Постанова

від 07.06.2023 по справі 759/5976/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/5976/21 Головуючий у І інстанції Кириленко Т.В.

Провадження №22-ц/824/3311/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданої в подальшому заяви про зміну предмету позову, просила визнати незаконними та скасувати накази Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Святошинського району м. Києва № 50-к/тм від 25 лютого 2021 року «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» та №51-к/тр від 26 лютого 2021 року «Про припинення трудового договору», поновити її на роботів амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 6 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Святошинського району м. Києва» на посаді лікаря-терапевта та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що з 01.11.2013рокубула прийнята на посаду лікаря-терапевта дільничого амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 6 в порядку переведення з поліклініки № 3 Святошинського району. Виконувала свою роботу старанно, трудової дисципліни не порушувала, вела всю необхідну документацію, яку повинен вести лікар. 26.02.2021 року її було звільнено з роботи. Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки звільнення застосовано з порушенням вимог трудового законодавства, за неперевіреними фактами, без встановлення її вини.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними та скасовано накази Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» № 50-к/тм від 25 лютого 2021року«Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» та № 51-к/тр від 26 лютого 2021року «Про припинення трудового договору». Поновлено ОСОБА_1 на роботі в амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 6 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» на посаді лікаря терапевта з 27 лютого 2021 року. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2021 року по 8 листопада 2022 року в розмірі 248 187,40 грн з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за один місяць вимушеного прогулу, який складає 12 697,96 грн.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Срібного Валерія Анатолійовича задоволено частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач -Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» в особі директора Карамелєвої Н.О., звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення по справі, необ`єктивну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зміст апеляційної скарги зводиться до заперечень на позовну заяву, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву від 07 травня 2021 року.

Крім того, відповідач звертає увагу на ту обставину, що у судовому засіданні від 08.11.2022 року адвокат позивачки Срібний В.А. заявив клопотання про відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 162 247,60 грн, позивачка ОСОБА_1 його підтримала, проте суд задовольнив відшкодування у розмірі 248 187,40 грн. При цьому, судом не було надано належної оцінки тій обставині, що звертаючись до суду із даним позовом та заявляючи вимогу матеріального характеру, позивач не долучила до справи обґрунтованого розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не вказала період та суму, яка підлягає стягненню. Суд також не врахував, що позивач не виконувала свої посадові обов`язки, про що сама повідомила в судовому засіданні 08.11.2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення, посилаючись на безпідставність доводів відповідача. Просить залишити рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року без змін.

17.04.2023 року відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» в особі директора Карамелєвої Н.О., звернувся з апеляційною скаргою на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року, в обґрунтування якої зазначив, що задовольняючи частково заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Срібного Валерія Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення та стягуючи із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 гривень, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права. Так, судом не було взято до уваги несвоєчасність подання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. Так, одночасно із поданням позовної заяви позивач не заявляла про витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розрахунок таких витрат наданий не був. 11.06.2021 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову, у якій про витрати на професійну правничу допомогу також не зазначено. Лише 27.09.2021 року позивачем подано заяву про орієнтовний розрахунок судових витрат.

Неподання позивачем вчасно попереднього розрахунку судових витрат у частині витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою, не дозволило відповідачу адекватно реагувати та оцінювати обсяг можливих витрат та наслідків, належним чином заперечувати проти них.

Крім того, позивачем пропущено строк подання заяви про розподіл судових витрат та подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представники відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва» - Лисенко Г.О., Тарасова Н.О. підтримали апеляційні скарги, посилаючись на викладені у них доводи. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове судове рішення, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тоцький Б.А. у судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення, в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення, як і додаткове судове рішення, зазначеним вимогам процесуального закону відповідають.

Так, судом першої інстанції по справі встановлено, що ОСОБА_1 з 1.11.2013р. працювала на посаді лікаря-терапевта дільничної амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 6 відділення амбулаторій загальної практики-сімейної медицини в порядку переведення з поліклініки № 3 Святошинського району.

Наказом № 717-КН «Про оголошення догани ОСОБА_1 » від 03 грудня 2020р. ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку з невиконанням своїх трудових обов`язків щодо проведення експертизи тимчасової непрацездатності, ведення медичної документації, внесення інформації до електронної системи охорони здоров`я, що було виявлено внаслідок проведення службового розслідування (том 1 а.с. 88).

Наказом № 50-к/тм від 25.02.2021р. «Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, враховуючи, що працівнику раніше було винесено догану, до лікаря терапевта амбулаторії загальної практики-сімейної медицини ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Підстави: наказ про оголошення ОСОБА_1 догани за порушення трудової дисципліни (невиконанням своїх трудових обов`язків щодо проведення експертизи тимчасової непрацездатності, ведення медичної документації, внесення інформації до електронної системи охорони здоров`я) від 03.12.2020 №717/КН, рішення профспілкового комітету КНП «ЦПМСД №3» Святошинського району міста Києва про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (протокол засідання профкому від 02.02.2021 №2) (том 1 а.с. 180).

Наказом № 51-к/тр про припинення трудового договору звільнено 26.02.2021р. ОСОБА_1 з посади лікаря-терапевта амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 6 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором п. 3 ст. 40 КЗпП України (том 1 а.с. 3).

Судом також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.10.2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.07.2022 року визнано незаконним та скасовано наказ від 03.12.2020р. № 717-КН «Про оголошення догани ОСОБА_1 » (том 1 а.с. 188-204).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки у зв`язку із скасуванням рішенням суду, яке набрало законної сили, наказу №717-КН від 03.12.2020 року про оголошення ОСОБА_1 догани, вона вважається працівником, до якого раніше не застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі №466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі №345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі №760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі №643/12579/18, від 27 травня 2020 року у справі №755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі №766/7760/17.

Отже, працівника може бути звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не допускалося систематичного невиконання посадових обов`язків, оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.10.2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.07.2022 року, визнано незаконним та скасовано наказ від 03.12.2020р. № 717-КН «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Доказів застосуванням до ОСОБА_1 інших дисциплінарних стягнень, які б передували звільненню, відповідачем суду не надано.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням положень трудового законодавства, так як вона не допускала повторного винного невиконання чи неналежного виконання посадових обов`язків. Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Щодо незгоди апелянта із здійсненим судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги в цій частині безпідставними.

Так, згідно статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки про середню заробітну плату № 15 від 18.07.2022 року, останніми повними місяцями роботи позивача були грудень 2020 року та січень 2021 року, в яких позивач отримала зарплату в розмірі - 8464,26 грн за грудень 2020р. (14 робочих дня) та 5 965, 30грн за січень 2021 р. (11 робочих днів).

Середньоденна заробітна плата позивача буде складати 577,18 грн (8464,26 + 5 965,30): 25.

Період вимушеного прогулу позивача становить 430 днів (з 27.02.2021р. по 8.11.2022р.

Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу судом першої інстанції вірно розраховано у сумі 248 187грн 40коп (430 днів х 577,18 грн).

При цьому, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача усієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не обмежуючись терміном в один календарний рік, оскільки відсутня вина працівника у розгляді трудового спорі у довший термін.

Так, позивач звернулась із даним позовом до суду у березні 2021 року.

25 березня 2021 року Святошинським районним судом м. Києва відкрито провадження у даній справі. Підготовче засідання призначене на 21 квітня 2021 року. В матеріалах справи відсутні докази вручення сторонам судових повісток у судове засідання, призначене на 21.04.2021 року.

12.05.2021 року представником відповідача - Тарасовою Є.О. було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника відповідача у щорічній відпустці (том 1 а.с. 13).

Судове засідання, призначене на 27.05.2021 року відкладене у зв`язку із неявкою представника відповідача.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року задоволено клопотання представника позивача - адвоката Срібного В.А. Провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням по справі №759/4252/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 вересня 2021 року поновлено провадження у даній справі. Призначено підготовче судове засідання на 27 вересня 2022 року.

27.09.2022 року представником відповідача - Тарасовою Є.О. до суду першої інстанції було подано клопотання про відкладення розгляду справи (у зв`язку із сімейними обставинами) (том 1 а.с. 208).

Судове засідання, призначене на 27.09.2022 року, було відкладене у зв`язку із неявкою сторін.

У судовому засіданні 08 листопада 2022 року Святошинським районним судом м. Києва закрито підготовче провадження, розглянуто справу по суті та ухвалено судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

З огляду на вказані обставини, відсутні підстави вважати, що розгляд даної справи судом першої інстанції здійснювався у термін понад один рік з вини позивача. Зупинення провадження у справі за клопотанням позивача не свідчить про затягування розгляду справи, як зазначав про це представник відповідача у суді апеляційної інстанції, а є реалізацією передбаченого законом процесуального права. Обґрунтованість доводів клопотання підтверджена ухвалою суду, яка не була оскаржена відповідачем.

Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги щодо не визначення позивачем у позовній заяві періоду розрахунку та суми середнього заробітку, який підлягає стягненню, оскільки такі розрахунки проводяться судом станом на дату ухвалення судового рішенняна підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та наявних в матеріалах справи доказів.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 грн, апеляційний суд оцінює їх як такі, що не заслуговують на увагу.

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, враховуючи подані відповідачем заперечення проти стягнення судових витрат, дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог заяви представника позивача - адвоката Срібного В.А. щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на професійну справничу допомогу.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується.

Відповідно частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням заперечень відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу є завищеним. Врахувавши час, витрачений адвокатом на надані послуги, їхню дійсність та необхідність, співмірність зі складністю справи, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, який має бути відшкодований позивачу, у сумі 17 000 грн.

Доводи відповідача про відсутність попереднього розрахунку судових витрат, як підставу для відмову в їх стягненні, не можна вважати обґрунтованими.

Так, у ряді постанов Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Крім того, у справі № 922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Отже, подача попереднього розрахунку суми судових витрат на більш пізніх стадіях не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, проте залишається на розсуд суду, а відтак у сторони залишається і ризик не отримати відповідне відшкодування судових витрат.

У даній справі відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку не була перешкодою для відповідача ознайомитись із наданим представником позивача розрахунком витрат на правову допомогу та належним чином підготуватися до їх спростування. Відповідач скористався таким своїм правом, заявивши клопотання про необґрунтованість заявлених позивачем судових витрат, і суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача, зменшивши витрати на правову допомогу, які підлягають до стягнення на користь позивача.

З огляду на вказане, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у стягненні судових витрат.

Безпідставними є також посилання відповідача на те, що заяву про стягнення судових витрат представником позивача було подано з пропуском строку, передбаченого положеннями частини 8 статті 141 ЦПК України.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідна заява про стягнення судових витрат була зроблена представником позивача - адвокатом Срібним В.А. у судовому засіданні до початку судових дебатів.

Рішення по справі ухвалене Святошинським районним судом міста Києва 08 листопада 2022 року. Таким чином, останнім днем для подання відповідної заяви був 13 листопада 2022 року, однак цей день випадав на неділю - вихідний. Із документів, доданих до заяви про стягнення судових витрат, вбачається, що вона відправлена на адресу Святошинського районного суду м. Києва поштовою кореспонденцією 14 листопада 2022 року, тобто в перший робочий день після 13.11.2022 року.

З огляду на вказане, представником позивача дотримано строку подання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних судових рішеннях вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішень суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване судоверішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Святошинського району м. Києва залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 червня 2023 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.