Ухвала

від 16.06.2023 по справі 592/8573/23

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 592/8573/23

Провадження № 1-кс/592/3780/23

УХВАЛА

16 червня 2023 року м.Суми

Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 розглянувши скаргу заявника ОСОБА_2 на постанову слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12013200440005422 від 01.08.2013 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. ст. 384 КК України

В С Т А Н О В И В:

16.06.2023 заявниця звернулася зі скаргою на постанову слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12013200440005422 від 01.08.2013 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. ст. 384 КК України , від 30.07.2021. У скарзі зазначає, що копію постанови отримала 08.06.2023. З постановою не погоджується, а тому просить скасувати. Поряд з цим у скарзі порушується питання поновлення строку оскарження.

З матеріалів скарги вбачається, що листом Сумського РУП ГУНП в Сумській області №Б-386 від 24.04.2023 заявниця була повідомлена про закриття провадження постановою слідчого від 30.07.2021. 22.05.2023 заявниця зверталася до прокурора з заявою про скасування зазначеної постанови.

Разом з цим матеріали скарги не містять інших процесуальних документів заявниці у кримінальному провадженні за період 2021-2023 років.

Згідно ч. 1 і ч. 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Подання скарги на постанову слідчого, передбачено п.3 ч. 1 ст. 303 КПК України. Так на досудовому провадженні можуть бути оскаржене рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Правова природа строку оскарження до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого учасники виконавчого провадження можуть звернутися до суду зі скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Встановлення строків оскарження до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників виконавчого провадження, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

У своїх позиціях Верховний суд неодноразово зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Існує також презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч. 2 ст. 68 Конституції України.

Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 304, 117 КПК України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Однак Верховний суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Зі скарги і доданих до неї матеріалів вбачається, що слідчий виніс постанову 30.07.2021, але заявниця зазначає, що її копію отримала 08.06.2023. Разом з цим скарга та додані до неї матеріали не містять будь-яких доказів для визначення поважності причин пропуску строку оскарження постанови за період майже два роки. Заявниця є ініціатором кримінального провадження. Відповідно має очевидну заінтересованість у результатах провадження. Положеннями ст. 219 КПК України визначені строки досудового розслідування які становлять від дванадцяти до вісімнадцяти місяців. Проте заявниця не наводить ніяких обставин на обґрунтування поважності причин пропуску строку у період з дня винесення постанови та до звернення до суду зі скаргою, обмежившись лише часом отримання копії постанови. Проте такого є замало. Зі скарги не вбачається, що вона вживала якихось заходів по провадженню у такий значний період часу. Окрім того з матеріалів скарги вбачається, що листом від 24.04.2023 вона була повідомлена про закриття провадження у справі оскаржуваною постановою, а 22.05.2023 оскаржила її прокурору.

З наведеного вбачається, що заявниця не довела суду підстав, щоб визнати поважними причини пропуску оскарження постанови слідчого. У зв`язку з цим фактично слідчий суддя позбавлений можливості знайти підстави для поновлення строку оскарження постанови.

На підставі зазначеного і відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК України скаргу слід повернути.

Повернення скарги не є перешкодою для повторної подачі. Заявниця може повторно подати скаргу з урахуванням зауважень наведених вище.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Повернути скаргу заявника ОСОБА_2 на постанову слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_3 про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12013200440005422 від 01.08.2013 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. ст. 384 КК України .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду на протязі 5-и днів з моменту отримання копії.

Суддя ОСОБА_1