Рішення

від 13.06.2023 по справі 154/4194/21

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

154/4194/21

2/154/49/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року м. Володимир

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Каліщука А.А.

за участю секретаря судового засідання Кравчук А.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №5 імені Анатолія Кореневського Володимирської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернувсяв судіз позовомдо Ліцею №5 імені Анатолія Кореневського Володимирської міської ради (попередня назва юридичної особи - Володимир-Волинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ директора Володимир-Волинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського від 05.11.2021 №155-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

- поновити її на роботі на посаді вихователягрупи продовженого дня Володимир-Волинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського;

- стягнути з Володимир-Волинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського 55215,42гривень середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року по 28.02.2022 року та 14298 гривень моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтувала тим, що вона з 12.09.1985 працює Володимир-Волинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського.

Вважає, що в листопаді 2021 року було порушено її конституційне право на працю та право на заробітну плату, яке полягало у відстороненні від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку із відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З метою недопущення порушення своїх конституційних прав позивач зверталась до відповідача із заявою від 05.11.2021, однак дана заява залишилась без відповідного реагування.

05.11.2021 відповідач вручив їй наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення, а тому відповідно до Наказу МОЗ України відповідач відсторонює позивача від роботи.

Зазначає, що а ні в трудовому контракті, а ні в посадовій інструкції, а ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем не зазначено обов`язку працівника проводити вакцинацію, та відсутнє право відповідача на відсторонення позивача від роботи з такої підстави. З посиланням на норми Конституції України, та КЗпП України вважає своє відсторонення незаконним. У зв`язку з чим просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 13.06.2023 провадження у справі в частині вимог про поновлення на посаді закрито у зв`язку із відмовою позивача від цієї вимоги.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, в обгрунтування надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуваний наказ є законний, виданий відповідно до положень ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» та з урахуванням норм наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі докази в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 з 12.09.1985вЛіцеї №5 імені Анатолія Кореневського Володимирської міської ради.

02.11.2021 директором Володимир-Волинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність надати до 05.11.2021 документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Також повідомлено, що у випадку не подання позивачем до 05.11.2021 одного із зазначених документів, вона з 08.11.2021 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

Наказом директора даного закладу освіти від 05.11.2021 № 155-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », на виконання норм статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 46 Кодексу законів про працю України, на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» та з урахуванням норм наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач ознайомлена із цим наказом 05.11.2021.

01 березня 2022 директором Ліцею №5імені АнатоліяКореневського Володимирськоїміської ради видано наказ №31-к/тр, котрим з 01.03.2022 відкликано ОСОБА_1 та фактично наказано приступити до виконання обов`язків вчителя англійської мови з 01 березня 2022 року.

Підставою винесення наказу зазначено наказ Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Норми права застосовані судом та мотиви з яких виходить суд.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

У пунктах 7.3.1, 7.3.2 своєї Резолюції 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 04 квітня 1997 року інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами всього суспільства або науки.

Будь-яке втручання у сферу здоров`я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики (стаття 5 зазначеної Конвенції).

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що питання обов`язкової вакцинації зачіпає права, окреслені статтею 8 Конвенції. Фізична цілісність особи охоплюється поняттям «приватне життя», захищеним статтею 8 Конвенції, про що зазначено в рішенні за справою «X та Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands) від 26 березня 1985 року. Також суд підкреслив, що тілесна цілісність особи стосується найінтимніших аспектів приватного життя людини й що обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно має незначне значення, є втручанням у це право. Своєю чергою обов`язкова вакцинаціяяк примусове лікуванняозначає втручання в право на повагу особистого життя, яке містить фізичну й психологічну цілісність людини, як це гарантується пунктом 1 статті 8 (рішення ЄСПЛ у справах «Сальветті проти Італії» (Salvetti v. Italy) від 09 липня 2002 року, «Маттер проти Словацької Республіки» (Matter v. the Slovak Republic) від 07 липня 1999 року).

Свобода розсуду у сфері політики охорони здоров`я була підкреслена в контексті скарг стосовно доступу до певних форм медичного лікування у справі «Христозов та інші проти Болгарії» (Hristozov and оthers v. Bulgaria) (заяви № 47039/11 і 358/12, ЄСПЛ, 2012), у якій ідеться про свободу розпоряджатися власним тілом і свободу від медичного втручання без згоди (негативні права).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі №752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

На думку суду, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Також судом береться до уваги, що відповідач не надав можливість відповідачу дистанційно працювати, зважаючи на ту обставину, що в цей період інші заклади освіти зуміли організували дистанційну форму навчання. Зі слів представника відповідача дистанційне навчання було введене у навчальному закладі лише через два тижні після відсторонення позивача від роботи, хоча позивач стверджував, що дистанційну форму навчання було введено у даному закладі ще до 08.11.2021.

При цьому відповідач не довів, що станом на 08.11.2021 об`єктивно неможливо було змінити форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для позивача, який не був щепленим, щоб не відсторонювати його від роботи та не позбавляти його гарантованого Конституцією України права на працю та права на отримання заробітної плати.

Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що обіймаючи посаду вчителя навчальному закладі, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників закладу, учнів, викладачів тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у навчальному закладі, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Вищенаведене спростовує доводи представника відповідача про правомірність відсторонення позивача від роботи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення є обгрунтованими, законими, а тому підлягають до задоволення.

Аналогічний підхід щодо незаконності відсторонення вчителів закладів освіти, за схожих фактичних обставин, викладено в постановах Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справах: № № 166/1321/21; 279/6899/21; 607/20853/21; 697/2309/21; 565/1559/21; 613/1947/21.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку».

Встановлено, що нарахована позивачу щомісячна заробітна плата за вересень 2021 року становить 12 644,05 грн, а за жовтень 2021 року - 17087,55 гривень. В вересні та листопаді 2021 року позивачем відпрацьовано 42 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата нараховується наступним чином: 29731,60 грн (нарахована заробітна плата за фактично відпрацьований час протягом двох місяців, що передували відстороненню (12644,05 + 17087,55) : 42 день (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці, що передували відстороненню) = 707,89 гривень.

Розмір середньоденної заробітної плати відповідачем не оспорюється.

Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 55215,42 грн (707,89 (середньоденна заробітна плата) х 78 робочих дні вимушеного прогулу (з 08.11.2021 року по 28 лютого 2022 року включно), який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено дві вимоги, зокрема про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому з відповідача на користь державного бюджету слід стягнути 1816 грн судового збору (за ставкою судового збору, яка діяла на день подання позову).

Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України суд,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ директора Володимир-Волинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 імені Анатолія Кореневського від 05.11.2021 №155-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 ».

Стягнути з Ліцею №5імені АнатоліяКореневського Володимирськоїміської ради на користь ОСОБА_1 55215,42гривень середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року по 28.02.2022 року.

Стягнути з Ліцею №5імені АнатоліяКореневського Володимирськоїміської ради на користь держави 1816 гривень судового збору.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий:/підпис/

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя А.А. Каліщук