Постанова

від 06.06.2023 по справі 910/17446/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2023 р. Справа№ 910/17446/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Разіної Т.І.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Іллюшко О.М. (посвідчення адвоката № 607 від 27.01.2012)

Ніколаєнко О.М.

від відповідача-1: Пономаренко В.С. (витяг з ЄДРЮОФОП)

від відповідача-2: Василюк Д.В. (витяг з ЄДРЮОФОП)

третя особа: Якуш В.Ю.

вільні слухачі: Штеренталь П.І., Бондар О.Г.

В судове засідання третя особа - Галазюк О.П. не з`явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 (повний текст складений 30.09.2022)

у справі № 910/17446/21 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"

до 1) Фонду державного майна України

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

про визнання незаконним і скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (відповідача-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (відповідача-2) про визнання незаконним та скасування наказу відповідача-2 № 840 від 10.05.1996 "Про перетворення Українського державного інституту по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" у відкрите акціонерне товариство у процесі його приватизації" в частині передачі до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укрдіпродеревпром" будівлі вентцентру за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 17, позначеної на плані будівлі літерою "Б".

У обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 05.11.2018 він, як правонаступник ВАТ "Укрдіпропапір" та власник (балансоутримувач) будівлі по вул. М. Раскової, 19 у м. Києві, дізнався що під час приватизації ВАТ "Укргіпродеревпром" відповідачі неправомірно передали до статутного фонду вказаного підприємства будівлю вентиляційного центру за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 17, у якій знаходиться належний ПрАТ "Укргіпробум" та спільний у користуванні об`єкт - теплопункт, системи водопостачання і водного пожежогасіння будівель, позначений під літерою Б (далі - вентиляційний центр/вентцентр), власниками якого на даний час є фізичні особи - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (треті особи у даній справі).

Крім того, на думку позивача, після розмежування державного майна України на загальнодержавну і комунальну власність будівля вентиляційного центру належала до комунальної міста Києва, а тому відповідач-2 не мав права нею розпоряджатись.

Також, за твердженням позивача, згідно з п. г) ч. 2, п. г) ч. 4 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" будівля вентиляційного центру не підлягала приватизації, як об`єкт інженерної інфраструктури із встановленими в ньому мережами та устаткуванням, що пов`язані з постачанням споживачам води, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод; а згідно з ч. 2, 3 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" будівля вентиляційного центру не могла бути приватизована окремо від встановлених в ній мереж, обладнання та устаткування, співвласником яких є позивач.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 відмовлено у задоволенні позову.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту порушення його права власності.

При цьому, місцевим господарським судом було зауважено на тому, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом скасування спірного наказу не призводить до настання тих наслідків, які можуть бути розцінені як ефективне відновлення можливого порушеного права Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум", у зв`язку з чим позов про визнання незаконним і скасування наказу відповідача-2 № 840 від 10.05.1996 задоволенню не підлягає.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі № 910/17446/21 і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушення норми процесуального права, зокрема:

- не повністю з`ясовано обставини справи, проігноровано та не надано правової оцінки доказам позивача, які мають принципове значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі;

- зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать один одному та вимогам закону.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції помилково не було взято до уваги той факт, що для відновлення порушеного права позивача на використання обладнання та мереж, встановлених у вентцентрі, єдиним законним та ефективним способом захисту є скасування рішення про приватизацію споруди вентцентру.

При цьому, позивач вважає хибним висновок місцевого господарського суду про відсутність у позивача права на користування вентцентром та встановленим у ньому обладнанні.

Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" вважає, що визначений у позовній заяві спосіб юридичного захисту порушеного права передбачений законом і є фактично єдиним ефективним способом, який передбачає реальне відновлення права позивача.

Для відновлення порушеного права позивача на використання обладнання та мереж, встановлених у вентцентрі, єдиним законним та ефективним способом захисту скасування рішення про приватизацію споруди вентцентру.

Короткий зміст відзиву відповідача-1 на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач-1 зазначає, що оспорюваний наказ ніяким чином не порушує права позивача, а тому в останнього відсутні будь які підстави для скасування наказу відповідача-2 № 840 від 10.05.1996.

Судом першої інстанції було встановлено, що вентиляційний центр площею 579,7 кв.м є невід`ємною частиною будівлі за адресою: м. Київ, вул.М.Раскової, 17.

Короткий зміст відзиву відповідача-2 на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-2 наголошує на тому, що позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження права власності останнього на майно, яке знаходиться в будівлі вентцентру.

При цьому, відповідач-2 посилається на відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, оскільки у справі № 910/4804/19 судами було встановлено, що виробничий корпус, позначений на плані літерою "А", та вентиляційний центр позначений літерою "Б", - є одним інвентарним об`єктом за адресою: вул. М. Раскової, 17, та будівля вентиляційного центру є невід`ємною частиною будівлі за адресою: м. Київ, вул. М.Раскової, 17. В той час, позивач є власником іншої будівлі, що розташована за адресою: м. Київ, вул. М.Раскова, 19 (площею 12294,0 кв.м).

Скаржник не зазначає, які саме докази на підтвердження права власності на майно, яке знаходиться в будівлі вентцентру, не було досліджено судом першої інстанції, що свідчить про необґрунтованість вимог апеляційної скарги в цій частині.

Питання приватизації будівлі вентцентру вже було предметом дослідження в межах судової справи № 910/4804/19.

Короткий зміст письмової відповіді позивача на відзив відповідача-2 та узагальнення її доводів

Позивач зазначає, що будівля виробничого корпусу інституту "Укргіпробум" (№ 17) була введена в експлуатацію у листопаді 1976 році, а будівля вентцентру та будівля виробничого корпусу (№19) інституту "Укрдніпропапір" - у 1977 році.

За таких обставин, на думку позивача, відповідачем-2 фактично було приватизовано неіснуючий об`єкт - "будівлю вентцентру" за неіснуючою, фіктивною адресою.

Узагальнений виклад позицій третіх осіб

Треті особи не скористалися правом подати письмові заперечення на апеляційну скаргу, що в свою чергу, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі № 910/17446/21 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023, справу № 910/17446/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі № 910/17446/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Разіної Т.І., Тарасенко К.В.; розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом - 06.06.2023.

В судове засідання, яке відбулося 06.06.2023, з`явилися представники позивача, відповідачів-1,-2 та третя особа - Якуш В.Ю., які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Третя особа - Галазюк О.П. в судове засідання не з`явилась, про причину відсутності суду апеляційної інстанції не повідомила.

Також, слід вказати, що інформація про судове засідання була оприлюднена на офіційному веб-порталі "Судової влади України", тому третя особа - Галазюк О.П. не була позбавлена об`єктивної можливості дізнатися про дату судового засідання, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.

Враховуючи, що явка третьої особи - Галазюк О.П. у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності третьої особи - Галазюк О.П.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів-1,-2 та третьої особи - Якуш В.Ю., розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі наказу Фонду державного майна України (відповідача-1) від 13.04.1994 № 25-АТ Державний інститут "Укрдіпропапір" було перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Укрдіпропапір", яке в даний час є Приватним акціонерним товариством "Укргіпробум" (позивачем).

Також згідно з цим наказом до статутного фонду ВАТ "Укрдіпропапір" була передана будівля державного інституту "Укрдіпропапір" по вул. М. Раскової, 19 у м. Києві, площею 12294,0 кв.м, яка належала до загальнодержавної власності.

Отже, позивач, як правонаступник ВАТ "Укрдіпропапір", є власником та балансоутримувачем будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 19, площею 12 294,0 кв.м. Державна частка власності повністю реалізована в 1995 році.

Поряд з цим, судом першої інстанції встановлено, що у 1996 році Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву (відповідачем-2) також проводилась приватизація цілісного майнового комплексу Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром", під час якої оспорюваним наказом відповідача-2 № 840 від 10.05.1996 зазначене підприємство було перетворене у ВАТ "Укрдніпродеревпром", що підтверджується листом відповідача-2 № 30-03/769 від 24.01.2019.

Після завершення приватизації ВАТ "Укрдніпродеревпром" до статутного фонду цього підприємства була передана будівля за адресою: вул. М. Раскової, 17, в тому числі вентцентр, у якому знаходиться теплопункт, системи водопостачання і водного пожежогасіння будівель.

Відповідно до матеріалів технічної документації на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Марини Раскової, 17, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації від 16.10.2000 року, зазначений об`єкт включає в себе два об`єкта, які позначені літерою "А" та літерою "Б".

11.07.2002 Головним управлінням комунальної власності м. Києва ВАТ "Укрдіпродеревпром" було видане свідоцтво про право власності на будівлю вентцентру за адресою: вул. М. Раскової, 17, позначену на плані будівлі літерою "Б".

У подальшому будівля вентцентру, позначена літерою "Б", по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 перейшла у власність фізичним особам - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які були акціонерами ліквідованого пізніше ВАТ "Укрдіпродеревпром", у рівних частинах.

Даний спір виник, у зв`язку з тим, що на думку позивача, будівля вентцентру по АДРЕСА_1 , в якій знаходиться теплопункт, системи водопостачання і водного пожежогасіння, проектувалась для обслуговування двох адміністративних будівель по вулиці М. Раскової - будівлі № 17 (балансоутримувачем якої є ВАТ "Укрдіпродеревпром") та будівлі № 19 (балансоутримувачем якої є ПрАТ "Укргіпробум").

Отже, на переконання позивача, як балансоутримувача будівлі № 19, він має право власності і користування будівлею вентцентру та комунальними мережами, що знаходяться в ній. Проте власники цієї будівлі (треті особи) не визнають такого права позивача, що і стало причиною виникнення даного спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 відмовлено у задоволенні позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналогічні положення містяться у ст. 15 Цивільного кодексу України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, 02.09.2020 у справі №922/1614/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Зважаючи на викладене, а також враховуючи зміст позовних вимог, звертаючись із даним позовом позивач мав довести факт порушення його прав або законного інтересу, а обраний спосіб захисту має поновити відповідні порушені права.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про часткове визнання недійсним та скасування спірного наказу не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту, що, у свою чергу, виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті.

Доводи позивача про наявність у позивача права на користування вентцентром та встановленим у ньому обладнанні, колегією суддів відхиляються, оскільки доказів наявності у позивача права власності (володіння, користування) на вказану будівлю суду не було надано.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Більш того, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/4804/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020, за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради про визнання недійсним наказу та свідоцтва про право власності, в обґрунтування якого позивач надав аналогічні доводи, як і в цій справі, було встановлено, що будь-яких доказів, на підставі яких можливо встановити право власності на майно, яке розташоване у будівлі вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, літ."Б", в матеріалах справи немає.

У вказаній справі суди дійшли висновку, що РВ Фонду державного майна по м. Києву було проведено приватизацію цілісного майнового комплексу Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром" та передано до статутного фонду ВАТ "Укрдіпродеревпром" усю будівлю за адресою: вул. М. Раскової, 17. При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву здійснило приватизацію вказаного об`єкту в межах своїх повноважень, будь-яких порушень процедури приватизації судами не виявлено.

Також судами було встановлено, що виробничий корпус, позначений на плані літерою "А", та вентиляційний центр позначений літерою "Б", - є одним інвентарним об`єктом за адресою: вул. М. Раскової, 17, та будівля вентиляційного центру є невід`ємною частиною будівлі за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 17. У той же час, позивач є власником іншої будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. М. Раскова, 19 (площею 12294,0 кв.м).

На підставі викладеного, виходячи зі змісту позовних вимог та характеру спірних правовідносин у даній справі, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний наказ ніяким чином не порушив права ПрАТ "Укргіпробум".

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

В силу вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів факту порушення його права власності, а обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом скасування спірного наказу не призводить до настання тих наслідків, які можуть бути розцінені як ефективне відновлення можливого порушеного права ПрАТ "Укргіпробум", тому суд першої інстанції правомірно відмовив у позові.

Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.

В свою чергу, викладені відповідачами-1,-2 у відзивах на апеляційну скаргу доводи стосовно оспорюваного наказу відповідача-2 є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі № 910/17446/21 - без змін.

Матеріали справи № 910/17446/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.06.2023.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Т.І. Разіна

К.В. Тарасенко