Ухвала

від 16.06.2023 по справі 420/6778/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6778/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2023 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Іванова Е.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Добро» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добро» звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у якому просило визнати протиправним та скасування Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44312312 від 29.11.2018 року; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення зняти арешт, обтяження з майна, а саме з приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовної заяви ТОВ зазначило, що є власником нежитлового приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі продажу від 10.01.2023р. посвідченому приватним нотаріусом Кірнас І.В.. Та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у спеціальному розділі є обтяження 29166393 від 29.11.2018 року зареєстровано державним реєстратором Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення державної виконавчої служби ГУ юстиції в Одеській області (наразі відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коржовою Ю.Е. відповідно до Постанови про арешт майна боржника №54049819, підстава несення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44312312 від 29.11.2018р. При внесенні інформації ОСОБА_1 , було зазначено власником майна права якого обтяжуються ТОВ «ЕКООІЛ» код 35404294, та на той момент власником обтяженого майна взагалі була інша юридична особа ТОВ «Євротанк ЛПІДЖІ» код ЄДРПОУ 38016918 у якого саме й придбав позивач майно.

Звернувшись із заявою до відповідача з вимогою виключити з реєстру інформацію щодо обтяження №29166393 від 29.11.2018 року на приміщення авто газозаправної станції, отримали відповідь, з якої дізнались, що на виконанні в Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції в Одеській області перебувало зведене виконавче провадження 54049819 з виконання виконавчого напису №906858 виданого 23.04.2014 року приватним нотаріусом КМНО про звернення стягнення на нерухоме майно-нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13 в районі складської території кадстровий номер 5110137300:07:001:0015, цільове призначення земельної ділянки для будівництва авто газозаправної станції з автомагазином (1 поверх) що належить на праві власності: ТОВ «ЕКООІЛ» для задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у розмірі 1 636924,82грн. та 4000грн. плату за вчинення виконавчого напису, виконавче провадження. В рамках вказаного зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем відділу було винесено постанову про арешт майна боржника №54049819, якою накладено арешт на заставне майно боржника ТОВ «ЕКООІЛ» -нежитлове приміщення автогазозаправочна станція загальною площею 7,2 км.м. що знаходиться в м.Одесі вул..Поджіо Братів 13.

Та на час накладення арешту на майно воно не належало боржнику, а належало іншій особі, відмінній від боржника за виконавчим провадженням, а на цей час позивачу, тому такий арешт підлягає скасуванню, а дії відповідача визнанню протиправними.

19 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував, та вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав. Відповідно до даних, які містяться в Автоматизовній системі виконавчих проваджень на виконання у відділі перебувало зведене виконавче провадження ВП №54049819, до складу якого входило виконавче провадження №43113792 з виконання виконавчого напису №906858 виданого 23.04.2014 року приватним нотаріусом КМНО про звернення стягнення на нерухоме майно-нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13 в районі складської території кадстровий номер 5110137300:07:001:0015, цільове призначення земельної ділянки для будівництва авто газозаправної станції з автомагазином (1 поверх) що належить на праві власності: ТОВ «ЕКООІЛ» для задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у розмірі 1 636924,82грн. та 4000грн. плату за вчинення виконавчого напису, виконавче провадження та в рамках вказаного зведеного виконавчого провадження державним виконавцем відділу було винесено постанову про арешт майна боржника №54049819, якою накладено арешт на заставлене майно боржника ТОВ «ЕКООІЛ» - нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13. 24.05.2019 р. виконавчі провадження, які входили до складу зведеного були завершені відповідно до п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». Виконавчі провадження були знищені через закінчення строку зберігання на підставі п.9.9, 9.10 Наказу міністерства юстиції України №2274/5 від 22.12.2018р., тому копії виконавчих матеріалів відсутні. Та станом на теперішній час норми ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачають вчинення виконавчих дій у завершеному виконавчому провадженні, та посилається на п.15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2021р. Отже порядок вчинення виконавчих дій у завершеному виконавчому провадженні передбачає тільки зняття арешту з майна боржника після задоволення боржником вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів накладених на боржника. Та відповідно до ч.1 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Та посилається на п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення , дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», як на підставу для закриття провадження у справі, а також постанову Великої палати Верховного суду від 17.04.2028 р. по справі №523/9076-ц.

Ухвалою суду від 05.04.2023 року відкрито позовне провадження та ухвалено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 05.04.2023 року зупинено провадження по справі №420/6778/23 до надходження до суду витребуваних матеріалів.

Ухвалою суду від 16.06.2023 року поновлено провадження у справі.

Судом встановлено, що у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції в Одеській області перебувало зведене виконавче провадження ВП №54049819, до складу якого входило виконавче провадження №43113792 з виконання виконавчого напису №906858 виданого 23.04.2014 року приватним нотаріусом КМНО про звернення стягнення на нерухоме майно-нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13, що належало на праві власності: ТОВ «ЕКООІЛ» для задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у розмірі 1 636924,82грн. та 4000грн. плату за вчинення виконавчого напису.

29.11.2018 року державним реєстратором Коржовою Ю.Е., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер №44312312 яким зареєстровано арешт нерухомого майна нежитлового приміщення автогазозаправочної станції площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13 на підставі постанови про арешт в майна боржника №54049819.

24.05.2019 р. виконавчі провадження, які входили до складу зведеного були завершені відповідно до п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна на яке може бути звернуто стягнення).

10.01.2023 року між ТОВ ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ» (продавець) та ТОВ «Добро» (покупець) укладений договір купівлі-продажу за умовами якого покупець купив нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13.

ТОВ «ЄВРОТАНК ЛПІЛЖІ» набуло право власності на вищевказане нежитлове приміщення 05.07.2018 року на підставі договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Федорченко Т.М., 26.05.2010р. та договору про відступлення права вимоги, посвідченого Антиповою І.В. приватним нотаріусом КМНО 15.11.2017р. за реєстровим номером 819.

В березні 2023 року представник позивача адвокат Петрова А.В., звернулась

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із запитом в якому просила надати роздруківки з Автоматизованої системи виконавчих проваджень всіх документів в рамках зведеного виконавчого провадження ВП №54049819 та надати реєстраційний номер ВП та ідентифікатор доступу щодо зведеного ВП №54049819.

Листом від 24 березня 2023 року №03-01 відповідач повідомив, що позивач не є стороною виконавчого провадження за виконавчим листом ВТР №906858 виданим 23.04.2014р. приватним нотаріусом КМНО, за яким боржником є ТОВ «ЕКООІЛ».

Позивач, вважаючи, що такими діями відповідача та рішенням порушено право останнього на розпорядження майном придбаним в 2023 році, звернулося до суду з позовом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №820/7173/16 (К/9901/25603/18) "неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відноси".

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №307/2382/15-ц (провадження №14-609цс18) критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Як слідує із матеріалів справи ТОВ "Добро" звернувся до суду як власник майна на усунення перешкод, шляхом зобов`язати зняти арешт з такого майна, які були накладені на майно боржника - ТОВ "ЕКОІОЛ".

Відповідно до четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

У свою чергу частиною першою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №826/16025/18 (провадження №11-471апп19) та справи 805/1569/17 (провадження №11-302апп19) сформувала правовий висновок, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

Так, Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про нотаріат" нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна на підставі отриманого повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, припинення чи розірвання договору довічного утримання, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Констатуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки набуття вже після накладення арешту ТОВ "Добро" права володіти, користуватися та розпоряджатися майном за результатами укладеного договору купівлі-продажу, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин особи, яка не є стороною у виконавчому провадженні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вищезазначена правова позиція є усталеною позицією Верховного Суду, та викладена у постанові Великої палати Верховного суду по справі №805/1569/17 від 05.06.2019р., постанові Верховного суду від 24 березня 2020 року по справі №826/26460/15.

Згідно з частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі №420/6778/23.

Та виходячи з суб`єктного складу сторін спору даний спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись пунктом 1 частиною першою статті 238, частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Добро» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Е.А. Іванов

.