Ухвала

від 15.06.2023 по справі 922/812/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/812/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВИКА"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВИКА"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА"

про зобов`язання поставити товар,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛВИКА" (далі - ТОВ "АЛВИКА", позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (далі - ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА", відповідач) про зобов`язання поставити нафтопродукти відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 23.11.2021 № 239 у наступній кількості: дизельне пальне у кількості 15000 літрів на суму 454 500, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов`язань по поставці позивачу товару за договором поставки нафтопродуктів від 23.11.2021 № 239 у кількості 15000 літрів на суму 454 500,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2022 (суддя Буракова А.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 (колегія суддів: Бородіна Л.І., Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2022 скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" поставити ТОВ "АЛВИКА" нафтопродукти відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 23.11.2021 № 239, у наступній кількості: дизельне пальне у кількості 3810 літрів на суму 120 777, 00 грн.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" на користь ТОВ "АЛВИКА" витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 811, 66 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 2 717, 49 грн.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 №711/9146/16-ц.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Касаційна скарга ТОВ "АЛВИКА" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеної у наведеній скаржником постанові, колегія суддів зазначає таке.

У цивільному судочинстві розглядалася справа №711/9146/16-ц про захист честі, гідності та ділової репутації. Постанова Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 711/9146/16-ц містить висновки щодо оцінки паперового відображення (роздруківки) електронного листування як доказу у справі.

У цій викладено висновок, який, за твердженням скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що "посилаючись у спростування доводів апеляційної скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 "Докази" розділу І "Загальні положення" ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі."

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, таке.

Між ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" (постачальником) та ТОВ "АЛВИКА" (покупцем) укладено договір поставки нафтопродуктів від 23.11.2021 №239, відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця на умовах оптової торгівлі через Пункти реалізації паливно-мастильних матеріалів (ПММ) (окрім міст Львів та Мелітополь), а покупець зобов`язується приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість на умовах, передбачених даним договором.

Розділом 1 договору визначено основні терміни та поняття, зокрема:

- паливна картка (ПК) - унікальна пластикова картка тривалого та багаторазового використання з персональним номером, що є технічним засобом зберігання інформації та отримання представниками Покупця ПММ через систему пунктів реалізації ПММ, який передається в користування Покупцеві і з використанням якої Покупець чи інша особа (Пред`явник ПК), які правомірно володіють нею, можуть замовляти та отримувати ПММ на пунктах реалізації. Паливна карта випускається (емітується) Постачальником та являє собою пластикову карту, якій присвоюється ідентифікаційний номер (нанесений на ПК). Пред`явлення ПК дозволяє її пред`явнику отримати ПММ на пункті реалізації ПММ, а також фіксувати такі операції з метою їх обліку (вартість, об`єм, марка, кількість тощо відпущених ПММ). Паливна картка не є платіжним засобом;

- порядок та умови користування ПК - умови та порядок користування ПК, що затверджені Постачальником та розміщені на веб-сайті https://diesel-manager.com/. Постачальник має право змінювати в односторонньому порядку Порядок та умови користування ПК, та зобов`язаний доводити до Покупця зміни, що відбулись шляхом їх розміщення на веб-сайті;

- процесінговий центр (ПЦ) - апаратно-програмний комплекс, який використовується Постачальником для: маршрутизації та обробки авторизаційних запитів, Авторизації ПК, обліку ПММ переданих (поставлених) з використанням Паливних карток, та/чи талонів, обліку розрахункових операцій Покупця, Блокування Паливних карток, налаштування параметрів Лімітів, Знижок та здійснення інших операцій обробки інформації, пов`язаних з виконанням умов цього Договору;

- особистий кабінет Покупця - система віддаленого доступу Покупця до окремо визначених параметрів (умов) договірної співпраці, користування якою здійснюється Покупцем через веб-сайт https://diesel-manager.com/;

Згідно з пунктом 2.3 договору передача ПММ здійснюється шляхом заправки транспортних засобів покупця через Пункти реалізації (окрім міст Львів та Мелітополь), без обмеження термінів, після оплати ПММ відповідно до пункту 3.2 договору на підставі електронних талонів чи паливних карт. Пункти реалізації ПММ виконують роль складу передплаченого покупцем. Сторони домовилися, що постачальник зобов`язаний зберігати ПММ, оплачені покупцем, до їх передачі покупцю, в повному обсязі.

Ціна і кількість ПММ зафіксована на момент надходження грошових коштів згідно з Рахунком. Виконанням покупцем умов оплати ПММ вважається момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець має право, без термінів після оплати отримати ПММ в Пунктах реалізації постачальника в межах оплаченого ліміту в літрах (пункт 3.2 договору).

Згідно з пунктом 3.6. договору детальну інформацію про здійснені покупцем Транзакції, в тому числі у формі інформаційних звітів, покупець може отримати через Особистий кабінет покупця.

Пунктом 3.7 договору визначено, що фактична кількість, асортимент і ціна поставлених товарів покупцю визначається, виходячи з даних, що міститься в електронних базах даних Процесінгового центру постачальника про використання відповідних ПК.

Згідно з п. 6.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання умов даного Договору, якщо це відбулося внаслідок обставин непередбаченої сили (пожежі, землетрусу, повені, прийняття нормативних документів, які перешкоджають виконанню умов даного Договору).

Сторони зобов`язані негайно, не пізніше 24 год з моменту настання, інформувати один одного про початок чи припинення дії форс-мажорних обставин, вказаних в пункті 6.1 даного Договору, і підтвердити відповідними документами після їх отримання (пункт 6.2 договору).

Постачальником для здійснення покупцем оплати виставлено: рахунок-фактуру від 27.01.2022 №305131 на суму 296000,00грн з ПДВ; рахунок-фактуру від 22.02.2022 №308460 на суму 158500,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем здійснено попереднє перерахування грошових коштів на рахунок постачальника за дизельне пальне 27.01.2022 на суму 296000,00грн, 22.02.2022 на суму 158500,00грн, а всього на суму 454500,00грн, що підтверджується виписками з рахунку ТОВ "АЛВИКА" у АТ "Ощадбанк" за період 27.01.2022 та за період 22.02.2022.

Як зазначає позивач, ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" обов`язок з поставки дизельного палива виконало частково та, починаючи з березня 2022 року, відповідачем відмовлено в наданні палива ТОВ "АЛВИКА".

За твердженням позивача точну кількість відвантаженого палива встановити неможливо внаслідок відмови відповідача підписувати акти звірки.

Відповідно до наданого відповідачем акту звірки взаєморозрахунків за договором від 23.11.2021 №239 станом на 01.03.2022 заборгованість на користь ТОВ "АЛВИКА" за даними обліку ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" складає 130889,30грн; за даними обліку ТОВ "АЛВИКА" заборгованість ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" на користь ТОВ "АЛВИКА" складає 587 500,00грн.

20.04.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій наполягав на здійсненні ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" поставки дизельного палива у кількості 15000 літрів ТОВ "АЛВИКА", посилаючись за зрив весняно-польових робіт та безпідставну відмову у видачі оплаченого дизельного палива.

У зв`язку з невиконанням ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" вимог ТОВ "АЛВИКА" щодо поставки дизельного палива покупець звернувся з даним позовом до суду.

Апеляційний господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив зокрема з такого.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ТОВ "АЛВИКА" на виконання умов пункту 3.1 договору від 23.11.2021 №239 поставки нафтопродуктів здійснено попередню оплату на рахунок постачальника за дизельне пальне у кількості 15000 літрів 27.01.2022 на суму 296000,00грн, 22.02.2022 на суму 158500,00грн, а всього на суму 454500,00грн, що підтверджується виписками з рахунку ТОВ "АЛВИКА" у АТ "Ощадбанк" за період 27.01.2022 та за період 22.02.2022.

Як зазначає позивач, та з чим погоджується відповідач, ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" свій обов`язок з поставки нафтопродуктів виконало частково та здійснило поставку нафтопродуктів (дизельного пальне) не у повному обсязі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить зобов`язати ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" поставити ТОВ "АЛВИКА" нафтопродукти (дизельне пальне) відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 23.11.2021 № 239 у повній кількості, а саме у кількості 15000 літрів на суму 454 500,00грн.

На підтвердження часткового виконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки позивачу нафтопродуктів ТОВ "ПРАЙМ ГРУПП НАФТА" надано скріншоти сторінок відповідача з інтернет-кабінету програми "Дизель менеджер".

Суд апеляційної інстанції враховуючи договір укладений між сторонами дійшов висновку про те, що власником інтернет-ресурсу https://diesel-manager.com/ є відповідач.

Дослідивши надані відповідачем скріншоти інтернет-ресурсу https://diesel-manager.com/, вбачається, що в період з 28.01.2022 по 23.02.2022 відповідачем було передано дизельне пальне у кількості 11190 літрів.

Судова колегія апеляційної інстанції зауважила, що скріншоти інтернет-ресурсу https://diesel-manager.com/ містять інформацію про заправки транспортних засобів позивача 04.01.2022 та 06.01.2022. У судовому засіданні апеляційної інстанції, 26.01.2023, представник відповідача надав пояснення, що заправки транспорту позивача від 06.01.2022 та 04.01.2022, які відображені на скріншоті сторінки відповідача із Інтернет-кабінету програми "Дизель менеджер", здійснені в рахунок інших попередніх платежів покупця, оскільки поставка товару здійснюється виключно на умовах передоплати.

Також судом враховано, що інформацію про заправку ID 893452 від 07.02.2022 о 15:31:47 транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_1 на 2000 літрів відображена на двох скріншотах, що надані відповідачем. Таким чином, непоставленим відповідачем позивачу залишається дизельне пальне у кількості 3810 літрів.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що оскільки згідно з рахунком-фактурою від 22.02.2022 №308460 5000 літрів пального коштує 158 500, 00грн з ПДВ, то вартість 1 літру дизельного пального з ПДВ складає 31,70 грн. Отже, вартість недопоставленого дизельного пального у кількості 3810 літрів складає 120 777, 00 грн (3810*31,70).

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставин, як підставу невиконання умов договору щодо поставки нафтопродуктів, то судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем ні у відзиві на позовну заяву, ні у листі - відмові від договору 23.11.2021 №239 не зазначено, яким чином запровадження воєнного стану та військова агресія російської федерації проти України завадили відповідачу виконати свій обов`язок з поставки товару, що полягав у заправці транспортних засобів позивача на АЗС відповідача. Також відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин настання щодо нього обставин непереборної сили, які б свідчили про об`єктивну та непереборну неможливість здійснити поставку товару.

Таким чином, предмет та підстави позовів у зазначених справах, обсяг оцінених судами доказів є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Крім того, скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не міг застосовувати до правовідносин, які виникли у справі, що переглядаються, висновки викладені у постанові від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, оскільки на думку скаржника такі правовідносини є не подібними. Втім, відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Верховний Суд зазначає, що висновки у наведеній скаржником постанові та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.

Наведені у касаційних скаргах доводи значною мірою зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги та посилання на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки вони є висновками щодо оцінки обставин порушень, встановлених у цій справі, які не є аналогічними обставинам порушень, встановлених у даній справі, що розглядається. Посилаючись на ці висновки, скаржник намагається довести, що суди попередніх інстанцій не правильно встановили обставини у цій справі на підставі здійсненої ними оцінки доказів у їх сукупності, та спонукає Верховний Суд до їх переоцінки, при тому, що з підстав порушення судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 287, частина третя статті 310 ГПК України) судове рішення не оскаржено. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги скаржник просить саме змінити постанову суду апеляційної інстанції, а не передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв скріншоти інтернет-ресурсу https://diesel-manager.com/ як належні докази, додані відповідачем до матеріалів справи. Отже, аргументи скаржника зводяться до того, що він вважає неналежними докази, проте аргументів щодо їх недопустимості не наводить.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 922/812/22.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "АЛВИКА" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 922/812/22.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВИКА" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у справі № 922/812/22.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова