Постанова

від 31.05.2023 по справі 369/12431/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 369/12431/21

провадження № 61-10752св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області,

відповідач: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року у складі судді Волчко А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.

у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування наказу, рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся у вересні 2021 року до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області (далі - Білогородська СТГ), в якому просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - Білогородська сільська рада) шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/61;

- усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/42;

-усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/41;

-усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га, яка розташована на території Білогородської сільської ради шляхом визнання незаконним та скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/34;

- усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, які розташовані в адміністративних межах Білогородської сільської ради шляхом скасування рішення п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 22 жовтня 2020 року за № 779/4 про зміну цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_1 та рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 51739027 від 23 березня 2020 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білородської сільської ради;

- № 51832673 від 31 березня 2020 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради;

- № 51833051 від 31 березня 2020 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради;

-№ 51858538 від 02 квітня 2020 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану на території Білогородської сільської ради;

- усунути перешкоди у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3224480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 шляхом їх повернення на користь Білогородської СТГ з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Зазначений позов обґрунтований тим, що на підставі рішень п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року відповідачам було відведено земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на підставі договору купівлі-продажу було передано у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Білогородської сільської ради від 22 жовтня 2020 року № 779/4 змінено цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З аналізу додержання вимог земельного законодавства встановлено, що рішення Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/61, № 649/42, № 649/41, № 649/34 в частині передачі у власність земельних ділянок та рішення Білогородської сільської ради від 22 жовтня 2020 року № 779/4 в частині зміни цільового призначення земельних ділянок є незаконними, що підтверджується листами ДП «Державного картографо-геодезичний фонд України», Басейнового управління водних ресурсів Середнього Дніпра, Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, оскільки спірні земельні ділянки фактично розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Ірпінь та меліоративного каналу Ірпінської осушувально-зволожувальної системи річки Ірпінь, належать до категорії земель водного фонду та не можуть бути передані у приватну власність громадянам.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 15 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час прийняття оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування спірні земельні ділянки належали до земель сільськогосподарського призначення і, відповідно, перебували та перебувають на державному обліку Держгеокадастру України як землі сільськогосподарського призначення.

Прокурором не доведено належність до земель водного фонду заявлених в позовній заяві земельних ділянок, та відповідно не доведено неправомірність оскаржуваних рішень сільської ради та необхідності їх скасування.

Київський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що прокурором не доведено належність до земель водного фонду заявлених в позовній заяві земельних ділянок, та відповідно не доведено неправомірність оскаржуваних рішень сільської ради та необхідності їх скасування.

Судом першої інстанції правильно застосовано до правовідносин норми процесуального права, повно та всебічно досліджено матеріали справи та прийнято обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від заступника керівника Київської обласної прокуратуридо Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 469/1203/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

Судами також необґрунтовано не враховано докази, надані уповноваженими суб`єктами, що мають відповідну компетенцію та знання щодо підтвердження факту розташування на землях водного об`єкта, існування його прибережної захисної смуги та перетину у просторі (накладення) спірних земельних ділянок з даним водним об`єктом і його водоохоронною зоною, що вказує на безпідставність висновків судів про недоведеність прокурором позовних вимог по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Білогородська сільська рада у грудні 2022 року подала до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що довідки, на які посилається прокурор як на доказ, не доводять протиправності дій Білогородської сільської ради, а лише підтверджують наявність прибережної захисної смуги річки Ірпінь. Без проведення геодезичних вимірювань неможливо встановити перетин, накладення та/або часткове розміщення земельних ділянок, що передані у власність відповідачам у межах прибережної захисної смуги.

Від ОСОБА_4 у січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2023 року відзив ОСОБА_4 повернув заявнику без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 грудня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Справа № 369/12431/21 надійшла до Верховного Суду 22 грудня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/61 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5208 площею 0,99 га у селі Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

Рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/42 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 площею 0,99 га у селі Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2020 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5205 на користь ОСОБА_1 .

Рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/41 ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 площею 0,99 га у селі Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2020 ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5289 на користь ОСОБА_1 .

Рішенням п`ятдесятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради від 06 березня 2020 року № 649/34 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 площею 0,99 га у селі Білогородка для ведення особистого селянського господарства та передано її у власність зазначеній особі.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2020 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:009:5204 на користь ОСОБА_1 .

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 є ОСОБА_1 .

Рішенням Білогородської сільської ради від 22 жовтня 2020 року № 779/4 змінено цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з листами Басейнового управління водних ресурсів Середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 19 липня 2021 року № 01-12/910, Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 16 липня 2021 року № 991-002-1251/991-08-68, Державного підприємства «Державний картографо-геодезичний фонд України» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06 липня 2021 року № 24, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисні смуги каналів. Земельні ділянки із кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5204 розташовані в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Ірпінь (ширина 50 метрів) на відстані 42-48 метрів від урізу води. Водний об`єкт, що розташований поряд із земельними ділянками із кадастровими номерами 3222480401:01:009:5208, 3222480401:01:009:5205, 3222480401:01:009:5289, 3222480401:01:009:5204 це природний водний об`єкт, річка Ірпінь, права притока річки Дніпро (Київське водосховище).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, заступник керівника прокуратури, посилався на те, що спірні земельні ділянки, які передані у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , накладаються на землі водного фонду, а саме на 50 метрову прибережну смугу річки Ірпінь та знаходяться в 25 метровій прибережній захисній смузі каналів, тобто належать до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 88 ВК України не можуть передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Також належним способом захисту є визнання незаконним та скасування рішень Білогородської сільської ради.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з листами Басейнового управління водних ресурсів Середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 19 липня 2021 року № 01-12/910, Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 16 липня 2021 року № 991-002-1251/991-08-68, Державного підприємства «Державний картографо-геодезичний фонд України» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06 липня 2021 року № 24, спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисні смуги каналів. Водний об`єкт, що розташований поряд із спірними земельними ділянками - це природний водний об`єкт, річка Ірпінь, права притока річки Дніпро (Київське водосховище).

Відповідно до статті 84 ЗК України такі землі не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), … [суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права].

Розглядаючи цей спір як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не врахували правових позицій Великої Палати Верховного Суду та не з`ясували чи є обраний позивачем спосіб захисту, а саме визнання незаконним та скасування рішень Білогородської сільської ради, усунення перешкод у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом скасування рішення Білогородської сільської ради про зміну цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_1 та рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 ефективним, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

Також Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Білогородською СТГ права користування та розпорядження спірними земельними ділянками водного фонду шляхом їх повернення на користь Білогородської СТГ з незаконного володіння ОСОБА_1 , з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України визначено, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадянам органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватися на умовах оренди лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду законом не передбачена.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши проект землеустрою, картографічні дані, експлікації і абриси земельних ділянок, дійшов висновку про належність спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення.

Проте, згідно з листами ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України» та Басейного управління водних ресурсів Середнього Дніпра та Центральної геодезичної обсерваторії імені Б. Срезневського спірні земельні ділянки розташовані на заплавних меліорованих землях діючої загальнодержавної осушувально-зволожувальної системи річки Ірпінь із підземною мережею гончарного дренажу.

Також у вказаних листах зазначено, що зміна цільового призначення зазначених земельних ділянок проведена з порушенням вимог чинного законодавства. Використання меліорованих земель не за цільовим призначенням призведе до порушення підземної мережі дренажної системи та працездатності меліоративної системи в цілому, що не відповідає Закону України «Про меліорацію земель» і ЗК України.

Суди попередніх інстанцій всупереч вимогам частин другої та третьої статті 89 ЦПК України не надали належної оцінки всім зібраним у справі доказам у цілому, зокрема листам ДП «Державний картографо-геодезичний фонд України» та Басейного управління водних ресурсів Середнього Дніпра та Центральної геодезичної обсерваторії імені Б. Срезневського, згідно з якими зміна цільового призначення зазначених земельних ділянок проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а використання меліорованих земель не за цільовим призначенням призведе до порушення підземної мережі дренажної системи та працездатності меліоративної системи в цілому; не оцінили належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора.

Також суди не надали належної оцінки листам Державного агентства водних ресурсів України від 19 липня 2021 року № 01-12/910, Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 16 липня 2021 року № 991-002-1251/991-08-68, Державного підприємства «Державний картографо-геодезичний фонд України» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06 липня 2021 року № 24, згідно з якими спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та 50-ти метрову прибережну захисну смугу середньої річки Ірпінь і 25 метрові прибережні захисні смуги каналів; розташовані в межах нормативної прибережної захисної смуги річки Ірпінь (ширина 50 метрів) на відстані 42-48 метрів від урізу води, а відповідачем на спростування зазначеного в листах не надано будь-яких доказів.

Крім того, згідно з листом Басейного управління водних ресурсів Середнього Дніпра від 19 липня 2021 року № 01-12/910 межі прибережної захисної смуги не встановлені окремим проектом землеустрою.

Однак, відсутність проекту землеустрою встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20 (провадження № 61-8128св22).

Проте вказана обставина також залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суди на порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не з`ясували належно фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірили доводів позивача й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що на підставі положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк