Постанова

від 20.06.2023 по справі 761/16051/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 761/16051/22

провадження № 22-ц/824/8498/2023

20 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г. М.,

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОТАНІК» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за невиконання договірних зобов`язань, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенко Яни Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року в складі судді Сіромашенко Н. В.,

встановив :

15.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «БОТАНІК» ( далі- ТОВ «БОТАНІК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за невиконання договірних зобов`язань.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «БОТАНІК» 07 вересня 2021 року уклало з ОСОБА_1 Договір оренди №3/2021, за умовами якого відповідач отримав в строкове платне користування нерухоме майно - Об`єкт оренди: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 169,0 кв.м, з внутрішнім обладнанням та меблями, перелік яких зазначений у Додатку 3 до цього Договору, та одне місце для паркування автомобіля орендаря на прилеглій до об`єкта оренди території.

Акт передачі об`єкта оренди підписаний сторонами 07 вересня 2021 року.

Згідно п. 5.2 договору, строк оренди за цим Договором починається з дати підписання сторонами Акту передання Об`єкта оренди, і закінчується в момент підписання сторонами Акту повернення Об`єкта оренди.

Згідно п. 6. 4 договору, орендна плата за цим Договором здійснюється на підставі квитанцій, при цьому обов`язково враховується те, що орендна плата за кожний наступний повний календарний місяць оренди не може бути меншою суми у національній валюті України що еквівалентна 3 600 доларів США за офіційно встановленим курсом НБУ на момент такої сплати (сплати Орендарем орендної плати), окрім випадків, прямо передбачених цим Договором.

Згідно п.6.8 договору, Орендар має здійснювати оплату за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 6.5, 6.8 договору, орендна плата нараховується Орендодавцем та сплачується Орендарем наперед за поточний місяць, а комунальні послуги - за попередній місяць у поточному.

24.02.2022 відповідач, не повідомляючи позивача про свій від`їзд, залишив квартиру без нагляду, не передав її позивачу шляхом підписання відповідного акту, не повернув ключі від квартири. Речі відповідача залишились в квартирі. Знайомі відповідача, яким він надав ключі, періодично відвідували квартиру та проживали в ній.

13.04.2022 адвокат відповідача направив повідомлення про розірвання договору, чим використав своє право, передбачене п. 9.4.3 договору.

Враховуючи складну ситуацію, яка склалася в Україні, позивач запропонував відповідачу зарахувати внесену орендарем плату за два останні місяці (липень, червень 2023 року) в рахунок боргу за оренду квартири. Вказана пропозиція була відхилена відповідачем.

Позивачем зараховано плату за липень та серпень 2023 року в рахунок боргу за оренду квартири за березень, квітень 2022 року.

26.07.2022 між сторонами був підписаний Акт повернення Об`єкту оренди, а позивач нарахував орендну плату та комунальні платежі до дати фактичного користування відповідачем Об`єкту оренди.

Станом на 31.05.2022 сума боргу відповідача за Договір оренди №3/2021 складає 167 063,48 грн, що є еквівалентом 4 569,57 доларів США згідно курсу НБУ станом на 10.08.2022.

09.06.2022 позивач направив відповідачу лист від 09.06.2022 з вимогою сплатити заборгованість, на який відповіді отримано не було.

Відповідач здійснював тиск на позивача погрозами та залякуваннями, маніпулював темою допомоги Збройним силам України, як підставою несплати своїх боргів, поширював неправдиву інформацію в засобах масової інформації та мережі інтернет, чим завдав моральної шкоди позивачу у вигляді зниження престижу та підрив довіри до діяльності позивача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь:

суму боргу по орендній платі - 131 616,00 грн, що еквівалентно сумі 3 600 доларів США за офіційно встановленим курсом НБУ станом на 10.08.2022;

суму боргу з відшкодування комунальних послуг - 35 447,48 грн, що еквівалентно сумі 969,57 доларів США за офіційно встановленим курсом НБУ станом на 10.08.2022;

на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.

Також просив відшкодувати судові витрати по справі: судовий збір - 3 255,95 грн; витрати на правничу допомогу - 10 000 грн; витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 5 155,28 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БОТАНІК» борг за орендною платою в сумі 131 616 грн 00 коп., що еквівалентно 3 600 доларам США за офіційно встановленим курсом Національного Банку України станом на 10.08.2022; борг з відшкодування комунальних послуг в сумі 35 447 грн 48 коп., що еквівалентно сумі 969 доларів США 57 центів за офіційно встановленим курсом Національного Банку України станом на 10.08.2022; відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн 00 коп.; судовий збір в сумі 3 255 грн 95 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп. та витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката, в сумі 5 155 грн 28 коп., а всього 235 474 грн 71 коп.

29.03.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко Я. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Посилається на ті підстави, що рішення суду першої інстанції було прийнято з недотриманням засади верховенства права, змагальності сторін та вимог чинного українського та міжнародного законодавства, допущено неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що про наявність судового процесу представник відповідача дізналася з Єдиного реєстру судових рішень, після чого одразу ознайомилася з матеріалами справи в суді 18 жовтня 2022 року та у п`ятнадцятиденний строк було подано відзив на позовну заяву, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, про розгляд справи з викликом сторін, а також про надання перекладу позовної заяви з додатками для відповідача. Відзив на позовну аяву був триманий 04.11.22, проте не був врахований судом першої інстанції, чим обмежено право відповідача на доступ до правосуддя.

Враховуючи предмет позову, значення справи для сторін, обсяг та характер доказів у справі, категорію та складність справи, відповідач вважав, що цивільну справу необхідно розглядати з повідомленням (викликом)сторін). Відповідач не зміг повноцінно реалізувати своє гарантоване право на участь у судовому засіданні, що свідчить про недотримання принципу змагальності сторін.

Відповідач є громадянином Великої Британії, мав посвідку на тимчасове проживання в Україні, видану 08.07.2021 строком дії до 07.07.2022. З кінця лютого 2022 року відповідач не проживає в Україні. Станом на день подання позову відповідач не мав і не має зареєстрованого місця проживання в Україні та не мав посвідки на тимчасове проживання в Україні. Вимоги щодо зазначення в позовній заяві місця проживання відповідача не було виконано. Оскільки судом вже було відкрито провадження у справі, позовна заява підлягала залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст.257 ЦПК України. Проте судом не було надано оцінку зазначеному клопотанню та не було його враховано при винесенні рішення.

Відповідач більше не проживає на території України, не має тут зареєстрованого місця проживання, українською мовою він не володів та не володіє на даний час.

Згідно ст. 10 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані на її мові або російською мовою або забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти.

Однак, позивачем не здійснено та не надано суду завіреного належним чином перекладу на відповідну мову копії позовної заяви разом із додатками для відповідача, як цього вимагають положення Конвенції.

Звертає увагу, що у цій справі відсутні підстави для розгляду справи з іноземним елементом, оскільки відповідач є громадянином Великої Британії, наразі немає зареєстрованого місця проживання в Україні, у нього закінчився строк посвідки на тимчасове проживання в Україні, він з кінця лютого 2022 року не перебуває в Україні, сторонами не погоджено, що спори між ними вирішуються судами України. Отже, ця справа не може бути розглянута судами України.

Щодо невиконання відповідачем умов договору зазначила, що введення воєнного стану в Україні стало наслідком збройної агресії проти України, що призвело до бойових дій, в тому числі на території м. Києва. Відповідач був змушений рятувати своє життя та повернувся до країни свого громадянства. Всі належні йому речі залишились в орендованій квартирі.

13.04.2022 представником орендаря було направлено лист, в якому повідомлялось про обставини непереборної сили, які унеможливили подальше продовження договору оренди та запропоновано укласти додаткову угоду до договору, якою врегулювати питання щодо припинення договору оренди.

У квітні 2022 року позивачем було виставлено рахунок від 06.04.2022 за договором оренди на суму 9 317,83 доларів США: орендна плата за березень, квітень 2022 року, комунальні платежі за лютий - березень - квітень 2022 року та залишок за комунальні послуги за січень 2022 року.

Сторонами погоджено про зарахування коштів в сумі 7 200 доларів США, сплачених орендарем за останні два місяці користування Об`єктом оренди, в рахунок сплати 9 317,83 дол. США.

05.05.2022 відповідач перерахував на рахунок, вказаний у п. 6. 13 договору, кошти у розмірі 1 907,83 дол. США. Відповідач відправив ключі від квартири орендодавцю, які були отримані останнім 25.05.2022. Незважаючи на оплату коштів відповідачем, позивач не бажав підписувати Акт повернення об`єкта оренди з посиланням на необхідність оплати коштів за оренду.

Акт повернення об`єкту оренди було підписано сторонами 26.07.2022. Відповідачем за власні кошти було організовано прибирання квартири у відповідності до умов договору. Відповідач виконав всі умови договору оренди. Обставини, які змусили його розірвати договір, є обставинами непереборної сили.

Обставиною, яка засвідчує форс-мажорні обставини, підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Та обставина, що у квартирі знаходилися речі відповідача, не бажання позивача розривати договір оренди після звернення до нього з таким проханням орендаря, не підписання у зв`язку з цим Акту повернення об`єкта оренди, не свідчить про те, що відповідач користувався цією квартирою, а позивач правомірно продовжував нараховувати йому орендні платежі та комунальні послуги.

Щодо розрахунку суми, яка підлягає стягненню, зазначила, що орендна плата за комунальні послуги за травень 2022 року є абсолютно безпідставною, оскільки відповідач в цей час не проживав у квартирі та не користувався нею.

У розрахунку суми позову позивач включає також комунальні платежі за березень, квітень 2022 року: 210,00 та 228,12 дол. США. При цьому незрозуміло звідки було нараховані такі суми, розрахунок та порядок їх обчислення у позові відсутній.

Твердження позивача про те, що йому було завдано моральну шкоду внаслідок поширення в засобах масової інформації та мережі інтернет неправдивої інформації, що призвело до зниження престижу та підриву довіри до діяльності позивача, вважає безпідставними та необґрунтованими.

24.04.2023 ТОВ «БОТАНІК» в особі представника - адвоката Бенца Р. В. подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає рішення суду законним, обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 07 вересня 2021 року між ТОВ «БОТАНІК» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди №3/2021, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування визначене в п.1.3 цього Договору (далі - Об`єкт оренди), і зобов`язується сплачувати Орендодавцю орендну плату та інші платежі, встановлені цим Договором.

Об`єктом оренди є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 169,0 кв.м, з внутрішнім обладнанням та меблями, перелік яких зазначений у Додатку 3 до цього Договору, та одне місце для паркування автомобіля Орендаря на прилеглій до Об`єкта оренди території ( п.1.3).

Строк оренди за цим Договором починається з дня підписання сторонами Акту передання Об`єкта оренди, і закінчується в момент підписання сторонами Акту повернення Об`єкта оренди (п.5.2).

Цей договір укладається на термін до 31 серпня 2023 року (включно) (п.5.3).

Орендна плата визначається у гривневому еквіваленті відповідної суми в Доларах США ( за курсом валют національного банку України) та розраховується в порядку і розмірі встановленому в розділі 6 цього Договору ( п.6.2).

Орендна плата (плата за користування Об`єктом оренди) за повний календарний місяць становить 96 516,72 грн 72 коп., що еквівалентно 3 600 Доларів США за офіційним курсом Національного банку України на момент підписання цього Договору. (п.6.3).

Нарахування орендної плати починається з 7 вересня 2021 року. Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата фактичного повернення орендодавцю Об`єкту оренди з оренди (п.6.6).

Сторони погодили, що Орендар протягом 5 банківських днів з моменту підписання Договору сплачує на розрахунковий рахунок Орендодавця оренду плату за два останні місяці (липень та серпень 2023 року) користування Об`єктом оренди в сумі 193 033,44 грн, що еквівалентно 7 200 Доларів США за курсом НБУ на дату підписання цього Договору ( п. 6.7.2).

Окремо від орендної плати Орендар має компенсувати оплату за житлово-комунальні послуги наступним чином:

Орендар має компенсувати Орендодавцю витрати за комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу постачання та розподілу електричної енергії, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, витрат на оплату земельного податку та податку на нерухомість) згідно встановлених тарифів на підставі виставленого орендодавцем рахунку протягом 5 банківських днів з моменту отримання такого рахунку;

Орендар має відшкодувати Орендодавцю вартість житлових послуг, які включають : витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (послуги прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, утримання ліфтів, послуги з охорони, освітлення та опалення місць загального користування, поводження з побутовими відходами, поточний ремонт будинку) із розрахунку 39,21 грн за загальну площу орендованої площі та винагорода Орендодавця за забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території у розмірі 5% від вартості витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території без урахування ПДВ, на підставі виставленого орендодавцем рахунку протягом 5 банківських днів з моменту отримання такого рахунку (п. 6.8).

Розрахунки за даним договором можуть здійснюватися у Доларах США шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок орендодавця (п.6.13).

07 вересня 2021 року між сторонами підписано Акт передачі Об`єкта оренди.

26 липня 2022 року між сторонами підписано Акт повернення об`єкту оренди за Договором оренди №3/2021 від 07 вересня 2021 року та Акт повернення майна.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що відповідачем на порушення умов Договору не сплачена орендна плата за травень 2022 року, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 131 616 грн, що еквівалентно 3 600 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 10.08.2022.

Крім цього, виникла заборгованість по відшкодуванню витрат комунальних послуг:

за березень 2022 року - 7 677,60 грн, що еквівалентно 210 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на 10.08.2022;

за квітень 2022 року - 8 340,07 грн, що еквівалентно 228,12 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на 10.08.2022;

за травень 2022 року - 19 429,81 грн, що еквівалентно 531,45 доларам США за офіційним курсом Національного банку України станом на 10.08.2022.

Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог в частині стягнення орендної плати та плати за комунальні послуги, відповідач посилався на неможливість використання ним орендованого майна через наявність подій, які не залежали від волі орендаря, а саме введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

Зазначав, що Форс-мажорні обставини засвідчено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості з орендної плати та суми боргу з відшкодування комунальних витрат, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушував умови договору в частині здійснення оплати на умовах та в строки, визначені договором, що підтверджено матеріалами справи.

Доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням 24.02.2022 на території України воєнного стану на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який є продовженим, а також на лист Торгово- промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на підтвердження наявності обставин непереборної сили суд першої інстанції визнав необґрунтованими, оскільки форс-мажорні обставини не звільняли відповідача від виконання ним основного зобов`язання по сплаті орендної плати та комунальних платежів. Відповідач після 24.02.2022 продовжував використовувати квартиру на власний розсуд, останнім споживались комунальні послуги, газ, електроенергія, про що свідчать нарахування позивача. Доводи позивача про те, що знайомі відповідача, яким він надавав ключі, періодично відвідували квартиру та проживали в ній, не були спростовані.

З огляду на вчинення відповідачем дій, спрямованих на підрив довіри до діяльності позивача, відмову останнього виконувати свої зобов`язання за договором, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог в частині заподіяння позивачу вказаними діями відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, що відповідає обставинам справи, характеру правопорушення та вимогам розумності, об`єктивності та справедливості.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині недоведеності неможливості належного виконання зобов`язання за договором оренди з підстав наявності обставин непереборної сили.

Відповідно до п. 7.9 Договору оренди №3/2021 від 07 вересня 2021 року, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у випадку настання обставин непереборної сили, настання яких не залежить від Сторін і безпосередньо впливає на можливість виконання цього Договору. Обставини непереборної сили це події, що виникли поза волею або всупереч волі чи бажання Сторін, і яких не можна було ні передбачити, ні уникнути розумним чином. Сторона, що підпала під дію обставин непереборної сили, протягом 3 календарних днів з моменту отримання належного доказу наявності обставин непереборної сили має повідомити іншу сторону в письмовій формі про початок дії таких обставин ( належним доказом наявності обставин непереборної сили є сертифікат Торгово-промислової палати України) та негайно ініціювати переговори з іншою Стороною цього Договору. Під час переговорів Сторони мають вирішити або розірвати цей Договір за угодою сторін або продовжити виконання зобов`язань по цьому Договору не зважаючи на настання дії обставин непереборної дії.

Отже, для засвідчення форс-мажорних обставин сторони погодили отримання сертифікату, який видається Торгово-промисловою палатою України.

Водночас, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, який був виданий за зверненням відповідача, для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, що об`єктивно унеможливлювали виконання ним зобов`язань за договором оренди шляхом видачі відповідного сертифіката.

При цьому, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають виконати конкретний обов`язок за договором, про що мають бути наявні відповідні докази.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що в період з 24 лютого 2022 року по травень 2022 року орендоване майно не могло використовуватись за призначенням.

Матеріалами справи не підтверджено факт належного виконання відповідачем свого обов`язку по сплаті орендної плати за травень 2022 року, з огляду на дату фактичного повернення майна з оренди - 26 липня 2022 року.

Не проживання відповідача в орендованому майні не може слугувати підставою для звільнення його від обов`язку по сплаті орендної плати.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по орендній платі за травень 2022 року.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог про відшкодування витрат комунальних послуг за березень, квітень та травень 2022 року, а також про відшкодування завданої моральної шкоди.

Позивачем ні в позовній заяві, ні у відзиві на апеляційну скаргу не зазначено, за які саме комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, витрат на оплату земельного податку та податку на нерухомість) була нарахована заборгованість та згідно яких тарифів, що позбавляє можливості суд перевірити обґрунтованість їх нарахування.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, що полягає в зниженні престижу та підриві довіри до його діяльності.

Надані позивачем роздруківки електронних листів не містять висловлювань, які принижують ділову репутацію та підривають довіру до діяльності позивача, а роздруківка з мережі Інтернет взагалі не стосується особи позивача - ТОВ «БОТАНІК».

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення витрат комунальних послуг та відшкодування моральної шкоди ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується також з доводами апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції було ухвалено судове рішення без урахування відзиву на позовну заяву, який було подано у визначений законом строк.

Разом з тим, доводи відповідача, зазначені у відзиві, були враховані судом апеляційної інстанції. Вказане порушення норм процесуального права не може слугувати підставою для скасування ухваленого по справі судового рішення та відмови в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки воно не призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення орендної плати.

Щодо неврахування судом першої інстанції клопотання про розгляд справи з викликом сторін колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року у цій справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Роз`яснено сторонам право подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Представник відповідача ознайомилась з копією вказаної ухвали 18.10.2022 та 02.11.2022 надсилала до суду заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Вказане клопотання судом першої інстанції розглянуто не було.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тлумачення зазначених положень статті 279 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що за наявності клопотання однієї із сторін про розгляд справи, яка призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін суд першої інстанції зобов`язаний призначити розгляд такої справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відмовити в задоволенні зазначеного клопотання суд може виключно за сукупності умов, визначених у частині шостій статті 279 ЦПК України. Тобто однією з таких умов є те, що така відмова може стосуватись лише малозначних справ згідно закону (пункт 1 частини четвертої статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагали проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За таких обставин розгляд справи судом першої інстанції без повідомлення (виклику) сторін відповідає нормам процесуального закону, не порушує прав позивача та не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Щодо неврахуванням судом першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в позовній заяві зазначено адресу відповідача: АДРЕСА_2 - останнє відоме місце проживання відповідача відповідно до відомостей, які станом на дату звернення до суду з даним позовом містилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За таких обставин підстави для залишення позовної заяви без розгляду у суду першої інстанції були відсутні.

Підлягають відхиленню також доводи апеляційної скарги щодо порушення прав відповідача внаслідок ненадання йому завіреного належним чином перекладу позовної заяви з додатками з огляду на те, що він є громадянином Великої Британії та проживає за межами України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Аналогічна норма міститься в статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до частини першої якої судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Частинами першою, третьою статті 14 та статтею 6 Закону України «Про засади мовної політики» встановлено, що державною мовою України є українська мова, а сторони, які беруть участь у справі, подають письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.

Отже, учасники судового процесу які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Ні положеннями статей 175, 177 ЦПК України, ні іншими нормами зазначеного Кодексу обов`язку позивача щодо додання до позовної заяви її засвідченого перекладу та перекладу доданих до неї документів не встановлено.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року (справа №344/14679/20).

Щодо доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для розгляду даної справи судами України, оскільки відповідач є громадянином Великої Британії та немає зареєстрованого місця проживання в Україні, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до положень ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

При з`ясуванні обставин, які випливають із зобов`язальних правовідносин за участю іноземного елемента вирішальне значення має вибір права, яким регулюються ці правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (стаття 43 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Статтею 32 цього Закону передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має з правочином найбільш тісний зв`язок.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що при визначенні права, яке підлягає застосуванню до договірних правовідносин з іноземним елементом застосовується наступний порядок: застосуванню підлягає право, обране сторонами; якщо сторони не обрали застосовне право, то воно визначається на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; якщо сторони не обрали застосовне право і немає міжнародного договору, який би його визначав, належить керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року (справа №344/14679/20).

Відповідно до пункту 7.10 договору оренди сторони визначили що якщо відповідний спір сторонами не вирішено шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 10.1 договору оренди сторони досягли згоди, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України.

Тобто, сторони у договорі оренди прямо передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, а також обрали застосовне право - право України.

За таких підстав доводи апеляційної скарги про непідсудність даної справи судам України є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Апеляційна скарга не містить жодних доводів незгоди з ухваленим по справі рішенням в частині розподілу судових витрат, а тому у вказаній частині воно не є предметом апеляційного перегляду.

Разом з тим, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3 255,95 грн та витрат на правову (правничу) допомогу адвоката в сумі 15 155,28 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Сума сплаченого судового збору, що підлягає з стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає зменшенню з 3 255,95 грн до суми 1 974,08 грн, сума витрат на правничу допомогу - з 10 000 грн до 6 063 грн, сума витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, - з 5 155 грн 28 коп. до 3 125,65 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (60,63%).

З резолютивної частини рішення підлягає виключенню зазначення загальної суми стягнення - всього 235 474 грн 71 коп.

З позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 922,80 грн (39,37 % ).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенко Яни Вікторівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОТАНІК» суми боргу з відшкодування комунальних послуг в сумі 35 447 гривень 48 коп., що еквівалентно 969 доларам США 57 центів за офіційно встановленим курсом Національного Банку України станом на 10.08.2022, відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень 00 коп. скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОТАНІК», з 3 255,95 грн до суми 1 974,08 грн, суму витрат на правничу допомогу з 10 000 грн до 6 063 грн, суму витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, з 5 155 грн 28 коп. до 3 125,65 грн.

Виключити з резолютивної частини рішення зазначення на загальну суму стягнення - всього 235 474 грн 71 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БОТАНІК» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 922,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г.М. Кирилюк

Судді: І.М. Рейнарт

Т. І. Ящук