Окрема ухвала

від 20.06.2023 по справі 240/11485/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А У Х В А Л А

Справа № 240/11485/22

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

20 червня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-ЮС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-ЮС", про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 42580,21 грн, з підстав порушення відповідачем законодавства щодо встановлення нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 - без змін.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено ряд порушень збоку Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, яке полягає в наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, суть спору в даній судовій справі зводиться до того, чи звільняється роботодавець від обов`язку сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у зв`язку з тим, що особи з інвалідністю не направлялись на підприємство та/або відмовлялись від запропонованої роботи.

Зокрема, відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з матеріалами справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна-ЮС" подало до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" 1 особа.

При розгляді даної справи суд першої інстанції вірно врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 03.12.2020 у справі № 812/1189/18, де зазначено про те, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Не дивлячись на наявність сталого правового регулювання спірного питання, наявність правового висновку Верховного Суду (рішення ВС з іншим правовим регулюванням подібних правовідносин відсутні), позивач звернувся до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені посилаючись на аналогічні норми без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

В подальшому, не дивлячись на обґрунтованість і зрозумілість судового рішення відповідач (суб`єкт владних повноважень) подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Водночас Сьомим апеляційним адміністративним судом неодноразово розглядалися аналогічні спори за участю Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за результатами розгляду яких приймалися постанови, зокрема, від 29.11.2021 у справі № 240/9543/21, від 11.01.2022 у справі № 240/9012/21, від 25.02.2022 у справі № 240/10226/21, від 23.12.2021 у справі від 240/10371/21, від 21.12.2021 у справі № 240/9878/21, тощо.

При цьому доводи апеляційної скарги зводять до незгоди із судовим рішення через "власне тлумачення" правових норм, без зазначення того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права судом першої інстанції (п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України).

Такі дії позивача (суб`єкта владних повноважень) апеляційний суд розцінює як недобросовісні, зловживання процесуальними правами та такі, що суперечать завданню адміністративного судочинства, так такі, що спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи (набуття судовим рішенням законної сили).

Окремо слід звернути увагу, що підготовка апеляційної скарги потребувала витрат (робочого часу, матеріальних витрат), а її подання до суду - оплати судовим збором, в даному випадку в розмірі 3721,50 грн.

До того ж, як свідчать матеріали справи, Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю було передчасно сплачено судовий збір у розмірі 3721,50 грн. згідно з платіжним дорученням від 14 грудня 2022, в той час як рішення суду першої інстанції ухвалено значно пізніше, а саме 13 березня 2023 року. Вказане свідчить про те, що позивач, звертаючись до суду, завідомо знав про безпідставність та необґрунтованість поданого адміністративного позову.

Відповідно до ст. 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1).

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, вчинення дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (п. 1 ч. 2).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4).

Відповідно до ст. 249 КАС України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами.

З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.

Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Відповідно до ст. 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Таким чином, з врахуванням наведених норм та обставин справи, апеляційний суд вважає, що подання апеляційної скарги у цій справі має ознаки зловживання скаржником його процесуальним правом, невиконання обов`язку керуватися завданнями адміністративного судочинства, і такі дії спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання виконання судового рішення.

Сплата судового збору до ухвалення судового рішення судом першої інстанції вказує на те, що позивач був обізнаний про його безпідставність та необґрунтованість. Це у свою чергу завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України (далі Мінсоцполітики).

З огляду на це, дії посадових осіб позивача (які готували процесуальні документи для звернення до суду), готували документи по сплаті судового збору, підлягають перевірці на предмет наявності в них ознак складу дисциплінарного правопорушення.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне постановити окрему ухвалу, яку направити до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та до Міністерства соціальної політики з метою її розгляду та недопущення аналогічних порушень в майбутньому.

Керуючись ст.ст. 243, 249, 324, 325, 328, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

1. У зв`язку з встановленими під час розгляду апеляційної скарги порушеннями, надіслати цю окрему ухвалу до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Міністерства соціальної політики України для її розгляду в межах компетенції.

2. Про результати розгляду окремої ухвали необхідно повідомити Сьомий апеляційний адміністративний суд протягом одного місяця.

3. Копію окремої ухвали направити сторонам у справі.

Окрема ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.