Рішення

від 16.05.2023 по справі 758/9388/16-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9388/16-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Рибалки Ю. В.,

за участю секретаря судового засідання - Маковецької О.В.,

представника позивача - ОСОБА_3.,

представника відповідача - Міщенка С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», третя особа: Приватне підприємство «Територія дитячої білизни», про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В обґрунтування позову посилається на те, що між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та Приватним підприємством «Територія дитячої білизни» був укладений Кредитний договір №1.13-16 від 14 березня 2013 року, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі, еквівалентному 1 700 000,00 гривень (Один мільйон сімсот тисяч гривень 00 копійок), зі строком повернення не пізніше 25 серпня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором укладено Іпотечний договір №1.13-16/І від 14.03.2013 р. між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З.В. за реєстровим № 162, згідно з яким в іпотеку ПАТ «ПУМБ» передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з : адмінбудинок, вбиральня «3», огорожа 1, літера А1 (заг. площею 144,3 кв.м.), приміщення складу-майстерні по обслуговуванню автомобілів, літера Б2 (реєстраційний номер 21349007101); (заг. площею 769,6 кв.м.), металевий склад, літера В1 (заг.площею 315,9 кв.м), прохідна, літера Д1 (заг. площею 2,5 кв.м.). Позивач зазначає, що зазначене майно належало йому на праві власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. та зареєстроване в реєстрі за №2632 від 25 грудня 2012 року.

У зв`язку з неналежним виконанням Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, 07.04.2016 р. ПАТ «ПУМБ» звернуто стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Вважає, що оціночна вартість предмета іпотеки, згідно якої майно було набуте у власність, занижена. Оскільки на момент звернення до суду Позивач не знав про ринкову вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , просив суд призначити оціночну експертизу та стягнути з Відповідача перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.08.2016 р. відкрито провадження у справі № 758/9388/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ», третя особа: ПП «Територія дитячої білизни», про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

27.07.2016 р. Позивач звернулась до суду з клопотанням про призначення експертизи для визначення вартості нерухомого майна станом на 07.04.2016 р.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва суду від 25.11.2016 р. клопотання Позивача задоволено, призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: визначити ринкову вартість Предмету іпотеки станом на 07.04.2016 р. Проведення експертизи покладено на Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Провадження у справі зупинене.

В квітні 2017 року на адресу суду надійшов висновок судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03 травня 2017 року провадження у справі відновлене.

Відповідно до висновку судових експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 станом на 08.04.2016 р. становила 4 045 300,00 гривень з ПДВ.

27.09.2018 року надійшла заява Позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Позивач, враховуючи висновки судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, посилається на факт перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя та просить суд стягнути з Відповідача грошові кошти у сумі 1 641 822,46 гривень та сплачені судові витрати. Також Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно нараховувалися проценти за користування кредитом після 25.08.2014 р., оскільки закінчився строк кредитного договору, Відповідачем порушений 6-місячний період нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та Відповідачем при розрахунку пені не було враховано спеціальний строк позовної давності (один рік), встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що вартість предмета іпотеки на момент звернення на нього стягнення не перевищувала розмір заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення грошових коштів з Відповідача. Просить суд відмовити у задоволенні позову про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у повному обсязі.

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та Приватним підприємством «Територія дитячої білизни» був укладений Кредитний договір №1.13-16 від 14 березня 2013 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме: Додатковою угодою №1 від 23 серпня 2013 року; Додатковою угодою №2 від 12 березня 2014 року; Додатковою угодою №3 від 02 липня 2014 року, відповідно до умов якого ПАТ «ПУМБ» зобов`язався надати ПП «Територія дитячої білизни» кредит у розмірі, еквівалентному 1 700 000,00 гривень, а ПП «Територія дитячої білизни», в свою чергу, зобов`язалось прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити Банку проценти за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в строк не пізніше 25 серпня 2014 року.

Відповідно до пунктів 1.1, 10.1.1 Кредитного договору, на Банк покладений обов`язок надати Позичальнику обумовлену Кредитним договором суму кредиту. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, своєчасно повернути в повному обсязі надану суму кредиту та сплатити проценти за користування ним. Вказані обов`язки зазначені у пунктах 1.1, 6.1, 7.1 Кредитного договору.

ПАТ «ПУМБ» належним чином виконало свої обов`язки за Кредитним договором, відкривши Позичальнику рахунок та надавши йому обумовлені Кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується Меморіальним ордером № TR.5634028.3026.2739 від 15.03.2013 року та випискою по рахунку позичальника про надання кредитних коштів у сумі 1 700 000,00 грн.

Порядок нарахування та сплати процентів встановлено статтею 7 Кредитного договору, а саме:

1) Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі 22 % (двадцять два проценти) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п`ять) днів на рік (пункт 7.2.1. Кредитного договору);

2) Нараховані проценти повинні сплачуватися Позичальником щомісячно не пізніше 1 (одного) банківського дня, наступного за 24 (двадцять четвертим) числом кожного місяця (пункт 7.2.4. Кредитного договору).

Пунктом 7.2.3 Кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування Кредитом.

Пунктом 12.1. Кредитного договору встановлено, що у разі порушення Позичальником строків виконання будь-якого з Боргових зобов`язань, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконанням Боргового зобов`язання за весь час прострочення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 1.13-16 від 14.03.2013 р., укладеним між ПАТ «ПУМБ» та ПП «Територія дитячої білизни», укладено Іпотечний договір №1.13-16/І від 14.03.2013 р. між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З.В. за реєстровим № 162, за яким в іпотеку ПАТ «ПУМБ» передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: адмінбудинок, вбиральня «3», огорожа 1, літера А1 (заг. площею 144,3 кв.м.), приміщення складу-майстерні по обслуговуванню автомобілів, літера Б2 (реєстраційний номер 21349007101); (заг. площею 769,6 кв.м.), металевий склад, літера В1 (заг.площею 315,9 кв.м), прохідна, літера Д1 (заг. площею 2,5 кв.м.). Зазначене майно належало Позивачу на праві власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. та зареєстроване в реєстрі за №2632 від 25 грудня 2012 року.

У зв`язку з неналежним виконанням Позичальником своїх зобовязань за Кредитним договором №1.13-16 від 14 березня 2013 року, ПАТ «ПУМБ» 08.04.2016 року звернуто стягнення на Предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 200/14524/16-ц (провадження № 61-843св18) вказано, що: грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог.

Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та чи мало місце на момент звернення стягнення на предмет іпотеки перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. 08.04.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи за № 14089631, № 14089755, №14089705, № 14089792 про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ», тобто моментом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є 08.04.2016 року.

Щодо розміру заборгованості Позичальника на момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Відповідачем надано суду розрахунок заборгованості станом на 07.04.2016 року включно, відповідно до якого загальна заборгованість Позичальника перед Відповідачем становила 3 992 762,31 грн. (три мільйони дев`ятсот дев`яносто дві тисячі сімсот шістдесят дві гривні 31 копійка), з яких:

?заборгованість за основною сумою кредиту склала 1 340 000,00 гривень;

?заборгованість за непогашеними процентами за користуванням кредитом склала 520 727,67 гривень;

?заборгованість по пені за порушення строків сплати боргових зобов`язань склала 1 149 179,11 гривень;

?загальна сума трьох процентів річних від прострочених зобов`язань склала 76 949,47 гривень;

?приріст до суми прострочених зобов`язань за Кредитним договором з урахуванням індексу інфляції склав 905 906,06 гривень.

На думку Позивача, нарахування Відповідачем процентів за користуванням кредитом за період з 25.08.2014 року по 07.04.2016 р., тобто після закінчення встановленого кредитним договором строку кредитування, є безпідставним. При цьому Позивач посилається на рішення Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12.

Суд не погоджується з аргументами Позивача в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Абзац ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлює, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 14.5 Кредитного договору № 1.13-16 від 14.03.2013 р., укладеного між Позивачем та Відповідачем, встановлено, що договір діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань в повному обсязі.

Пунктом 7.2.3 Кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування Кредитом.

Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Позичальник (ТОВ «Територія дитячої білизни») не виконав взятого на себе зобов`язання з повернення кредитору (АТ «ПУМБ») наданих у користування грошових коштів у встановлений Кредитним договором строк (до 25.08.2014 р.).

Таким чином, суд приходить до висновку, що проценти за користування кредитом були нараховані Банком у відповідності з вимогами чинного законодавства та умовами Кредитного договору - за весь час користування кредитом, тобто до моменту повернення кредиту (погашення заборгованості в результаті звернення Банком стягнення на Предмет іпотеки - звернення стягнення на Предмет іпотеки відбулось 08.04.2016 р., у зв`язку з чим проценти нараховувались по 07.04.2016р. включно).

Зазначений вище підхід щодо правомірності нарахування процентів за весь час користування кредитом (тобто до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів кредитору) повністю відповідає судовій практиці, в тому числі висновкам Верховного Суду та Конституційного Суду України.

Так, зазначений висновок відображений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, де зокрема зазначається:

«121. У кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом.

122. Відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 119 та аналогічного пункту у договорі № 120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

123. Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

124. Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок.»

Також, висновок щодо правомірності нарахування процентів до моменту повернення кредиту, в тому числі й на прострочену заборгованість, підтверджується і рішенням Конституційного суду України у справі № 3-188/2020(455/20) від 22.06.2022 року за конституційною скаргою Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, де судом зроблені наступні висновки:

«6.2. Банк та Позичальник, укладаючи Кредитний договір, домовились, що проценти як плата за користування грошовими коштами (кредитом) будуть нараховані, а відповідно мають бути виплачені до дня повернення кредиту. Тобто в Кредитному договорі сторони відтворили загальне правило, що його встановлено приписом абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу.

Така домовленість сторін Кредитного договору, на думку Банку, означає, що Банк із дати укладення Кредитного договору очікував на отримання процентів як плати за користування кредитом до дня його фактичного повернення і що в разі неповернення Позичальником кредиту у строк, обумовлений Кредитним договором, Банк мав право вимагати сплати процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період - після настання дати повернення кредиту до дня його фактичного повернення.

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначає, що Європейський суд із прав людини при тлумаченні поняття „майно" послідовно наголошував, що в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції „майно" може становити і „вимога", якщо вона достатньо визначена для того, щоб бути виконаною [рішення у справі Burdov v. Russia від 4 вересня 2002 року (заява № 59498/00), § 40; у справі De Luca v. Italy від 24 вересня 2013 року (заява № 43870/04), § 50].

Європейський суд із прав людини „вимогу" розглядає як „актив". У своїх рішеннях він неодноразово наголошував, що якщо майновий інтерес має характер вимоги, його можна вважати „активом", а особу, якій він належить, можна вважати такою, що має „правомірні очікування" на його отримання тоді, коли цей майновий інтерес має достатні підстави в національному праві, наприклад, якщо існує усталена судова практика національних судів, що підтверджує його наявність [рішення у справі Kopecky v. Slovakia від 28 вересня 2004 року (заява № 44912/98), § 52; у справі Anheuser-Busch Inc. v. Portugal від 11 січня 2007 року (заява № 73049/01), § 65].

Оцінюючи підстави, що є в національному праві, для визнання очікувань Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом до дня його фактичного повернення правомірними, Конституційний Суд України зазначає таке.

Проценти за користування кредитом - це певна грошова сума, яку позичальник має сплатити кредитодавцеві за умовами кредитного договору, а кредитодавець відповідно має право вимагати сплати йому такої суми грошових коштів (процентів). Це право вимоги на отримання процентів за користування кредитом належить до майнових прав і підлягає вираженню в грошовому еквіваленті.

Верховний Суд надав відповідь на запит судді-доповідача щодо того, чи зазнавала змін судова практика суду касаційної інстанції щодо можливості одночасного застосування приписів частини першої статті 1048 та частини другої статті 625 Кодексу, тобто правомірності стягнення процентів як плати за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період - після настання дати повернення кредиту до дня його фактичного повернення. У відповіді зазначено, що в період до 2018 року правозастосування у відповідній категорії справ характеризувалось підходом, який полягав у відсутності законодавчих перешкод для одночасного застосування приписів частини першої статті 1048 і частини другої статті 625 Кодексу, та що цей підхід найбільш ґрунтовно висвітлено в аналізі практики застосування приписів статті 625 Кодексу в цивільному судочинстві (далі - Аналіз), підготовленому Верховним Судом України в рамках вивчення практики застосування судами норм законодавства при розгляді цивільних справ про відповідальність за порушення грошових зобов`язань за 2011-2012 роки.

Так, в Аналізі Верховний Суд України зазначив, що судам слід ураховувати різну юридичну природу процентів, визначених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 Кодексу, і трьох процентів річних від простроченої суми, установлених частиною другою статті 625 Кодексу, при вирішенні питання щодо можливості їх одночасного стягнення: „Проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення". При цьому Верховний Суд України наголосив, що „до 2018 року судова практика щодо вирішення питання про одночасне застосування норм частини першої статті 1048 і частини другої статті 625 ЦК України не зазнавала істотних змін".

Таким чином, протягом строку кредитування, що його визначено Кредитним договором, а також протягом 2015-2017 років, коли Банк у судовому порядку стягував з Позичальника та Поручителя заборгованість за Кредитним договором, зокрема проценти за користування кредитом, що їх нараховано після дати його повернення, була сталою судова практика щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період - після настання дати повернення кредиту до дня його фактичного повернення.

Отже, керуючись принципом pacta sunt servanda (договорів слід додержувати), ураховуючи приписи частини першої статті 190, абзацу другого частини першої статті 1048 Кодексу, усталену судову практику національних судів щодо правомірності стягнення процентів за користування кредитом, що їх нараховано за прострочений період, яка не зазнавала змін протягом 2011-2017 років, Конституційний Суд України дійшов висновку, що як на момент укладення Кредитного договору, так і протягом строку кредитування Банк мав правомірні очікування на отримання процентів за користування грошовими коштами до дня повернення кредиту, а відтак право вимоги Банку щодо сплати йому таких процентів є майном та відповідно об`єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України.

7. …Конституційний Суд України зазначає, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Конституційний Суд України вважає, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі.»

Позивач вважає, що Відповідач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом за період з 25.08.2014 року по 07.04.2016 р., оскільки вони нараховані після закінчення встановленого кредитним договором строку повернення кредиту, тобто на прострочену заборгованість.

Суд не погоджується з твердженням Позивача про те, що Відповідач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом після 25.08.2014 р., як таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, умовам Кредитного договору та правовим висновкам Верховного Суду та Конституційного Суду України.

Позивач також вважає, що Відповідачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, безпідставно нарахована пеня за порушення строків сплати боргових зобов`язань, у термін більш як 6 місяців від строку виконання зобов`язань.

Суд відхиляє зазначений довод Позивача, оскільки норма ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає можливість диспозитивного визначення сторонами порядку та періоду нарахування штрафних санкцій у договорі.

Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і період їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 12.1 Кредитного договору № 1.13.16 від 14.03.2013 р., укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ПП «Територія дитячої білизни», розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням Боргового зобов`язання за весь час прострочення. Тобто сторони договору передбачили інший період нарахування пені, ніж 6 місяців, а саме - за весь час прострочення.

Тому суд вважає, що Відповідачем обґрунтовано нарахована пеня за порушення строків сплати боргових зобов`язань за весь час прострочення у розмірі 1 149 179,11 гривень.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного суду, викладену у постанові від 23.05.2018 р. у справі № 909/514/16 та постанова від 11.05.2018 р. у справі № 922/2670/17.

Позивач також вказує, що Відповідачем при розрахунку пені не було враховано спеціальний строк позовної давності (один рік), встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Вказане твердження Відповідача не приймається судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначених норм ЦК України позовна давність є строком пред`явлення до суду позову особою, право якої порушене з позовом про захист порушеного права (інтересу). Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист свого права (інтересу).

В той же час, закон передбачає право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Статтею 36 Закону України „Про іпотеку" встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону (абзаци 1, 2 ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»).

Згідно ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Пунктом 6.2 Договору іпотеки, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , встановлено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених Договором іпотеки застережень про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Пунктом 6.7 Договору іпотеки, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на Предмет іпотеки, Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Як вбачається з обставин справи, Відповідачем було звернуто стягнення на Предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи за № 14089631, № 14089755, №14089705, № 14089792 про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ».

Таким чином, до правовідносин щодо звернення Відповідачем стягнення на Предмет іпотеки у позасудовому порядку позовна давність не підлягала застосуванню, оскільки вона підлягає застосуванню до правовідносин щодо звернення до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, а у даному випадку такі правовідносини не виникли.

Таким чином, твердження Позивача про необхідність застосування строку позовної давності до правовідносин щодо звернення Банком стягнення на Предмет іпотеки в позасудовому порядку є безпідставними та суперечать положенням чинного законодавства.

Отже твердження Позивача про те, що Відповідачем при розрахунку пені не було враховано спеціальний строк позовної давності (один рік), встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України, відхиляється судом.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованим загальний розмір заборгованості Позичальника перед Банком у сумі 3 992 762,31 грн.

Щодо вартості предмета іпотеки на момент звернення стягнення суд зазначає наступне.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Матеріалами справи підтверджується виконання Відповідачем вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» щодо необхідності проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Так, до матеріалів справи долучено висновок про вартість майна, що виконаний суб`єктом оціночної діяльності, асоціацією «УкрЕксПроБуд», згідно якого ринкова вартість предмета іпотеки станом на 07.04.2016 р. складала 1 860 727,67 грн.

У матеріалах справи міститься ряд доказів, якими підтверджується вартість предмета іпотеки, зокрема:

1)вказаний вище Висновок про вартість майна, що виконаний суб`єктом оціночної діяльності, асоціацією «УкрЕксПроБуд», згідно якого вартість предмета іпотеки станом на 07.04.2016 р. складала 1 860 727,67 грн. (що по курсу НБУ на 07.04.2016 р. становило 71 682,44 дол.США).

2)Висновок судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Стадника В.С. та Свериди О.М. за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, відповідно до якого вартість предмета іпотеки станом на 07.04.2016 р. складала 4 045 300,00 грн. (що по курсу НБУ на 07.04.2016 р. становило 155 840,64 дол.США).

3)Висновок судового експерта Вець В.В. № 21/09-20 від 21.09.2020р. за результатами проведення оціночної-будівельної експертизи, згідно якого вартість предмета іпотеки станом на 08.04.2016 р. складала 1 870 631,00 грн. (що по курсу НБУ на 08.04.2016 р. становило 72 501,45 дол.США).

4)Договір купівлі-продажу від 25.12.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюка Т.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 2632, укладений між Позивачем та Приватним підприємством «АГУ», на підставі якого Позивач набув право власності на предмет іпотеки. Згідно п. 2.2 вказаного договору купівлі-продажу, вартість предмета іпотеки (відповідно до Висновку про вартість майна проведеного ПП «ВІНЕКСПЕРТПРОЕКТ») станом на 01.10.2012 р. складала 336 819,00 грн. (що по курсу НБУ на 01.10.2012 р. становило 42 139,25 дол.США).

5)Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 61.1.4 від 17.08.2017 р., укладений між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ЛІК ІНВЕСТ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим В.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1054, згідно якого Банк продав нерухоме майно покупцю ТОВ «ЛІК ІНВЕСТ» за ціною 2 200 000,00 грн. (що по курсу НБУ на 17.08.2017 р. становило 86 029,17 дол.США).

6)надані Відповідачем пропозиції осіб, зацікавлених у придбанні предмета іпотеки, згідно яких максимальна пропозиція щодо купівлі наведено об`єкту нерухомого майна склала 2 200 000,00 грн.

Як вбачається з наведеного вище, вартість предмета іпотеки, вказана у Висновку судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Стадника В.С. та Свериди О.М. за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42 є суттєво вищою, ніж вартість предмета іпотеки, вказана у всіх інших документах наявних у матеріалах справи. Зокрема, вказана вартість більш як у 2 рази вища за вартість, вказану у Висновку суб`єкта оціночної діяльності асоціації «УкрЕксПроБуд» та Висновку судового експерта Вець В.В., за яку Позивач набув майно у власність.

Висновок судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Стадника В.С. та Свериди О.М. за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42 не містить будь-яких посилань та обґрунтування підстав такого збільшення вартості нерухомого майна, Позивачем не надано будь-яких доказів здійснення поліпшень нерухомого майна за період з 2012 року по 2016 рік.

Крім того, відповідно до рецензії на Висновок експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, що здійснена сертифікованим оцінювачем Новосьоловим Ю.В. 06.06.2017 р., експертний висновок КНДІСЕ від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог, а підсумкові висновки у ньому не є обґрунтованими, експертний аналіз відзначається неповнотою та певною вибірковістю і має непереконливий характер.

У рецензії оцінювач дійшов до наступних висновків:

- вартість майна виконавцем оцінки визначалася з ігноруванням і невиконанням вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Міжнародних стандартів оцінки;

- обсяг вихідних даних зібраних виконавцями «Висновку експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи та дослідження розрахунку ринкової вартості» не достатній для здійснення оцінки запропонованого майна (нежитлових складських та адміністративних приміщень, спеціалізованих будівель та споруд);

- методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовані неправильно, без дотримання вимог нормативно-правових документів з оцінки майна, зроблені припущення недостатньо обґрунтовані.

Зокрема при складанні висновку експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42 ними було порушено:

?п. 4.15 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року за №53/5 та п. 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМ України від 10.09.2003 року №1440;

?п. 11 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМ України від 10.09.2003 року №1440;

?п. 37 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою КМ України від 10.09.2003 року №1440;

?у зазначенні вартості експерти неправомірно включили 20% податку на додану вартість, незважаючи на те, що в ухвалі на призначення експертизи це не було спеціально обумовлено, таким чином порушено п. 17 Стандарту оцінки №1. Зважаючи на те, що об`єкти на дату оцінки перебували під іпотекою, то визначення вартості з урахуванням ПДВ, є прямим порушенням п. 34 Національного стандарту оцінки №1 - «Об`єкт оцінки у разі його застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми податку на додану вартість». Через невідповідність розрахунків нормативним методичним підходам, методам та оціночним процедурам, за допомогою яких отримано висновок про вартість, величина вартості необ`єктивна - є значно завищеною (мінімум на 20%).

?порушено п. 52-55 Національного стандарту оцінки №1 «Аналіз ринку подібного майна неякісний та містить неперевірені дані щодо включення чи не включення в отриману інформацію податку на додану вартість, що суттєво вплинуло на застосування оціночних процедур».

Загальний висновок оцінювача (рецензента) про достовірність оцінки майна від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Стадником В.С. та Сверидою О.М. - «Висновок експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи та дослідження розрахунку ринкової вартості» не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний».

У зв`язку з наведеним, при прийнятті рішення суд не приймає до уваги Висновок експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, з підстав наведених вище, а виходить із сукупності наявних доказів щодо вартості такого нерухомого майна на час звернення на нього стягнення.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 102 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зробивши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі щодо вартості предмета іпотеки суд зазначає наступне:

Відповідачем на виконання вимог Закону України «Про іпотеку» (ст. 37 Закону) при зверненні стягнення на предмет іпотеки забезпечено проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Вартість предмета іпотеки згідно Висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності асоціацією «УкрЕксПроБуд», станом на 07.04.2016 р. складала 1 860 727,67 грн. Виходячи з комплексного аналізу доказів у справі, відсутні підстави вважати вказану вартість такою, що не відповідала ринковій.

Як наведено вище, станом на 07.04.2016 р. загальний розмір заборгованості Позичальника перед Банком за кредитним договором складав 3 992 762,31 грн.

Таким чином, суд вважає, що відсутнє перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 259, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», третя особа: Приватне підприємство «Територія дитячої білизни», про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», місцезнаходження - 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829;

третя особа: Приватне підприємство «Територія Дитячої білизни», місцезнаходження - 43021, Волинська область, м. Луцьк, вул. Залізнична, буд. 9, код ЄДРПОУ 36452800.

Суддя Ю. В. Рибалка