Постанова

від 21.06.2023 по справі 460/26889/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/26889/22 пров. № А/857/5152/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року (судді Дудар О.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне повний текст рішення складено 27.02.2023) у справі №460/26889/22 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації третя особа Приватний заклад «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» про зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 01.09.2022 звернулася в суд з уточненим позовом до Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації третя особа Приватний заклад «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» в якому просить зобов`язати відповідача оформити ОСОБА_2 свідоцтво про закінчення 9-го класу Рівненської гімназії християнського освітнього центру «Даниїл» (свідоцтво про здобуття базової середньої освіти), стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду в сумі 11800 грн., зобов`язати третю особу, яка не заявляє самостійних вимог Приватний заклад «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл», затвердити підписом і печаткою свідоцтво про здобуття базової середньої освіти для ОСОБА_2 .

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації щодо невжиття заходів для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про базову середню освіту, враховуючи подані заяви про відсутність згоди на обробку персональних даних про фізичну особу та заборону реєстрації в електронних реєстрах. Зобов`язано Департамент освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації вжити заходи щодо видачі ОСОБА_2 свідоцтва про базову середню освіту, враховуючи подані заяви про відсутність згоди на обробку персональних даних про фізичну особу та заборону реєстрації в електронних реєстрах. Стягнуто на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Департамент освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що чинним законодавством передбачено обсяг персональних даних, які передаються для Замовлення на виготовлення документів про освіту державного зразка, і для Замовлення на виготовлення свідоцтв про базову загальну середню освіту потрібно: прізвище, ім`я, по батькові випускника; паспортні дані/дані свідоцтва про народження; дата народження, однак відмова особи надати згоду на обробку її персональних даних у Єдиній базі та ІВС «ОСВІТА» унеможливлює обробку таких даних у зазначених базах, зокрема, виготовлення документів про освіту, оскільки законодавством встановлено заборону на обробку персональних даних про фізичну особу без її згоди.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.

19.05.2023 ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із поданням до Рівненського міського суду заяви про встановлення юридичного факту, однак колегія суддів вважає що таке не підлягає до задоволення, оскільки справа призначена до письмового провадження і встановлення юридичного факту про отримання базової середньої освіти за 9 клас в Рівненській гімназії християнського освітнього центру «Даниїл» не має значення у даній справі на стадії апеляційного оскарження судового рішення, оскільки зібрання і подання таких доказів слід подавати до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 11.06.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції (а.с.5).

Згідно з табелем успішності за 2021-2022 навчальний рік, ОСОБА_2 , учениця 9-В класу, успішно закінчила Рівненську ЗОШ І-ІІІ ст.№1 та переведена на наступний рік навчання (а.с.14-15).

Відповідно до табеля досягнень учнів V-XI класів за 2021/2022 навчальний рік, ОСОБА_2 закінчила 9 клас Рівненської приватної гімназії християнського освітнього центру «Даниїл» (м. Рівне) (а.с.14-15).

24.05.2022 ОСОБА_1 звернулася до директора Приватного закладу «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» із заявою про видачу її доньці ОСОБА_2 свідоцтва про здобуття базової середньої освіти без засобів реєстру, без згоди на обробку персональних даних та здійснення обліку щодо дитини за раніше встановленими формами обліку за прізвищем, іменем, по батькові, на паперових носіях, без застосування цифрових (штрих-кодових та ін.) ідентифікаторів особи (а.с.60).

24.05.2022 ОСОБА_2 звернулася до директора Приватного закладу «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» із заявою про ненадання згоди на обробку її персональних даних, яка подана та підписана в інтересах доньки матір`ю ОСОБА_1 , та вимагала здійснювати облік її дітей у навчально-виховному процесі за раніше встановленими формами обліку учнів за іменем, по батькові та прізвищем на паперових носіях (журнали, щоденник тощо), без застосування цифрових (штриф-кодових та ін.) ідентифікаторів особи (а.с.39-41).

Приватний заклад «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» звернувся до Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Рівненській області з листом «Підтвердження замовлення на виготовлення свідоцтва про здобуття базової середньої освіти».

У відповідь Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Рівненській області листом від 10.06.2022 №01-10/01-184 повідомив Приватний заклад «Рівненська приватна гімназія християнського освітнього центру «Даниїл» про те, що закладом подано підтвердження Замовлення з недотриманням вимог наказу Міністерства освіти і науки України від 10.12.2003 №811 «Про затвердження Положення про ІВС «ОСВІТА» та Порядку замовлення документів про базову середню освіту та повну загальну середню освіту, видачі та обліку їх карток», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.02.2004 за №201/8800, зокрема, не внесено дані про серію та номер документа, що посвідчує особу випускника, що, у свою чергу, не дає можливості заповнити анкету учня для формування замовлення на виготовлення документа про базову середню освіту в електронному вигляді (а.с.37-38).

26.07.2022 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила зобов`язати приватну фірму «Інфоресурс» видати її дитині свідоцтво без вимагання персональних даних (а.с.7, 57).

Листом від 03.08.2022 №53 Департамент освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації повідомив позивача про те, що відповідальним виконавцем замовлень на створення документів та виготовлення їх карток є Міністерство освіти і науки України, яке забезпечує виконання замовлень через уповноважений ним орган - Державне підприємство «Інфоресурс». Норми Порядку замовлення документів про базову середню освіту та середню загальну освіту, видачі та обліку їх карток, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.12.2003 №811, передбачають, що основою для Замовлення є дані щодо осіб, для яких створюються документи та виготовляються їх картки. Зокрема, анкети випускників є підставою для обробки персональних даних таких осіб під час виготовлення документів та підтвердження достовірності виготовлених документів у встановленому порядку. Зважаючи на викладене, законодавством не передбачено інший спосіб замовлення документів про базову середню освіту та повну загальну середню освіту , видачі та обліку їх карток (а.с.8-9, 56).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

За приписами статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до частини 1 статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту.

Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікована постановою Верховної Ради від 27.02.1991 № 789-XII, встановлює, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Стаття 28 Конвенції встановлює, що Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: а) вводять безплатну й обов`язкову початкову освіту; b) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів; d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у галузі освіти й професійної підготовки для всіх дітей; е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III, кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам цих закладів у порядку, встановленому законодавством України. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Частиною 2 статтею 55 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі - Закон №2145-VIII) передбачені права батьків здобувачів освіти: захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

Відповідно до частини 4 статті 55 Закону №2145-VIII, держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов`язків, захищає права сім`ї. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань, а суб`єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу.

За приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-IX (далі - Закон №463-IX), базова середня освіта - другий рівень повної загальної середньої освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, визначених державним стандартом базової середньої освіти.

Згідно із частинами 1, 2 статті 40 Закону №2145-VIII, після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Порядок виготовлення, видачі та обліку документів про освіту, вимоги до їх форми та/або змісту визначаються законодавством.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина 3 статті 40 Закону №2145-VIII).

Частина 1 статті 18 Закону №463-IX регламентує, що після завершення навчання за освітньою програмою відповідного рівня повної загальної середньої освіти незалежно від форми її здобуття та на підставі результатів річного оцінювання і державної підсумкової атестації учні отримують такі документи про освіту: свідоцтво про початкову освіту; свідоцтво про базову середню освіту; свідоцтво про повну загальну середню освіту.

Отже, свідоцтво про базову середню освіту є документом, що підтверджує завершення учнем навчання за освітньою програмою другого рівня повної загальної середньої освіти.

Зразок свідоцтва про здобуття базової середньої освіти затверджено наказом Міністерства освіти і науки України «Про деякі питання документів про загальну середню освіту» від 16.10.2018 №1109, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.11.2018 за №1279/32731.

Указом Президента України від 30.09.2010 №296 «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» на Міністерство освіти і науки України покладено обов`язок щодо створення відкритої єдиної державної електронної бази освіти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №752 передбачено створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти, складовими частинами якої є первинні дані, що містяться у державній інформаційно-виробничій системі для інформаційного та документарного забезпечення фізичних і юридичних осіб даними з питань освіти.

Процедура замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка, що виготовляються на основі фотокомп`ютерних технологій, установлена Порядком замовлення документів про освіту державного зразка, видачі та обліку їх карток, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 10.12.2018 №811 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 13.08.2007 №737), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.10.2007 за №1129/14396, яким також затверджено Положення про інформаційно-виробничу систему інформаційного та документарного забезпечення установ та громадян України в галузі освіти (ІВС «ОСВІТА») (далі - Положення №811).

Відповідно до пункту 2.1 Положення №811, інформаційно-виробнича система «ОСВІТА» - це комплекс адміністративних, програмних та апаратних засобів, які на основі сучасних інформаційних технологій забезпечують створення єдиного інтегрованого інформаційного середовища України у галузі освіти. ІВС «ОСВІТА» дозволяє створити єдину інформаційну інфраструктуру щодо обробки даних про освіту, забезпечити їх достовірність та цілісність, створити надійні механізми захисту інформації та обмеження доступу до неї. Засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу одержують сертифікати ДСТСЗІ СБ України.

Згідно із пунктом 4 Положення №811, інформаційними ресурсами в межах цього Положення є первинні і вторинні дані, що відповідно складають первинні та вторинні інформаційні ресурси, а також процедури обробки цих даних. У склад первинних інформаційних ресурсів включаються дані щодо випускників, студентів або учнів, а також первинні дані щодо обліку навчальних закладів. Обробку первинних інформаційних ресурсів та створення вторинних інформаційних ресурсів у рамках ІВС «ОСВІТА» здійснює Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центру Національної академії наук України на основі використання загальнодержавних класифікаторів та довідників.

За приписами пункту 1.3 Порядку №811, цей Порядок поширюється, зокрема, на свідоцтво про здобуття базової середньої освіти.

Відповідно до підпункту 1.2.1 пункту 1.2 Порядку №811, документ про освіту (далі - Документ) - персональні дані про здобутий особою у закладі освіти України рівень загальної середньої освіти, занесені до централізованого банку даних Міністерства освіти і науки України та Реєстру документів про освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) та відтворені в пластиковій картці (далі - Картка).

Згідно із пунктом 2.4 Порядку №811, Замовлення створюється за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ІВС «ОСВІТА», формується в електронному вигляді та підтверджується на паперовому носії. При паперовому підтвердженні Замовлення відомості надаються згідно з формами, що додаються (додатки 5-22).

Так, додатком 5 до Порядку №811 є форма підтвердження замовлення на виготовлення свідоцтв про здобуття базової середньої освіти, у якій передбачено подання відповідним закладом освіти відомостей про прізвище, ім`я, по батькові випускника, дати його народження, дані свідоцтва про народження або паспорта (серія, номер).

Основою для створення первинних та виправлених документів про освіту державного зразка, виготовлення їх Карток і дублікатів Карток є замовлення в електронному вигляді, створені за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ІВС «ОСВІТА» (пункт 2.5 Порядку №811).

Пунктом 3.3 Порядку №811 визначено, що основою для створення Замовлення є дані щодо осіб, для яких створюються Документи та виготовляються їх Картки.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VІ (далі - Закон №2297-VІ), персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 Закону №2297-VІ).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Проаналізувавши наведені норми в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відмова особи надати згоду на обробку її персональних даних у Єдиній державній електронній базі з питань освіти та ІВС «ОСВІТА» унеможливлює обробку таких даних на основі сучасних інформаційних технологій у зазначених базі та системі та виготовлення документів про освіту, зокрема, свідоцтва про базову середню освіту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018, ухваленій в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), звернула увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини в пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява №2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (п. 51 рішення у справі «Сєрков проти України», заява №39766/05, п. 51-52 рішення у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява №33014/05, п. 115 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, п. 37 рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, п. 27 рішення у справі «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), заява №11801/85, п. 56 рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява №27798/95).

Принцип «належного урядування» передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога більш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків (п. 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04).

Водночас, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

При цьому, відповідно до статті 14 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Статтею 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За приписами частин 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зазначає, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання свідоцтва про базову середню освіту, законодавством не передбачено.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність можливості отримати документ про освіту після завершення навчання за освітньою програмою відповідного рівня позбавляє особу права на продовження навчання за освітньою програмою вищого рівня та позбавлення дитини позивачки можливості отримання свідоцтва про базову середню освіту без згоди на обробку її персональних даних і спричинена цим шкода приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Відповідно до підпункту 1.2.5 пункту 1.2 Порядку №811, відповідальний виконавець Замовлень на створення Документів та виготовлення їх Карток (далі - Відповідальний виконавець) - Міністерство освіти і науки України. Відповідальний виконавець забезпечує виконання замовлень через уповноважений ним орган (далі - ДП «Інфоресурс»).

ДП «Інфоресурс» є підприємством, яке відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України від 10.12.2003 №811, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.02.2004 за №201/8800, та від 04.02.2014 №97, забезпечує підприємства, установи, організації України документами про базову середню освіту та повну загальну середню освіту, що виготовляються на основі фотокомп`ютерних технологій, а також бланками документів про базову середню, повну загальну середню та професійну (професійно-технічну освіту) освіту державного зразка (далі - документи (бланки документів) про освіту).

Відповідно до пункту 3.10 Порядку №811, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, міністерства або інші органи центральної виконавчої влади (за погодженням з Відповідальним виконавцем) або регіональні вузли здійснюють заходи щодо передання до підрозділу Виконавця, який є відповідальним за збір інформації, оригінали паперових підтверджень, створених вищими навчальними заставами за формами, наведеними у додатках 10-13.

Листом від 19.01.2022 №вих-210/22 (а.с.55) Департамент освіти і науки Рівненської облдержадміністрації повідомив ДП «Інфоресурс» про делегування повноважень Навчально-методичному центру професійно-технічної освіти у Рівненській області, який є інформаційним вузлом збору інформації (Ідентифікаційний код вузла 85ЕБ899ІЛІРХ), такі повноваження:

1. Збирати попередню інформацію для узагальнення замовлень на виготовлення документів про освіту та учнівських і студентських квитків.

2. Перевіряти право закладів освіти замовляти документи про загальну середню, професійно-технічну та вищу освіту державного зразка, а саме: «свідоцтв про здобуття базової середньої освіти», «свідоцтв про повну загальну середню освіту», «свідоцтв про присвоєння робітничої кваліфікації», «дипломів кваліфікованого робітника», а також «учнівських квитків».

3. Приймати і перевіряти замовлення закладів загальної середньої освіти, професійно (професійно-технічної) освіти області на їх відповідність паперовим підтвердженням.

4. Формувати зведене замовлення документів (бланків документів) про базову та повну загальну середню освіту\та передавати його разом із паперовими підтвердженнями до відділу збору інформації ПрАТ НДІ ПІТ.

5. Повертати невидані документи та такі, що визнані недостовірними, ДП «Інфоресурс».

6. Отримувати в ДП «Інфоресурс» бланки документів про освіту, виготовлені документи про освіту через довірену особу РІКЦ за завіреними дорученнями відповідно до чинного законодавства.

7. Вести бази даних студентів, учнів та випускників закладів освіти регіону і передавати її на запит органів управління.

Згідно із пунктом 10 Положення про Департамент освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 05.10.2021 №733 (далі - Положення №733), основним завданням Департаменту є забезпечення державної політики в галузі освіти на території Рівненської області, зокрема: - створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти відповідно до освітніх потреб особистості та її індивідуальних здібностей і можливостей, реалізації їх права відповідно до законів України на здобуття вищої освіти (пп.4); - здійснення в межах повноважень контролю за дотриманням актів законодавства з питань освіти, виконанням закладами освіти незалежно від форм власності державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти (пп.7); - здійснення в межах повноважень управління закладами та установами освіти, що є спільною власністю територіальних громад Рівненської області (пп.9); - забезпечення моніторингу у сфері освіти, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та трансферу технологій в регіоні (пп.11); - участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій, здійснення в межах повноважень контролю за дотриманням актів законодавства у сфері трансферу технологій, інноваційної діяльності (пп.12); - організація виконання Конституції України і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки України, інших центральних органів виконавчої влади та здійснення контролю за їх реалізацією; - забезпечення захисту персональних даних (пп.106).

Європейський суд з прав людини також відзначав, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06).

Враховуючи наведені вище норми та з огляду на визначені зазначеним Положенням повноваження, колегія суддів вважає, що саме відповідач за заявою ОСОБА_1 зобов`язаний був вжити заходів для видачі дитині ОСОБА_2 свідоцтва про базову середню освіту, враховуючи подані заяви про відсутність згоди на обробку персональних даних про фізичну особу та заборону реєстрації в електронних реєстрах, а ефективним захистом прав, свобод, інтересів позивачів судом першої інстанції правомірно визнано протиправною бездіяльність Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації та зобов`язано відповідача вжити заходи для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про базову середню освіту, враховуючи подані заяви про відсутність згоди на обробку персональних даних про фізичну особу та заборону реєстрації в електронних реєстрах.

Щодо стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди в сумі 11800 гривень, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України).

Обґрунтовуючи моральну шкоду в сумі 1000,00 грн., позивач у позовній заяві зазначила, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах змусила відчути дитину другорядною людиною та завдала їй психологічної травми.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди ( «Рисовський проти України», заява №29979, п.п.86, 89, рішення від 20.10.2011, «Антоненков та інші проти України», заява №14183/02, п.71, рішення від 22.11.2005).

Суд зазначає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що душевні страждання було завдано неповнолітній дитині у зв`язку із цим спором, а тому судом першої інстанції правильно стягнено з відповідача на користь позивачки 1000 грн. завдану моральну шкоду, а відповідачем не доведено, що його дії не викликали в ОСОБА_2 психічного напруження, розчарування в діяльності державного органу та незручностей, пов`язаних з неможливістю продовжити навчання у закладі освіти вищого рівня.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі №460/26889/22 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 21.06.2023