Ухвала

від 22.06.2023 по справі 357/7153/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7153/23

Провадження № 2/357/2163/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2023 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бебешко М. М. перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області, про зняття арешту з нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Капустін В.В. з проханням зняти арешти, який було накладено в межах виконавчого провадження районним відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер АА 866178, виданої 2801.2020 на належні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) будинок (номер запису про обтяження: 9584015, зареєстрований 04.033.2010реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України) та земельну ділянку з кадастровим номером 3220489701:03:027:0016 площею 0,1487 га (номер запису про обтяження 37247506), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 3220489701:03:027:0016, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 дізнався, що районним відділом ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області було накладено заборону відчуження вказаного майна. Заборона була накладена на підставі виконавчого напису нотаріуса № 8892 від 02.10.2009. Всі борги позивач погасив, тому вважає, що наявність такої заборони порушує його право власності.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Оглянувши матеріали справи судом встановлено, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, тому не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України - суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Подібний висновок містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 № 712/12136/18, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 577/4541/20.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 346/79/17 керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).

За правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

Скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16), від 14 листопада 2018 року (справа № 161/15523/17), від 20 березня 2019 року (справа № 821/197/18/4440/16).

Отже, позивач у цій справі просить зняти арешт, накладений відділом ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом суд приходить до висновку, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадежння з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз"яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За таких обставин суд вважає за необхідне роз"яснити ОСОБА_1 про те, що розгляд його справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 186,260,261,353,354,446 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області, про зняття арешту з нерухомого майна у зв"язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства..

Роз"яснити ОСОБА_1 , що розгляд його справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя М. М. Бебешко