Постанова

від 01.11.2023 по справі 642/959/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 642/959/23

провадження № 61-10909св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротенко Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮЛІС-А»

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року у складі судді Петрової Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛІС-А» (далі ТОВ «ЮЛІС-А») про поновлення виплати середнього заробітку.

Позов мотивований тим, що згідно наказу № 164 від 24 листопада 2014 року його прийнято на роботу до ТОВ «ЮЛІС-А» на посаду водія з 24 листопада 2014 року. З 06 квітня 2015 року по теперішній час позивач є військовослужбовцем Збройних сил України, військову службу проходить в Харківському обласному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді «водія відділення забезпечення», що підтверджується наказом військового комісара по стройовій частині № 101 від 06 квітня 2015 року. Відповідач своїм рішенням зберіг за ОСОБА_1 місце роботи, посаду та середній заробіток на підприємстві на період проходження військової служби. Але починаючи з 19 липня 2022 року ТОВ «ЮЛІС-А» припинило виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток на підставі пп.17 пункту 1 Розділу «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ. Згідно наказу № 80-а від 19 липня 2022 року вирішено з 19 липня 2022 року припинити збереження середнього заробітку позивача на період проходження ним військової служби на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Позивач вважає наказ ТОВ «ЮЛІС-А» від 19 липня 2022 року № 80-а про припинення виплати йому середнього заробітку з указаних підстав незаконним, оскільки він був призваний на військову службу під час мобілізації 06 квітня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX. Отже, цей Закон не може мати зворотної дії, тобто поширювати свою дію на ті відносини, які виникли до набрання ним чинності. Натомість відповідач, приймаючи наказ від 19 липня 2022 року № 80-а про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, застосував неправильну редакцію статті 119 КЗпП України, чим порушив статті 58, 22 Конституції України та статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції. Тому цей наказ має бути скасований, внаслідок чого позивач має право на стягнення з ТОВ «ЮЛІС-А» середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року до моменту закінчення проходження позивачем військової служби в особливий період воєнного стану.

Просив суд:

визнати наказ директора ТОВ «ЮЛІС-А» від 19 липня 2022 року № 80-а «Про зупинення нарахування середнього заробітку» в частині зупинення (припинення) з 19 липня 2022 року нарахування середнього заробітку таким, що порушує права позивача та скасувати наказ у зазначеній частині;

поновити виплату середнього заробітку ТОВ «ЮЛІС-А» з дня зупинення (припинення), а саме з 19 липня 2022 року, та проводити цю виплату до дня закінчення проходження військової служби в особливий період, в період воєнного стану;

стягнути з ТОВ «ЮЛІС-А» на користь позивача середній заробіток з дня зупинення (припинення), а саме з 19 липня 2022 року до вступу судового рішення в законну силу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ відповідача № 80-а від 19 липня 2022 року про припинення ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року збереження середнього заробітку на час військової служби є правомірним і не підлягає скасуванню. В зв`язку з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги і про поновлення виплати середнього заробітку на весь час військової служби та стягнення середнього заробітку на його користь, починаючи з 19 липня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив, що з 19 липня 2022 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»

№ 2352-ІХ від 01 липня 2022 року змінено регулювання трудових відносин осіб, які призвані на військову службу. Зокрема, за такими особами до дня фактичного звільнення з військової служби зберігається місце роботи і посада, у той час, як до внесення цих змін за особами, призваними на військову службу, зберігався ще і середній заробіток. Вказаний закон не містить застереження щодо скасування чи втрати чинності попередньої редакції частини третьої статті 119 КЗпП України. Отже, з часу набрання чинності вказаного Закону раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Аргументи учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України, чинною на 06 квітня 2015 року, тобто на день його мобілізації та початку проходження військової служби, відповідач своїм рішенням зберіг за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві в період проходження ним військової служби. Відповідач з 19 липня 2022 року припинив нарахування та виплату середнього заробітку за час проходження ним військової служби у період воєнного стану, який гарантувався частиною третьою статті 119 КЗпП України на момент призову на військову службу, тобто 06 квітня 2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з Конституцією України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (за винятком випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи) та не поширюються на правовідносини, які виникли до їх видання. Оспорюваним наказом порушено принцип зворотної дії закону в часі, а саме статтю 58 Конституції України та звужено змість та обсяг існуючого права, гарантованого частиною третьою статті 22 Основного Закону, як наслідок порушено (припинено) його існуючі права в частині збереження та виплати середнього заробітку, гарантії та права закріплені КЗпП України. Судами не взято до уваги, що згідно абз. 2 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.

Таким чином, судом під час розгляду цієї справи має застосуватись той закон, який набув чинності на час його призову на військову службу в особливий період, в період воєнного стану та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі було зазначено про те, що висновок суду першої інстанції щодо того, що законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби, не підкріплений жодним посиланням на норми закону, оскільки ані в постанові № 168, ані в КЗпП України не передбачена компенсація середнього заробітку за рахунок отримання додаткової грошової винагороди. Фактично, він не отримує ані середній заробіток, ані додаткову грошову винагороду, тому висновок суду щодо компенсації хибний та не відповідає дійсності. Посилання в рішенні суду від 11 квітня 2023 року на роз`яснення Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону № 2352, які викладені в листі від 26 липня 2022 року № 4711-06/52362-09 про те, що збереження роботодавцем заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом слід припинити є недоречними, оскільки у вказаному листі також зазначено: «Одночасно повідомляємо, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер».

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно наказу № 164 від 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «ЮЛІС-А» на посаду водія з 24 листопада 2014 року.

Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 101 від 06 квітня 2015 року ОСОБА_1 призвано на військову службу за мобілізаційним планом, призначено водієм відділення забезпечення, ВОС - 837037 А.

ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків на ТОВ «Юліс - А» у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку до 19 липня 2022 року.

Відповідно довідки Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 1710/ВП від 01 грудня 2022 року, ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 06 квітня 2015 року по теперішній час. Зазначене підтверджується копією військового квитка Серія НОМЕР_1 та посвідченням ветерана війни - учасника бойових дій ВЧ НОМЕР_2 .

Наказом ТОВ «Юліс - А» № 80-а від 19 липня 2022 року вирішено з 19 липня 2022 року зупинити нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , який є водієм автотранспортних засобів, на період проходження ним військової служби на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Позиція Верховного Суду

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

У частині третій статті 119 КЗпП (у редакції, чинні до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) вказано, що:

«відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України. Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору. Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації. Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту». Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою. Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. У справі, яка переглядається, суди встановили, що АТ «Піреус Банк МКБ», видаючи 26 липня 2022 року наказ № 118-к «Про скасування нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 » в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ».

За таких обставин ТОВ «ЮЛІС-А», видаючи 19 липня 2022 року оспорюваний наказ № 80-а, яким вирішено з 19 липня 2022 року зупинити нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Тому суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є.В. Краснощоков

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. М. Русинчук