Постанова

від 03.10.2023 по справі 489/1660/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.10.23

22-ц/812/931/23

Справа номер 489/1660/23 Головуючий суду першої інстанції Микульшина Г. А.

Провадження номер 22-ц/812/931/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Стрілець К. О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів ОСОБА_2 ,

відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника відповідачів ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2023року,ухвалене о 16 год 45 хв під головуванням судді Микульшиної Г. А. в приміщенні суду у м. Миколаєві, повний текст якого складений 22 червня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша Миколаївська управляюча компанія», про усунення перешкод у користуванні приміщеннями загального користування та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовували наступним.

Позивачі зазначали, що вони є власниками кімнат АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Відповідачам на праві власності належать кімнати АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 на четвертому поверсі цього ж гуртожитку.

У загальному користуванні мешканців цього поверху перебуває вмивальня та вбиральня. Однак, відповідачі, починаючи з 2019 року, чинять позивачам перешкоди у користуванні приміщенням вмивальні, оскільки розмістили там вбудовану шафу, пральну машину та особисті речі побутового характеру, які заважають позивачам користуватися вказаним приміщенням.

З метою усунення перешкод, які чиняться відповідачами, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до правоохоронних органів, які вказали на цивільно-правовий характер спору.

ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» на аналогічне звернення позивачів надало їм роз`яснення, що вмивальня є приміщенням загального користування, а тому інші співвласники не повинні чинити перешкоди у користуванні нею.

Відповідачі у добровільному порядку відмовилися усунути перешкоди.

Посилаючись на зазначене, позивачі просили зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні вмивальнею та вбиральнею та звільнити приміщення від вбудованої шафи, пральної машини та особистих речей побутового характеру. Встановити порядок користування місцями загального користування у рівних частинах.

Також ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка протягом 2020-2022 років мала статус особи з інвалідністю третьої групи, просили стягнути з відповідачів на їх користь по 5000 грн моральної шкоди, оскільки порушення їх прав з боку відповідачів триває з 2019 року. Позивачам доводилося докладати додаткових зусиль для захисту їх прав як у досудовому так і у судовому порядку, що призводило до душевних страждань.

Позиція відповідачів у суді першої інстанції

Відповідачі проти задоволення позову заперечували, вказуючи на те, що позивачі упереджено ставляться до них та провокують конфліктні ситуації.

Вони зазначали, що між власниками кімнат 4 поверху є усталена домовленість про порядок користування допоміжними та вільними приміщеннями, претензій до якої в інших співвласників немає.

Спірна вмивальня перебуває у спільному користуванні власників трьох кімнат, а саме: кімнати АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_8 , у особистому користуванні якої перебуває 3 кв.м вмивальні; кімнат позивачів, у користуванні яких перебуває 0,9 кв.м вмивальні, на яких розміщена вбудована шафа; кімнат відповідачів, у користуванні яких перебуває 1,4 кв. м, де розміщено пральну машину та навісну шафу. Сам вмивальник займає 0,26 кв.м та перебуває у загальному користуванні сторін.

Отже, на думку відповідачів сторони по справі використовують майже однакову площу спірного приміщення, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Що стосується стягнення моральної шкоди відповідачі наголошували на тому, що ці вимоги є безпідставними та недоведеними.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 21 червня 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_6 задоволено частково.

Співвласників кімнат АДРЕСА_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як співвласникам кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 цього ж гуртожитку у користуванні вмивальнею, звільнивши приміщення від вбудованої шафи та особистих речей побутового характеру.

З ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 в рахуноквідшкодування моральноїшкоди стягнуто 2000грн, а на користь ОСОБА_1 500грн.

З ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у сумі 1127,28 грн, по 563,64грн з кожного, та 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, по 500 грн з кожного, а всього судових витрат у розмірі 2127,28 грн, по 1063,64 грн з кожного.

З ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 стягнуто судовий збір у сумі 1288,32 грн, по 644,16 грн з кожного, та 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, по 500 грн з кожного, а всього судових витрат у розмірі 2288,32 грн, по 1144,16 грн з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд, ґрунтуючись на поясненнях сторін у справі та наявних доказах вважав доведеним, що позивачам заважають користуватися вмивальнею особисті речі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме вбудована шафа, пральна машина та різні речі побутового характеру.

Однак частково задовольняючи позов вважав, що для захисту порушеного права позивачів достатнім буде звільнити вмивальню від особистих речей відповідачів та належної їм шафи, оскільки наявність у цьому приміщенні пральної машини відповідачів є реалізацією їх права на користування вмивальнею.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідачів, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 зазнала моральних страждань з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на думку суду можуть бути оцінені у 2000 грн. Інший позивач зазнав менших моральних страждань з боку відповідачів, оскільки проживав за іншою адресою, а тому розмір моральної шкоди судом оцінено у 500 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_4 зазначав, що відповідачі не чинять позивачам жодних перешкод у користуванні вмивальнею. У цьому приміщенні наявні особисті речі як позивачів, у яких там встановлена вбудована шафа, так і відповідачів, у яких там розміщено пральну машину та навісну шафу.

Не погоджуючись з рішенням суду щодо стягнення моральної шкоди, ОСОБА_4 вказував на те, що обставини, на які посилаються позивачі на підтвердження завдання їм моральних страждань, не відповідають дійсності. Конфліктна ситуація спровокована ОСОБА_1 , який систематично вчиняв сварки з ними, знаючи про їх тяжкі захворювання.

Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали через свого представника відзив на апеляційну скаргу, у якому ними наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 з 23 серпня 2011 року на праві спільної часткової власності належить по 1/3 частині кімнат № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 (а.с.11, 77).

ОСОБА_6 з 27.10.2020 до 01.11.2022 визнавалася особою з інвалідністю третьої групи (а.с.24).

ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на праві спільної власності належить по 1/3 частині кімнат № НОМЕР_3 та АДРЕСА_7 (а.с.12).

ОСОБА_4 є особою з інвалідністю другої групи (а.с.148).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічного паспорту на кімнати № НОМЕР_1 та АДРЕСА_8 , вбиральні №413, 414 та 423, а також вмивальня №424 є місцями загального користування (а.с.12-13).

24 березня 2021 року ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» на звернення ОСОБА_6 роз`яснило їй, що вмивальник є місцем загального користування, а співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями (а.с.14).

28 січня 2023 року ОСОБА_1 звертався із заявою до поліції в якій вказував на те, що з боку відповідачів йому чиняться перешкоди у користуванні вмивальнею, на що йому було повідомлено, що зазначені ним обставини не відносяться до компетенції органів національної поліції (а.с.15-16).

Листами Виконкому Миколаївської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради від 24 та 28 лютого 2023 року ОСОБА_6 повідомлено про те, що питання усунення перешкод у користуванні місцями загального користування у гуртожитку мають бути вирішені у судовому порядку (а.с.17-18).

У березні 2023 року позивачі зверталися з вимогами до відповідачів у добровільному порядку звільнити приміщення вмивальні від їх особистих речей, які заважають усім співвласникам користуватися вказаним приміщенням (а.с.22-23).

Відповідно до інформації органів поліції ОСОБА_4 також звертався до них з заявою на дії ОСОБА_1 з приводу відкриття останнім без його дозволу кімнати загального користування, а саме кладової.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути припинення дії, яка порушує право; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з нормами статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За правилом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.6, 12 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» утримання гуртожитку як цілісного майнового комплексу та прибудинкових територій здійснюється відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.

Згідно зприписами статті5Закону України«Про особливостіздійснення прававласності убагатоквартирному будинку»спільне майнобагатоквартирного будинкує спільноюсумісною власністюспіввласників та співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (ч.1, 2ст.369 ЦК України).

Згідно з п.7, 10, 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. №572, власник, наймач (орендар) квартири зобов`язаний, зокрема, дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, гуртожитку, порушують умови проживання громадян; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, гуртожитку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.

Мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі): мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків несуть відповідальність згідно із законом.

Частина 1статті 1167 ЦК Українивизначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно дост.23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 80ЦПК Українивизначено,що достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування.Питання продостатність доказівдля встановленняобставин,що маютьзначення длясправи,суд вирішуєвідповідно досвого внутрішньогопереконання.

Відповідно до ст. 89ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Судом встановлено, що спірне приміщення вмивальні, розташоване на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_9 є місцем загального користування, яким мають право користуватися усі мешканці зазначеного поверху.

Отже, жоден з мешканців не повинен мати переваги щодо розміщення у цьому приміщенні своїх речей.

Згідно з нормами цивільного законодавства, які регулюють відносини права власності, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У випадку, який розглядається, такої згоди між співвласниками щодо користування приміщенням вмивальні досягнуто не було.

Таким чином суд правильно виснував, що відповідачі повинні звільнити спірне приміщення від розташованої там шафи та особистих речей побутового характеру.

Посилання апелянта на те, що позивачі також мають у цьому приміщенні шафу, на висновок суду не впливають, оскільки ним позовних вимог про усунення перешкод не заявлялося. Суд розглядав справу суто у межах заявлених позовних вимог, як то передбачає процесуальне законодавство.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні приміщенням загального користування скасуванню не підлягає.

Не підлягає на думку колегії суддів скасуванню також оскаржуване рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, оскільки дослідженими доказами встановлено факт заподіяння такої шкоди позивачам у вигляді душевних страждань, яких вони зазнали у зв`язку з протиправною поведінкою апелянта щодо них, яка полягала у обмеженні їх прав щодо користування спільною сумісною власністю.

Суд першої інстанції визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивачів, тривалості часу порушення їх прав, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, який був визначений судом, оскільки при його обрахуванні враховані вимоги розумності та справедливості.

Однак наявні підстави для скасування рішення суду в частині розподілу судового збору, оскільки судом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_4 є особою з інвалідністю другої групи.

Частина 6 статті 141 ЦПК України передбачає, що у разі звільнення сторони від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункт 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» регламентує, що особи з інвалідністю І та ІІ груп звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з посвідченням ОСОБА_4 є особою з інвалідністю другої групи (а.с.148).

Оскільки ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, то судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції мав компенсуватися позивачам за рахунок держави.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням зазначеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення судового збору з ОСОБА_4 з ухваленням у справі нового рішення в частині розподілу судового збору щодо апелянта та залишенню без змін рішення в іншій частині щодо ОСОБА_4 .

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районногосуду м.Миколаєва від21червня 2023року скасувати в частині стягнення судового збору з ОСОБА_4 та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Компенсувати за рахунок держави судовий збір ОСОБА_1 у розмірі 563,64 грн та ОСОБА_6 у розмірі 644,16 грн.

В іншій частині рішення суду щодо ОСОБА_4 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Серебрякова

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2023 року