Рішення

від 21.06.2023 по справі 200/1538/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2023 року Справа№200/1538/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить: 1) визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 10.10.2022 до 08.01.2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 10.10.2022 до 08.01.2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 року № 165 гриф., його у складі другого відділу прикордонної служби НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

Під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), позивач виконував бойові завдання на кордоні з Білорусією на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував підвищену додаткову грошову винагороду у розмірі 100000,00 гривень, оскільки відповідно до довідки виданою командиром військової частини НОМЕР_2 від 08.01.2023 року №3902 він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони на території Чернігівської області: з 10.10.2022 до 31.10.2022 року; з 01.11.2022 до 30.11.2022 року; з 01.12.2022 до 31.12.2022 року; з 01.01.2023 по 08.01.2023 року.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом

17 квітня 2023 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

28 квітня 2023 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що підвищена додаткова винагорода за період перебування позивача у відряджені на ділянці НОМЕР_4 прикордонного загону імені князя Володимира Великого не нараховувалась та не виплачувалась НОМЕР_3 прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_1 ), оскільки начальником НОМЕР_4 прикордонного загону не надано підтверджуючих документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 наказу №392-АГ, зокрема за формою, наведеною у додатку 1, додатку 2 до наказу №392-АГ (не надано довідки згідно яких нараховуються виплати).

Представник відповідача звертає увагу, що НОМЕР_4 прикордонний загін імені князя Володимира Великого повідомив, що підтверджуючі документи безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 наказу №392-АГ не будуть надані, оскільки відряджені до НОМЕР_4 прикордонного загону військовослужбовці в/ч НОМЕР_1 не приймали участі у бойових діях і заходах.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

28 квітня 2023 року від представника третьої особи надійшли пояснення на позов, в яких останній зазначив, що підтверджуючі документи безпосередньої участі позивача (в сукупності) у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого від прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_3 прикордонною загону за спірний період не надходили.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , проходить військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Згідно довідки від 22.03.2023 року №12/728 ОСОБА_1 09.10.2022 вибув у службове відрядження на ділянку НОМЕР_4 прикордонного загону.

Відповідно до наказу НОМЕР_3 Прикордонного загону "Про виплату додаткової винагороди" від 20.01.2023 № 28-ОС, архівної відомості з січня 2023 року позивачу нараховано збільшену додаткову винагороду за період з 01.12.2022 до 31.12.2022 в сумі 70000,00 грн, з 01.01.2023 до 31.01.2023 в сумі 70000,00 грн.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у період з 10.10.2022 року по 30.11.2022 року додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства, як роботодавця, щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період з 10.10.2022 року по 08.01.2023 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Судом установлено, що позивач у справі є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, а тому при вирішенні даної справи доцільно проаналізувати законодавство, яке регулює спірні правовідносини, в частині, що стосується саме військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею 16 Закону України від 3 квітня 2003 року №661-IV «Про Державну прикордонну службі України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Частинами 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).

У спірний період (з 26.09.2022 по 11.01.2023) пункт 1 Постанови №168, який визначав осіб, яким виплачується додаткова винагорода, діяв в декількох редакціях постанов Кабінету Міністрів України:

- з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року в редакції постанови №793 від 07 липня 2022 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» №156 від 19.07.2022;

- з 18 жовтня по 31 грудня 2022 року в редакції постанови №1146 від 8 жовтня 2022 року «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» №223 від 18.10.2022.

В період з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року пункт 1 Постанови №168 діяв в наступній редакції:

«1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям […] Державної прикордонної служби […], які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.[…]

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

В період з 18 жовтня по 31 грудня 2022 року пункт 1 Постанови №168 діяв в такій редакції:

«1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям […] Державної прикордонної служби, […] які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. […]

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

Аналіз наведених положень Постанови № 168 свідчить про те, що винагорода в розмірі до 100000 гривень є додатковою виплатою, виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів в сумі до 100000 гривень.

При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише на період дії воєнного стану: безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від днів участі у таких діях та заходах.

Таким чином, суд не погоджується з аргументами позивача про те, що для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди достатньо правового регулювання, наведеного в пункті 1 Постанови №168.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (редакція якого у спірний період не змінювалася) було встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533 (далі Положення).

Згідно з пунктами 1, 2 Положення Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 9 Положення Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

30 липня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 був виданий наказ №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі Наказ №392-/0/81-22-АГ), який був уведений в дію з 01 серпня по 2022 року.

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію та застосовується наказ Адміністрації Держприкордонслужби №628/0/81-22-АГ від 09 грудня 2022 року «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі Наказ №628/0/81-22-АГ).

Згідно з частиною 3 статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.

Міністерство юстиції України та його територіальні управління здійснюють державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами), Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 №731 (із змінами), наказу Міністерства юстиції України від 12.04.05 №34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.05 за № 381/10661.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту, якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що, зокрема, зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Оскільки Накази №392-/0/81-22-АГ та №628/0/81-22-АГ зачіпають соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому вказані Накази підлягали державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.

Відповідачем були надані копії наказів №392-/0/81-22-АГ та №628/0/81-22-АГ, які не містять відомостей про їх реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Отже, незареєстровані Накази №392-/0/81-22-АГ та №628/0/81-22-АГ не пройшли правової експертизи і не набули чинності у порядку, встановленому законодавством, і не можуть прийматись до виконання та не викликають правових наслідків, а тому суд погоджується з аргументами позивача в цій частині.

Разом з цим, суд відхиляє доводи позивача про те, що накази Адміністрації Держприкордонслужби є регуляторними актами, які розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі Закон №1160-IV):

- державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

- регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає певним ознакам.

У відповідності до статті 3 Закону №1160-IV сфера дії цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функції, визначеної пунктом 8-1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», і мають ознаки регуляторного акта; актів Національного банку України, розроблених на реалізацію положень Закону України «Про фінансові механізми стимулювання експортної діяльності»; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; авіаційних правил України, розроблених відповідно до нормативних актів Європейського агентства з безпеки польотів, які визначають стандарти та вимоги для сертифікації, нагляду та експлуатації повітряних суден та є нормативно-технічними документами; актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі концесії, чи про недоцільність його здійснення, про проведення та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера (концесіонера), що схвалюються у визначеному законом порядку; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, у тому числі додатків до неї; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору та Декларації про її доповнення, інших міжнародних договорів України з НАТО та/або уповноваженими органами НАТО; нормативно-правових актів, що містять положення, пов`язані з будь-якою стадією укладення, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання, виконання, пролонгації, реєстрації, припинення дії та/або зупинення дії міжнародних договорів України; актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Таким чином, сфера дії Закону №1160-IV включає в себе: господарські відносини та адміністративні відносини - відносини між регуляторними органами та суб`єктами господарювання та/або між іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Отже, Накази №392-/0/81-22-АГ та №628/0/81-22-АГ не є регуляторними актами.

Відповідно до частини 4 статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 6 статті 7 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24 лютого 2022 року Указами Президента України №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» введений воєнний стан та оголошена мобілізація.

Відповідно до Указу Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 07.02.2023 №2915-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Отже, як у спірний період та і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.03.2016 №188, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року за №488/28618 (далі Інструкція).

Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі військовослужбовці) за безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - заходи із забезпечення НБО) чи в антитерористичній операції (далі АТО), інших заходах в умовах особливого періоду.

Таким чином, положення Інструкції застосовні до спірних правовідносин відповідно до частини 6 статті 7 КАС України.

Порядок виплати збільшеної винагороди за безпосередньо участь у бойових діях регламентований розділом IV Інструкції.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції безпосередня участь у бойових діях визначається у разі: виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ).

Пунктом 3 розділу IV Інструкції встановлено, що безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження) начальника органу Держприкордонслужби; запису в журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; рапорту (донесення) начальника (командира) прикордонного підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях. До рапорту долучаються підписані начальником органу Держприкордонслужби (командиром підрозділу) списки особового складу конкретних підрозділів, які брали безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням посади, військового звання, прізвища та ініціалів, строку участі кожного військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях. Кожен аркуш списків завіряється підписом начальника органу Держприкордонслужби (начальника штабу, командира підрозділу безпосереднього підпорядкування) та гербовою печаткою органу Держприкордонслужби; бойового донесення.

Згідно з пунктом 4 розділу IV Інструкції документи про безпосередню участь у бойових діях подаються начальником органу Держприкордонслужби за підпорядкованістю до органу військового управління (штабу АТО, ООШ).

Орган військового управління (штаб АТО, ООШ) розглядає документи, зазначені в пункті 3 цього розділу, та видає розпорядчий документ (наказ) щодо підтвердження безпосередньої участі у бойових діях із зазначенням кожного військовослужбовця та конкретних днів його участі у бойових діях, за які передбачено збільшення розміру винагороди. (Пункт 5 розділу IV Інструкції).

Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції на підставі отриманого розпорядчого документа (наказу) органу військового управління (штабу АТО, ООШ) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях органом Держприкордонслужби за місцем проходження служби військовослужбовця (на час участі в бойових діях) видається наказ про збільшення розміру винагороди за дні участі в бойових діях.

Згідно з пунктом 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

З аналізу вищеназваних нормативно-правових актів можна дійти висновку, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшується до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому виплата вказаної винагороди військовослужбовцю, який перебуває у відрядженні, здійснюється за наказом начальника органу Держприкордонслужби за місцем служби такого військовослужбовця.

Підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Чернігівської області (https://dpsu.gov.ua/ua/structure/chastini-centralnogo-pidporyadkuvannya/chernigivskiy-prikordonniy-zagin/).

Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 р. за № 453/37789 (з подальшими змінами).

На його заміну наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за № 1668/39004, затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

У цих переліках зазначені райони (у тому числі окремі райони Чернігівської та Сумської області), де мали місце воєнні (бойові) дії. Структура цього списку з часом змінювалася. Проте визначити, чи перебував позивач безпосередньо у період здійснення заходів та/або бойових дій у цих районах неможливо через неповідомлення позивачем даних про конкретні періоди такого перебування. На теперішній час територія Чернігівської області віднесена до територій можливих бойових дій.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Під час виконання вимог статті 9 КАС України в частині з`ясування обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, судом не встановлено, а учасниками справи не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що підтверджує безпосередню участь позивача у бойових діях або безпосереднє забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії в період з 10.10.2022 року до 30.11.2022 року.

Суд критично ставиться до довідки №3902 від 08.01.23, оскільки остання не містить необхідних відомостей, які б давали можливість дійти висновку, що позивач приймав участь у бойових діях або безпосереднього забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії.

Більш того, відповідно до листа НОМЕР_4 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України підрозділи Держприкордонслужби України, що знаходяться в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення.

Отже, враховуючи, що за період з 10.10.2022 року до 30.11.2022 року відсутні докази участі позивача у бойових діях або безпосереднього забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату додаткової щомісячної винагороди у розмірі 100000 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Щодо періоду з 01.12.2022 року до 08.01.2023 року, то відповідачем нарахувано та виплачено позивачу збільшену додаткову винагороду на період дії воєнного стану, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, - в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах за вказаний період, які згідно з інформацією військової частини, до якої позивач був відряджений, щодо позивача мали місце (лист командира Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 03.01.2023 року №22/64-23-вих. з додатком до нього довідкою про військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , які брали участь у бойових діях або заходах за грудень 2022 року у складі Військової частини НОМЕР_2 , що складена по формі, що передбачена п. 8 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 року № 628/8/81-22-АГ). Виплата підтверджується архівною відомістю за січень-лютий 2023 року.

З огляду на наведене правові підстави для задоволення позову із зазначених в ньому підстав та в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, - відсутні.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв