Ухвала

від 12.06.2023 по справі 757/18145/23-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/3322/2023 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 757/18145/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене під час проведення обшуку 03.05.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки Samsung imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 із сім-картою з мобільним номером телефону НОМЕР_3 .

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подав в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання сторони обвинувачення відмовити та зобов`язати слідчого у кримінальному провадженні повернути тимчасово вилучене майно.

На думку сторони захисту, оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які полягають у недотриманні строків для постановлення ухвали про арешт майна, неправильному застосуванні передбачених законом підстав для арешту майна та невідповідність вилученого майна вимогам ст. 98 КПК України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Мотивуючи апеляційні вимоги представник зазначає, що обшук, під час якого відбулося тимчасове вилучення майна відбувся 03.05.2023 року, однак ухвалу про арешт майна постановлено лише 10.05.2023 року. Оскільки ні стороною обвинувачення, ні самостійно слідчим суддею не було заявлено та/або не продовжено строк розгляду даного клопотання, вилучене під час обшуку майно - мобільний телефон мав бути повернений власнику 08.05.2023 року.

Крім того апелянт стверджує, що відповідно до ухвали від 14.04.2023 року, на підставі якої було проведено обшук, було заборонено вилучати зокрема мобільні телефони, а під час обшуку з боку власника телефону ОСОБА_6 було надано слідчим до ознайомлення вилучений телефон без логічного захисту, тому законні підстави для його вилучення та подальшого арешту були відсутні.

Як зазначає сторона захисту, у клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді не вказано, які конкретно відомості та сліди містить інформація у вилученому телефоні, а також яким чином мобільний телефон міг бути використаний як знаряддя вчинення злочину, відтак не наведено доказів того, що вилучене під час обшуку майно містить ознаки речових доказів.

Автор апеляційної скарги звертає увагу суду, що процесуальний статус ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42020000000002029 від 26.10.2020 року не визначено, вона не є підозрюваною чи обвинуваченою у даному кримінальному провадженні.

В судове засідання представник власника майна та прокурор у кримінальному провадженні не з`явилися, хоча були завчасно повідомленими про дату та час призначеного судового розгляду.

Апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що причина неприбуття у судове засідання представника власника майна та прокурора є неповажною та призводить до необґрунтованого затягування розгляду апеляційної скарги та вирішення питання щодо законності оскаржуваного судового рішення, а відтак вирішила за можливе розглянути дане провадження за відсутністю представника власника майна та прокурора, оскільки це не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції,Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000002029 від 26.10.2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364-1, ч. 5 ст. 298 КК України.

03.05.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено майно, дозвіл на вилучення якого не надано слідчим суддею, зокрема: мобільний телефон марки Samsung imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 із сім-картою з мобільним номером телефону НОМЕР_3 .

04.05.2023 року постановою старшого слідчого в особливо важливих справах 2-го відділу (розслідування особливо важливих кримінальних проваджень) управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 серед іншого вилучений під час обшуку мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

05.05.2023 року прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно.

Клопотання сторони обвинувачення мотивовано необхідністю у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

10.05.2023 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене під час проведення обшуку 03.05.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки Samsung imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 із сім-картою з мобільним номером телефону НОМЕР_3 .

Задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, про необхідність у накладенні арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин ще встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42020000000002029, про накладення арешту на вищевказане майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку, що вищевказане майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.

З урахуванням цього, слідчий суддя, всупереч твердженням автора апеляційної скарги, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 167 України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на мобільний телефон, оскільки він, як вважає колегія суддів, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Тому доводи представника про те, що матеріали справи не містять підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям речового доказу не знаходять свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доводи представника про те, що арешт на вищевказане майно накладено безпідставно, не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності законних підстав для накладення арешту на вилучене майно на даній стадії досудового розслідування. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. 170 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування з встановленням наявних у кримінальному провадженні доказів, які вказують на відповідність майна вимогам ст. 98 КПК України.

Крім того не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали доводи апелянта про відсутність надання слідчим суддею дозволу на вилучення мобільного телефону під час обшуку. В такому випадку вилучене майно фактично набуває статусу тимчасово вилученого і арешт на нього може бути накладений з урахуваннями особливостей щодо вказаного правового статусу. Слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі цих вимог закону дотримався в повній мірі мотивував прийняте рішення.

Що стосується доводів представника стосовно строків розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Мотивуючи апеляційні вимоги представник зазначив, що обшук, під час якого відбулося тимчасове вилучення майна відбувся 03.05.2023 року, однак ухвалу про арешт майна постановлено лише 10.05.2023 року. Оскільки ні стороною обвинувачення, ні самостійно слідчим суддею не було заявлено та/або не продовжено строк розгляду даного клопотання, вилучене під час обшуку майно - мобільний телефон мав бути повернений власнику 08.05.2023 року.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як вбачається з матеріалів провадження, обшук за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено 03.05.2023 року. З клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно прокурор звернувся до Печерського районного суду міста Києва протягом 48 годин, тобто 05.05.2023 року, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції Печерського районного суду міста Києва № 60298 від 05.05.2023 року. Чинний кримінальний процесуальний закон обмежує сторону обвинувачення саме у строках для звернення з клопотанням про арешт майна, однак не передбачає порядку продовження строку розгляду такого клопотання.

Таким чином вказані відомості, що містяться у матеріалах провадження, засвідчують факт дотримання стороною обвинувачення визначених законом строків для звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а отже спростовують доводи представника в цій частині, які в свою чергу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга навіть з урахуванням усіх викладених в них доводах, задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, що виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи автора апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Інші доводи апелянта не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі представника власників майна, не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене під час проведення обшуку 03.05.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон марки Samsung imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 із сім-картою з мобільним номером телефону НОМЕР_3 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4