Ухвала від 20.06.2023 по справі 527/62/23

Справа № 527/62/23

провадження № 2/527/213/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого суддіСвістєльнік Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Бородіної Д.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Глобине заяву ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Завезіона Євгена Леонідовича та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженнісуду перебуваєцивільна справаза позовом ОСОБА_1 ,який поданопредставником адвокатомЗавезіоном ЄвгеномЛеонідовичем до ОСОБА_2 провизнання права власності на майно за набувальною давністю.

19.06.2023 року на адресу суду сторонами подано спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди у справі та сама мирова угода, яка підписана позивачем та відповідачем. За змістом мирової умови сторони дійшли висновку про: «Визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Після підписання даної угоди сторони не матимуть одне до одного будь-яких претензій щодо вказаного житлового будинку з господарськими спорудами».

В підготовче засідання сторони не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлені належним чином.

Суд, ознайомившись зі змістом мирової угоди, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для затвердження мирової угоди, виходячи з наступного.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Мета, зміст, порядок укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом визначені у статті 207 ЦПК України.

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Частиною п`ятою статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, обов`язковою умовою затвердження судом мирової угоди є її відповідність вимогам закону і відсутність порушення прав чи законних інтересів третіх осіб. Йдеться про дотримання як вимог, передбачених процесуальних законодавством, так і вимог, які випливають з цивільного законодавства.

Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об`єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб`єкти. Для того, щоб з`ясувати, що мирова угода не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Цивільним процесуальним законом покладено на суд обов`язок під час визнання мирової угоди перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди та роз`яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності спорів з приводу її змісту під час виконання. Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням.

Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами.

Укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов`язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається сторонами, затверджується судом відповідно до вимог цивільного процесуального права, з урахуванням норм матеріального цивільного права.

Як встановлено судом, предметом позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

За умовами мирової угоди сторони домовились, щодо визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 та після підписання даної угоди сторони не матимуть одне до одного будь-яких претензій щодо вказаного житлового будинку з господарськими спорудами.

Тобто, сторони фактично просять узаконити право власності на нерухоме майно за набувальною давністю всупереч встановленому законом порядку оформлення майна. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 є спадкоємицею майна належного померлому ОСОБА_3 (в тому числі і житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 ), та звернулася у встановлений законом термін до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_3 .

Разом з цим, сторонами не враховано, що мирова угода не є правочином, який вчинюється за загальними правилами цивільного законодавства. Мирова угода є різновидом зобов`язання, яке виникає на підставі договору, укладеного за взаємною згодою сторін у письмовій формі та затвердженого судовим рішенням (ухвалою).

Відтак, умови мирової угоди, запропоновані сторонами, суперечать закону, так як фактично, за умовою мирової угоди, суд має визнати за позивачем право власності на нерухоме майно за набувальною давністю, що в свою чергу не відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

Суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини одночасно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Крім того, слід зазначити, що в даному випадку право власності на нерухоме майно, яке у порядку спадкування отримала відповідач, може бути переоформлене на позивача на підставі цивільно-правової угоди, оформленої нотаріально, з послідуючою перереєстрацією в органах державної реєстрації речових прав, і таке питання не потребує додаткового врегулювання судовим рішенням.

Суд вважає, що сторони шляхом укладення мирової угоди намагаються узаконити право власності нерухомого майна за позивачем, однак такий порядок укладення угод щодо набуття у власність майна суперечить чинному законодавству.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, висловлених в ухвалі від 01.08.2018 року у справі №760/15287/15-ц та у постанові від 30.05.2018 року у справі №759/4103/16-ц, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди, якщо її умови стосуються прав та обов`язків сторін, які не входять до предмету позову, а також, якщо умови мирової угоди суперечать закону.

Таким чином, зважаючи на положення ч. 5 ст. 207 ЦПК України, враховуючи, що подана на затвердження мирова угода суперечить закону, суд дійшов до висновку, що у визнанні мирової угоди між сторонами необхідно відмовити та продовжити судовий розгляд справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.207, 258-260, 261 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прозатвердження мировоїугоди- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Ю. М. Свістєльнік