Рішення

від 07.06.2023 по справі 148/2178/21

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/2178/21

Провадження №2/148/33/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 червня 2023 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого суддіСаламахи О.В.,

за участю секретаря Григоренко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 доТульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт,про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за період відсторонення роботи, -

В С Т А Н О В И В:

З урахуванням заяви представника позивача про зменшення позовних вимог, яку суд розцінює як заяву про зміну предмету позову, яка була подана до початку розгляду справи по суті, представник позивача ОСОБА_2 від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт про скасування наказу про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за період відсторонення роботи, мотивуючи позовні вимоги тим, що позивач працює з 01.07.2018 в Тульчинській дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт на посаді прибиральниці.

У листопаді 2021 року, ОСОБА_1 стикнулась із грубим порушення її конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи.

У подальшому, 05.11.2021 позивачу вручено повідомлення про обов?язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а вже 08.11.2021 останній відповідачем вручено Наказ № 28 від 08.11.2021, про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров?я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи.

Крім того, 09.11.2021 ОСОБА_1 направила відповідачу заяву з проханням допустити до роботи, проте відповіді на заяву не надходило і на момент подання даного позову позивача до роботи не допущено.

Представник позивача звертає увагу на тому, що ні в посадові інструкції, ні в будь якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов?язання з боку Позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищевказаного щеплення, тому вважають Наказ № 28 від 08.11.2021 про відсторонення позивача з роботи незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом з наступних підстав.

Конституцією України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

3міст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 4 Конституції України). Це право забезпечується обов?язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов?язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Стаття 2 Кодексу законів про працю, передбачає основні трудові права працівників. Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 (далі Наказ № 2153), який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, а саме: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих держадміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 № 595. Зокрема, до протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °С тощо.

Наказ про відсторонення мотивований положенням Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме: ч. 2 ст. 12: «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я».

Також, представник позивача вказує, що на теперішній час не встановлено законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплень від КОВІДУ-19, тому Наказ відповідача є незаконним та підлягає скасуванню.

Вказані обставини змусили представника позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати Наказ відповідача № 28 від 08.11.2021 про відсторонення позивача від роботи; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату за період 08.11.2021 по 14.03.2022 в сумі 29225,24 грн. ( 230,12 грн., *127 днів); в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 6903,60 грн., допустити рішення до негайного виконання; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились. Від представника адвоката Мишковської Т.М. надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача та представника, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Представник Тульчинськоїдитячо-юнацькоїспортивної школидля дітей-сирітдиректор ЮрківськийВ.М.у судовезасідання нез`явився,подав заявупро проведеннясудового засіданнябез йогоучасті,позовні вимогине визнає.

Відповідно до ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з наказом №15 від 26.06.2018 прийнята на роботу у Тульчинську дитячо-юнацьку спортивну школу для дітей-сиріт на посаду прибиральниці (а.с. 6).

Згідно повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №29.01 від 05.11.2021 адресоване директором Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт до ОСОБА_1 , позивача було попереджено про наслідки не надання документу до 08.11.2021, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 (а.с. 7).

Відповідно до наказу директора Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт № 28 від 08.11.2021 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 " (а.с. 8), ОСОБА_1 , прибиральницю, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач ОСОБА_1 09.11.2021 зверталась із заявою до директора Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт Юрківського В.М. про допуск її до роботи в зв`язку з тим, що Наказ № 28 від 08.11.2021 неправильно оформлений, на ньому відсутня печатка (а.с. 9).

Згідно довідки про доходи, виданої директором та головним бухгалтером Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт (а.с. 11), заробітна плата за два місяці склала 14037 грн., вересень 7746 грн. та жовтень 6291 грн., всього: 14037 грн.

Відповідно до копії наказу Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт №07 від 14.03.2022 «Про зупинення дії наказу від 08.11.2021 № 28», від 15.03.2022 зупинено дію вищевказаного наказу (а.с. 61).

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст. 20 ЦК України,право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами трудового законодавства, зокрема нормамиКодексу Законів про Працю України.

Положеннямистатті 3 КЗпП Українивизначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно ст.2-1 КЗпП Українизабороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно ст.5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.46КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Відсторонення працівника від роботи - це один із випадків, передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Здійснюючи відсторонення від роботи працівника роботодавець зобов`язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення: правову підставу; наслідки відсторонення для інших осіб; законодавчо встановлені гарантії відстороненого працівника на оплату праці; строки відсторонення, які мають відповідати часу, потрібному, щоб усунути причини відсторонення, якщо уповноважений орган не визначив інший строк відсторонення.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган відстороняє від роботи через видавання наказу (розпорядження) по підприємству, в якому зазначаються підстави відсторонення з посиланням на нормативні акти та період, на який працівник відсторонюється від роботи. Працівник повинен ознайомитися з наказом під підпис, а в разі його відмови складається акт. Запис про відсторонення до трудової книжки не вноситься.

Згідно ст.10 Закону України " Основи законодавства України про охорону здоров`я" від 19.11.1992, громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно ч.1, 2ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чиномст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»до обов`язкових щеплень віднесено лише щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу, а щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за вищевказаною статтею не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Частинами 3, 4ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Судом встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ) від 04.10.2021 № 2153 (далі Наказ № 2153), який набув чинності 08.11.2021, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Пунктом 3 Наказу № 2153, до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача у наказі №28 від 08.11.2021 став вищевказанийнаказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

Щодо твердження позивача про те, що перелік обов`язкових щеплень визначається виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у якому щеплення проти COVID-19 відсутнє, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

У п. 269 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ зазначає, що визначення терміну "закон" у словосполученні "відповідно до закону" необхідно розуміти не у формальному сенсі, а більш широкому, включаючи підзаконні нормативні акти.

За нормами ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в ч. 1 передбачено ряд захворювань, профілактичні щеплення від яких визначені обов`язковими в самому законі. Частина друга цієї ж статті передбачає можливість введення і інших обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Заклад, працівником якого є позивач ОСОБА_1 , визначене таким, що його працівники підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, наказом Міністерства охорони здоров`я України.

Тобто, враховуючи зазначене рішення ЄСПЛ, як джерело права, немає підстав стверджувати, що обов`язковість щеплення проти COVID-19, не встановлена законом.

Таким чином, суд доходить висновку, що процедура визначення обов`язковості щеплення проти COVID-19 передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" дотримана.

Також, нормою ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначені наслідки ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, а саме: у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Зазначена норма не суперечить ст. 46 КЗпП України, частина перша якої містить можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у випадках передбачених законодавством. Тобто підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватися не лише законом, а й підзаконними нормативними актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, у редакції постанови від 15.12.2021, яка діяла на час видання оспорюваного наказу, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 до 31.03.2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 та від 22.07.2020 № 641. Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до частини 1 статті 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними чи неконституційними.

Також, директором Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт

було повідомлено ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №29.01 від 05.11.2021 та попереджено про наслідки не надання документу до 08.11.2021, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19. Отже, відповідач при відстороненні позивача від роботи, діяв на підставі чинних нормативно-правових актів.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Щодо мети втручання, то, як зазначено в п. 272 рішення ЄСПЛ від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», запровадження обов`язкової вакцинації з метою досягнення високого рівня вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити серйозний ризик для здоров`я, кореспондується з метою захистити здоров`я інших людей, тому, такі втручання цілком припустимі.

Як зазначено, в наказі Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року №2153 перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій. Тобто у даному випадку, мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка розповсюдилася за короткий термін у всьому світі.

У пунктах 274 та 280 рішення від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ констатує, що органи влади держави можуть самостійно визначати політику у сфері охорони здоров`я і межі їх розсуду є достатньо широкими.

У даному спорі органи влади, шляхом запровадження обов`язкової вакцинації проти COVID-19 для закладу, у якому працює позивач, надали їй вибір зробити щеплення (при відсутності протипоказань) чи бути відстороненою без виплати заробітної плати. Позивач не надав жодних доказів, що свідчили б про неможливість чи наявність об`єктивних труднощів для того, щоб зробити щеплення. Також, відсутні докази щодо неможливості отримання нею відповідної довідки про наявність протипоказань.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 висловив правову позицію про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою.

Отже, інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивач не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід - відсторонення від роботи.

Тимчасова втрата заробітної плати, внаслідок відсторонення від роботи за встановлених обставин - це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати саме такий шлях та відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігалось робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2022 справа №130/3548/21 викладено висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: «11.35., відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Крім того, у п. 13.14. - Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 справа №130/3548/21 викладено висновок, «…що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.»

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , працювала на посаді прибиральниці у Тульчинській дитячо-юнацької спортивній школі для дітей-сиріт, що зумовлювало велику кількість соціальних контактів, неможливість встановлення для неї дистанційної форми роботи, а тому, відсторонення позивачки з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, та здоров`я заінтересованих осіб є виправданим.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про законність оспорюваного наказу, відтак відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу директора Тульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт № 28 від 08.11.2021 «Про відсторонення ОСОБА_1 з посади прибиральниці з 08.11.2021».

Аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.

З огляду на те, що у частині позовних вимог про скасування наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » суд дійшов висновку про їх безпідставність, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за період з 08.11.2021 по 14.03.2022 в сумі 29225,24 грн., також слід відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними від першої позовної вимоги.

За ст. 135 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачем, не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 13, 81, 141, 229, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 доТульчинської дитячо-юнацької спортивної школи для дітей-сиріт,про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за період відсторонення роботи - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.06.2023.

Суддя: