Рішення

від 21.06.2023 по справі 489/1660/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/1660/23

Провадження № 2/489/1101/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2023 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судового засідання ТищенкоД.О.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 , представника позивачів ОСОБА_2 ,

відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника відповідачів ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуу м.Миколаєві впорядку спрощеногопозовного провадженняз повідомленнямучасників справицивільну справуза позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування, стягнення моральної шкоди,

встановив:

У квітні 2023 року позивачі звернулися до суду із позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову посилаються на те, що на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23.08.2011 вони є співвласниками кімнат АДРЕСА_1 . Вказані кімнати належать їм на праві спільної часткової власності разом з ОСОБА_8 по 1/3 частці кожному та знаходиться у будинку, який є

АДРЕСА_2 поверсі гуртожитку, де розташовані їх кімнати, проживають також і відповідачі по справі, які є власниками кімнат № 60,61 на праві спільної часткової власності.

З 2019року відповідачібез належногодозволу тазгоди всіхспіввласників кімнат4-гоповерху гуртожиткупочали здійснюватиперешкоди укористуванні місцямизагального користування, а саме вбудували внутрішні двері, підвісну шафу, розмістили пральну машину та різні речі побутового характеру у вбиральні.

У 2021 році ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 почали умисно чинити перешкоди позивачам у користуванні вмивальнею шляхом перекриття водопостачання, зачинення на ключ самовільно вбудованих ними дверей до вмивальні.

Відповідачі забороняють користуватися іншим співвласникам гуртожитку цими приміщеннями та своїми діями порушують порядок користування допоміжними приміщеннями та місцями загального користування співвласникам гуртожитку.

Звернення позивачів до ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» та ВП№ 2 МРУП ГУНП в Миколаївській області щодо припинення вчинення перешкод з боку відповідачів у користуванні приміщеннями загального користування результатів не дали, а тому позивачі змушені звернутись до суду із даним позовом.

В обґрунтування відшкодування моральної шкоди позивачі посилаються на те, що чинення відповідачами перешкод в період з 2019 року по 2023 рік у користуванні приміщеннями загального користування, ініціювання ними конфліктів та суперечок призвели до того, що позивачі змушені були докладати значних зусиль для вирішення цього питання в досудовому порядку, а згодом і у судовому порядку, що в свою чергу завдало їм психологічних страждань, розчарувань і незручностей.

Також просять врахувати суд, що ОСОБА_6 з 27.10.2020 по 01.11.2022 визнавалась особою з інвалідністю третьої групи, мала докладати значних зусиль для самообслуговування з використанням допоміжних засобів; вчиняти більше дій для здатності самостійного пересування, витрачаючи на це більше часу, ніж інші; здійснювати реабілітаційні заходи і при цьому через дії відповідачів вона ще мала вчиняти додаткові дії для відновлення свого порушеного майнового права на користування вбиральнею та вмивальнею.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 просили суд зобов`язати співвласників кВ. 60,61 гуртожитку по АДРЕСА_3 : ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди як співвласникам кВ. 56,58 у цьому ж гуртожитку у користуванні вмивальнею та вбиральнею, звільнивши приміщенням від вбудованої шафи, пральної машини та особистих речей побутового характеру та встановити порядок користування місцями загального користування в рівних частинах; стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., по 5000,00 грн. кожному; стягнути з відповідачів 5300,00грн. витрат на правничу допомогу та судовий збір.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17.04.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Позивач ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленою про розгляд справи (а.с.65), в судове засідання не з`явилась. Від її представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 14.06.2023, яке протокольною ухвалою суду було задоволено. При цьому, клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку поважністю причин її відсутності представник ОСОБА_2 не заявляла, просила слухати справу.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали частково, остаточно просили: зобов`язати співвласників кВ. 60,61 гуртожитку по АДРЕСА_3 : ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не чинити позивачам перешкоди як співвласникам кВ. 56,58 у цьому ж гуртожитку у користуванні лише вмивальнею, звільнивши це приміщенням від вбудованої шафи, пральної машини та особистих речей побутового характеру, пояснивши, що на час розгляду справи перешкоди у користуванні вбиральнею відсутні, а також не підтрималивимоги про встановлення порядку користування місцями загального користування в рівних частинах; підтримали вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., по 5000,00 грн. кожному та стягнення судових витрат.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали з підстав зазначених у відзиві від 21.06.2023. Наголошували, що ніяких перешкод позивачам у користуванні спірними приміщеннями не чинять, після конфлікту між сторонами у березні 2021року двері вмивальні на замок не зачиняються, відповідачі мають туди вільний доступ. Підтвердили, що дійсно мають у цьому приміщенні свої речі: пральну машину та не вбудовані шафи, а просто шафи по перимерту кімнати, де находяться їх особисті речі, не заважають позивачам користуватись вмивальнею. Також пояснили, що між співвласниками та мешканцями гуртожитку 4 поверху існує усна домовленість щодо користування приміщеннями загального користування: кухнею, коридорами, кладовими, пральнею тощо. Зокрема, в їх правому крилі гуртожитку проживає 6 сімей та є 9 приміщень загального користування. За цією домовленістю сторони разом із співвласниками кімнати № 57 користуються спірними приміщеннями, та зокрема у спірну вмивальню співвласники кімнати № НОМЕР_2 мають окремий вхід з своєї кімнати, де знаходяться їх особисті речі. Також вважали, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки конфлікти вчиняються також самими ОСОБА_9 , не зважаючи на стан здоров`я відповідачів та їх пенсійний вік, при цьому відповідач ОСОБА_4 також має онкологічне захворювання, а ОСОБА_3 гіпертонічну хворобу та супутні захворювання.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і встановивши фактичні обставини, дійшов наступного.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23.08.2011, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , які є позивача у справі, а також ОСОБА_8 є співвласниками кімнат АДРЕСА_1 . Вказані кімнати належать їм на праві спільної часткової власності, по 1/3 частці кожному та знаходиться у будинку, який є гуртожитком (а.с.11). Аналогічні відомості про право власності на вказані кімнати містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, при цьому згідно витягу з цього реєстру, зокрема вбиральня - 413,414,423 та вмивальня - 424 перебувають у спільному користуванні мешканців гуртожитку.

На 4 поверсі гуртожитку, де розташовані кімнати позивачів, проживають також і відповідачі по справі: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , які є власниками кімнат № 60,61 на праві спільної часткової власності, по 1/3 частці кожному, у цьому ж гуртожитку (а.с.12).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбиральня - 413,414,423 та вмивальня - 424 є місцями загальногокористування мешканцівгуртожитку (а.с.12).

З 2019року між позивачами та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 періодично виникають конфлікти з приводу користування місцем загального користування - вмивальнею, а саме позивачам заважають вільному доступу до вмивальника особисті речі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : підвісні шафи, пральна машина та різні речі побутового характеру.

Іноді сварки між цими сторонами призводять до звернень ними до відповідних органів, що вони не заперечували у судовому засіданні, зокрема і ОСОБА_1 підтвердив, що і ОСОБА_3 зверталась у березні 2021 року до відділу поліції, оскільки надані відповідачами документи через їх погану якість не дають встановити суду ці обставини (а.с.101,102,115,116).

При цьому, надаючи пояснення при встановленні судом обставин справи ОСОБА_1 підтвердив, що відповідач ОСОБА_7 в кімнатах 60,61 гуртожитку не проживає, конфліктів з нею у позивачів з приводу користування приміщеннями загального користування не було, моральної шкоди вона особисто позивам не завдавала, а її було зазначено відповідачем при подачі позову як співвласницю кімнат 60,61. Також ОСОБА_1 підтвердив, що на час розгляду справи позивачам з боку відповідачів не чиняться перешкоди у користуванні вбиральнею.

При цьому, звернення ОСОБА_6 до ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» і органів місцевого самоврядування, та ОСОБА_1 до ВП № 2 МРУП ГУНП в Миколаївській області, безпосереднє звернення до відповідачів, в період з 2021 по 2023рік щодо припинення вчинення перешкод з боку відповідачів у користуванні приміщеннями загального користування результатів не дали (а.с.19-23).

Так, згідно листа ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» від 24.03.2021 за вих. №1-39 позивачу ОСОБА_6 лише роз`яснено, що умивальник є місцем загального користування, і співвласники гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями (а.с.14).

А на заяву ОСОБА_1 від 28.01.2023 відділенням поліції № 2 МРУП ГУНП в Миколаївській області листом від 22.02.2023 повідомлено позивачу, що вжиття заходів до сусідів, які не надають доступу до вбиральні, не відноситься до компетенції органів національної поліції (а.с.16).

Листами виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.02.2023 та Департаменту ЖКГ від 24.02.2023 позивачу ОСОБА_6 з приводу користування спірними приміщеннями роз`яснено право на звернення до суду (а.с.17,18).

Позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні частково підтверджено, що у гуртожитку між сусідами, зокрема 4 поверху, існує усна домовленість щодо користування приміщеннями загального користування: кухнею, коридорами, кладовими, пральнею тощо. Погодився він і із тим, що співвласники кімнати № 57 також користуються спірною вмивальнею, мають окремий вхід з своєї кімнати, де знаходяться їх особисті речі, однак конфліктів з ними не виникало. При цьому, позивач та представник позивачів наголошували, що не дивлячись на те, що позивачі несуть витрати зі сплати комунальних послуг, зокрема і на відповідну частку приміщень загального користування, проте їм заважають користуватись вмивальнею саме особисті речі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : підвісні шафи, пральна машина та різні речі побутового характеру, а підняття цього питання на загальних зборах співвласників кімнат 4 поверху гуртожитку результату не дало.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», житлові приміщення у гуртожитку - приміщення гуртожитку (житлові кімнати, житлові блоки (секції), призначені та придатні для постійного проживання у них.

Житлова кімната у гуртожитку - окреме житлове приміщення у гуртожитку, призначене та придатне для постійного проживання у ньому.

Допоміжні приміщення у гуртожитку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», допоміжні приміщення у гуртожитках передаються у спільну сумісну власність власникам житлових приміщень у таких гуртожитках безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» власники житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку. Допоміжні приміщення у гуртожитку передаються у спільну сумісну власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Співвласники допоміжнихприміщень угуртожитку зобов`язаніне перешкоджатиіншим особаму правомірномукористуванні такимиприміщеннями. Утримання допоміжних приміщень у гуртожитках та прибудинкових територій здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кухні, санвузли, тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Частиною 2 статті 382 ЦК України також встановлено, що власникам квартир у дво- або багатоповерховому житловому будинку приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або в середині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди,будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку, належать на праві спільної сумісної власності.

Окрім того, право одного із співвласників вчиняти будь-які дії із спільним майном виключно за згоди інших співвласників передбачене й положеннями ст.358ЦК України. Тобто будь-які дії пов`язані з допоміжними приміщеннями будинку, можуть вважатися законними лише за умови отримання наце дозволуусіх безвинятку співвласниківгуртожитку.

Судом встановлено, що вказані норми відповідачами при вбудуві внутрішніх дверей, підвісної шафи, розміщення пральної машини та різних речей побутового характеру у вбиральні, а також одноособове користування відповідачами вмивальнею шляхом перекриттяводопостачання,зачинення наключ самовільно вбудованихними дверейдо вмивальні,у даномувипадку дотриманене було,оскільки,зокрема позивачі,такої згоди відповідачам на самостійне використання допоміжних приміщень, що є місцями загального користування, не надавали.

Згідно приписів ст. 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» допоміжні приміщення гуртожитку призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, поза квартирні (поза кімнатні) коридори, кладові, вестибюлі тощо).

За ч. 2 ст. 6 цього Закону співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.

У розділі III «Користування жилою площею в гуртожитках» Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 27.04.2015 за № 84, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2015 за № 778/27223 встановлені права та обов`язки осіб, що проживають у гуртожитку на користування допоміжними приміщеннями (загального користування).

Так, у п. 3 цього розділу визначено, що особи, які проживають у гуртожитку, мають право користуватися нарівних умовахміж собоюдопоміжними приміщеннями(загальногокористування),обладнанням таінвентарем гуртожитку; у п. 4 цього розділу визначено, що особи, які проживають у гуртожитку, зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні допоміжними та нежилими приміщеннями гуртожитку; у п. 5 цього розділу передбачено, що особам, які проживають у гуртожитку, забороняється: самовільно здійснювати переобладнання та перепланування приміщень гуртожитку, захаращувати допоміжніприміщення гуртожитку(загальногокористування) та нежилі приміщення гуртожитку.

Оцінивши докази у справі та надані сторонами пояснення судом встановлено, що позивачам заважають користуватись вмивальнею особисті речі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : підвісні шафи, пральна машина та різні речі побутового характеру.

При цьому, суд не визнає допустимим доказом долучену до позовної заяви копію протоколу загальних зборів співвласників кімнат 4 поверху гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 від 17.12.2022, оскільки такий протокол ніким не підписаний (а.с.19-20).

Згідно ч. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , обґрунтовуючи підстави позову посилаються на норми ЦК України, які регулюють правовідносини щодо порушення прав на майно, що перебуває у власності особи, хоча судом встановлено, що спірні приміщення не перебувають у власності жодної з сторін, а є приміщеннями загального користування у гуртожитку, а тому застосуванню у вказаній справі підлягають саме норми, зазначені в мотивувальній частині рішення вище.

Так, суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач посилається не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц.

Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в частині усунення перешкод у користуванні вмивальнею, як приміщенням загального користування, підлягає задоволенню частково у визначений позивачами спосіб без зобов`язання звільнення цього приміщення від пральної машини відповідачів. Оскільки сторони у справі мають рівні права на користування приміщеннями загального (спільного) користування у гуртожитку, яким є зокрема вбиральня, і це безпосередньо передбачено законом, врахувавши баланс інтересів сторін та надані ними пояснення (з 2021 року в кімнатах позивачів є водопостачання та зокрема пральна машина), тому звільнення приміщень від шаф та особистих речей відповідачів на думку суду буде достатнім.

Вимога в цій частині до відповідача ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено чинення нею особисто будь-яких перешкод у користуванні спірним приміщенням чи розміщенням у ньому її особистих речей.

При цьому, позов підлягає задоволенню частково, без задоволення вимоги (зазначення) про встановлення порядку користування місцями загального користування у рівних частках та без зазначення про усунення перешкод у користуванні вбиральнею, оскільки усно в судовому засіданні такі вимоги стороною позивача не підтримані.

Що стосується вимог позивачів про відшкодуванні їм моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., по 5000,00 грн. кожному, суд дійшов наступного.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2ст. 23 ЦК України,моральна шкодаполягає:уфізичному болюта стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуз каліцтвомабо іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п. 5 цієї Постанови під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Stankov v. Bulgaria від 12 липня 2007 року, § 62).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20.09.2018 по справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 2ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги викладені положення та обставини, що встановлені судом, суд вважає, що відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинені протиправні дії до обох позивачів щодо порушення їх права на користування спірним майном, що спричинили їм психологічні страждання протягом тривалого терміну (з 2019 року) та завдали моральну шкоду, що виразились в зміні способу їх життя через докладання зусиль щодо захисту своїх порушених прав та участь у конфліктах між сторонами.

Проте звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 обґрунтував заподіяння йому моральної шкоди лише вчиненням відповідачами конфліктів та суперечок щодо користування спірним майном, що призвело спочатку до звернення ним до поліції, а згодом і до суду із позовом.

При цьому, не обґрунтував достатньо ані у позові, ані у судовому засіданні, надаючи пояснення, ступінь та характер таких моральних страждань через протиправні дії відповідачів, обмежився формальним посиланням на вимоги закону про відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що конфліктна ситуація чинила і на нього психологічне напруження та він змушений іноді був залишати роботу для вирішення питання усунення перешкод з боку відповідачів.

За такого, суд вважає, що ОСОБА_1 , будучи співвласником кімнат №56,58 у гуртожитку, зазнав моральних страждань через перешкоди і конфлікти з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вимушений був звертатись до поліції, проте будучи зареєстрованим за іншою адресою: АДРЕСА_5 та маючи змогу користуватися ванною та туалетом за такою адресою, він зазнав менше психологічних страждань, ніж інший позивач. В той час як його мати ОСОБА_6 , не маючи іншого житла та будучи собою з інвалідністю третьої групи в період з 27.10.2020 по 01.11.2022 через онкологічне захворювання (а.с.24-26),, врахувавши, що до 2021 року в кімнатах позивачів не було водопостачання, а вмивальня деякий час закривалась на ключ відповідачами, на думку суду поза розумним сумнівом, зазнала набагато більше психологічних страждань через дії відповідачів.

А тому, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п.9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди з відповідачів підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 500,00 грн. моральної шкоди, а на користь ОСОБА_6 2000,00 грн. моральної шкоди, тому позов підлягає частковому задоволенню і в цій частині. Позов в частині вимог про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_7 не підлягає задоволенню через недоведеність.

Оскільки позов в цілому задоволено частково, відповідно до положень статті 141ЦПК України необхідно стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 понесені позивачами судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог, а саме: з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в сумі 1127,28 грн.(1073,60 + 53,68 (10% від 536,80, оскільки позов про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 задоволено на 10% =500,00 грн.)) по 563,64грн. з кожного; та на користь ОСОБА_6 у сумі 1288,32 грн. грн. (1073,60 +214,72 (40% від 536,80, оскільки позов про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_6 задоволено на 40% =2000,00 грн.)), по 644,16грн. з кожного. Інше не стягується, оскільки є комісією банку.

Що стосується вимог про відшкодуванню позивачам витрат направничу допомогу, то суд дійшов наступного.

Надання позивачам правничої допомоги підтверджується договором про надання правової допомоги від, свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю серії МК №001425, виданим на ім`я адвоката Щукіної Н.О., ордерами від 05.04.2023, розрахунком наданих послуг, рахунком на оплату та платіжною інструкцією від 31.03.2023 на суму 7580,00 грн. (5300,00 грн. з яких витрати за надану правничу допомогу та 2280,00грн. витрати зі сплати судового збору адвокатом) (а.с.27-31).

Виходячи з часткового задоволення позову та мотиви, якими керувався суд, зокрема рівні права сторін, а не лише позивачів на користування спірним приміщенням, врахувавши співмірність витраченого часу на надання правової допомоги, суд вважає, що на користь позивачів підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2000,00 грн., половина з яких у розмірі 1000,00 грн. повинна бути стягнута на користь ОСОБА_1 та інша половина на користь ОСОБА_6 , тобто кожному з позивачів підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сума у розмірі по 500,00 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати співвласників кВ. 60,61 гуртожитку по АДРЕСА_3 : ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як співвласникам кВ. 56,58 у цьому ж гуртожитку у користуванні вмивальнею, звільнивши приміщенням від вбудованої шафи та особистих речей побутового характеру.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 в рахуноквідшкодування моральноїшкоди 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахуноквідшкодування моральноїшкоди 500,00грн. (п`ятсот гривень 00 коп.)

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1127,28 грн., по 563,64грн. з кожного, та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, по 500,00 грн. з кожного відповідача, а загалом судових витрат у розмірі 2127,28 грн., по 1063,64 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1288,32 грн., по 644,16 грн. з кожного, та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, по 500,00 грн. з кожного відповідача, а загалом судових витрат у розмірі 2288,32 грн., по 1144,16 грн. з кожного.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ,

позивач: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ,

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ,

відповідач: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ,

відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ,

третя особа: ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія», місцезнаходження: м.Миколаїв, вул.Маршала Василевського, 55а.

Повний текст рішення суду виготовлено 22.06.2023.

Суддя Г.А. Микульшина