Постанова

від 15.06.2023 по справі 922/25/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року м. Харків Справа № 922/25/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В., посвідчення №072883 від 01.03.2023,

позивача - Жилко С.Е., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, посвідчення №2663,

відповідача - Щит І.А., ордер серія ХВ № 000042 від 20.12.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ №000220 від 03.06.2015,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№396Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Бринцевим О.В., дата складання повного тексту рішення - 02.02.2023, у справі №922/25/22

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до Виробничо-комерційного підприємства "НОРДІК" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків,

про стягнення 475 671, 24грн

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Виробничо-комерційного підприємства "Нордік" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 475 671, 24грн.

Прокурор зазначає, що відповідач є власником нерухомого майна, котре знаходиться на земельній ділянці, яка перебувала у власності позивача. У період з 01.01.2020 по 31.03.2020 відповідач фактично користувався земельною ділянкою безоплатно, без договору оренди. В результаті, на думку прокурора, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок територіальної громади міста Харкова в особі позивача, як власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею. Ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України він зобов`язаний повернути позивачу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що у спірних правовідносинах право користування земельною ділянкою вирішувалось у порядку її викупу. Саме з цією метою відповідачем і була повернута земельна ділянка до земель запасу міста на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 05.12.2019 реєстр. №453/19 та на виконання пункту 3 Рішення Харківської міської ради, яким юридичним та фізичним особам встановлений строк для звернення до Департаменту земельних відносин для оформлення актів приймання-передачі земельних ділянок.

Отже, як дійшов висновку суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, застосування прокурором статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин є помилковим.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 31.01.2023, прокурор звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/25/22 і ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити повністю. Також просить судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відшкодувати Харківській обласній прокуратурі за рахунок відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що державним реєстратором 13.12.2019 внесено запис про припинення речового права оренди ВКП "Нордік" у формі ТОВ на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:03:007:0001; у зв`язку з державною реєстрацією з 09.04.2020 права власності на зазначену земельну ділянку за ВКП "Нордік" у формі ТОВ на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2020 №62, право комунальної власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради припинено.

Отже, як вважає прокурор, за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 ВКП "Нордік" у формі ТОВ мало би сплатити до бюджету безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за два місяці - 475 671, 24грн.

На думку прокурора, ні факт вжиття власником будівлі заходів щодо оформлення права власності на земельну ділянку під нею, ані факт повернення земельної ділянки до земель запасу міста згідно з чинним законодавства не породжують правові підстави для правомірного збереження власником будівлі вартості плати за землю у формі орендної плати за земельну ділянку, на якій ця будівля розташована.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/25/22; встановлено учасникам справи строк до 10.04.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 10.04.2023 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "10" травня 2023 р. об 11:00год.

До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що про подання прокуратурою апеляційної скарги відповідач дізнався із сайту "Судової влади України", з матеріалами скарги представник ознайомився лише 05.05.2023; у зв`язку із значним обсягом апеляційної скарги, станом на 10.05.2023 відповідач не встиг підготувати відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 10.05.2023 прокурор оголосив доводи апеляційної скарги.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 відкладено розгляд скарги на 25.05.2023 о 10:30год., враховуючи пункт 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункт 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

15.05.2023 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що ним було надано до суду копії платіжних документів про сплату у грудні 2020 року земельного податку на суму 478 737грн. Разом з тим, як вказує відповідач, його не повідомляли про необхідність відшкодування безпідставно збережених коштів у досудовому порядку.

Як зазначає відповідач, Харківською міською радою через тривале невнесення відомостей щодо класифікації видів цільового призначення, отримувались завищені земельні платежі і будь-яких збитків за користування вказаною земельною ділянкою міською радою не понесено.

Крім того, відповідач вважає, що прокурором невірно здійснено розрахунок суми безпідставно збережених коштів. А саме, відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 15.07.2020, грошова нормативна оцінка спірної земельної ділянки складає 28 540 274грн. При цьому, коефіцієнт Кф визначений у розмірі 1, 2. Виходячи із вказаних значень, розмір щомісячної орендної плати складає 71 350, 68грн. Враховуючи, що фактично цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, такий розмір коефіцієнту, на думку відповідача, потрібно було застосовувати і у 2019 році, і у попередніх роках.

Відповідач зазначає, що позовом не доведено, а матеріали справи не містять доказів про те, що між сторонами виникли обставини безпідставного набуття права на майно. Натомість, відповідачем вжито всіх заходів щодо оформлення права власності на земельну ділянку у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 - без змін.

До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додані копії квитанцій про сплату земельного податку у 2020 році: №1627 від 29.09.2020, від 27.08.2020 №1456, від 29.07.2020 №1278, від 30.06.2020 №1331583531, від 29.05.2020 №1331583357, від 29.10.2020 №1790, від 27.11.2020 №1942, від 29.12.2020 №2094.

Одночасно відповідач просить поновити пропущений строк подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 263 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України, суд може поновити пропущений процесуальний строк.

Враховуючи, що подання відзиву на апеляційну скаргу є правом відповідача, враховуючи викладені у клопотанні про відкладення розгляду скарги доводи відповідача щодо неможливості подати відзив у встановлений судом строк, а також, що відзив вже подано відповідачем, судова колегія вважає можливим поновити пропущений відповідачем строк подання відзиву на апеляційну скаргу і розглядає скаргу з урахуванням відзиву відповідача.

Вирішуючи прийняття доданих до відзиву на апеляційну скаргу копій квитанцій про сплату земельного податку, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до положень статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з відзивом на позовну заяву.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач суду першої інстанції надав копії квитанцій про сплату земельного податку №1627 від 29.09.2020, від 27.08.2020 №1456, від 29.07.2020 №1278, від 30.06.2020 №1331583531, від 29.05.2020 №1331583357; копії даних квитанцій подані апелянтом повторно.

Разом з тим, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не посилається на жодні обставини, які унеможливили подати йому копії квитанцій про сплату земельного податку від 29.10.2020 №1790, від 27.11.2020 №1942, від 29.12.2020 №2094, додані до відзиву на апеляційну скаргу, суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Судова колегія наголошує, що усі докази мали бути подані сторонами суду першої інстанції; належних та допустимих доказів неможливості подання до суду першої інстанції доданих відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу додаткових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає додані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу додаткові докази, а саме, копії квитанцій про сплату земельного податку від 29.10.2020 №1790, від 27.11.2020 №1942, від 29.12.2020 №2094, і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.

23.05.2023 від прокурора надійшли письмові пояснення, зазначає, що у даному випадку розмір безпідставно збережених коштів відповідача було розраховано міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування. Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів сума становить 475 671, 24грн; прокурором враховано, що відповідач за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 земельний податок не сплачував.

З посиланням на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, прокурор зазначає, що при врегулюванні спору у межах кондикційних правовідносин не мають значення та не підлягають встановленню обставини, в якому саме порядку землекористувач має намір/оформив у подальшому право користування право користування земельною ділянкою, яким чином триває/тривала процедура оформлення та наявність вини учасників кондикційних правовідносин.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 25.05.2023 з`явились прокурор та представник відповідача; представник позивача у судове засідання не з`явився.

Однак, провести судове засідання не виявилося можливим з технічних причин; КП "ДСС" не працювала через технологічні роботи на сервері, про що Східним апеляційним господарським судом складено відповідний акт.

У зв`язку із цим, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 відкладено розгляд скарги на 11:00год. 15.06.2023.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.06.2023 прокурор оголосила доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Представник позивача підтримав апеляційну скаргу, також просить її задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 - без змін.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор та представники сторін оголосили доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, ВКП "Нордік" у формі ТОВ є власником нежитлової будівлі літ. "И-3", загальною площею 3 352, 2кв.м за адресою: м. Харків, вул. Текстильна, 4-А, про що свідчить інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 04.11.2020 №230992146) (далі - Майно).

Майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:003:007:0001, загальною площею 1, 0775га, за адресою: м. Харків, вул. Олександра Шпейєра, 4-А (колишня назва - вул. Текстильна), яка перебувала у власності територіальної громади м. Харкова (далі - Земельна ділянка).

Між Харківською міською радою як орендодавцем та ВКП "Нордік" у формі ТОВ як орендарем був укладений Договір оренди землі від 13.12.2013 №б/н, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться м. Харків, вул. Текстильна, 4А. Строк дії договору визначений до 31.12.2015 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації).

Додатковою угодою від 25.03.2016 до вказаного договору були внесені зміни, зокрема, щодо строку дії, а саме: договір укладено строком до 31.12.2016 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації).

Рішенням 27 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 19.06.2019 №1617/19 надано ВКП "Нордік" у формі ТОВ дозвіл на проведення експертної грошової оцінки Земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "И-3" та завершення будівництва складської будівлі.

13.09.2019 між позивачем та відповідачем був укладений Договір про внесення авансового внеску №53/19, відповідно до умов якого відповідач на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 №1617/19, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.08.2019 №НВ-6311085772019 вносить, а позивач приймає авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Олександра Шпейєра (до перейменування вулиця Текстильна), 4-А, Новобаварський район, та підлягає продажу.

Розмір авансового внеску становить 1 178 925, 06грн, що складає 3% вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Таким чином, у вересні 2019 року позивач взяв на себе зобов`язання продати відповідачу земельну ділянку, на якій розташоване майно, що належать відповідачу на праві власності, та отримав авансовий платіж.

Рішенням 30 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 16.10.2019 №1765/19 (далі - Рішення) вирішено продати ВКП "Нордік" у формі ТОВ Земельну ділянку, ціна продажу 3 301 000, 00грн.

На підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 05.12.2019 реєстр. №453/19 відповідач передав, а позивач прийняв земельну ділянку до земель запасу міста.

На підставі рішення міської ради між Харківською міською радою (продавець) та ВКП "Нордік" у формі ТОВ (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19.02.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. та зареєстрований у реєстрі за №62, згідно з умовами якого продавець передав за плату, покупець прийняв і оплатив вартість Земельної ділянки.

Державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. 09.04.2020 проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідачем.

На думку прокурора, в період з 17.12.2019 по 09.04.2020 відповідач використовував земельну ділянку без виникнення права власності/користування, що свідчить про порушення прав та інтересів територіальної громади міста Харкова в особі позивача. Наведене є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що підлягала б сплаті за договором оренди.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Щодо права прокурора звернення з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що листом від 16.06.2021 №52-102-1878вих21 Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Харківську міську раду про те, що ВКП "Нордік" у формі ТОВ використовувало Земельну ділянку без виникнення права власності/користування нею та просила проінформувати про результати розгляду даного листа.

У відповідь Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради листом від 29.07.2021 №16317/0/226-21 повідомив прокуратуру, що станом на 29.07.2021 Департамент не звертався до суду з позовною заявою до ВКП "Нордік" у формі ТОВ про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання Земельної ділянки.

Листом від 11.10.2021 №52-102-4735вих21 Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просила Харківську міську раду надати розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ВКП "Нордік" у формі ТОВ Земельної ділянки без правовстановлюючих документів на неї.

У відповідь Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради листом від 11.11.2021 №22553/0/226-21 надав відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів.

Листом від 20.12.2021 №52-102-6412вих21 Новобаварська окружна прокуратура міста Харкова повідомила позивача про звернення до господарського суд Харківської області з позовною заявою в інтересах Харківської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що прокуратурою при зверненні з позовом до суду зазначено про її звернення Харківській міській раді в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надано докази того, що Харківська міська рада не вбачає порушення інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах та не бажає здійснювати їх захист, звертатись до суду з відповідним позовом.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, що свідчить про підтвердження підстав для представництва інтересів ради у суді.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач у спірний період з 01.01.2020 по 31.03.2020 не був власником та не мав прав на постійне землекористування земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

При цьому, як вірно зазначено прокурором у матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем земельного податку за спірний період.

Відповідач не заперечує, що є і у спірний період був власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці. Водночас, за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 не має доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Право власності на спірну земельну ділянку відповідач набув 09.04.2020.

Отже, відповідач у період з 01.01.2020 по 31.03.2020 користувався цією земельною ділянкою без належної правової підстави.

Відповідач посилається на те, що у спірний період сторони перебували у правовідносинах з оформлення відповідачем права власності на земельну ділянку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах право користування земельною ділянкою вирішувалось у порядку її викупу; враховуючи фактичні обставини справи, застосування прокурором статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин є помилковим.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та зазначає, що Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Будь-яких винятків щодо можливості не сплачувати плату за землю у період, в якому землекористувач бере участь у процедурі оформлення права власності на земельну ділянку, Податковий кодекс України та Земельний кодекс України не містять.

При цьому, судова колегія зазначає, що об`єктивно навіть під час процедури з оформлення права власності, землекористувач не перестає користуватися земельною ділянкою, на якій розташоване його нерухоме майно, поряд з цим, ще не маючи належним чином оформленого права на користування нею.

У даному випадку наявність правовідносин між сторонами, спрямованих на укладення договору щодо набуття права власності на земельну ділянку не змінює оплатності характеру її користування за період до моменту набуття відповідачем її у власність, визначений (характер) приписами статті 206 Земельного кодексу України, тоді як положення підпункту 14.1.136 пункту 14.1 Податкового кодексу України визначає таку плату обов`язковою, що здійснюється користувачем землі на користь її власника.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас, за змістом статті 125 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Процедура оформлення викупу земельної ділянки та укладення у подальшому договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки відбувається у той період, коли ВКП "Нордік" у формі ТОВ повинно було сплачувати плату за землю за її користування за період до оформлення права власності на цю земельну ділянку.

Так, пунктом 3.11 Порядку продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів у м. Харків, затвердженого рішенням 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 №362/08, врегульовано, що у разі припинення права користування земельною ділянкою орендна плата сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні.

Даний пункт положення кореспондується з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 від 05.08.2022 року.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з прокурором, що відповідач повинен відшкодувати позивачу безпідставно збережені кошти за період з 01.01.2020 до 31.03.2020 (згідно заявлених позовних вимог).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у даному випадку обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.

Апеляційним господарським судом не встановлено обставин затягування сторонами процедури щодо оформлення відповідачем права власності на земельну ділянку, на якій розташоване майно відповідача, однак, зазначене не впливає на спірні правовідносини.

З огляду на викладене, судова колегія відхиляє доводи відповідача, що позовна заява не містить доводів чи доказів прокурора, що відповідач ухилявся або затягував процес зміни форми власності на земельну ділянку.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що за змістом визначення, наведеного у частині першій статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Спірна земельна ділянка зареєстрована в державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Таким чином дана земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Згідно наявного у матеріалах справи витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі якого позивачем був здійснений розрахунок безпідставно збережених коштів, в період з 17.12.2019 по 09.04.2020 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 237 835, 62грн, що складається з нормативної грошової оцінки - 71 350 685грн, ставки річної орендної плати - 4%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100, 00%.

Водночас, 18.03.2020 набув чинності Закон України від 17.03.2020 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким, зокрема внесено зміни до порядку нарахування та сплати за землю.

Так, підрозділ 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 52-4, згідно з яким за період з 1 березня 2020 року по 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

У подальшому Законом України від 02.04.2020 №540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" змінено норму пункту 52-4 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо плати за землю, а саме визначено, що плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки) не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року.

Отже, прокурором вірно визначено, що за період з 01.01.2020 по 31.03.2020 відповідач мав сплатити до бюджету 475 671, 24грн (як за два місяці).

Розрахунок здійснено згідно з даними, наявними у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.05.2020 №3709.

Судова колегія зазначає, що згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки), за розрахунком визначено: нормативна грошова оцінка землі - 71 350 685грн (базова вартість за 1 м2 - 639, 78), коефіцієнт Км2 - 2, 3; сукупний коефіцієнт Кф - 3; коефіцієнт індексації К(і) - 1, який встановлюється рішенням ради.

Колегія суддів апеляційного господарського суду перевірила розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства, який додано до позовної заяви.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Перевіряючи розмір суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова, враховуючи, що розрахунок здійснено на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, колегією суддів встановлено, що він нарахований вірно.

Отже, установивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування відповідачем у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, що здійснений прокурором розрахунок є безпідставним.

Як вказує відповідач, відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 15.07.2020, грошова нормативна оцінка спірної земельної ділянки складає 28 540 274грн. При цьому, коефіцієнт Кф визначений у розмірі 1, 2.

Виходячи із вказаних значень, розмір щомісячної орендної плати складає 71 350, 68грн.

Враховуючи, що фактично цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, такий розмір коефіцієнту, на думку відповідача, потрібно було застосовувати і у 2019 році, і у попередніх роках.

Однак, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 15.07.2020, на який посилається відповідач, датований вже після набуття відповідачем земельної ділянки у власність і внесення відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки, тому у витязі застосований коефіцієнт Кф - 1, 2.

Натомість у спірний період у відомостях Державного земельного кадастру був відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, відтак, у витязі від 07.05.2020, на підставі якого позивачем було здійснено розрахунок, правомірно зазначено коефіцієнт Кф - 3 відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що оскільки на земельній ділянці проводилось будівництво, у розрахунку повинно бути застосовано ставку річної орендної плати 3%, а не 4%.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проведення відповідачем будівництва у спірний період; долучена до відзиву на позовну заяву копія декларація про початок будівельних робіт не свідчить про фактичне будівництво у спірний період, рішенням Харківської міської ради від 19.06.2019 №1617/19, яким надано ВКП "Нордік" у формі ТОВ дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:03:007:0001, змінено вид використання земельної ділянки на "для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "И-3" та завершення будівництва складської будівлі".

З наведеного вбачається, що об`єкт нерухомості, право власності на який зареєстровано за відповідачем 14.12.2018, був прийнятий в експлуатацію; протягом спірного періоду та станом на момент продажу земельної ділянки реконструкція вже була завершена, що підтверджується зміною виду використання земельної ділянки.

Поряд з цим, у даному випадку не йде мова про укладення договору оренди землі шляхом погодження усіх його істотних умов, а навпаки, про використання земельної ділянки без достатньої правової підстави, а тому застосування норм цивільного законодавства щодо узгодження сторонами розміру орендної плати (з урахуванням пільгових ставок і коефіцієнтів) є безпідставним.

Судова колегія відхиляє доводи відповідача про неузгодженість та безпідставність доданого до позову розрахунку через різний розмір нормативної грошової оцінки земель м. Харкова у 2019 та 2020 роках, оскільки заявлена до стягнення сума охоплює період лише 2020 року, а не 2019 року.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що його не повідомляли про необхідність відшкодування безпідставно збережених коштів у досудовому порядку.

Положення Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2018 №1247/18, на який посилається відповідач, не містять обов`язку Харківської міської ради повідомляти землекористувача про виявлені порушення, а лише визначають порядок укладення договору про добровільне відшкодування коштів.

Щодо застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №922/1379/18, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Предметом спору у справі №922/1379/18 є стягнення з ТОВ "Род-Ник Інвест" на користь Харківської міської ради неотриманої орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період до оформлення права власності на цю земельну ділянку.

У пункті 4.34 постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №922/1379/18 зазначено, що установивши, що користування земельною ділянкою ТОВ "Род-Ник Інвест" без укладеного договору оренди землі було зумовлене з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому був укладений, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем без достатніх правових підстав, а тому підстави для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні.

У спірних правовідносинах прокурор просить стягнути грошові кошти, які відповідач мав сплатити, але не сплатив на користь позивача як власника земельної ділянки, за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2020 по 31.03.2020; ці грошові кошти прокурор вважає такими, що збережені відповідачем та мають бути повернені позивачу на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, судова колегія враховує, що згідно сталої судової практики, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі №726/490/21 зазначено, що "не можуть бути прийняті посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18 з огляду на таке.

Так, у вказаній справі Харківська міська рада звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Род-Ник Інвест" про стягнення коштів, обґрунтовуючи позов тим, що відповідач використовував земельну ділянку без укладення договору оренди, у зв`язку із чим позивачем не було одержано грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи судове рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, останнє вчиняло усі необхідні дії з метою набуття у власність земельної ділянки (оплата земельного податку, авансового внеску, придбання земельної ділянки, підписання договору, тощо). Отже, врахувавши, що судами не було встановлено обставин зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу землі, касаційний суд дійшов висновку, що у вказаній справі відсутні підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки користування земельною ділянкою відповідачем без укладеного договору оренди землі було зумовлене з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому було укладено, а отже спірне майно (земельна ділянка) не може вважатись набутим або збереженим відповідачем без достатніх правових підстав.

Натомість у справі, яка переглядається, відповідач, набувши право власності на нерухоме майно у 2017 році, яке знаходилось на земельній ділянці комунальної власності, звертався з заявою від 24 січня 2018 року про надання земельної ділянки в оренду на 5 років, хоча в подальшому не уклав договору оренди земельної ділянки відповідно до рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року, а продовжував користуватися земельною ділянкою без належних правових підстав до серпня 2020 року, тобто до набуття права власності на вказану земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаній постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено за різних фактичних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що судами було невірно застосовано положення статті 1212 Цивільного кодексу України".

Ураховуючи встановлені судами фактичні обставини справи №922/1379/18, а також з огляду на встановлені за даною справою №922/25/22 обставини, зокрема фактичне користування відповідачем земельною ділянкою в спірний період, попри те, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, належить дійти висновку, що Харківська міська рада як власник спірної земельної ділянки мала отримати плату за використання спірної земельної ділянки; до того ж сплата земельного податку відповідачем здійснювалась лише з квітня 2020 року, після набуття права власності на земельну ділянку.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2018 №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 тощо, судова колегія погоджується з доводами прокурора, що при врегулюванні спору у межах кондикційних правовідносин не мають значення та не підлягають встановленню обставини, в якому саме порядку землекористувач має намір/оформив у подальшому право користування земельною ділянкою, яким чином триває/тривала процедура оформлення та наявність вини учасників кондикційних правовідносин.

З огляду на викладене, враховуючи, обставини справи №922/1379/18 та №922/25/22 не є тотожніми, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та не дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури слід задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/25/22 слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/25/22 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Виробничо-комерційного підприємства "НОРДІК" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 475 671, 24грн задовольнити.

Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства "НОРДІК" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61010, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, буд. 26, кв. 181, ідентифікаційний код 24471615) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції 7, ідентифікаційний код 04059243, отримувач: ГУК Харків обл./МТГ Харків, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA 698999980314090611000020649) кошти у розмірі 475 671, 24грн (чотириста сімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят одну гривню 24коп.).

Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства "НОРДІК" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61010, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, буд. 26, кв. 181, ідентифікаційний код 24471615) на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) 7 135, 07грн (сім тисяч сто тридцять п`ять гривень 07коп.) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 10 702, 61грн (десять тисяч сімсот дві гривні 61коп.) витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Справу №922/25/22 повернути до Господарського суду Харківської області для видачі відповідних наказів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 22.06.2023.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза