Постанова

від 18.01.2024 по справі 200/1538/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року справа №200/1538/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 200/1538/23 (головуючий суддя І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1) визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень, у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 10.10.2022 до 08.01.2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 гривень у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 10.10.2022 до 08.01.2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 200/1538/23 та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування зазначено, що у період з 10.10.2022 до 31.10.2022 року; з 01.11.2022 до 30.11.2022 року; з 01.12.2022 до 31.12.2022 року; з 01.01.2023 по 08.01.2023 року приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України (Чернігівська область).

Вважає наявним право на отримання додаткової виплати у розмірі 100000 грн.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , проходить військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Згідно довідки від 22.03.2023 року №12/728 ОСОБА_1 09.10.2022 вибув у службове відрядження на ділянку НОМЕР_4 прикордонного загону.

Відповідно до наказу НОМЕР_3 Прикордонного загону "Про виплату додаткової винагороди" від 20.01.2023 № 28-ОС, архівної відомості з січня 2023 року позивачу нараховано збільшену додаткову винагороду за період з 01.12.2022 до 31.12.2022 в сумі 70000,00 грн, з 01.01.2023 до 31.01.2023 в сумі 70000,00 грн.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у період з 10.10.2022 року по 30.11.2022 року додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, як роботодавця, щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період з 10.10.2022 року по 08.01.2023 року.

Вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати додаткової винагороди до 100000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог, вказавши, що доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів відсутні, відтак, підстав для виплати спірної допомоги не має.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Закону України Про Державну прикордонну службу України умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Частиною 2 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011) передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану.

У спірний період (з 10.10.2022 до 08.01.2023) пункт 1 Постанови №168 діяв в декількох редакціях постанов Кабінету Міністрів України:

- з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року в редакції постанови №793 від 07 липня 2022 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, опублікована в газеті Урядовий кур`єр №156 від 19.07.2022;

- з 18 жовтня по 31 грудня 2022 року в редакції постанови №1146 від 8 жовтня 2022 року Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, опублікована в газеті Урядовий кур`єр №223 від 18.10.2022.

В період з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року пункт 1 Постанови №168 діяв в наступній редакції:

1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

В період з 18 жовтня по 08 січня 2023 року пункт 1 Постанови №168 діяв в такій редакції:

1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

З аналізу пункту 1 Постанови №168 можна дійти висновку, що передбачена ним додаткова винагорода в розмірі до 100000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру.

Суд наголошує, що з аналізу вищезазначених положень встановлено, що виплата винагороди здійснюється тільки у період дії воєнного стану та залежить від певних умов: безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії або безпосередне перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від днів участі у таких діях та заходах.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (редакція якого у спірний період не змінювалася) було встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533 (далі Положення).

Згідно з пунктами 1, 2 Положення Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 9 Положення Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

30 липня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби відповідно до пункту 2-1 Постанови №168 був виданий наказ №392-АГ Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 (далі Наказ №392-АГ), який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року.

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію та застосовується наказ Адміністрації Держприкордонслужби№628/0/81-22-АГ від 09 грудня 2022 року «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (даліНаказ №628-АГ).

Згідно з частиною 3 статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.

Наразі питання державної реєстрації регулюється Указом Президента України від 03.10.92 №493 Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, що був прийнятий з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Набувають чинності такі акти через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правових актів установлений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 №731 (далі Положення), наказом Міністерства юстиції України від 12.04.05 №34/5 Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.05 за № 381/10661.

Критерієм чинності таких актів та їх застосування є державна реєстрація нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який запроваджений згідно з Указом Президента України від 27.06.96 №468. Державна реєстрація полягає у тому, що такі нормативно-правові акти проходять правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України та іншим актам законодавства.

Положенням установлено, що державній реєстрації в Мін`юсті підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що, зокрема, зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Частинами 1, 7 статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода військовослужбовця та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17, 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21

Оскільки Накази №392-АГ та Наказ №628-АГ зачіпають соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому вони підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.

Однак, відповідачем не були надані суду докази стосовно того, що наказ №392-АГ та Наказ №628-АГ були зареєстровані в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку, отже, вони не пройшли правової експертизи і не набули чинності у порядку, встановленому законодавством, а тому суд погоджується з аргументами позивача в цій частині.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, що накази Адміністрації Держприкордонслужби є регуляторними актами, які розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (далі Закон №1160-IV):

- державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

- регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає певним ознакам.

У відповідності до статті 3 Закону №1160-IV сфера дії цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функції, визначеної пунктом 8-1 статті 7 Закону України Про Національний банк України, і мають ознаки регуляторного акта; актів Національного банку України, розроблених на реалізацію положень Закону України Про фінансові механізми стимулювання експортної діяльності; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; авіаційних правил України, розроблених відповідно до нормативних актів Європейського агентства з безпеки польотів, які визначають стандарти та вимоги для сертифікації, нагляду та експлуатації повітряних суден та є нормативно-технічними документами; актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі концесії, чи про недоцільність його здійснення, про проведення та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера (концесіонера), що схвалюються у визначеному законом порядку; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, у тому числі додатків до неї; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору та Декларації про її доповнення, інших міжнародних договорів України з НАТО та/або уповноваженими органами НАТО; нормативно-правових актів, що містять положення, пов`язані з будь-якою стадією укладення, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання, виконання, пролонгації, реєстрації, припинення дії та/або зупинення дії міжнародних договорів України; актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Таким чином, сфера дії Закону №1160-IV включає в себе: господарські відносини та адміністративні відносини - відносини між регуляторними органами та суб`єктами господарювання та/або між іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Отже, вищезазначені накази не є регуляторними актами.

Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, були затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року №36 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252.

Зазначені Порядок та умови введені в дію з 01 лютого 2023 року, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Частиною 6 статті 7 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24 лютого 2022 року Указами Президента України №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію введений воєнний стан та оголошена мобілізація.

Відповідно до Указу Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, який затверджений Законом України від 07.02.2023 №2915-IX Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.03.2016 №188, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року за №488/28618 (далі Інструкція).

Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України […] за безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях […] чи в антитерористичній операції […], інших заходах в умовах особливого періоду.

Таким чином, положення Інструкції застосовні до спірних правовідносин відповідно до частини 6 статті 7 КАС України.

Порядок виплати збільшеної винагороди за безпосередньо участь у бойових діях регламентований розділом IV Інструкції.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції безпосередня участь у бойових діях визначається у разі: виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ).

Пунктом 3 розділу IV Інструкції встановлено, що безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження) начальника органу Держприкордонслужби; запису в журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; рапорту (донесення) начальника (командира) прикордонного підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях. До рапорту долучаються підписані начальником органу Держприкордонслужби (командиром підрозділу) списки особового складу конкретних підрозділів, які брали безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням посади, військового звання, прізвища та ініціалів, строку участі кожного військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях. Кожен аркуш списків завіряється підписом начальника органу Держприкордонслужби (начальника штабу, командира підрозділу безпосереднього підпорядкування) та гербовою печаткою органу Держприкордонслужби; бойового донесення.

Згідно з пунктом 4 розділу IV Інструкції документи про безпосередню участь у бойових діях подаються начальником органу Держприкордонслужби за підпорядкованістю до органу військового управління (штабу АТО, ООШ).

Орган військового управління (штаб АТО, ООШ) розглядає документи, зазначені в пункті 3 цього розділу, та видає розпорядчий документ (наказ) щодо підтвердження безпосередньої участі у бойових діях із зазначенням кожного військовослужбовця та конкретних днів його участі у бойових діях, за які передбачено збільшення розміру винагороди. (Пункт 5 розділу IV Інструкції).

Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції на підставі отриманого розпорядчого документа (наказу) органу військового управління (штабу АТО, ООШ) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях органом Держприкордонслужби за місцем проходження служби військовослужбовця (на час участі в бойових діях) видається наказ про збільшення розміру винагороди за дні участі в бойових діях.

Згідно з пунктом 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

З аналізу вищеназваних нормативно-правових актів колегія суддів констатує, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшується до 100000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому виплата вказаної винагороди військовослужбовцю, який перебуває у відрядженні, здійснюється за наказом начальника органу Держприкордонслужби за місцем служби такого військовослужбовця.

Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

Твердження позивача про те, що довідка військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2023 №3902 містить інформацію про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів є хибним, оскільки остання не містить необхідних відомостей, які б давали можливість дійти висновку, що позивач приймав участь у бойових діях або безпосереднього забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії.

Більш того, відповідно до листа НОМЕР_4 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України підрозділи Держприкордонслужби України, що знаходяться в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення.

Отже, враховуючи, що за період з 10.10.2022 року до 30.11.2022 року відсутні докази участі позивача у бойових діях або безпосереднього забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату додаткової щомісячної винагороди у розмірі 100000 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Щодо періоду з 01.12.2022 року до 08.01.2023 року, то відповідачем нарахувано та виплачено позивачу збільшену додаткову винагороду на період дії воєнного стану, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, - в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах за вказаний період, які згідно з інформацією військової частини, до якої позивач був відряджений, щодо позивача мали місце (лист командира Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 03.01.2023 року №22/64-23-вих. з додатком до нього довідкою про військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , які брали участь у бойових діях або заходах за грудень 2022 року у складі Військової частини НОМЕР_2 , що складена по формі, що передбачена п. 8 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 року № 628/8/81-22-АГ). Виплата підтверджується архівною відомістю за січень-лютий 2023 року.Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 200/1538/23 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 200/1538/23 залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 січня 2024 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв