Постанова

від 14.06.2023 по справі 915/384/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/384/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СТІВ" - Бортика Р. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2023

(суддя Алексєєв А. П.)

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023

(судді Принцевська Н. М., Діброва Г. І., Колоколов С. І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СТІВ"

до Миколаївської міської ради

про визнання додаткової угоди укладеною.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 29.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СТІВ" (далі - ТОВ "СТІВ") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Міськрада) про визнання додаткової угоди укладеною.

1.1. Мотивувало позов тим, що за шість місяців до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки товариство звернулося до відповідача із заявою про продовження строку дії договору, додавши до заяви проект додаткової угоди. Відповідач протягом встановленого законом місячного строку відповіді про прийняте рішення не надав, протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди позивачу повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі не направив.

1.2. Разом із цим позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та сплачувати орендну плату.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 04.06.2009 року позивач та відповідач уклали договір оренди землі № 6632, предметом якого є продовження оренди земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово встановленого кіоску на вул. Генерала Карпенка, поблизу житлового будинку № 20, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Встановлено строк дії договору протягом 3 років з 20.07.2009.

2.2. Пунктом 3.1 договору сторони визначили строк його дії протягом 3 років з 20.07.2009. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для поновлення договору буде відповідне рішення орендодавця.

2.3. Договором про зміни № 311-12 до договору оренди землі № 6632 сторони внесли зміни, якими, зокрема, продовжили строк дії договору до 20.07.2015. Так, за умовами пункту 1 договору про зміни, Міськрада на підставі рішення від 21.08.2012 № 19/41 продовжує ТОВ "СТІВ" термін оренди земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торговельного кіоску поблизу житлового будинку № 20 на вул. Генерала Карпенка, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

2.4. Згідно з пунктом 1.2 договору про зміни термін оренди продовжений на 3 (три) роки до 20.07.2012. Пункт 3.1 договору оренди землі доповнено таким: "орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця".

2.5. Пунктом 1.3 договору про зміни внесені зміни до пункту 4.2 договору про оренду землі стосовно розміру орендної плати. Також внесені зміни до пункту 9.4 та пункту 12.6 договору про оренду. Так, замість слів: "ніж за 3 (три) місяці" читати "ніж за 6 (шість) місяців".

2.6. Договором про зміни від 16.06.2015 № 100-15 до договору оренди землі позивач та відповідач внесли зміни, якими, зокрема, продовжили строк дії договору до 20.07.2020.

2.7. Існування договірних відносин із позивачем з 04.06.2009 по 20.07.2020 на підставі вказаного договору оренди землі відповідач не заперечує.

2.8. 17.01.2020 на виконання умов договору позивач звернувся до Міськради із заявою про поновлення договору оренди.

2.9. На підтвердження виконання вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон про оренду землі) та умов договору, якими визначено порядок поновлення договору на новий строк, позивач надав завірену копію заяви, яка адресована миколаївському міському голові, з проханням видати рішення міської ради про поновлення на новий строк дії договору оренди земельної ділянки для обслуговування торговельного кіоску на вул. Генерала Карпенка, поблизу житлового будинку № 20. Заяву зареєстровано 17.01.2020 року за № 000028; завірену копію опису документів, які додаються до заяви; завірену копію проєкту додаткової угоди до договору оренди землі.

2.10. Зазначена заява з відповідними додатками подана 17.01.2020 через Миколаївський міський дозвільний центр, яким складено опис документів, що додаються до заяви. У пункті 8 опису (копія якого наявна в матеріалах справи) зазначено, що до заяви додано проєкт додаткової угоди.

2.11. 22.09.2022 року позивач повторно направив на адресу відповідача лист разом із проєктом додаткової угоди та проханням укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі № 6632.

2.12. Однак відповіді на листи позивача відповідач не надав, додаткову угоду не підписав; рішення про продовження договору оренди або про відмову в його продовженні відсутні, що і стало підставою для звернення з цим позовом.

2.13. Не заперечуючи в цілому щодо викладених обставин, Міськрада вважає, що до листа від 17.01.2020 позивач не надавав проєкт додаткової угоди, а тому втратив переважне право на продовження договору.

2.14. На підтвердження своїх доводів надала лист Департамента з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 24.11.2022 "Щодо надання інформації", в якому зазначено, що позивач двічі звертався (17.01.2020 та 10.07.2020) стосовно прийняття рішення Міськрадою про поновлення договору оренди земельної ділянки; згідно з описом, який сформований у порталі адміністративних послуг Миколаївської області, до заяви не були надані суб`єктом звернення листи-повідомлення про поновлення договору оренди землі з доданим проєктом додаткової угоди.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 17.01.2023 задовольнив позов.

3.2. Суд зазначив, що позивач виконав вимоги статті 33 Закону про оренду землі, а відповідач рішення про продовження договору або про відмову у його продовженні не прийняв, тому наявні всі підстави для визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною в редакції, запропонованій позивачем, на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

3.3. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог з огляду на те, що надані позивачем докази подання ним заяви з відповідними додатками є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування.

3.4. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.04.2023 залишив без змін зазначене рішення суду з тих же підстав.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 11.05.2023 Міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 (повний текст складений та підписаний 21.04.2023), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

4.2. Підставами касаційного оскарження Міськрада зазначила неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 33 Закону про оренду землі та порушення частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що суди застосували частину першу статті 33 Закону про оренду землі без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, та без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.3. Скаржник не заперечує того факту, що 17.01.2020 на його адресу надійшла заява позивача стосовно видачі рішення про передачу земельної ділянки в оренду (поновлення договору оренди земельної ділянки), проте спірним, на його думку, є факт подання/неподання позивачем разом із такою заявою проєкту додаткової угоди. На думку Міськради, більш вірогідним видається той факт, що позивач відповідного проєкту додаткової угоди разом із заявою про поновлення договору оренди у встановлений строк не подавав. Таким чином, скаржник вважає, що позивач не виконав вимог статті 33 Закону про оренду землі щодо належного повідомлення відповідача про продовження строку дії договору оренди землі, а тому втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "СТІВ" просить судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані. В судовому засіданні представник товариства доводи, викладені у відзиві, підтримав повністю.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом позову в цій справі є вимоги про визнання додаткової угоди укладеною. Підставою позовних вимог є те, що відповідач, на думку позивача, незаконно ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, якою позивач продовжує користуватися після закінчення строку дії договору.

6.4. За статтею 13 Закону про оренду землі (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення позивача з пропозицією продовжити договір оренди) договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

6.5. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено у статті 33 Закону про оренду землі, яка фактично об`єднує два випадки продовження дії (пролонгації) договору оренду землі.

6.6. Питання щодо застосування статті 33 Закону про оренду землі неодноразово були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, внаслідок чого сформовані як висновки щодо застосування цієї норми права (див. постанови від 22.09.2020 у справі №159/5756/18, від 22.09.2020 у справі №313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19), так і усталена практика Верховного Суду щодо розгляду цієї категорії спорів.

6.7. Так, згідно із частиною першою статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга цієї ж статті). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди (частина третя). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта). Частиною п`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Згідно із частиною шостою цієї ж статті у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята цієї ж статті).

6.8. Для застосування положень частин першої-п`ятої статті 33 Закону про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

6.9. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону про оренду землі).

6.10. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якої Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

6.11. Задовольняючи позов у цій справі, господарські суди виходили з того, що ТОВ "СТІВ" в межах встановленого в Законі про оренду землі строку звернулось до Міськради з відповідною заявою про продовження строку договору землі разом з проєктом додаткової угоди, а Міськрада жодної відповіді на вказану заяву не надала та протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди не направила позивачу повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі; з огляду на те, що після закінчення дії договору оренди позивач продовжив належним чином (сплачуючи орендну плату) користуватись спірною земельною ділянкою, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі, адже відсутність заперечень орендодавця у поновленні договору оренди дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі.

6.12. Упродовж розгляду справи заперечення відповідача зводились до того, що позивач до листа від 17.01.2020 не надавав проєкт додаткової угоди, а тому втратив переважне право на поновлення договору. Такі ж доводи містить і касаційна скарга.

6.13. Ухвалою від 20.12.2022 місцевий господарський суд витребував оригінали письмових доказів, які наявні у позивача та відповідача, для огляду у судовому засіданні. Відповідач наявні у нього оригінали, в тому числі заяву позивача від 17.01.2020 року із додатками, для огляду у судовому засіданні не надав, посилаючись на те, що зазначені документи зберігалися у приміщенні Миколаївської міської ради та були пошкоджені вибуховою хвилею внаслідок обстрілів міста Миколаєва.

6.14. Дослідивши факт дотримання позивачем процедури, встановленої статтею 33 Закону про оренду землі, за наявними в матеріалах справи доказами, суди дійшли висновку, що надані позивачем докази про дотримання вимог статті 33 Закону про оренду землі щодо належного повідомлення відповідача про продовження строку дії договору оренди землі є переконливими, а відповідач не надав достатніх доказів на їх спростування.

6.15. Положеннями частини третьої статті 13, частин першої та третьої статті 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

6.16. За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

6.17. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

6.18. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

6.19. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.20. Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

6.21. Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій врахували наведені норми процесуального закону та, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і в сукупності, дійшли відповідних висновків.

6.22. Отже, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наведені відповідачем заперечення та відповідні докази, є безпідставними, оскільки господарські суди надали цим доказам відповідну оцінку згідно з вимогами статті 86 ГПК України.

6.23. У свою чергу колегія зазначає, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

6.24. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

6.25. З цих підстав не приймаються до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, наведених у пункті 4.2 цієї постанови, щодо застосування положень статті 33 Закону про оренду землі, оскільки правові висновки в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

6.26. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

6.27. Разом із цим за пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.28. За таких обставин безпідставними є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський