Рішення

від 16.06.2023 по справі 910/4997/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2023Справа № 910/4997/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" (місто Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМУАЙ Інжиніринг" (місто Київ)

про стягнення 219.361,65 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМУАЙ Інжиніринг" про стягнення 219.361,65 грн, з яких: 89.760,00 грн заборгованості за оренду обладнання за договором №6-081220 від 08.12.2020, 17.952,00 грн штрафу, 56.637,96 грн пені, 35.732,78 грн інфляційних втрат та 19.288,91 грн 10% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

11.04.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2023 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

Копія цієї ухвали була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, проте відповідний поштовий конверт було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення отримувачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 цього Закону).

Таким чином, відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте відповідач у встановлений строк відзиву на позовну заяву не подав; будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди обладнання №6-081220 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі та акті приймання-передачі обладнання та актах надання послуг.

Згідно п. 4.3. Договору при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони підписують акт приймання-передачі. Перебіг строку оренди обладнання та відповідне нарахування орендної плати починається з дати вказаної сторонами у відповідному акті приймання-передачі обладнання, а закінчується - датою, вказаною сторонами у акті повернення обладнання з оренди.

Вартість оренди обладнання, (підйомника акумуляторного JLG 4069 LE JL 129), згідно акту передачі обладнання в оренду №2601 від 11.12.2020 становить 2.040,00 грн за добу з ПДВ.

Пунктом 3.1.1. Договору передбачено, що орендар зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання (в т.ч. грошові зобов`язання), що виникають на підставі цього Договору.

У пункті 5.5.1. Договору встановлено, що в будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити суму орендної плати за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, що слідує за місяцем, в якому послуги з оренди обладнання були надані.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач вказує, що в період дії договору, з 11.12.2020 по 26.02.2021 включно позивачем було належним чином надано відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 97.920,00 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами доказами, а саме: актом передачі обладнання в оренду №2601 від 11.12.2020, актами надання послуг №4130 від 31.12.2020, №670 від 26.02.2021, підписаними позивачем актами надання послуг №3995 від 15.12.2020, №351 від 31.01.2021, а також рахунками на оплату, вхідними платіжними дорученнями від відповідача.

Проте відповідач свої зобов`язання за Договором виконав лише частково, перерахувавши позивачу кошти в розмірі 8.160,00 грн, у зв`язку з чим розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 89.760,00 грн.

Як вказує позивач, у порядку, передбаченому чинним законодавством України, він систематично складав та надсилав відповідачу рахунки на оплату, акти передачі та акти надання послуг за фактом надання послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням.

Відповідач при цьому деякі підписані зі своєї сторони примірники актів надання послуг не повернув, ухилявся від їх укладення та виконання відповідних грошових зобов`язань.

Водночас отримання відповідачем повного пакету документів, отримання обладнання в тимчасове оплатне користування, а також висловлену згоду щодо прийняття послуг з оренди обладнання засвідчує цілеспрямована сплата рахунка на оплату №4901 від 11.12.2020, підписання частини актів надання послуг, а також наявність у позивача підписаного зі сторони відповідача акту передачі обладнання в оренду №2601 від 11.12.2020.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 89.760,00 грн підтверджується зібраними в матеріалах справи доказами. Будь-яких доказів сплати відповідачем вказаної суми або відсутності обов`язку з її сплати сторонами суду не надано.

Крім суми основного боргу, позивач нарахував та пред`явив до стягнення з відповідача 17.952,00 грн штрафу, 56.637,96 грн пені, 35.732,78 грн інфляційних втрат та 19.288,91 грн 10% річних.

Пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього Договору, орендар зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 (десять) процентів річних, пеню від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного Орендарем грошового зобов`язання.

Згідно з 6.3. Договору нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно п. 6.2. цього Договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Згідно зі ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, пені, 10 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність, а також відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного сторонами Договору.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та заперечень про заявлених вимог не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20.000,00 грн на підставі: договору №1-010120 про надання правничої (правової) допомоги від 01.01.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Філоненком Ярославом Андрійовичем, Акту надання послуг №171-1-010120 від 28.03.2023 на суму 20.000,00 грн, рахунку-фактури №171 від 28.03.2023 та платіжного доручення №6452 від 28.03.2023 на суму 20.000,00 грн.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони, відсутність заперечень відповідача чи доводів щодо неспівмірності таких витрат, суд вважає розмір витрат позивача на правову допомогу в сумі 20.000,00 грн співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України такі судові витрати покладаються в разі задоволення позову на відповідача.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20.000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМУАЙ Інжиніринг" (03680, місто Київ, вулиця Желябова, будинок 8/4, кімната 21; ідентифікаційний код 42292030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" (04209, місто Київ, вулиця Богатирська, будинок 11; ідентифікаційний код 35411500) 89.760 (вісімдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят) грн 00 коп. заборгованості, 17.952 (сімнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 00 коп. штрафу, 56.637 (п`ятдесят шість тисяч шістсот тридцять сім) грн 96 коп. пені, 35.732 (тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять дві) грн 78 коп. інфляційних втрат, 19.288 (дев`ятнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 91 коп. 10% річних, 20.000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу та 3.290 (три тисячі двісті дев`яносто) грн 43 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко