Рішення

від 21.06.2023 по справі 383/771/23

БОБРИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 383/771/23

Номер провадження 2/383/307/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Зербул С.В.,

представника позивача адвоката Живіцької Н.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області, в залі засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу №383/771/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Бобринецького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеси) про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в подальшому уточнивши його до Бобринецького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеси) про зняття арешту з майна. Обґрунтовуючи його тим, що 28.03.2023 року він звернувся до приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Трошиної С.А., з метою оформлення договору дарування належного його на праві власності нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3520886000:02:000:2539 загальною площею 8,9775 га., що розташована за адресою: с.Павлогірківка, Кропивницького району Кіровоградської області. Під час підготовки документів для оформлення договору з`ясувалося, що у відомостях з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна значиться інформація про арешт (архівний запис) зареєстрований 02.10.2008 року за №8008570 Бобринецькою державною нотаріальною конторою Кіровоградської області, підстава обтяження постанова №366 від 17.02.2004 року державна виконавча служба Бобринецького управління юстиції, об`єкт обстеження невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_1 . Вказує, що 20.04.2023 року звернувся за правовою допомогою, якою було направлено запити, та отримано відповідь, що перевіркою автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 24.04.2023 року виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 не виявлено. Надати копію постанови 366 від 17.02.2004 року не являється можливим у зв`язку з тим, що виконавчі провадження після завершення передаються на зберігання до архіву відділу, а після закінчення строку зберігання який становить по адміністративних штрафах 1 рік по інших категоріях виконавчих документів 3 роки, знищуються. Відповідно постанова 366 від 17.02.2004 року знищена у зв`язку із закінченням терміну її зберігання. Перевірити матеріали виконавчого провадження на підставі якого накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно, не виявляється можливим, а відповідно у Бобринецькому відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі, станом на 24.04.2023 року відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Крім того вказує, що підставою ухвалення постанови про накладення арешту є ухвала Долинського районного суду від 09.02.2004 року у справі №2-365-2004 рік щодо повернення кредиту та стягнення з позивача на користь ВАТ «Державний Ощадний Банк України» кредиту в сумі 276,81 грн. несплачених відсотків за користування кредитом в сумі 82,87 грн., пені в сумі 48,23 грн., за кредитним договором від 23.07.2002 року №2205850402565. На сьогодні претензій у АТ «Ощадбанк» до нього відсутні , що підтверджується довідкою, тому просить зняти вказаний вище арешт в судовому порядку.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28.04.2023 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10.05.2023 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився про час та місце слухання справи повідомлений належним чином до суду заяв чи клопотань не надійшло.

Представник позивача адвокат Живіцька Н.В. підтримала позовні вимоги та також просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Бобринецького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Почкай М.О. в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог в повному обсязі. До суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому просить відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі обґрунтовуючи його тим, що в позовній заяві позивач вказує, що ст.391 ЦПК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст.47 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Тобто, позивач не може пред`являти позов до ДВС про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльність державного виконавця або приватного виконавця в порядку передбаченим розділом VІІ ЦПК України, тому він не може бути відповідачем у цій справі, й така не справа не підлягає розгляду в позовному провадженні (а.с.43-47).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 03.03.2004 року у справі №2-365/2004 рік за позовом ВАТ «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 про повернення кредиту позов задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у загальній сумі 458,91 грн. (а.с.29).

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.02.2004 року, державним виконавцем Остапчуком В.Л. відділу державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції при примусовому виконанні ухвали Долинського районного суду Кіровоградської області від 09.02.2004 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , яке знаходиться в селі Куйбишево Бобринецького району Кіровоградської області (а.с.28).

Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28.03.2023 року за №327223610 зареєстровано номер обтяження 8008570 від 02.10.2008 року Бобринецькою державною нотаріальною конторою Кіровоградської області, постанову 366 від 17.02.2004 року, Державна виконавча служба Бобринецького управління юстиції, невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_1 (а.с.6-7).

Згідно відповіді Бобринецького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області від 25.04.2023 року за №423 повідомлено наступне, що перевікою Автоматизованої системи виконавчих проваджень, станом на 24.04.2023 року виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 не виявлено. Копію постанови 366 від 17.02.2004 року відділ не має можливості надати, так як матеріали виконавчого провадження після звершення передаються на зберігання до архіву відділу, а після закінчення строку зберігання який становить по адмінштрафах 1 рік по іншим категоріям виконавчих документів 3 роки, знищуються (а.с.8).

Відповідно довідки АТ «Ощадбанк» №1 від 03.05.2023 року станом на 03 травня 2023 рік у клієнта ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед філією Кіровоградське обласне управління АТ «Ощадбанк» (а.с.31).

Судом також встановлено, що накладений арешт на майно позивача в ході виконавчих дій до цього часу не скасований.

Частиною 1 статті 4ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3, 4ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Законодавець у ч. 1ст. 16 ЦК Українивстановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (редакція, чинна на час виникнення правовідносин між сторонами) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 383 (розділ VII) ЦПК України 2004 року (редакція на час виникнення правовідносин між сторонами) сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ізст.447ЦПК України (2017р.), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Згідно із статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частини третя та четверта статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статтей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Відповідно до положень статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

З наведеного вище можна дійти висновку, що в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна лише у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, тобто не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України 2004 року.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №607/3894/17.

Згідно роз`яснень викладених у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК розглядається в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбачену розділом VII ЦПК України, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Арешт майна, який не пов`язаний зі спорами про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Підставою обтяження майна позивача є постанова від 17.02.2004 року, винесена державним виконавцем Бобринецького районного управління юстиції з примусового виконання ухвали Долинського районного суду Кіровоградської області про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованості в загальній сумі 458,91 грн.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права як власника, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України.

Але за змістом поданої позовної заяви суд вбачає, що між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому питання щодо арешту 17.02.2004 р. майна боржника ОСОБА_1 слід розглядати в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не шляхом пред`явлення позову до органу державної виконавчої служби, за цих обставин позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, згідност. 141 ЦПК України, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.ст.316 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 141,258-259,263-265,268, 355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Бобринецького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеси) про зняття арешту з майна відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області 14.07.1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Бобринецький відділ державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), код ЄДРПОУ 34783721, юридична адреса: вул. Шевченка, буд.101-А, м.Бобринець Кіровоградська область, поштовий індекс: 27200.

Повне судове рішення складено 22.06.2023 року.

Суддя І. М. Адаменко