Постанова

від 14.01.2025 по справі 442/2252/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/2252/17 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.

Провадження № 22-ц/811/1924/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

за участю секретаря: Псярук О.В.

з участю: представника Дрогобицького ВДВС - Кушнір С.Т.,

представника ПАТ «Укрінбанк» - Коваль Л.Л.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участю третіх осіб на стороні позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб на стороні відповідача - приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Легеди Миколи Миколайовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним та скасування постанови та акта про передачу майна, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Укрінбанк»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М., ОСОБА_3 , про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, зазначала, що 11 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 60777, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 59 400,00 дол. США. В цей же день, 11 серпня 2006 року, між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» було укладено договір поруки на забезпечення виконання умов кредитного договору № 60777. Також, 14 серпня 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м, житловою площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

27 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 61059, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США. В забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2821 га, розташована на території села Лішня Дрогобицького району Львівської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі - земельна ділянка).

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 60777 у розмірі 486 891,25 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2010 року позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 61059 у розмірі 446 694,28 грн.

У процесі виконання зазначених рішень суду Дрогобицьким міськрайонним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП № 26570069 та акт передачі майна стягувачу від 01 березня 2013 року, а 08 вересня 2015 року приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М.М. на підставі цих документів зареєструвала право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку за ПАТ «Укрінбанк» та видала свідоцтво про право власності, про що позивачу стало відомо 22 листопада 2016 року.

Позивач вважала, що перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку до ПАТ «Укрінбанк» відбувся незаконно, оскільки немає рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки вчинено не було, договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки укладено не було, договір купівлі-продажу предмета іпотеки не укладався.

Державним виконавцем не враховано норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», яким встановлено заборону стягнення нерухомого житлового майна, яке виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України.

Державний виконавець усупереч вимогам пункту 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, не отримавши дозволу органу опіки та піклування, виніс незаконно постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, які стали підставою для переходу права власності до іпотекодержателя (банку).

Також вказувала на те, що позивач не отримувала звіту про оцінку вартості її нерухомого майна, що свідчить про те, що державним виконавцем не дотримано вимог статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та положень Порядку реалізації арештованого майна, оскільки солідарна заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на час прийняття оскаржуваної постанови та акта становила 409 905, 32 грн, тоді як вартість майна, яке передавалося стягувачу, становила 843 266,00 грн.

Крім того зазначала, що відповідно до пункту 6.4 договору іпотеки вимоги іпотекодержателя можуть бути задоволені лише згідно зі статями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, якого між сторонами укладено не було.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просила суд:

- визнати незаконною та скасувати постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП № 26570069;

- визнати незаконним та скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 08 вересня 2015 року № НОМЕР_1 , видане приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., щодо реєстрації права власності за ПАТ «Укрінбанк» на спірний житловий будинок та земельну ділянку;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 719988446212, номер запису про право власності 11088600.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову про передачу майна в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року ВП № 26570069.

Визнано незаконним та скасовано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 08 вересня 2015 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрінбанк» на житловий будинок та земельну ділянку.

Рішення суду оскаржив Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Дрогобицький ВДВС).

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального права, висновки суду є помилковими.

Зазначає, що державний виконавець звернувши стягнення на заставлене майно-предмет іпотеки при примусовому виконанні рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, правомірно вчиняв виконавчі дії, відповідно до діючих норм законодавства.

Оскільки прилюдні торги, призначені на 10.05.2012 та 13.07.2012 не відбулись з причини відсутності зареєстрованих учасників, а також з врахуванням підтвердження про отримання ОСОБА_1 акту уцінки майна від 31.05.2012, відсутні підстави вважати про порушення прав позивача. Вважає, що з часу, коли ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права і до часу звернення до суду сплив строк позовної давності.

26.02.2013 державним виконавцем ВДВС Дрогобицького МУЮ винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу по ВП№26570069 з виконання виконавчого листа № 2-259, виданого 16.11.2010 Дрогобицьким міськрайонним судом, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в користь AT «Укрінбанк» 446694,28 грн та постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу по ВП №26569632 з виконання виконавчого листа № 2-260, виданого 18.11.2010 Дрогобицьким міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в користь AT «Укрінбанк» 485715,83 грн в межах зведеного виконавчого провадження № 36434621 на загальну суму 843266 грн. На підставі постанов про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу по ВП26570069 та ВП №26569632, 01.03.2012 державним виконавцем видано Акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Проте, позивачем заявлено вимогу про визнання незаконною та скасування лише постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу по ВП№26570069 і судом першої інстанції в даній частині позов задоволено. Отже рішення суду в частині скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу є необґрунтованим.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивачем по справі ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що жодна з перерахованих у іпотечних договорах підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулася, тому перехід права власності на житловий будинок ОСОБА_1 до ПАТ «Укрінбанк» відбувся незаконно. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15.02.2023 касаційні скарги Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева А.Ю. задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник Дрогобицького ВДВС - Кушнір С.Т. та представник ПАТ «Укрінбанк» - Коваль Л.Л. підтримали апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечив проти задоволення скарги.

Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 11 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрінбанк» укладено кредитний договір № 60777, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 59 400,00 дол. США.

У цей же день 11 серпня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» укладено договір поруки на забезпечення виконання умов кредитного договору № 60777.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором № 60777 14 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м, житловою площею 113,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який оцінений сторонами в сумі 730 000,00 грн разом із господарськими будівлями. Житловий будинок разом із господарськими будівлями знаходиться на земельній ділянці площею 0,2821 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 та має цільове призначення для обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства. Загальна вартість предмета іпотеки визначена сторонами у розмірі 850 000,00 грн (т.1 а. с. 9, 10).

27 листопада 2006 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Укрінбанк» було укладено кредитний договір № 61059, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язання за вказаним кредитним договором 30 листопада 2006 року між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» укладено іпотечний договір, предметом якого є спірний житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2821 га, розташована на території села Лішня Дрогобицького району Львівської області, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 2 а. с. 75).

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року у справі № 2-260/10 задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2006 року № 60777 у загальному розмірі 486 891,25 грн (т. 1 а. с. 8).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2010 року у справі № 2-259/10 позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором № 61059 у розмірі 446 694,28 грн (т. 1 а. с. 69).

На підставі зазначених рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області було видано виконавчі листи № 2-259 від 16 листопада 2010 року та № 2-260 від 18 листопада 2010 року, які перебували на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби та які були об`єднані у зведене виконавче провадженням про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

З матеріалів виконавчого провадження суд встановил, що з метою визначення ринкової вартості арештованого спірного нерухомого майна 30 листопада 2011 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні.

27 січня 2012 року позивачу направлено повідомлення про результати визначення вартості та оцінки майна, яке вона отримала поштою 03 лютого 2012 року.

11 квітня 2012 року між Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 24 квітня 2012 року оголошення про реалізацію арештованого нерухомого майна лот № 4 - спірний житловий будинок та земельна ділянка, що належать на праві власності ОСОБА_1 , початкова (стартова) ціна 843 266,00 грн, було опубліковано на сайті ДП «Інформаційний центр МЮУ» http//trade.informjust.ua» 24 квітня 2012 року № 426934.

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 10 травня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про те, що торги не відбулися (а.с. 69 матеріалів виконавчого провадження).

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 26 червня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про призначення повторних торгів.

Згідно з повідомленням Філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 13 липня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» повідомило про зняття спірного майна з реалізації.

26 лютого 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Бонтей М. В. при примусовому виконанні виконавчих листів від 16 листопада 2010 року № 2-259 та від 18 листопада 2010 року № 2-260, виданих Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до якої вирішено передати в рахунок погашення боргу стягувачу ПАТ «Укрінбанк» спірний житловий будинок та земельну ділянку на загальну суму 843 266,00 грн (т. 1 а. с. 89).

01 березня 2013 року видано акт передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу (т. 1 а. с. 90).

На підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року та акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М. 08 вересня 2015 року АТ «Укрінбанк» видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку. Право власності на спірне майно зареєстровано за банком у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 вересня 2015 року (т. 1 а.с. 91, 92).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними та скасування постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, ОСОБА_1 покликалася на те, що передача спірного майна стягувачу була проведена з порушення норми законодавства, а саме за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, без вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності укладених договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки або договору купівлі-продажу предмету іпотеки, а також за відсутності дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статей 32, 52 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону № 606-XIV) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Як встановлено, на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби перебувало зведене виконавче провадження про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

11 квітня 2012 року між Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг щодо організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).

Торги 10 травня 2012 року та 13 липня 2012 року не відбулися з підстави відсутності допущених учасників торгів.

У статті 62 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачені наслідки нереалізації арештованого майна на прилюдних торгах. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження, зазначений Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою.

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частини сьома, дев`ята статті 62 цього Закону).

У зв`язку з тим, що торги двічі не відбулися, державний виконавець запропонував стягувачу ПАТ «Укрінбанк» залишити спірне майно за собою. На підставі заяви ПАТ «Укрінбанк» про згоду прийняття у власність нереалізованого спірного майна державним виконавцем 26 лютого 2013 року винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до якої вирішено передати в рахунок погашення боргу стягувачу ПАТ «Укрінбанк» спірний житловий будинок та земельну ділянку на загальну суму 843 266,00 грн та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, на підставі чого приватним нотаріусом видано банку відповідне свідоцтво.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що передача та реєстрація за банком спірного майна відбулася з порушенням пункту 6.4 договорів іпотеки та норм статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

З цим висновокм місцевого суду погодитись не можна з огляду на таке.

Під час виконання судових рішень поряд із нормами Закону № 606-XIV застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом із визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 606-XIV має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.

Зокрема, статтею 54 Закону № 606-XIV передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, ця норма є відсильною та надає державному виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника. У разі участі у прилюдних торгах одного покупця майно може бути придбане ним за початковою ціною.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Главою 4 Закону № 606-XIV визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 Закону № 606-XIV передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону № 606-XIV визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону № 606-XIV.

Таким чином, норми Закону № 606-XIV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом № 606-XIV, першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону № 606-XIV дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону № 606-XIV дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).

Крім того, вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21) дійшла висновку, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача - іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що передача та реєстрація за банком спірного майна відбулася з порушенням пункту 6.4 договорів іпотеки та норм статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме: за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення вимог частини восьмої статті 62 Закону № 606-XIV при передачі стягувачу ПАТ «Укрінбанк» у рахунок погашення боргу спірного нерухомого майна з огляду на таке.

Відповідно до частини восьмої статті 62 Закону № 606-XIV у разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний у п`ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Як встановлено на підставі зазначених рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 липня 2010 року та від 30 серпня 2010 року було видано виконавчі листи, які перебували на виконанні у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби, та які були об`єднані у зведене виконавче провадженням про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованості у загальному розмірі 932 410,121 грн.

Згідно з постановою про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26 лютого 2013 року та акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 01 березня 2013 року, що стали підставою для видачі ПАТ «Укрінбанк» свідоцтва про право власності на житловий будинок від 08 вересня 2015 року, майно передано банку за ціною 843 266,00 грн, яка визначена у звіті про оцінку вартості її нерухомого майна, та відповідає вартості предмета іпотеки, визначеної сторонами в іпотечних договорах.

Колегія суддів враховує, що судовими рішеннями Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справах № 2-259/10 та № 2-260/10 стягнуто заборгованість за кредитними договорами, яка була визначена станом на 15 червня 2010 року, що свідчить про те, що при прийнятті судових рішень були враховані платежі, здійснені боржниками до цієї дати.

Також колегія суддів звертає увагу, що у судовому засіданні апеляційної інстанції представник ПАТ «Укрінбанк» - Коваль Л.Л. підтвердила, що в провадженні Дрогобицького районного суду Львівської області перебуває цивільна справа № 442/7574/17 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Українська інноваційна компанія» про стягнення коштів, зайво стягнутих за рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 30.08.2010, і у разі обґрунтованості позовних вимог, право ОСОБА_4 буде захищено в межах розгляду вказаної справи.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що передача спірного майна стягувачу була проведена з порушення норми законодавства, а саме за відсутності дозволу органу опіки та піклування, чим порушено права дітей, які зареєстровані у спірному будинку, з огляду на таке.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18), від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61- 29000св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зробила висновок про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців (пункти 70, 71, 116, 117).

Тобто державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти (пункт 72).

Разом із цим, вирішуючи спір у вищевказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), який зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (пункти 88-90).

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки від 21 лютого 2020 року № 207, виданої виконавчим комітетом Лішнянської сільської ради, згідно з господарською книгою за 2011-2015 роки у спірному будинку, зокрема, зареєстровані онуки позивачки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із вказаної довідки не видається можливим встановити з якого часу діти зареєстровані в спірному житловому будинку, однак, враховуючи дати народження дітей, підставно вважати, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані в спірному будинку після укладення іпотечних договорів та звернення до суду з позовами про стягнення кредитної заборгованості, а ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - після передачі зазначеного майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Реєстрація дітей в будинку, який є предметом іпотеки, відбулася без згоди банку, як іпотеко держателя усупереч вимогам п. 3.1.2. Договорів іпотеки та ч.3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку».

Також колегія суддів враховує, що діти є онуками позивачки і дбати про їх інтереси мають насамперед батьки. Право позивачки як бабусі діяти в інтересах дітей відсутнє.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства колегія суддів дійшла висновку, що встановлених обставин справи достатньо для твердження про те, що реалізація предмета іпотеки не порушила права дітей, які зареєстровані у спірному будинку.

Враховуючи, що позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» при передачі на реалізацію предмета іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, наявності порушень при проведенні електронних торгів, що могли вплинути на результати торгів, порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, чи порушення права дітей, які зареєстровані у спірному житловому будинку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2021 року скасувати. Ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участю третіх осіб на стороні позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб на стороні відповідача - приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Легеди Миколи Миколайовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним та скасування постанови та акта про передачу майна, визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 24.01.2025

Головуючий

Судді