Рішення

від 19.06.2023 по справі 910/4248/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2023Справа № 910/4248/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОДУКТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД»

про стягнення 745 309,66 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОДУКТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 745 309,66 грн, з яких: 136 886,84 грн 3% річних та 608 422, 82 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням ст.526, 530, 610, 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.216, 217, 218, 230 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. Основна заборгованість за договором поставки стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №910/5418/21, що набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.04.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову в повному обсязі, з посиланням на те, що строк позовної давності щодо стягнення основної заборгованості завершився, а тому просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог у даній справі про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Також до відзиву відповідачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

27.03.2023 від позивача на виконання ухвали суду надійшла заява разом з виписками банку по рахункам та письмовим підтвердженням, що ціна позову не змінилася.

13.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та зазначає, що строк позовної давності за вимогами не пропущено, а тому відповідач повинен сплатити 3% річних та інфляційні втрат за весь період порушення грошового зобов`язання.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд відмовляє в його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача не послався на жоден з критеріїв, що підлягає оцінці при вирішенні питання про розгляд справи в порядку певного провадження. Суд відзначає, що сторони в процесі наділені рівними процесуальними правами, передбаченими ст. 42, 46 ГПК України. Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження не позбавляє сторін права чи можливості надати докази та заперечення на спростування чи підтвердження обставин, наведених у позовній заяві. Крім того, спрощене позовне провадження передбачено Господарським процесуальним кодексом України, а тому розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження не порушує права сторін та не перешкоджає доступу до правосуддя.

Відповідно до ч. 6 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Згідно ч. 7 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, враховуючи ціну позову, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер доказів у справі та те, що справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, а характер спірних правовідносин та предмет доказування в справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд приходить до висновку, що зазначені в клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, а тому клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження не підлягає задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ГПК України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2022 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/5418/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт" суму основного боргу в розмірі 874 714,55 грн та суму витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 120,72 грн.

Так, в межах справи судом було встановлено наявність заборгованості в Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Екологічний продукт" за договором поставки №П-0839/8/18 від 07.11.2017 у загальній сумі 874 714,55 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вказане рішення суду виконано відповідачем лише 07.03.2023, що підтверджується платіжними інструкціями №1454525 від 07.03.2023 та №1454534 від 07.03.2023, а тому враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору та в подальшому судового рішення, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 608 422, 82 грн та 136 886,84 грн 3 % річних за період з 19.12.2017 по 07.03.2023.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 в справі №910/5418/21, яке набрало законної сили 01.03.2023, було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором поставки №П-0839/8/18 від 07.11.2017, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом у справі №910/5418/21, 19.11.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 296 582,86 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000052 від 19.11.2017, 20.11.2017 - товар на суму 401 194,85 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000053 від 20.11.2017 та 29.11.2017 - товар на суму 176 936,84 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000055 від 29.11.2017, який повинен був бути оплачений відповідачем у строк до 27.11.2017 та 18.12.2017.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем у частині основного боргу становила 874 714,55 грн грн та була погашена відповідачем лише 07.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №1454525 від 07.03.2023 на суму 874 714,55 грн.

При цьому предметом позову в справі №910/5418/21 були лише вимоги про стягнення основного боргу.

Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання відповідачем в загальній сумі 874 714,55 грн, позивачем здійснено за період з 19.12.2017 по 07.03.2023 нарахування інфляційних втрат у сумі 608 422, 82 грн та 136 886,84 грн 3 % річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2018 року по лютий 2023 року, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 608 422,82 грн підлягають задоволенню.

Також дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за період з 19.12.2017 по 07.03.2023, суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку враховано день погашення боргу - 07.03.2023, в зв`язку з чим судом здійснено власний перерахунок 3% річних за період з 19.12.2017 по 06.03.2023 та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 136 814,94 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки відповідач зобов`язаний був оплатити товар, поставлений позивачем у строк до 27.11.2017 та 18.12.2017, перебіг позовної давності розпочався 28.11.2017 та 19.12.2017 відповідно, за зазначеними вище видатковими накладними.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем долучено до матеріалів справи копію "Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2018", в якому, зокрема, зазначено, що станом на 31.05.2018 заборгованість відповідача за договором поставки №П-0839/8/18 від 07.11.2017 становить 874 714,55 грн.

Отже, оскільки підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, є обставиною, що свідчить про визнання боржником свого боргу, внаслідок чого відбулось переривання позовної давності та її перебіг розпочався заново, тобто з 01.06.2018 та мав би закінчитися 31.05.2021.

Разом з тим, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено та триває на даний час.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, зазначено, що суди під час вирішення тотожніх спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Отже, суд не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність застосування в даній справі висновків щодо перебігу позовної давності, сформованих у постанові Верховного Суду №737/771/20 від 13.10.2021, та враховує позиції щодо перебігу позовної давності, викладені в постановах Верховного суду від 01.09.2022 у справі №910/14346/21, від 23.02.2022 у справі №357/10067/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, відповідно до яких касаційним судом зазначено, що строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину, відповідно до Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Разом з тим, Законом України № 731-ІХ від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»), до 06 серпня 2020 року були продовжені саме процесуальні строки, визначені ЦПК України. Натомість строки, визначені пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зокрема, строки визначені нормами матеріального права - ст. 257 і 258 ЦК України, таких змін та (або) обмежень вищевказаним Законом не зазнали і, відповідно, вважаються продовженими.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що загальний строк позовної давності для захисту порушеного права позивача, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки на час подання позову такий строк продовжений згідно положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», з огляду на що, суд не вбачає підстав для його застосування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 608 422, 82 грн інфляційних втрат та 136 814,94 грн 3% річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ-ТРЕЙД» (01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 3, ідентифікаційний код 31454383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОДУКТ» (01014, місто Київ, вулиця Болсуновська, будинок 13-15, ідентифікаційний код 37044902) 136 814 (сто тридцять шість тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 94 коп. 3% річних, 608 422 (шістсот вісім тисяч чотириста двадцять дві) грн 82 коп. інфляційних втрат та 11 178 (одинадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн 36 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань