Постанова

від 20.06.2023 по справі 642/959/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

20 червня 2023 року

м. Харків

справа № 642/959/23

провадження № 22-ц/818/1125/23

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Маміної О.В.

суддів - Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮЛІС-А»

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Харкові справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛІС-А» про поновлення виплати середнього заробітку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року, постановлене суддею Петровою Н.М.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що наказом директора ТОВ «ЮЛІС-А» від 19.07.2022 №80-а йому припинено нарахування середнього заробітку, порушено принцип зворотної дії закону в часі, та звужено зміст та обсяг існуючого права гарантованого ч.3 ст.19 Конституції України, як в наслідок порушено (припинено) його існуючі права в частині збереження та виплати середнього заробітку, як працівника підприємства, гарантії та права закріплені Кодексом законів про працю. Зазначає, що закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність. У зв`язку з чим вважає, що положення ч.3 ст. 119 КЗпП України, у редакції прийнятої після 02 травня 2022 року, не повинна застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки останні виникли до внесення відповідних змін до ч.3 ст.119 КЗпП України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ відповідача № 80-а від 19.07.2022 про припинення ОСОБА_1 з 19.07.2022 року збереження середнього заробітку на час військової служби, є правомірним і не підлягає скасуванню. В зв`язку з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування вказаного наказу і про поновлення виплати середнього заробітку на весь час військової служби та стягнення середнього заробітку на його користь, починаючи з 19 липня 2022 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з згідно наказу № 164 від 24.11.2014 ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «ЮЛІС-А» на посаду водія з 24.11.2014 року (а.с.8-9).

Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 101 від 06.04.2015 ОСОБА_1 призвано на військову службу за мобілізаційним планом, призначено водієм відділення забезпечення, ВОС - 837037 А (а.с.16).

Відповідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1710/ВП від 01.12.2022, ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 06.04.2015 по теперішній час (а.с.17).

Зазначене підтверджується також копією військового квитка Серія НОМЕР_1 (а.с.10-14) та посвідченням ветерана війни - учасника бойових дій ВЧ НОМЕР_2 (а.с.20).

ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків на ТОВ «Юліс - А» у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку до 19.07.2022.

Наказом ТОВ «Юліс - А» № 80-а від 19.07.2022 вирішено з 19 липня 2022 року зупинити нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , який є водієм автотранспортних засобів, на період проходження ним військової служби на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Звертаючись до суду із позовом позивач вважає, що вказаний наказ ТОВ «Юліс - А» № 80-а від 19.07.2022 про припинення виплати йому середнього заробітку з указаних підстав незаконним, оскільки він був призваний на військову службу ще в квітні 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами ст. 5 ЦК України, згідно яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VІІІ зі змінами від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що за змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. ?...?

Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

В ухвалі від 9 липня 1998 року № 6-уп/98 Конституційний Суд України вказав на те, що з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції.

Конституційний Суд України у рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп роз`яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Колегія суддів апеляційного суду окремо звертає увагу на те, що суспільні відносини не є сталими та постійно еволюціонують, потребуючи постійної зміни у їх правовому регулюванні. Тому норму ст. 58 Конституції України не можна розуміти в тому сенсі, що новими законами не можливе скасування чи погіршення прав та соціальних чи трудових гарантій громадян. У даному випадку відсутність ретроспективної дії закону полягає у відсутності у особи обов`язку повернути всі отримані до змін у законодавстві матеріальні блага, з використанням гарантій після їх скасування у встановленому чинним законодавством порядку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції на час вступу ОСОБА_8 на військову службу) За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року, яким внесено зміни до КЗпП України, зокрема, у ч. 3 ст. 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що Конституцією України встановлено загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З 19 липня 2022 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року змінено регулювання трудових відносин осіб, які призвані на військову службу. Зокрема, за такими особами до дня фактичного звільнення з військової служби зберігається місце роботи і посада, у той час, як до внесення цих змін за особами, призваними на військову службу, зберігався ще і середній заробіток. Вказаний закон не містить застереження щодо скасування чи втрати чинності попередньої редакції ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Отже, з часу набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наказ № 80-а від 19.07.2022 про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на період проходження ним військової служби відповідає вимогам закону, внаслідок чого підстави для нарахування та виплати позивачу такого заробітку відсутні.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з дотриманням норм процесуального законодавства, правильним застосовуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення виготовлено 21.06.2023