Рішення

від 06.06.2023 по справі 910/14509/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2023Справа № 910/14509/22

За позовом Фізичної особи-підприємця Завойського Євгенія Миколайовича (Київська обл., Васильківський район, с. Дзвінкове)

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенбері Рітейл" (м. Київ)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс Україна" (м. Київ)

про визнання договору недійсним,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дубей В.Ю.

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: Савенок В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Завойський Євгеній Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенбері Рітейл" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс Україна" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про відступлення права вимоги №180701 від 18.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 31.01.2023.

30.01.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, яким ТОВ "Інтергіпс Україна" заперечує проти позову, посилаючись на його необґрунтованість.

31.01.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

31.01.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 28.02.2023.

07.02.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

28.02.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 28.03.2023.

28.03.2023 від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.03.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 11.04.2023.

07.04.2023 від позивача надійшли пояснення щодо заперечень відповідача-2.

11.04.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.05.2023.

12.05.2023 від позивача надійшло клопотання про відшкодування судових витрат.

У судових засіданнях 16.05.2023 та 01.06.2023 оголошувались перерви.

У судовому засіданні 06.06.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача-2 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві та інших заявах про справі. Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив; про дату час та місце розгляду справи відповідача-1 повідомлений належним чином та неявка його представника не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

У судовому засіданні 06.06.2023 по виходу з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2021 між Фізичною особою-підприємцем Завойським Євгенієм Миколайовичем, як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс" (у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кенбері Рітейл", відповідач-1), як замовником, було укладено договір №2021/01-1 надання послуг у сфері інформатизації (далі - Договір надання послуг).

Відповідно до п. 1.1. цього Договору виконавець за завданням замовника зобов`язався надати послуги у сфері інформатизації, в тому числі послуги з супроводження, обслуговування та доопрацювання системи обліку замовника, за плату відповідно до умов цього Договору, за замовник зобов`язався прийняти ці послуги та оплатити їх.

Перелік послуг, що надаються виконавцем замовнику, їх обсяги, строки виконання, вартість, порядок та строки оплати, а також інші умови визначаються сторонами у додатках до даного договору, як є його невід`ємними частинами (п. 2.1. Договору надання послуг).

За умовами п. 5.1. Договору надання послуг здача-приймання наданих послуг здійснюється сторонами за актом приймання-передачі.

Договір діє з моменту його підписання та до 31.12.2021. Закінчення строку договору не впливає на обов`язок сторін виконати зобов`язання за цим правочином (п. 9.1. Договору надання послуг).

У пункті 10.4. Договору надання послуг його сторони встановили, що відступлення права вимоги або переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою стороною.

Цього ж дня, 11.01.2021 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору надання послуг. Цією додатковою угодою сторони погодили, зокрема, найменування робіт та їх етапи, вартість, строки початку та завершення виконання робіт по кожному етапу, загальну вартість робіт.

У подальшому, 18.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс Україна" (новий кредитор) було укладено договір №180701 про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення).

Відповідно до п. 1 цього Договору відступлення в порядку і на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору згідно договору надання послуг у сфері інформатизації №2021/01-1 від 11.01.2021 (включно із додатковою угодою №1 до цього договору), (далі по тексту основний договір), укладеного між первісним кредитором і Фізичною особою-підприємцем Завойським Євгенієм Миколайовичем.

Пунктами 2 - 5 Договору відступлення передбачено, що за цим договором новий кредитор набуває право замість первісного кредитора вимагати від Фізичної особи-підприємця Завойського Євгенія Миколайовича (боржник), погашення заборгованості за основним договором на загальну суму 352.405,13 грн, з яких:

- повернення за основним договором суми коштів у розмірі 117.700,00 грн за невиконані роботи (перший етап), а саме "Автоматизація логістичних процесів, продажів, закупівель, бухгалтерського обліку, кадрового обліку та нарахування зарплатні. Навчання користувачів";

- оплати нанесених збитків у сумі придбаного у ТОВ "ФІДЕС ТЕК" для виконання основного договору за 51.410,00 грн доступу до онлайн-сервісів ПРОФ та оновлення продукції;

- сплати штрафних санкцій відповідно до умов основного договору у розмірі 176.550,00 грн;

- сплати інфляційних втрат відповідно до умов основного договору у розмірі 6.745,13 грн.

Первісний кредитор зобов`язується передати новому кредитору впродовж місяця з моменту укладення цього Договору, всі документи (їхні засвідчені копії), що підтверджують дійсність вимог (права вимоги) первісного кредитора до боржника за основним договором.

Право вимоги до боржника за основним договором, що визначене у п 2 цього Договору, відступається (переходить) від первісного кредитора до нового кредитора з моменту укладення цього договору.

Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником своїх зобов`язань.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18, у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.

У постанові від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 Верховний Суд зробив висновок, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок також був викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 922/460/19, від 12.12.2019 у справі № 924/51/19, від 13.08.2020 у справі № 910/16919/19, а також постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі 910/6098/14 (3-43гс15) та від 10.02.2016 у справі № 910/6098/14 (3-4гс16).

Пунктом 10.4. Договору надання послуг сторони встановили, що відступлення права вимоги або переведення боргу за цим Договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою стороною.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази належного узгодження відступлення права вимоги, обов`язковість якого передбачено договором, суд погоджується з доводами позивача про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги було укладено з порушенням вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, за змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Позивач не є стороною оспорюваного Договору відступлення.

Суд відзначає, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Суд при цьому звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

Тобто саме на позивача законодавчо покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення - в позові має бути відмовлено.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18.

При цьому суд звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до аналогічних положень ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу.

Судом встановлено, що оспорюваний Договір відступлення укладено з порушенням передбаченої в п. 10.4. Договору надання послуг прямої заборони такого відступлення без згоди боржника.

При цьому положення Договору відступлення містять положення про перехід до нового кредитора прав вимоги до боржника, які не передбачені умовами основного зобов`язання - повернення за основним договором суми коштів у розмірі 117.700,00 грн за невиконані роботи (перший етап), а саме "Автоматизація логістичних процесів, продажів, закупівель, бухгалтерського обліку, кадрового обліку та нарахування зарплатні. Навчання користувачів"; оплати нанесених збитків у сумі придбаного у ТОВ "ФІДЕС ТЕК" для виконання основного договору за 51.410,00 грн доступу до онлайн-сервісів ПРОФ та оновлення продукції; сплати штрафних санкцій відповідно до умов основного договору у розмірі 176.550,00 грн; сплати інфляційних втрат відповідно до умов основного договору у розмірі 6.745,13 грн.

Суд звертає увагу на те, що відступлено може бути лише існуюче на момент такого відступлення правою. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували не момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

У той же час матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження існування, станом на день укладення спірного правочину, передбачених Договором відступлення прав вимог, що перейшли від первісного кредитора новому.

Судом встановлено, що позивач стверджує про повне виконання ним робіт, зокрема, за І етапом Договору надання послуг і прийняття їх відповідачем-1.

Так, ФОП Завойський Є.М. вважає, що відповідач-1 фактично ухиляється від прийняття робіт за Договором на виконання робіт, які були належним чином виконані, та на сьогоднішній день між сторонами спірного правочину існує спір щодо його виконання та прийняття робіт за ним.

При цьому в результаті укладення Договору відступлення не відбулося повної заміни сторони в основному зобов`язанні, в тому числі щодо приймання виконаних робіт, натомість, відповідачем-1 оскільки було передано лише права вимагати сплати певних грошових коштів, що не були прямо передбачені Договором надання послуг.

Позивач вказує, що наслідком укладення спірного Договору відступлення стало звернення відповідача-2 до Господарського суду Київської області із позовом про стягнення з позивача грошових коштів (справа №911/2342/22), при чому ФОП Завойський Є.М. у цій справі доводить факт виконання робіт за договором перед ТОВ "Інтергіпс Україна", який не має жодних зобов`язань щодо прийняття цих робіт, так як цій зобов`язання які залишилися в позивача-1.

На думку позивача, порушується право та законний інтерес ФОП Завойського Є.М. на те, щоб всі виконані за Договором №2021/01-1 від 11.01.2021 роботи були прийняті належною стороною.

Позивач стверджує, що відповідачі діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, з метою подальшого ухилення від виконання своїх зобов`язань за основним договором, оскільки з огляду на закріплений у ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, відповідач-2 стягує грошові кошти з ФОП Завойського Є.М., а останній позбавлений у цьому судовому спорі доводити належне виконання робіт. Укладенням оспорюваного Договору відступлення його сторони фактично ухиляються від своїх зобов`язань щодо прийняття робіт за Договором надання послуг, покладаючи при цьому права на стягнення коштів на іншу особу, чим по суті порушують законний інтерес ФОП Завойського Є.М. в тому, щоб відновити стан, який був до укладення оспорюваного правочину та щоб певні права та зобов`язання відповідно належали конкретній особі, що і є достатніми підставами для звернення до суду та оспорювання правочину особою, яка не є його стороною.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у від 14.11.2018 у справі №903/52/18.

Відповідачами наведених доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

Заперечення відповідача-2 проти позову гуртуються на відсутності порушеного права позивача, що, як встановлено судом, не відповідає обставинам даної справи та взаємовідносинам між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив що позовні вимоги обґрунтовані, доведені, не спростовані належним чином та у встановленому законом порядку відповідачами, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи і твердження сторін судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Позивачем до стягнення з відповідачів заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25.000,00 грн на підставі: договору №20/05-22 про надання правової допомоги від 20.05.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Дубеєм Володимиром Юрійовичем, заявки 1-ВЮ від 12.12.2022, рахунків на оплату, банківських виписок по рахунку, акту прийому-передачі наданих послуг 1-Ю-ДВ від 09.05.2023 на суму 25.000,00 грн, звіту №1 від 09.05.2023 про надану правову допомогу.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та результат вирішення спору, суд вважає розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 25.000,00 грн співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25.000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок обох відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги №180701, укладений 18.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кенбері Рітейл" (03067, місто Київ, вул.Гарматна, будинок 8; ідентифікаційний код 21660060) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс Україна" (03038, місто Київ, вул.Нововокзальна, будинок 21; ідентифікаційний код 44018127).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенбері Рітейл" (03067, місто Київ, вул.Гарматна, будинок 8; ідентифікаційний код 21660060) на користь Фізичної особи-підприємця Завойського Євгенія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1.240 (одну тисячі двісті сорок) грн 50 коп. судового збору та 12.500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс Україна" (03038, місто Київ, вул.Нововокзальна, будинок 21; ідентифікаційний код 44018127) на користь Фізичної особи-підприємця Завойського Євгенія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1.240 (одну тисячі двісті сорок) грн 50 коп. судового збору та 12.500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.06.2023.

Суддя Т.М. Ващенко