Рішення

від 19.06.2023 по справі 910/4024/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2023Справа № 910/4024/23За позовом Приватного підприємства «Приорітет-1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго»

про стягнення 791 253, 26 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Приорітет-1» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 791 253,26 грн, з яких: 564 903, 78 грн основний борг, 105 180, 52 грн пеня, 105 382, 61 грн інфляційні втрати та 15 786, 35 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки товару №14-07 від 14.07.2020, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/4024/23, відмовлено в задоволені клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

10.04.2023 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла довідка банку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 04.08.2020 по 01.02.2023, також позивач надав письмове підтвердження, що станом на 07.04.2023 ціна позову залишається незмінною

03.05.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній частково визнає позовні вимоги, а саме в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 564 903, 78 грн та заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на скрутний фінансовий стан через складну фінансово-економічну ситуацію в країні, яка склалась внаслідок ведення воєнного стану, що є загальновідомим фактом та форс-мажорними обставинами, на підтвердження чого надає лист Торгово-промислової палати України, а тому на його думку він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору на період їх дії. Також подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в обґрунтування якого зазначає, що ані позову, ані ухвали суду про відкриття провадження в справі засобами поштового зв`язку не отримував, а ознайомився з матеріалами справи лише 21.04.2023, крім того, посилається на карантині обмеження та введення воєнного стану в Україні.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 направлялась судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою пошти від 05.04.2023: "за нерозшуком".

Отже відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження в справі є 05.04.2023.

Відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву на позов є саме 20.04.2023.

До господарського суду надійшов відзив відповідача 03.05.2023 тобто після закінчення строку встановленого судом для його подання.

Частиною 1 стаття 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Приймаючи до уваги обставини викладені відповідачем у обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання відзиву, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання відзиву поважними та поновити відповідачу пропущений строк для подання відзиву.

07.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві, зокрема, зазначає, що відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку, не надано жодного доказу, який би свідчив про вплив обставин непереборної сили саме за зобов`язаннями, які вникли між сторонами на підставі договору поставки. Також вказує, що останній втратив право посилатись на дію форс-мажорних обстави, адже відповідно до п. 6.4. договору мав повідомити позивача про їх наявність, що ним зроблено не було.

Заперечень на відповідь на відзив матеріали справи не містять.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) в розумний строк, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

14.07.2020 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір поставки № 14-07, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю кабель, провід та шнур (далі - товар) в кількості, якості визначених видатковою накладною, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно із п. 1.2. договору ціна відповідної партії товару встановлюється видатковими накладними до цього договору. Загальна сума цього договору визначається сумою всіх видаткових накладних.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили, що товар поставляється партіями визначеними видатковими накладними. Приймання товару здійснюється покупцем на умовах DDP за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 А.

У пункті 2.3. договору передбачено, що право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника та підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 3.1. договору покупець зобов`язаний сплатити постачальникові ціну партії товару, встановлену п. 1.2. даного договору та відповідною видатковою накладною, на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на партію товару.

Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника належних до сплати сум (п. 3.1. договору).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України:

5.1.1. порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору;

5.1.2. сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності).

Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення

договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного

виконання цього договору (п. 5.1.3. договору).

Згідно із п. 5.2. договору покупець за порушення строків оплати товару, передбачених п. 3.1. даного договору зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до п. 6.1. договору сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дій непереборної сили, визначених у цьому договорі.

У пункті 6.2. договору сторонами погоджено, що під форс-мажорними обставинами (непереборною силою) у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись): стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, масові епідемії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та локаути, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого згадування, які унеможливлюють виконання сторонами цього договору або тимчасово суттєво перешкоджають такому виконанню.

Згідно із п. 6.3. договору настання непереборної сили має бути засвідчено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.

Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору (п. 6.4. договору).

Відповідно до п. 6.5. договору якщо форс-мажорі обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим, але не більш як на 6 місяців.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання

сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2020 року або повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 8.1. договору).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 624 903, 78 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №33 від 03.02.2022 на суму 334 375, 15 грн та № 51 від 17.02.2022 на суму 290 528, 63 грн, які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

У свою чергу, як зазначають позивач та відповідач, останнім оплачено отриманий товар за вказаними вище видатковими накладними в загальному розмірі 60 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку про рух коштів між сторонами за період з 04.08.2020 по 01.02.2023.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 564 903, 78 грн основного боргу, 105 180, 52 грн пені, 105 382, 61 грн інфляційних втрат та 15 786, 35 грн 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 624 903, 78 грн, що підтверджується вказаними вище видатковими накладними.

Суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами в пункті 3.1. договору погоджено, що покупець зобов`язаний сплатити постачальникові ціну партії товару, встановлену п. 1.2. даного договору та відповідною видатковою накладною, на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на партію товару.

Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку, що строк оплати товару настав.

Як зазначають позивач та відповідач, останнім оплачено отриманий товар за вказаними вище видатковими накладними в загальному розмірі 60 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку про рух коштів між сторонами за період з 04.08.2020 по 01.02.2023.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором за поставлений товар у розмірі 564 903, 78 грн (624 903, 78 грн - 60 000, 00 грн), доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі матеріали справи не містять, відповідач визнає суму основної заборгованості у відзиві на позов, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача за загальний період з 06.03.2022 по 20.09.2022 пеню в розмірі 105 180, 52 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Згідно із п. 5.2. договору покупець за порушення строків оплати товару, передбачених п. 3.1. даного договору зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем за загальний період з 06.03.2022 по 20.09.2022 в розмірі 105 180, 52 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 105 382, 61 грн інфляційних втрати за період з квітня 2022 року по січень 2023 року та 15 786, 35 грн 3% річних за період з 01.04.2022 по 06.03.2023.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з квітня 2022 року по січень 2023 року в розмірі 105 382, 61 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у сумі 15 786, 35 грн за загальний період з 01.04.2022 по 06.03.2023, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Згідно із п. 6.3. договору настання непереборної сили має бути засвідчено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.

Відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Суд зауважує, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

У пункті 6.4. договору сторони погодили, що сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 564 903, 78 грн основного боргу, 105 180, 52 грн пені, 105 382, 61 грн інфляційних втрат та 15 786, 35 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» (02095, місто Київ, вулиця Княжий Затон, будинок 9А, офіс 369, ідентифікаційний код 38893520) на користь Приватного підприємства «Приорітет-1» (04213, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 53Б, нежитлове приміщення ХІІ, ідентифікаційний код 31289407) 564 903 (п`ятсот шістдесят чотири тисячі дев`ятсот три) грн 78 коп. основного боргу, 105 180 (сто п`ять тисяч сто вісімдесят) грн 52 коп. пені, 105 382 (сто п`ять тисяч триста вісімдесят дві) грн 61 коп. інфляційних втрат, 15 786 (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 35 коп. 3% річних та 11 868 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 80 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань