Рішення

від 19.06.2023 по справі 910/14308/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2023Справа № 910/14308/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство

про стягнення 393 076,02 грн.,

без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" про стягнення неустойки у розмірі 393 076,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4023 від 24.03.2008, відповідач своєчасно не повернув орендоване приміщення, внаслідок чого повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення відповідно до приписів статті частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство.

14.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона повністю заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення орендованого майна до 06.04.2021, що виключає можливість нарахування неустойки за цей період. Також відповідач наголошує на тому, що договір оренди припинив свою дію лише у травні 2021 року, а не 29.09.2020, як про це помилково зазначає позивач.

Крім того 14.02.2023 відповідачем подана заява про застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" (орендар, відповідач), Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець, позивач, Фонд) та Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством (балансоутримувач, третя особа) було укладено Договір № 4023 про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 66 від 01.10.2003 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно), загальною площею 198,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Фролівська, 4, що знаходиться на балансі Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства.

Умови Договору неодноразово змінювалися шляхом укладення сторонами договорів про внесення змін до Договору, зокрема в частині продовження терміну дії правочину, а також щодо методики розрахунку орендної плати та порядку її перерахування.

Так, пунктом 4 Договору про внесення змін № 4023/06 від 07.12.2017 сторони погодили, що Договір оренди № 4023 від 24.03.2008 продовжено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 30.09.2017 до 29.09.2020 включно.

Листом від 21.07.2020 № 90 відповідач звернувся до позивача з проханням продовжити термін дії Договору, строк дії якого закінчується 29.09.2020.

У свою чергу доказів підписання сторонами додаткових угод щодо продовження строку дії основного Договору матеріали справи не містять.

Із матеріалів справи вбачається, що Актом приймання-передачі нерухомого майна від 24.05.2021 орендар повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно - загальною площею 198,00 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Фролівська, 4. Технічний і пожежобезпечний стан майна - задовільний.

Обґрунтовуючи правомірність позовних вимог, позивач зазначає, що в межах спірних правовідносин наявна вина відповідача, оскільки останній не виконав зобов`язання щодо повернення орендованого за Договором оренди майна та продовжував користуватися об`єктом оренди після закінчення терміну дії Договору оренди, що є підставою для стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Орендоване за Договором майно належить до державної власності, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Частиною першою статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Пунктом 10.11. Договору передбачено, що за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У позовній заяві позивач презюмує той факт, що Договір припинив свою дію після 29.09.2020, та наголошує на тому, що відповідач без жодної правової підстави продовжував користуватися майном, допоки не повернув його за Актом приймання-передачі нерухомого майна від 24.05.2021. Сума неустойки, що заявлена до стягнення в порядку статті 785 ЦК України у розмірі подвійної орендної плати, згідно з розрахунком позивача складає 393 076,02 грн. за вказаний період.

В контексті наведених доводів суд зазначає, що при мотивуванні позовних вимог позивач не надав суду вичерпну та об`єктивну інформацію про стан і характер правовідносин, що існували між сторонами у період з 29.09.2020 до 24.05.2021 (тобто до моменту фактичного повернення майна за актом приймання-передачі). Зокрема, в порушення частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України, позивач не долучив до позовної заяви всі докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Водночас, повнота інформації щодо реального стану спірних правовідносин має істотне значення для з`ясування дійсних передумов неповернення орендарем нерухомого майна у вересні 2020 року, а також задля дослідження правомірності підстав подальшого користування орендарем об`єктом оренди після формального спливу строку дії правочину, що був оговорений сторонами у пункті 4 Договору про внесення змін № 4023/06 від 07.12.2017.

Так, з наданих відповідачем до відзиву доказів вбачається, що до моменту припинення дії Договору позивач звернувся до ТОВ "Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр "Ортес" з листом від 03.09.2020 № 30-06/7487, в якому поінформував орендаря про те, що Фондом було прийнято рішення щодо продовження Договору шляхом проведення аукціону, за результатом якого Договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем. Окремо орендодавець повідомив, що „приймаючи до уваги необхідність дотримання вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо проведення аукціону, до моменту укладення договору з переможцем електронного аукціону на продовження договору або до підписання додаткової угоди про продовження Договору оренди майна (якщо за результатами електронного аукціону чинного орендаря буде визначено переможцем), договір оренди від 24.03.2008 № 4023 є чинним та користування державним майном на визначений вище таким чином термін є платним?.

Таким чином, за 25 днів до настання погодженої сторонами дати припинення Договору, саме Фонд ініціював пролонгацію договірних правовідносин з орендарем, запропонувавши умови, відповідно до яких орендар має право користуватися об`єктом оренди увесь той час, допоки не буде укладений новий договір з переможцем електронного аукціону на продовження договору, або ж до підписання нової додаткової угоди про продовження Договору оренди майна. Той факт, що відповідач продовжив користуватися об`єктом оренди до моменту його повернення, а також у повному обсязі здійснював сплату орендних платежів протягом періоду фактичного користування, підтверджує, що запропоновані орендодавцем умови були прийняті та узгоджені з боку орендаря. В цьому аспекті доводи позивача про те, що після 29.09.2020 орендар користувався об`єктом оренди без жодної правової підстави, є неаргументованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Суд звертає увагу позивача на те, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених у особи очікувань (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021).

Та модель правовідносин, яка була запропонована Фондом орендареві, полягала в тому, що при продовженні здійснення орендних платежів орендар має право безперешкодно користуватися об`єктом оренди після 29.09.2020 на тих самих умовах, які діяли до вказаної дати, безпосередньо до того моменту, доки не настане одна з двох обставин: а) укладення нового договору з переможцем електронного аукціону на продовження договору; б) підписання нової додаткової угоди про продовження Договору оренди майна з цим самим орендарем.

В цій частині суд зазначає, що у тому випадку, коли центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері оренди державного майна (яким є Фонд), офіційно звертається до суб`єкта господарських правовідносин з листом, в якому, посилаючись на законодавство, прямо зазначає, що орендар має право безперешкодно користуватися орендованим майном державної власності до моменту укладення Фондом договору з новим орендарем (за умови подальшого здійснення орендних платежів), у такого суб`єкта виникає правомірна впевненість у законності, прогнозованості й послідовності дій органу публічної влади. Така впевненість базується на логічному висновку, що у країні, керованій верховенством права, орган державної влади діятиме виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому додержуватиметься власних обіцянок, наданих на офіційному рівні. Як наслідок, ця впевненість породжує цілком обґрунтовані легітимні очікування того, що до добросовісного користувача майном, який належно виконує запропоновані йому умови та у повному обсязі сплачує орендні платежі, в подальшому не застосовуватимуться будь-які штрафні санкції (неустойка), передбачені законом саме за протиправне й безпідставне користування майном.

Суд наголошує, що такі легітимні очікування не можуть зазнавати краху лише тому, що орган публічної влади, який виступив оферентом і надав конкретну офіційну пропозицію щодо фактичної пролонгації правовідносин на певний період до настання відкладальної обставини, тим самим запевнивши свого контрагента в законності та оптимальності запропонованих умов подальшої співпраці, згодом вирішив діаметрально змінити власну позицію та раптом почав вважати, що договірні правовідносини остаточно припинилися майже на вісім місяців раніше дати фактичного повернення майна (одночасно запевняючи суд, що протягом цього періоду орендар не повертав об`єкт оренди виключно з власної ініціативи, начебто через протиправне ігнорування умов Договору та приписів законодавства в цій частині).

Суд акцентує увагу, що Фонд послідовно обстоював позицію, яка повністю корелюється із пропозицією, висловленою орендодавцем у листі від 03.09.2020 № 30-06/7487. Так, у своєму листі від 26.05.2022 № 10-16-6047 „Щодо деяких питань, пов`язаних з продовженням договорів оренди майна за результатами проведення аукціону? Фонд зауважив, що „договори оренди державного майна вважаються чинними до прийняття відповідного рішення орендодавцем, передбаченого частиною дев`ятою статті 18 Закону про оренду, а орендодавець зобов`язаний вжити заходів для оголошення аукціону?.

Крім того, листом від 05.12.2022 № 10-16-108040, адресованим регіональним відділенням по Одеській та Миколаївській областях, Фонд, з посиланням на Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, надав такі роз`яснення: „до моменту укладення договору з переможцем аукціону, договір вважається продовженим і чинний орендар має право користуватися орендованим майном та штрафні санкції у такому випадку не передбачені. Зауважуємо, що договори оренди державного майна вважаються чинними до прийняття відповідного рішення орендодавцем, передбаченого частиною дев`ятою статті 18 Закону про оренду, а орендодавець зобов`язаний вжити заходів для оголошення аукціону?.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавець ініціював проведення аукціону на продовження Договору оренди від 24.03.2008 № 4023, лише у березні 2021 року. Датою проведення аукціону було визначено 08.04.2021. Таким чином, власний обов`язок із вжиття заходів щодо оголошення аукціону орендодавець здійснив майже на пів року пізніше обумовленої сторонами дати припинення Договору.

Водночас з відомостей, розміщених у системі Прозорро.Продажі, вбачається, що вказаний аукціон не відбувся через те, що його було відмінено (скасовано) позивачем ще до дати завершення прийому пропозицій, яка спливала 07.04.2021 (https://prozorro.sale/auction/UA-PS-2021-03-19-000049-2).

В цьому аспекті суд також враховує усталену позицію, що її послідовно підкреслював Фонд, яка характеризується принципом: „якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 Порядку передачі майна в оренду? (Лист від 26.05.2022 № 10-16-6047 „Щодо деяких питань, пов`язаних з продовженням договорів оренди майна за результатами проведення аукціону?).

Водночас суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача з листом від 06.04.2021 № 30-06/2748, в якому позивач послався на скасування аукціону та просив звільнити орендоване приміщення, жодна з проголошених самим Фондом умов припинення платного користування орендованим майном не настала. Зокрема, не було проведено відповідного аукціону, не було підписано договір з переможцем електронного аукціону на продовження договору, а також не було підписано нової додаткової угоди про продовження Договору оренди майна з цим самим орендарем. Таким чином, за конкретних обставин, лист від 06.04.2021 № 30-06/2748 можна розцінювати лише як висловлену орендодавцем пропозицію повернути майно до моменту настання погодженої умови припинення триваючих правовідносин. При цьому матеріалами справи підтверджується, що орендар погодився на висловлену Фондом пропозицію, добровільно повернувши об`єкт оренди за актом приймання-передачі від 24.05.2021, тобто до моменту настання однієї з двох раніше погоджених умов припинення правовідносин (укладення договору з новим орендарем, або внесення змін до Договору з цим самим орендарем).

Такі обставини мають наслідком те, що договірні правовідносини між сторонами припинилися саме з моменту повернення майна орендарем. При цьому суд враховує, що до 06.04.2021 Фонд взагалі не звертався до орендаря із вимогою повернути майно, тоді як у листі від 06.04.2021 № 30-06/2748, яким орендодавець просив повернути майно, не було жодної згадки про обов`язок орендаря сплатити неустойку за несвоєчасне повернення такого майна, до того ж у цьому самому листі Фонд зафіксував відсутність будь-якої заборгованості по сплаті орендних платежів та пені. Натомість у своєму листі від 09.09.2021 № 30-05/7152 сам Фонд цілком правомірно зазначив про те, що укладений між сторонами Договір „припинив свою дію 24.05.2021 згідно акта приймання передачі від 24.05.2021?.

Враховуючи викладене у сукупності слід констатувати відсутність достатніх юридичних підстав для висновку про те, що у період з 30.09.2020 по 24.05.2021 відповідач використовував спірне майно протиправно, внаслідок чого повинен сплатити неустойку за несвоєчасне повернення майна, передбачену частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Основу цієї доктрини становить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Суд зазначає, що зі свого боку відповідач належним чином виконував власні договірні обов`язки, сплачуючи орендні платежі увесь спірний період до моменту фактичного повернення орендодавцеві об`єкта оренди, про що свідчать відомості щодо відсутності заборгованості з орендної плати, які були вказані Фондом у листі від 06.04.2021 № 30-06/2748, а також у листі від 17.06.2021 № 30-06/4829. Отже, протягом усього спірного періоду держава отримувала плату за користування нерухомим майном, що належить до державної власності.

У свою чергу, вчинивши дії щодо ініціювання пролонгації договірних правовідносин та фактично надавши орендареві дозвіл на повноправне використання об`єкта оренди до настання однієї з двох обставин, сам позивач дотримувався цих домовленостей досить тривалий період (більше шести місяців), не висловлюючи жодних претензій в цій частині, аж допоки істотно не змінив власну позицію, почавши проголошувати, що право на користування майном орендар начебто остаточно втратив ще у вересні 2020 року, через що повинен сплатити неустойку за увесь час користування майном.

Суд наголошує, що такі дії позивача не узгоджуються з основоположною доктриною venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки ці дії не відповідають попереднім заявам та поведінці Фонду. Водночас непослідовна позиція позивача щодо остаточного припинення правовідносин з відповідачем, якими сторона намагається мотивувати позовні вимоги про стягнення неустойки, прямо суперечать принципу „належного врядування?, який передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"; "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії").

Таким чином, оскільки підставою для користування орендарем майном увесь спірний період виступали саме запропоновані позивачем умови, які належним чином виконувалися відповідачем, покладення на останнього відповідальності у формі стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, не відповідає критеріям справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності договірних правовідносин.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та державних інтересів відповідачем у справі.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Враховуючи відсутність законних підстав для задоволення позову, питання позовної давності не підлягає дослідженню.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.

З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом січня-червня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».

Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.

Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/14308/22 виготовлено 19.06.2023.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2023.

Суддя І.В. Приходько