Постанова

від 14.06.2023 по справі 916/4392/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/4392/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

прокуратури - Голуб Є. В.,

позивача-1 - Асташенкова О. І. (самопредставництво),

позивача-2 - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Носенко І. П. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 (судді: Богатир К.В. - головуючий, Аленін О.Ю., Принцевська Н.М.)

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі:

1. Одеської міської ради,

2. Державної архітектурно-будівельної інспекції України

до: 1. Юридичного департаменту Одеської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є"

про скасування рішення, зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості та звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2014 року заступник прокурора Одеської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Рада, Позивач-1) та Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ, Позивач-2) до державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Рубан М. О. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є" (далі - ТОВ "Прімор`є", Відповідач-2), в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.12.2014) просив суд: скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Рубан М.О. від 08.04.2014 № 12259714 про державну реєстрацію за ТОВ "Прімор`є" права власності на магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований на проспекті Свободи, 57 у м. Одесі; зобов`язати Відповідача-2 знести самочинно збудований магазин площею 147,9 кв. м, розташований за цією ж адресою; зобов`язати ТОВ "Прімор`є" привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій у теперішній час розташований самочинно збудований магазин за вказаною адресою.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що під час здійснення Прокуратурою Одеської області перевірки встановлено, що ТОВ "Прімор`є" провело самочинну добудову приміщень загальною площею 67,9 кв. м до магазину, розташованого на пр. Свободи, 57 у м. Одесі, без належних дозвільних документів та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а державним реєстратором прав на нерухоме майно Рубан М.О. у порушення норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прийнято рішення про реєстрацію права власності за Відповідачем-2 на фактично самочинно збудований об`єкт нерухомості на земельній ділянці, що не відводилася для цієї мети, чим порушено інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, яка позбавлена можливості розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2014, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2015, припинено провадження у справі на підставі пункту1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у частині вимог, заявлених Прокурором до державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Рубан М. О.

2.2. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2014, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2015, припинено провадження у справі на підставі пункту1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог, заявлених Прокурором в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

2.3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2014 у справі №916/4392/14 відмовлено повністю у задоволенні позову Прокурора.

2.4. Постановами Вищого господарського суду України від 13.07.2015 скасовано постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 та ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2014 про припинення провадження у справі, а справу направлено до Господарського суду Одеської області для розгляду по суті заявлених вимог.

2.5. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2014 у справі № 916/4392/14.

2.6. Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2016 скасовано постанову Одеського апеляційного Господарського суду від 03.08.2016 та рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2014 у справі № 916/4392/14, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

2.7. Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.02.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, відмовлено у задоволені позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Ради та ДАБІ.

2.8. Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2017, а справу передано для нового розгляду до суду першої інстанції.

2.9. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 відмовлено у задоволені позовних вимог Прокурора про скасування рішення, зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості та звільнити земельну ділянку.

2.10. Суд першої інстанції виходив з того, що Прокурором не надано належних доказів на підтвердження факту перебудови нежитлового приміщення магазину, розташованого за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57, а відтак неможливо встановити, що результати такої перебудови проведені з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Суд першої інстанції також виходив з того, що докази, надані Прокурором на підтвердження фактичної зміни площі спірного об`єкту нерухомості, мають суперечливий характер. До того ж, Прокурором обрано невірний спосіб захисту прав в контексті статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки Рада, як власник спірної земельної ділянки, не заперечує проти її використання, а під час реєстрації права власності державний реєстратор діяв у межах наданих повноважень. Крім того, ТОВ "Прімор`є" отримало право на використання зазначеної земельної ділянки після придбання об`єкту нерухомості, а саме починаючи з 19.12.1995, та Відповідач-2 не обмежений часом щодо реєстрації вказаного права.

2.11. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 у справі №916/4392/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Рубан М. О. від 08.04.2014 № 12259714 про державну реєстрацію за ТОВ"Прімор`є" права власності на магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57, та зобов`язання ТОВ"Прімор`є" знести самочинно збудований магазин площею 147,9 кв. м, розташований за цією ж адресою.

Прийнято в цій частині нове рішення, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позовну заяву Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.

2. Скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Рубан М.О. від 08.04.2014 № 12259714 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімор`є" права власності на магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімор`є" знести самочинно збудований магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є" (код ЄДРПОУ 23872582, 65037, м. Одеса, просп. Свободи, 57) в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у сумі 2 436,00 грн.".

2.12. Зазначена постанова обґрунтована тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують ту обставину, що магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57, є самовільно побудованою спорудою, оскільки відповідна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цих цілей, а дозвільна документація на проведення робіт з побудови/реконструкції взагалі не отримувалася. Таким чином, у ТОВ "Прімор`є" не виникло право власності на даний об`єкт, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для його виникнення, і самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "Прімор`є" легітимізувало об`єкт самовільного будівництва у порядку, встановленому частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням норм частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України відсутність письмової згоди власника на забудову земельної ділянки, оформленої в даному випадку рішенням Ради про відведення земельної ділянки під будівництво/реконструкції конкретного об`єкта, поряд з заявленою вимогою знести самовільно збудований об`єкт, є достатньою підставою для прийняття судом рішення про знесення самовільно побудованої споруди.

При цьому апеляційним судом враховано, що власник земельної ділянки, а саме Позивач-1, здійснює втручання у право Відповідача-2 на мирне володіння майном відповідно до положень національного законодавства шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади. Більше того, у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном ТОВ "Прімор`є", оскільки Відповідач-2 не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння. Також у даному випадку власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, переслідує легітимну мету, оскільки така споруда була збудована за відсутності дозвільної документації на земельній ділянці, яка не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Одеса. Крім того, даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України. У суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для Відповідача-2 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка завдається власнику земельної ділянки, територіальній громаді м. Одеса.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ "Прімор`є" знести спірний магазин та щодо скасування спірного рішення державного реєстратора, оскільки останній, не маючи об`єктивної можливості встановити, що об`єкт нерухомості збудований самочинно та, як наслідок, у порушення імперативних норм прийняв рішення про реєстрацію права власності фактично на самочинно збудований об`єкт нерухомості на земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з відмовою у задоволенні вимог про зобов`язання ТОВ "Прімор`є" привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій на теперішній час розташований самочинно збудований магазин, оскільки в матеріалах справи відсутні докази існування будь-якого проекту на перебудову магазину за адресою м. Одеса, просп. Свободи, 57, тому неможливо стверджувати про істотне відхилення від проекту; так само відсутній дозвіл на будівництво, тому неможливо стверджувати про істотне порушення будівельних норм та правил.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі (у новій редакції) ТОВ "Прімор`є" просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині скасування рішення господарського суду першої інстанції та часткового задоволення позову Прокурора, вказане рішення місцевого суду - залишити без змін.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 376 Цивільного кодексу України, викладених в постанові від 31.05.2021 у справі № 320/1889/17-ц, та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених в постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, ТОВ "Прімор`є" також посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України з урахуванням наявності у власника нерухомого майна дійсних правовстановлюючих документів при відсутності будь-яких доказів здійснення самочинного будівництва та відсутності на технічному паспорті відмітки про його самочинне будівництво або щодо самочинної прибудови до зазначеного нерухомого майна.

3.4. Крім того, скаржник посилається на неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, а саме: звіту Одеської обласної служби Укрінвестекспертизи від 1995 року; довідки від 14.09.1995, підписаної директором Орендного підприємства "Об`єднання-1".

3.5. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

3.6. 30.05.2023 до Касаційного господарського суду надійшла заява ТОВ "Прімор`є" про зупинення виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 916/4392/14 до закінчення її перегляду в касаційному порядку, яку (заяву) було задоволено та ухвалою Верховного Суду від 01.06.2023 зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що, відповідно статутних положень ТОВ "Прімор`є", товариство утворено шляхом об`єднання часток майна орендного підприємства "Об`єднання № 1 Чорноморка", викупленого учасниками згідно з договором купівлі-продажу у Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради від 19.12.1995 № 1-9738, та є правонаступником майнових і немайнових прав та обов`язків викупленого комунального майна у вигляді магазину, розташованого за адресою: м. Одеса, пр.Свободи, 57, та магазину, розташованого за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 32.

4.2. 19.12.1995 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства "Обєднання № 1" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив комунальну власність у вигляді орендованого майна, розташованого за адресами: м. Одеса, вул. Правди, 48; м. Одеса, пр. Свободи, 57; м. Одеса, пр.Свободи, 32; м. Одеса, пр. Свободи, 86; м.Одеса, пр. Свободи, 90; м. Одеси, пр.Свободи, 98. договір посвідчено 19.12.1995 державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Коряченко А. А. та зареєстроване в реєстрі за № 1-9738.

Згідно з п. 2. договору, приватизований об`єкт оцінено в 5 728 713 000 крб, відповідно до акта оцінки вартості майна від 21.06.1995 № 531, затвердженого наказом від 03.07.1995 № 222/П начальника Представництва по управлінню комунальною власністю.

За змістом п. 4. договору право власності на приватизований об`єкт переходить до покупця на підставі наказу начальника Представництва по управлінню комунальною власністю від 18.12.1995 № 645/П з дня його видання.

4.3. При цьому, ані договір купівлі-продажу від 19.12.1995, ані акт оцінки вартості майна орендного підприємства № 531 не містять технічних характеристик майна, що відчужувалося за цим договором, зокрема, площі цих об`єктів, у зв`язку з чим встановити дійсну площу спірного магазину, розташованого в м. Одесі на пр. Свободи, 57, станом на дату укладання договору купівлі-продажу від 19.12.1995 є неможливим.

4.4. Згідно зі звітом Одеської обласної служби Укрінвестекспертизи від 1995 року про експертну вартість торгівельних павільйонів магазинів № № 8, 15, торгівельний павільйон магазин №8 "Продтовари" за адресою м. Одеса, просп. Свободи, 57 мав розміри 10 на 8 метрів, тобто, його площа складала 80 кв. м. Крім того, у даному звіті зазначено наступне: "Зовнішня обшивка павільйонна із металічних листків, внутрішня із листків пресованого картону. По фасаду стрічкове скління. Покриття із листків шиферу на дерев`яній обрешітці. Поли дерев`яні. Внутрішнє і зовнішнє оздоблення масляна фарба. Металічні елементи проржавіли, внутрішнє оздоблення, обшивка і підлога постраждали від пожежі. Павільйон призначений до знесення. Фізичний знос конструкцій 40%".

4.5. Відповідно до Довідки від 14.09.1995, підписаної директором Орендного підприємства "Об`єднання-1", магазин № 8 Орендного підприємства "Об`єднання-1" Чорноморка за адресою просп. Свободи, 57, мав загальну площу 80 кв. м: ширина 8 м, довжина10 м, висота2,4 м.

4.6. Згідно з технічним паспортом на окремо розташований магазин за адресою м.Одеса, просп. Свободи, 57, загальна площа магазину становить 147,9 кв. м, з яких: основна площа приміщень - 98,3 кв. м, коридор площею 4,7 кв. м, склад площею 24,8 кв. м, комора площею 7,0 кв. м, підсобне площею 13,1 кв. м. Висота приміщень 3,03 м. Матеріал зовнішніх стін - метал, черепашник. Матеріал перекриття дерево. Будинок обладнано опаленням, електроосвітленням.

4.7. 08.04.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно Рубан М. О. Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на магазин, що розташований за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57 за ТОВ "Прімор`є". На підставі зазначеного рішення державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на об`єкт нерухомості - магазин, що розташований за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57, загальною площею 147,9 кв. м.

Площа об`єкта нерухомості внесена до реєстру на підставі технічного паспорту, виготовленого 17.03.2014 Фізичною особою-підприємцем Шульцевою Л. А. (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 002133, інженер з інвентаризації нерухомого майна).

4.8. Прокурором до суду було надано листи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за № 01-19/4121-09-02 від 24.10.2014 з додатком та Управління Держземагентства у м. Одесі за № 10-1505-0.11-5190/2-14 від 24.10.2014, з яких вбачається, що земельна ділянка на просп. Свободи, 57, у користування або власність ТОВ "Прімор`є" не передавалась.

4.9. У зв`язку із зазначеним Прокурор звернувся з цим позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прімор`є" у частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Верховного Суду від 27.07.2023 поновлено ТОВ "Прімор`є" строк на касаційне оскарження. Водночас, касаційну скаргу Відповідача-2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 916/4392/14 було залишено без руху, оскільки заявник, посилаючись, у тому числі, на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України в якості підстави для подання касаційної скарги, не навів конкретної норми права, яку суд застосував (або повинен був застосувати) при розгляді справи та щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. У зв`язку з наведеним Суд визначив скаржнику спосіб усунення недоліків касаційної скарги шляхом подачі її нової редакції із чітким зазначенням і належним обґрунтуванням підстави (підстав) касаційного оскарження, передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.4. Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прімор`є" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 916/4392/14, враховуючи, що 16.05.2023 заявник засобами поштового зв`язку направив касаційну скаргу в новій редакції, яка надійшла до Суду 19.05.2023.

5.5. Так, у якості підстави для подання касаційної скарги у новій редакції ТОВ "Прімор`є посилається, зокрема, на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 376 Цивільного кодексу України, викладених в постанові від 31.05.2021 у справі № 320/1889/17-ц, та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених в постановах від 31.05.2021 у справі №320/1889/17-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

5.6. Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.7. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.8. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

5.10. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.11. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.12. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

5.13. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

5.14. Однак, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

5.15. Так, у справі № 320/1889/17-ц розглядалися позовні вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, обґрунтовані тим, що позивач у зазначеній справі є власником 83/100 часток домоволодіння, а третя особа є власником його інших 17/100 частин. У їхній спільній власності знаходиться земельна ділянка, на якій розташоване вказане домоволодіння. При цьому власниками сусіднього домоволодіння є відповідач, якому належить 3/5 частин домоволодіння та інша третя особа, якій належить 2/5 частин домоволодіння. Водночас, відповідач самочинно прибудував до свого будинку прибудову на відстані 1,9 м від стіни будинку позивача, а також самочинно влаштувала зливну яму для септику на відстані 3,0 м від стіни його будинку. На думку позивача у вказаній справі, самочинне будівництво грубо порушувало право власності останнього на 83/100 часток домоволодіння, оскільки здійснене у порушення вимог пунктів 3.1. ДБН 360-92**, 3.25* ДБН 360-92**, 3.2а ДБН 360-92**. В силу явних порушень при самочинному будівництві, зазначена прибудова підлягає знесенню, а зливна яма для септику - демонтажу та засипці за рахунок відповідача.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Водночас, позивачем у вказаній справі не надано жодного доказу на підтвердження порушення відповідачем, який проживає в іншому будинку, його права щодо користування та володіння належним саме позивачу будинком, і що ті порушення будівельних норм, на які посилається останній, порушують саме його права та є співмірними з тим способом захисту, який він обрав.

5.16. Разом з тим, у справі, яка переглядається, господарський суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що спірний магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп.Свободи, 57, є самовільно побудованою спорудою, оскільки проведені ТОВ "Прімор`є" будівельні роботи здійснювались без дозвільних документів та за відсутності правоустановчих документів на відповідну земельну ділянку, і Відповідач-2 не надав жодних доказів на підтвердження того, що ним було придбано об`єкт з площею саме 147,9 кв. м. Таким чином, у ТОВ "Прімор`є" не виникло права власності на даний об`єкт, оскільки проведена Відповідачем-2 державна реєстрація вказаного права є лише одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для його виникнення, і самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "Прімор`є" легітимізувало об`єкт самовільного будівництва у порядку, встановленому частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України.

Додатково Суд враховує і те, що Відповідачем не доведено та ані судом першої інстанції, ані апеляційним господарським судом не встановлено існування спірного об`єкта саме як об`єкта нерухомого майна з моменту його придбання до моменту проведення спірної реєстрації.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність письмової згоди власника на забудову земельної ділянки, оформленої в даному випадку рішенням Ради про відведення земельної ділянки під будівництво/реконструкції конкретного об`єкта, поряд з заявленою вимогою знести самовільно збудований об`єкт (яку у повному обсязі підтримав Позивач-1), з урахуванням норм частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для прийняття судом рішення про знесення самовільно побудованої споруди.

5.17. Таким чином, судове рішення Верховного Суду у справі, на яку посилається скаржник, та викладена у ньому правова позиція, хоча і було прийняте за подібного правового регулювання, однак за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто вищевказана справа і справа, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

5.18. Що стосується посилання заявника на неврахування господарським судом апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених в постановах, на які посилається ТОВ "Прімор`є", то колегія суддів вважає наведені доводи також необґрунтованими з огляду на наступне.

5.19. Підставою для касаційного оскарження судових рішень є неврахування правової позиції Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.20. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.21. При цьому Суд враховує, що розгляд цієї справи відбувається з 2014 року, і дану справу неодноразово переглядав, у тому числі, суд касаційної інстанції, зокрема, щодо доводів про відсутність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

У такий спосіб, з урахуванням дати подання позову, існуючого правового регулювання та усталеної судової практики на момент його (позову) подання, позиції сторін від початку розгляду справи, колегія суддів вважає посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" нерелевантним, а також таким, що спрямований на ревізію судових рішень суду касаційної інстанції у цій справі.

5.22. Отже, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування вищенаведених правових норм, викладених у постановах, на які він посилається.

5.23. Щодо доводів заявника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України з урахуванням наявності у власника нерухомого майна дійсних правовстановлюючих документів при відсутності, на його думку, будь-яких доказів здійснення самочинного будівництва, колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.24. Як зазначалося, відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.25. Указана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.26. Під час вивчення матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду переглядала в касаційному порядку судові рішення у справі №916/2791/13 за позовом прокурора про зобов`язання відповідача у вказаній справі знести самовільно побудовану споруду, а саме приміщення паркінгу, мотивовані тим, що останній розпочав будівельні роботи без відповідного дозволу та оформлення документів на будівництво, а виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл є незаконним, оскільки стосується будівельних робіт з реконструкції двоповерхової частини готелю з надбудовою поверху, у той час як за цією адресою знаходиться двоповерховий житловий будинок з квартирами приватної власності, власники яких не надавали згоду на будь-яку реконструкцію; земельна ділянка, на якій самочинно споруджено будівлю, на момент початку робіт не була передана ні у власність, ні в користування відповідачу. При цьому останній уклав договір оренди земельної ділянки, умовами якого встановлено обмеження з використання земельної ділянки у вигляді заборони будівництва на ній. Спірними спорудами, які знаходяться впритул до п`яти житлових будівель, зайнято ділянку, необхідну для їх належного обслуговування та експлуатації. Самовільно побудована відповідачем споруда функціонує, проте не прийнята в експлуатацію в порядку, визначеному чинним законодавством.

5.27. Досліджуючи правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм статті 376 Цивільного кодексу України у наведеній справі, Верховний Суд зазначив, що за положеннями частини першої вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Водночас, стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, за висновком Верховного Суду, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

При цьому Верховний Суд зазначив, що системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Водночас, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

5.28. Подібну правову позицію щодо комплексного застосування положень статті 41 Конституції України, статей 328, 331, частин другої, четвертої, п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України і статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

5.29. Колегія суддів звертає увагу, що аналогічний правовий висновок про те, що зміст норм статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений:

- Верховним Судом у постанові від 24.11.2021 у справі № 906/495/20 зі спору, що виник з правовідносин знесення самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке вже було зареєстровано за забудовником в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 у справі № 905/981/21, в якій розглядалися позовні вимоги про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації і визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за фізичною особою-підприємцем на нерухоме майно;

- Верховним Судом у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, в якій прокурор звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради, Виконавчого комітету цієї ради й Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про зобов`язання публічного акціонерного товариства знести самовільно побудовану споруду;

- Верховним Судом у постанові від 12.07.2022 у справі № 904/4338/21, в якій розглядалися вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нього.

5.30. З наведеного убачається, що Верховний Суд здійснював перегляд справи, правовідносини у якій за своїм змістом та правовим регулюванням є подібними до правовідносин у цій справі, і судом касаційної інстанції вже досліджувалося питання щодо застосування норм статті 376 Цивільного кодексу України, у аналогічних правовідносинах.

5.31. При цьому, вирішуючи спір у цій справі, господарський суд апеляційної інстанції застосували наведені норми Цивільного кодексу України відповідно до вказаної правової позиції.

5.32. Так, як зазначалося вище, апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що спірний магазин загальною площею 147,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 57, є самовільно побудованою спорудою, оскільки проведені ТОВ "Прімор`є" будівельні роботи здійснювались без дозвільних документів та за відсутності правоустановчих документів на відповідну земельну ділянку, і Відповідач-2 не надав жодних доказів на підтвердження того, що ним було придбано об`єкт з площею саме 147,9 кв. м. Таким чином, у ТОВ "Прімор`є" не виникло права власності на даний об`єкт, оскільки проведена Відповідачем-2 державна реєстрація вказаного права є лише одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для його виникнення, і самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. При цьому у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "Прімор`є" легітимізувало об`єкт самовільного будівництва у порядку, встановленому частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України.

При цьому апеляційний суд також дослідив дотримання критеріїв правомірності втручання у право особи на володіння майном відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та дійшов висновку, що у даному випадку відсутнє втручання у мирне володіння майном ТОВ "Прімор`є", оскільки Відповідач-2 не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

У цьому разі власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, переслідує легітимну мету, оскільки така споруда була збудована за відсутності дозвільної документації на земельній ділянці, яка не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Одеса.

Крім того, даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідний захід становитиме для Відповідача-2 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка завдається власнику земельної ділянки, територіальній громаді м. Одеса.

При цьому, як зазначалося вище, Відповідачем не доведено і матеріали справи не підтверджують, наявності у спірного об`єкту статусу нерухомого майна до моменту державної реєстрації.

5.33. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

5.34. Таким чином, доводи скаржника про наявність передбачених як пунктом 1, так і пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.35. Що стосується посилання заявника у якості підстави для подання касаційної скарги на неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, а саме: звіту Одеської обласної служби Укрінвестекспертизи від 1995 року; довідки від 14.09.1995, підписаної директором Орендного підприємства "Об`єднання-1", то колегія суддів зазначає наступне.

5.36. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.37. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.38. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.39. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.40. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.41. За таких обставин наведена ТОВ "Прімор`є" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

5.42. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.43. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судове рішення господарських судів попередніх інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

5.44. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.45. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже неодноразово зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.46. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прімор`є" в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.3. За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Суд касаційної інстанції також закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Прімор`є", відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Ураховуючи закриття касаційного провадження та залишення касаційної скарги ТОВ "Прімор`є" без задоволення, судові витрати, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 916/4392/14 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є", відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор`є" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 916/4392/14 залишити без змін.

4. Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 у справі № 916/4392/14.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий