Постанова

від 28.09.2023 по справі 420/6778/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/6778/23

Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРО» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023р. про закриття провадження по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРО» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2023р. ТОВ «ДОБРО» звернулося до суду із адміністративним позовом до ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44312312 від 29.11.2018р.;

- зобов`язати ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт, обтяження з майна, а саме з приміщення автогазозаправної станції, загальною площею 7,2 кв.м., за адресою: Одеська область, м.Одеса, вул.Поджіо Братів, буд.13.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2023р. провадження у справі відкрито.

В подальшому, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023р. провадження у справі за позовом ТОВ «ДОБРО» до ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ТОВ «ДОБРО» подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення відповідача, наділеного владно-управлінськими функціями, оскільки набуття вже після накладення арешту ТОВ «ДОБРО» права володіти, користуватися та розпоряджатися майном за результатами укладеного договору купівлі-продажу, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин особи, яка не є стороною у виконавчому провадженні, у зв`язку із чим розгляд даної справи необхідно здійснювати за правилами господарського судочинства.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спірне питання, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що у ВПВР УДВС ГТУЮ в Одеській області перебувало зведене виконавче провадження ВП №54049819, до складу якого входило виконавче провадження №43113792 з виконання виконавчого напису №906858 виданого 23.04.2014р. приватним нотаріусом КМНО про звернення стягнення на нерухоме майно-нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13, що належало на праві власності: ТОВ «ЕКООІЛ» для задоволення вимог ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» у розмірі 1 636 924,82грн. та 4 000грн. плату за вчинення виконавчого напису.

29.11.2018р. державним реєстратором Коржовою Ю.Е. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер №44312312 яким зареєстровано арешт нерухомого майна нежитлового приміщення автогазозаправочної станції площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса, вул.Поджіо Братів буд.13 на підставі постанови про арешт в майна боржника №54049819.

24.05.2019р. виконавчі провадження, які входили до складу зведеного були завершені відповідно до п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна на яке може бути звернуто стягнення).

10.01.2023р. між ТОВ «ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ» (продавець) та ТОВ «ДОБРО» (покупець) укладений договір купівлі-продажу за умовами якого покупець купив нежитлове приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса вул.Поджіо Братів буд.13.

ТОВ «ЄВРОТАНК ЛПІДЖІ» набуло право власності на вищевказане нежитлове приміщення 5.07.2018р. на підставі договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Федорченко Т.М. 26.05.2010р. та договору про відступлення права вимоги, посвідченого Антиповою І.В. приватним нотаріусом КМНО 15.11.2017р. за реєстровим номером 819.

В березні 2023р. представник позивача адвокат Петрова А.В., звернулась до ВПВР УЗПВР в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із запитом в якому просила надати роздруківки з Автоматизованої системи виконавчих проваджень всіх документів в рамках зведеного виконавчого провадження ВП №54049819 та надати реєстраційний номер ВП та ідентифікатор доступу щодо зведеного ВП №54049819.

Листом від 24.03.2023р. №03-01 позивач повідомлено, що він не є стороною виконавчого провадження за виконавчим листом ВТР №906858 виданим 23.04.2014р. приватним нотаріусом КМНО, за яким боржником є ТОВ «ЕКООІЛ».

Вважаючи, що такими діями відповідача та рішенням порушено право останнього на розпорядження майном придбаним в 2023 році, ТОВ «ДОБРО» звернулося до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваної ухвали про закриття провадження у даній справі, з урахуванням висновків суду першої інстанції та доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Так, положеннями ч.1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Пунктами 1, 2, 7 ч.1 ст.4 КАС України встановлено, що:

1. адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

2. публічно правовий спір спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

3. суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відтак можна зробити висновок, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Приписами ч.1 ст.287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.

У відповідності до ч.1 ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями ч.1 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За правилами п.6 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Як вбачається із матеріалів справи, що спір виник між ТОВ «ДОБРО» та органом державної виконавчої служби з приводу рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме зняття арешту, обтяження з майна (приміщення автогазозаправної станції, загальною площею 7,2 кв.м., за адресою: Одеська область, м.Одеса, вул.Поджіо Братів, буд.13).

Судова колегія звертає увагу на те, що якщо позивачі звернулися в суд за захистом їхнього порушеного права на майно, на яке державний виконавець наклав арешт в інтересах інших осіб, такі правовідносини мають приватноправовий характер, а тому спір слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства (див. постанови Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №815/615/16, від 19.02.2020р. у справі №806/932/16 і від 11.03.2020р. у справі №803/1485/17).

У постанові від 11.12.2019р. по справі №826/12775/15 за адміністративним позовом юридичної особи до органу ДВС про зняття арешту з майна, яке позивач вважав своєю власністю, Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані іншим учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не призведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання адміністративним судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст.60 Закону №606-ХІV. Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (ст.60 Закону №606-ХІV). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення речового права на майно. Оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду за правилами господарського судочинства з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що право власності у ТОВ «ДОБРО» на нежитлового приміщення авто газозаправної станції загальною площею 7,2 кв.м за адресою : Одеська обл. м.Одеса, вул.Поджіо Братів, буд.13 виникло на підставі Договору купівлі продажу від 10.01.2023р., тобто після прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44312312 від 29.11.2018р., а тому на момент прийняття спірні рішення жодним чином не порушували права та інтереси позивача.

Вказані обставин свідчать про те, що оскаржуване рішення не стосується обмежень застосованих до товариства, та в даному випадку наявний спір про захист набутого права власності, що вказує на необхідність розгляду даної справи не в порядку адміністративного судочинства, а в порядку господарського судочинства.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, вбачається, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав позивача у сфері саме публічно-правових відносин, оскільки подання позову спрямоване на поновлення порушених майнових прав позивача, як власника нерухомого майна.

З огляду на викладене та сформованої практики Верховного Суду, спір, що розглядається, не є публічно-правовим, а є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, та, з огляду на суб`єктний склад, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для закриття провадження.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРО» залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023р. про закриття провадження залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту отримання.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді:І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко