Постанова

від 10.10.2023 по справі 910/4024/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2023 р. Справа№ 910/4024/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.10.2023 у справі №910/4024/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023

у справі № 910/4024/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Приватного підприємства «Приорітет-1»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго»

про стягнення 791 253,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 564 903,78 грн. за поставлений за договором поставки № 14-07 від 14.07.2020, але неоплачений товар, пені в сумі 105 180,52 грн., 3 % річних в сумі 15 786,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 105 382,61 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач частково визнав позовні вимоги, а саме в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 564 903, 78 грн. та заперечив проти задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, пославшись на скрутний фінансовий стан через складну фінансово-економічну ситуацію в країні, яка склалась внаслідок ведення воєнного стану, що є загальновідомим фактом та форс-мажорними обставинами, на підтвердження чого надав копію листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 позов задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 564 903,78 грн. основного боргу, 105 180,52 грн. пені, 105 382,61 грн. інфляційних втрат, 15 786,35 грн. 3% річних та 11 868,80 грн. судового збору.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за договором поставки № 14-07 від 14.07.2020 товару, з огляду на що останній має право на стягнення неоплаченої частини вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах.

Суд першої інстанції пришов до висновку про те, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) так як:

- загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим;

- згідно із п. 6.3 спірного договору настання непереборної сили має бути засвідчено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом, проте відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо;

- обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності;

- у пункті 6.4 спірного договору сторони погодили, що сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору, проте в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 в частині стягнення пені у розмірі 105 180,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 105 382,61 грн., 3% річних у розмірі 15 786,35 грн. за договором поставки № 14-07 від 14.07.2020.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що висновки, які викладені у оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи через неповному встановлення обставин, які мають значення для справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов спірного договору через настання форс-мажорних обставин, додатково зауваживши на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом про який позивач не міг не знати, а відтак відсутність доказів повідомлення апелянтом позивача про вказані обставини не є доказом того, що позивачеві не було відомо про такі обставини та на тому, що суд має надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «суд знає закони».

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023, справу № 910/4024/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/4024/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/4024/23.

28.08.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23иа поновлено апелянту сказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.10.2023 об 11:00 год.

05.10.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначив про те, що доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, так як:

- відповідачем не надано жодних бухгалтерсько-фінансових документів, податкової звітності, довідки з банківської установи про рух коштів на рахунку, які б свідчили про складне фінансове становище відповідача, а тому обґрунтування відповідача про скрутне фінансове становище як на підставу у відмові в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню;

- відповідачем не надано жодних доказів які б свідчили про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між війною та невиконанням зобов`язань;

- відповідно до відкритих даних з офіційного сайту Державної податкової служби України, фінансові показники відповідача за 2022 рік становлять: дохід - 31 545 200 грн.; активи - 31 165 800 грн.; чистий прибуток - 493 100 грн.. Відповідно твердження відповідача відносно скрутного фінансового становища є неправдивими та вводять суд в оману

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4039/23 від 05.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4024/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Станом на 10.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

14.07.2020 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 14-07 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що на умовах даного Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцю кабель, провід та шнур (далі - товар) в кількості, якості визначених видатковою накладною, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно із п. 1.2 Договору ціна відповідної партії товару встановлюється видатковими накладними до цього договору. Загальна сума цього договору визначається сумою всіх видаткових накладних.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що товар поставляється партіями визначеними видатковими накладними. Приймання товару здійснюється покупцем на умовах DDP за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 А.

У пункті 2.3 Договору передбачено, що право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника та підписання видаткової накладної.

Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника належних до сплати сум (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору покупець зобов`язаний сплатити постачальникові ціну партії товару, встановлену п. 1.2. даного договору та відповідною видатковою накладною, на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дати підписання видаткової накладної на партію товару.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2020 року або повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 8.1 Договору).

Згідно з п. 8.4 Договору строк цього договору автоматично продовжується у випадку, якщо менш, ніж за 30 днів до закінчення строку Договору будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір розірвати цей договору. В такому випадку строк цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік. Кількість автоматичних продовжень строку Договору необмежена.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідно до видаткових накладних №33 від 03.02.2022 на суму 334 375,15 грн. та № 51 від 17.02.2022 на суму 290 528,63 грн., поставлено відповідачу товару на загальну суму 624 903,78 грн., проте відповідач обов`язок щодо оплати вказаного товару виконав частково у розмірі 60 000,00 грн., з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вартість неоплаченої частини поставленого товару в сумі 564 903,78 грн., а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов`язку по його оплаті, пеню в сумі 105 180,52 грн., 3 % річних в сумі 15 786,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 105 382,61 грн.

Відповідач, визнавши заявлену до стягнення суму основного боргу, заперечив проти стягнення з нього пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції при розгляді позову:

- встановивши, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу відповідно до видаткових накладних №33 від 03.02.2022 на суму 334 375,15 грн. та № 51 від 17.02.2022 на суму 290 528,63 грн. товар на загальну суму 624 903,78 грн., проте відповідач обов`язок щодо оплати вказаного товару виконав частково у розмірі 60 000,00 грн.;

- визнав доведеним, як факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого за Договором товару, так і те, що, з огляду на вказані прострочення, позивач має право на стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах;

- не знайшов підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення обв`язку по оплаті спірного товару.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені в сумі 105 180,52 грн., 3 % річних в сумі 15 786,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 105 382,61 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 564 903,78 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 564 903,78 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із п. 5.2 Договору покупець за порушення строків оплати товару, передбачених п. 3.1. даного договору зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України:

5.1.1. порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору;

5.1.2. сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності).

Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору (п. 5.1.3. Договору).

У розділі 6 Договору сторонами погоджено, що:

- сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дій непереборної сили, визначених у цьому договорі (п. 6.1);

- під форс-мажорними обставинами (непереборною силою) у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись): стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, масові епідемії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та локаути, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого згадування, які унеможливлюють виконання сторонами цього договору або тимчасово суттєво перешкоджають такому виконанню (п. 6.2);

- настання непереборної сили має бути засвідчено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом (п. 6.3);

- сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору (п. 6.4);

- якщо форс-мажорі обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим, але не більш як на 6 місяців (п. 6.5).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання, що, відповідно до положень Договору, які є обов`язковими для сторін, позбавляє відповідача права посилатися на вказані обставини.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За умовами погодженими сторонами у Договорі настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу відсутні.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/4024/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/4024/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо можливості зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач фактично послався на в суді першої інстанції відповідач послався на зменшення попиту на його продукцію з початком збройної агресії Російської Федерації проти України, тобто фактично на перебування його у скрутному матеріальному становищі.

Колегія зауважує на тому, що відповідачем до матеріалів справи взагалі не додано жодного доказу на підтвердження викладених вище обставин.

Слід окремо зауважити і на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Слід окремо зауважити і на тому, що відповідач не був позбавлений у порядку встановленому Договором повідомити позивача про настання форс-мажорних обставин та, з огляду на вказане, скористатись наданою Договором можливістю щодо відстрочення терміну виконання ним зобов`язання з оплати товару на період часу, протягом якого діяли такі обставини, проте таким правом не скористався.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені в сумі 105 180,52 грн., 3 % річних в сумі 15 786,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 105 382,61 грн.. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотон Енерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4024/23.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4024/23

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 10.10.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала