Постанова

від 15.02.2023 по справі 442/2252/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 442/2252/17

провадження № 61-3427св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцев Артем Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева Артема Юрійовича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року в складі судді Медведика Л. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцев Артем Юрійович, про визнання недійсними і скасування постанови та акта про передачу майна, свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Укрінбанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М., ОСОБА_2 , про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, зазначала, що 11 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 60777, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 59 400,00 дол. США. В цей же день, 11 серпня 2006 року, між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» було укладено договір поруки на забезпечення виконання умов кредитного договору № 60777. Також, 14 серпня 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м, житловою площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

27 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 61059, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США. В забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2821 га, розташована на території села Лішня Дрогобицького району Львівської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі - земельна ділянка).

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 60777 у розмірі 486 891,25 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 61059 у розмірі 446 694,28 грн.

У процесі виконання зазначених рішень суду Дрогобицьким міськрайонним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП № НОМЕР_2 та акт передачі майна стягувачу від 01 березня 2013 року, а 08 вересня 2015 року приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М. на підставі цих документів зареєструвала право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку за ПАТ «Укрінбанк» та видала свідоцтво про право власності, про що позивачу стало відомо 22 листопада 2016 року.

Позивач вважала, що перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку до ПАТ «Укрінбанк» відбувся незаконно, оскільки немає рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки вчинено не було, договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки укладено не було, договір купівлі-продажу предмета іпотеки не укладався.

Державним виконавцем не враховано норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», яким встановлено заборону стягнення нерухомого житлового майна, яке виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України.

Державний виконавець усупереч вимогам пункту 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, не отримавши дозволу органу опіки та піклування, виніс незаконно постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, які стали підставою для переходу права власності до іпотекодержателя (банку).

Також вказувала на те, що позивач не отримувала звіту про оцінку вартості її нерухомого майна, що свідчить про те, що державним виконавцем не дотримано вимог статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та положень Порядку реалізації арештованого майна, оскільки солідарна заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на час прийняття оскаржуваної постанови та акта становила 409 905, 32 грн, тоді як вартість майна, яке передавалося стягувачу, становила 843 266,00 грн.

Крім того зазначала, що відповідно до пункту 6.4 договору іпотеки вимоги іпотекодержателя можуть бути задоволені лише згідно зі статями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, якого між сторонами укладено не було.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просила суд:

- визнати незаконною та скасувати постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП № НОМЕР_2;

- визнати незаконним та скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 08 вересня 2015 року № 645, видане приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., щодо реєстрації права власності за ПАТ «Укрінбанк» на спірний житловий будинок та земельну ділянку;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 719988446212, номер запису про право власності 11088600.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2017 року замінено відповідача у справі з ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 1 а. с. 85).

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 листопада 2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» (т. 1 а. с. 131).

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 травня 2020 року:

- замінено відповідача у цій справі з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ПАТ «Український інноваційний банк»;

- залучено співвідповідачем у цій справі Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);

- залучено у цій справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_3 ;

- залучено у цій справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Дурдиєва Р. В. та Міхно С. С. (т. 2 а. с. 172-174).

Протокольною ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 лютого 2021 року замінено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Дурдиєва Р. В. та Міхно С. С. на Караценцева А. Ю. (т. 3 а. с. 62).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП №26570069.

Визнано незаконним та скасовано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 08 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням пункту 6.4 договорів іпотеки за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, договору купівлі-продажу предмета іпотеки. Крім того, оголошення про реалізацію арештованого нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки було опубліковано з порушення строку, встановленого Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, а також за відсутності належного повідомлення боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що державним виконавцем не отримано згоду органу опіки і піклування на реалізацію спірного майна, оскільки на час виникнення спірних правовідносин така згода не вимагалась. Також суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що вона не отримувала звіту про оцінку вартості її нерухомого майна та на те, що державною виконавчою службою порушено вимоги статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а також зазначив, що такі висновки суду є правильними, оскільки передача та реєстрація за банком спірного майна відбулася з порушенням норм статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, примусово відчужуючи нерухоме майно ОСОБА_1 та передаючи його стягувачу ПАТ «Укрінбанк» в рахунок погашення боргу, органи ДВС діяли з порушенням вимог частини восьмої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. Також суд звертав увагу на те, що на час відчуження спірного будинку у ньому були зареєстровані та проживали троє неповнолітніх дітей, тому відчуження житлового будинку відбулося без погодження органу опіки та піклування, що є порушенням статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року. Суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги в частині порушення позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)

У березні 2022 року Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 462/2232/16, від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 607/6096/17, від 26 червня 2019 року у справі № 161/5654/17, від 14 липня 2020 року у справі № 813/5458/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що у відділі державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції перебували виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 2-260, виданого 18 листопада 2010 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрінбанк» 485 715,83 грн, та виконавчого листа № 2-259, виданого 16 листопада 2010 року Дрогобицьким міськрайонним судомЛьвівської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрінбанк» 446 694,28 грн.

Зазначає, що державний виконавець, звернувши стягнення на заставлене майно - предмет іпотеки при примусовому виконанні рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, правомірно вчиняв виконавчі дії, відповідно до чинних норм законодавства.

Оскільки прилюдні торги, призначені на 10 травня 2012 року та 13 липня 2012 року не відбулися з причини відсутності зареєстрованих учасників, а також враховуючи отримання ОСОБА_1 акта уцінки майна від 31 травня 2012 року, заявник вважає, що відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивача.

Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для передачі банку спірної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , оскільки і житловий будинок, і земельна ділянка, яка призначена для обслуговування житлового будинку та особистого підсобного господарства, є предметом договору іпотеки. Крім того, відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за відсутності у ОСОБА_1 коштів та рухомого майна, було правомірно згідно з чинними нормами законодавства звернено стягнення на нерухоме майно, а саме - предмет іпотеки.

Також заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що при передачі ПАТ «Укрінбанк» спірного майна в рахунок погашення боргу на загальну суму 932 410,12 грн органами ДВС не враховано, що значна частина боргу погашена шляхом внесення готівкових коштів на рахунок ПАТ «Укрінбанк» у період 2006-2011 років. Зазначає, що відповідно до судових рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року у справі № 2-260/10 та від 30 серпня 2010 року у справі № 2-259/10 заборгованість позичальників визначена станом на 15 червня 2010 року та враховано суми, які вносилися на рахунок банку до 15 червня 2010 року. Відомості про часткове погашення заборгованості після прийняття рішення суду у справі № 2-259/10 від боржника ОСОБА_3 до відділу ДВС не надходили. Боржником ОСОБА_2 на виконання рішення суду у справі № 2-260/10 сплачувалися частково кошти на депозитний рахунок відділу ДВС, з якого на користь ПАТ «Укрінбанк» перераховано у червні-листопаді 2011 року кошти на загальну суму 29 545,45 грн. Тому зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що заборгованість за зведеним виконавчим провадженням на день передачі іпотечного майна у власність ПАТ «Укрінбанк» становить 409 905,32 грн.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ПАТ «Укрінбанк»

У серпні 2022 року ПАТ «Укрінбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року і постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11, від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14, від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19, щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін з інших підстав, які суд першої інстанції не оцінював або відхилив, порушив норми процесуального права та не змінив рішення в мотивувальній частині.

Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення відповідачами частини восьмої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та про часткове погашення боржниками кредитної заборгованості, оскільки такі висновки суду зроблені без дослідження доказів, які містяться у матеріалах справи, та без урахувань судових рішень у справах № 2-260/10 та № 2-259/10, в яких зазначено, що борг стягнено станом на 15 червня 2010 року, а отже, платежі боржників до цієї дати враховані у рішеннях суду та виконавчому документі.

Крім того, зазначає, що при розрахунку зобов`язання боржника, забезпеченого заставою, та виконанні вимог статей 44, 54 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року про розрахунок із заставодержателем - стягувачем, сума зобов`язання має бути визначена в валюті зобов`язання - доларах США за курсом на дату фактичного виконання.

Також заявник вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що відчуження житлового будинку відбулося без погодження органу опіки та піклування, що є порушенням статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року. Зазначає, що оскільки договір про передачу майна позивача на реалізацію було укладено 11 квітня 2012 року, то відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, яка набрала чинності 17 квітня 2012 року, така згода не вимагалася. Крім того, позивач, яка є бабусею дітей, не є законним представником, який уповноважений ставити питання про порушення прав дітей. Заявник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18.

Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до позовних вимог строк позовної давності, оскільки в матеріалах справи наявні заперечення органу ДВС, які доводять обізнаність позивача про хід виконавчого провадження та реалізацію майна, та про те, що позивач могла дізнатися про реалізацію спірного майна. Зокрема, позивач була присутня при складенні акта опису майна від 09 липня 2011 року та отримала майно на зберігання. Також позивач зверталася зі скаргою на дії державного виконавця та з заявою від 06 серпня 2012 року про зупинення виконавчого провадження. Також позивач могла довідатися про винесення оскаржуваних рішень державного виконавця: постанову про передачу майна стягувачу від 26 лютого 2013 року та акта про передачу майна стягувачу від 01 березня 2013 року з Автоматизованої системи виконавчого провадження та з матеріалів виконавчого провадження, до яких позивач має доступ як боржник.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року та у листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких вказує на те, що доводи касаційних скарг є безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими. Тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у цій справі та витребувано з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області матеріали цивільної справи.

Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укрінбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 11 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрінбанк» укладено кредитний договір № 60777, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 59 400,00 дол. США.

У цей же день 11 серпня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» укладено договір поруки на забезпечення виконання умов кредитного договору № 60777.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором № 60777 14 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м, житловою площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який оцінений сторонами в сумі 730 000,00 грн разом із господарськими будівлями. Житловий будинок разом із господарськими будівлями знаходиться на земельній ділянці площею 0,2821 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 та має цільове призначення для обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства. Загальна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у розмірі 850 000,00 грн (т.1 а. с. 9, 10).

27 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 61059, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язання за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є спірний житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2821 га, розташована на території села Лішня Дрогобицького району Львівської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 2 а. с. 75).

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» та стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 60777 у загальному розмірі 486 891,25 грн (т. 1 а. с. 8).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 61059 у розмірі 446 694,28 грн (т. 1 а. с. 69).

На підставі зазначених рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області було видано виконавчі листи № 2-259 від 16 листопада 2010 року та № 2-260 від 18 листопада 2010 року, які перебували на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби та які були об`єднані у зведене виконавче провадженням про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

З матеріалів виконавчого провадження суди встановили, що з метою визначення ринкової вартості арештованого спірного нерухомого майна 30 листопада 2011 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні.

27 січня 2012 року позивачу направлено повідомлення про результати визначення вартості та оцінки майна, яке вона отримала поштою 03 лютого 2012 року (а. с. 57 матеріалів виконавчого провадження).

11 квітня 2012 року між Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) (а. с. 65 матеріалів виконавчого провадження).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 24 квітня 2012 року оголошення про реалізацію арештованого нерухомого майна лот № 4 - спірний житловий будинок та земельна ділянка, що належать на праві власності ОСОБА_1 , початкова (стартова) ціна 843 266,00 грн, було опубліковано на сайті ДП «Інформаційний центр МЮУ» http//trade.informjust.ua» 24 квітня 2012 року № 426934 (а. с. 68 матеріалів виконавчого провадження).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 10 травня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про те, що торги не відбулися (а. с. 69 матеріалів виконавчого провадження).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 26 червня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про призначення повторних торгів (а. с. 71матеріалів виконавчого провадження).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 13 липня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про зняття спірного майна з реалізації (а. с. 72 матеріалів виконавчого провадження).

26 лютого 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Бонтей М. В. при примусовому виконанні виконавчих листів від 16 листопада 2010 року № 2-259 та від 18 листопада 2010 року № 2-260, виданих Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до якої вирішено передати в рахунок погашення боргу стягувачу ПАТ «Укрінбанк» спірний житловий будинок та земельну ділянку на загальну суму 843 266,00 грн (т. 1 а. с. 89).

01 березня 2013 року видано акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу (т. 1 а. с. 90).

На підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року та акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М. 08 вересня 2015 року АТ «Укрінбанк» видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку. Право власності на спірне майно зареєстровано за банком у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2015 року (т. 1 а. с. 91, 92).

Суд апеляційної інстанції встановив, що позичальник ОСОБА_3 у період 2006-2011 років сплатив кредитну заборгованість на загальну суму 246 323,11 грн (т. 2 а. с. 86-88).

Відповідно до довідки від 21 лютого 2020 року № 207, виданої виконавчим комітетом Лішнянської сільської ради, згідно з господарської книги за 2011-2015 роки у спірному будинку, зокрема, зареєстровані онуки позивача: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а. с. 70).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 30 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

За змістом статей 32, 52 Закону № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом (частина перша статті 62 цього Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а отже, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 57 цього Закону) здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначених статтею 58 цього Закону. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14 також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними та скасування постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, посилаючись на те, що передача спірного майна стягувачу була проведена з порушення норми законодавства, а саме за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, без вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності укладених договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки або договору купівлі-продажу предмету іпотеки, а також за відсутності дозволу органу опіки та піклування.

Суди встановили, що на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби перебувало зведене виконавче провадження про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

11 квітня 2012 року між Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг щодо організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).

Торги 10 травня 2012 року та 13 липня 2012 року не відбулися з підстави відсутності допущених учасників торгів.

У статті 62 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачені наслідки нереалізації арештованого майна на прилюдних торгах. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження, зазначений Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою.

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частини сьома, дев`ята статті 62 цього Закону).

У зв`язку з тим, що торги двічі не відбулися, державний виконавець запропонував стягувачу ПАТ «Укрінбанк» залишити спірне майно за собою. На підставі заяви ПАТ «Укрінбанк» про згоду прийняття у власність нереалізованого спірного майна державним виконавцем 26 лютого 2013 року винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до якої вирішено передати в рахунок погашення боргу стягувачу ПАТ «Укрінбанк» спірний житловий будинок та земельну ділянку на загальну суму 843 266,00 грн та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, на підставі чого приватним нотаріусом видано банку відповідне свідоцтво.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, із того, що передача та реєстрація за банком спірного майна відбулася з порушенням пункту 6.4 договорів іпотеки та норм статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, під час виконання судових рішень поряд із нормами Закону № 606-XIV застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом із визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 606-XIV має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.

Главою 4 Закону № 606-XIV (статті 52-63) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень.

Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів із рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Статтею 54 Закону № 606-XIV передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, ця норма є відсильною та надає державному виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».

Розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41-50).

За змістом частини першої статті 41 Закону № 898-IV вбачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21).

Крім того, вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21) дійшла висновку, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача - іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що передача та реєстрація за банком спірного майна відбулася з порушенням пункту 6.4 договорів іпотеки та норм статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме: за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковими та такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах першочерговому підлягає встановленню дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» при передачі на реалізацію предмета іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, наявність порушень при проведенні електронних торгів, що могли вплинути на результати торгів, та чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Не встановивши зазначених фактичних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення вимог частини восьмої статті 62 Закону № 606-XIV при передачі стягувачу ПАТ «Укрінбанк» у рахунок погашення боргу спірного нерухомого майна з огляду на таке.

Відповідно до частини восьмої статті 62 Закону № 606-XIV у разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний у п`ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на

його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року в справі № 2-259/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» та стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 60777 у загальному розмірі 486 891,25 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2010 року в справі № 2-260/10 позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 61059 у розмірі 446 694,28 грн (т. 1 а. с. 69).

На підставі зазначених рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області було видано виконавчі листи № 2-259 від 16 листопада 2010 року та № 2-260 від 18 листопада 2010 року, які перебували на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби, та які були об`єднані у зведене виконавче провадженням про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

Згідно з постановою про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року та акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року, що стали підставою для видачі ПАТ «Укрінбанк» свідоцтва про право власності на житловий будинок від 08 вересня 2015 року, майно передано банку за ціною 843 266,00 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що передаючи майно стягувачу в рахунок погашення боргу за ціною 843 266,00 грн, органи державної виконавчої служби не врахували, що у період 2006-2011 років значна частина боргу була погашена шляхом внесення готівкових коштів на рахунок ПАТ «Укрінбанк» на загальну суму 246 323,11 грн. Заборгованість по зведеному виконавчому провадженню на день передачі іпотечного майна у власність ПАТ «Укрінбанк» становила 409 905,32 грн, а передано майно за ціною 843 266,00 грн. Тому стягувач ПАТ «Укрінбанк» зобов`язаний був виконати вимоги частини восьмої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження».

Такі висновки суду є передчасними, без дослідження та врахування всіх обставин справи.

Так, суд апеляційної інстанції не врахував, що судовими рішеннями Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справах № 2-259/10 та № 2-260/10 стягнено заборгованість за кредитними договорами, яка була визначена станом на 15 червня 2010 року, що свідчить про те, що при прийнятті судових рішень були враховані платежі, здійснені боржниками до цієї дати.

Яка саме сума була погашена боржниками після 15 червня 2010 року, судом не встановлено, а тому висновки суду про порушення вимог частини восьмої статті 62 Закону № 606-XIV при передачі стягувачу ПАТ «Укрінбанк» у рахунок погашення боргу спірного нерухомого майна є передчасними.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що на час відчуження спірного будинку у ньому були зареєстровані та проживали троє неповнолітніх дітей, тому відчуження житлового будинку відбулося без погодження органу опіки та піклування, що є порушенням статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», колегія суддів виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки від 21 лютого 2020 року № 207, виданої виконавчим комітетом Лішнянської сільської ради, згідно з господарською книгою за 2011-2015 роки у спірному будинку, зокрема, зареєстровані онуки позивача: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

У пункті 4.5.9 Розділу IV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі № 303/3043/19 (провадження № 61-8347св20), від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19) та від 18 березня 2021 року у справі № 164/1145/20 (провадження № 61-218св21).

Згідно із пунктами 68-69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) повноваження держвиконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зробила висновок про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим у силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців (пункти 70, 71, 116, 117). Тобто державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти (пункт 72).

Разом із цим, вирішуючи спір у вищевказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), який зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою

для визнання його недійсним (пункти 88-90).

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20), посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), також зазначив про те, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном у залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей при вчиненні саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 453/1637/21 (провадження № 61-7418св22).

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18), вирішуючи спір про визнання договору іпотеки недійсним, указав про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах: від 25 квітня 2018 року у справі № 640/1332/15-ц (провадження № 61-8582св18), від 23 січня 2019 року у справі № 127/4540/15-ц (провадження № 61-18017св18).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням наведеного, для правильного вирішення справи, через призму дотримання прав та інтересів дітей необхідно оцінити добросовісність дій боржника, а саме: статус нерухомого майна (чи є воно предметом іпотеки), з якого часу діти зареєстровані в спірному житловому будинку; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації; чи проживають вони разом з батьками у спірному житловому будинку; чи дотримано порядок їх вселення у спірне нерухоме майно; чи є спірне майно єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше житло у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; звернути увагу на ступінь споріднення між дітьми і боржником та інші обставини. Крім того, суд повинен встановити, чи відчуження житлового будинку суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Без встановлення зазначених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що відчуження житлового будинку відбулося без погодження органу опіки та піклування, що є порушенням статті 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми матеріального права, не встановив всіх обставин справи, дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, доводи касаційних скарг частково є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд урахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, встановити, чи було дотримано вимоги Закону України «Про виконавче провадження» при передачі на реалізацію предмета іпотеки, чи були дотримані вимоги законодавства під час проведення прилюдних торгів, що могли вплинути на результати торгів, чи дотримано вимоги законодавства при передачі нереалізованого на прилюдних торгах спірного майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості, та чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, чи порушені права дітей, які зареєстровані у спірному житловому будинку, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судового рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд повинен перевірити доводи відповідачів про пропуск строку позовної давності та встановити, чи порушений такий строк та чи могла позивач дізнатися раніше про реалізацію спірного майна.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає; судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева Артема Юрійовича задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук