояснення щодо обставин справи.

Більше того, розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні не створює будь-яких процесуальних чи практичних перешкод особі в доступі до правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12,308, 315,316,321,325,328,329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року по справі №300/396/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук У зв`язку із перебуванням судді Носа С.П. з 20.11.2023 по 24.11.2023 включно у відпустці та судді Шевчук С.М. з 27.11.2023 по 28.11.2023 включно у відпустці, повний текст постанови складений та підписаний повним складом суду 29.11.2023.