Постанова

від 21.06.2023 по справі 564/1124/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 564/1124/22

провадження № 61-6381св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська стоматологічна поліклініка» Костопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Ковальчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Костопільська стоматологічна поліклініка» Костопільської міської ради (далі - КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що вона у період із 01 серпня 1995 року до 01 червня 2022 року працювала у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка». 09 лютого 2022 року відповідачем прийнято наказ № 20 «Про внесення змін до штатного розпису», виключено зі штатного розпису посаду технік зубний. 01 квітня 2022 року їй вручене персональне попередження про скорочення посади, яку вона обіймала, та звільнення після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження. 01 червня 2022 року наказом № 21 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » її звільнено у зв`язку з скороченням штату працівників. Підставою вказано наказ відповідача від 09 лютого 2022 року № 20 «Про внесення змін до штатного розпису» та пункту 1 статті 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки їй не було запропоновано вакантні посади, які були наявні у відповідача, як на час вручення попередження про майбутнє звільнення, так і на час звільнення, також, не враховано її переважного права на залишення на роботі.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 квітня 2022 року № 21 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », поновити позивача на посаді техніка зубного або на іншій рівнозначній посаді в КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 12 грудня

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 червня 2022 року

№ 21 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді техніка зубного в КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка». Стягнуто з КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 85 407,17 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позивачку звільнено з порушеннями вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів, що позивач мала нижчу продуктивність праці і кваліфікацію порівняно

з іншим працівником, який залишився на посаді «старшого техніка зубного», враховуючи, що посада «старший технік зубний» та «технік зубний» були рівнозначними за вимогами та кваліфікації, а також не спростовано наявність

у позивача переважного права на залишення на роботі. Крім того, відповідачем порушені вимоги підпунктів 7.3.3., 7.3.4., 7.3.5. Статуту КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка», а саме те, що власником - Костопільською міською радою штатний розпис із 02 червня 2022 року, не погоджений, рішення про погодження штатного розпису КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» на сесії Костопільської міської ради прийнято лише 13 жовтня 2022 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» задоволено. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що штатний розпис, як це передбачено законодавством та Статутом підприємства, затверджено головним лікарем КНП ««Костопільська стоматологічна поліклініка» КМР та згодом погоджено Костопільською міською радою, посаду техніка зубного, яку обіймала позивачка, скорочено, вакантних посад у відповідача не було, а посаду «старшого техніка зубного» не запропоновано, оскільки ця посада не була вакантною, отже, відповідачем не порушені вимоги статті 42 КЗпП України, тож відсутні підстави вважати, що звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату підприємства здійснено з порушенням трудового законодавства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року

у справі № 816/1223/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17,

від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 15 травня 2020 року у справі

№ П/811/2408/15, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 06 червня 2022 рок у справі

№ 537/4155/20, від 14 лютого 2018 року та 12 січня 2021 року № 2а-9821/11/2670.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 у період із 01 серпня 1995 року до 01 червня 2022 року працювала у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» на посаді техніка зубного.

Штатним розписом КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» станом

на 01 січня 2022 року передбачено 2 штатні одиниці «техніка зубного», які обіймали 4 особи, у тому числі і ОСОБА_1 , та 0,5 штатної одиниці «старший технік зубний», яку обіймав ОСОБА_2 .

Наказом КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 09 лютого 2022 року № 20 внесено зміни до штатного розпису підприємства, у тому числі пунктом 3 наказу вирішено виключити зі штатного розпису посади «технік зубний» 2 штатних одиниці. Наказано штатний розпис зі змінами ввести в дію із 02 червня 2022 року.

Відповідно до наказу КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 квітня 2022 року № 29 працівників попереджено про скорочення штатних посад

і зменшення кількості працівників, зокрема і ОСОБА_1

01 квітня 2022 року позивачу вручено персональне попередження про те, що відповідно до наказу від 01 квітня 2022 року № 29 у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» у зв`язку із скороченням штату і зменшенням кількості працівників, посада техніка зубного, яку вона займає, підлягає скороченню.

Ці обставини позивачкою не оспорюються.

Після проведення скорочення штату працівників підприємства, штатним розписом КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» з 02 квітня 2022 року штатні одиниці «техніка зубного» не передбачені. 0,5 штатної одиниці «старший технік зубний», яку обіймав ОСОБА_2 , збережена.

Наказом КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» від 01 червня 2022 року № 21 ОСОБА_1 звільнено з посади техніка зубного з 01 червня 2022 року

у зв`язку зі скороченням штату працівників.

У період із 01 квітня до 01 червня 2022 року відповідачем позивачці не запропоновано перейти на іншу вакантну посаду на підприємстві, відповідно до її кваліфікації, оскільки, згідно з новим штатним розписом, вакантні посади на підприємстві відсутні.

Правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які

є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника

з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва

і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того,

в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці передусім підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, які підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, установивши, що у КНП «Костопільська стоматологічна поліклініка» дійсно відбулося скорочення чисельності штату, а саме скорочено 2 штатні одиниці «техніка зубного», які обіймали 4 особи, у тому числі і позивачка, відповідно у роботодавця відповідно до статті 42 КЗпП України були відсутні підстави для вирішення питання про наявність переважного права на залишення на роботі у працівників, чиї посади підлягали скороченню, оскільки скорочувалися всі посади зубного техніка. У роботодавця після скорочення відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані працівникам, які вивільнялись, відповідач не міг запропонувати позивачці іншу роботу на тому ж підприємстві, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України позивачка підлягала звільненню у зв`язку з неможливістю перевести її на іншу роботу.

Верховний Суд погоджується, що за встановлених у цій справі обставин відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки позивачку вчасно попереджено про вивільнення, а вакантних посад у роботодавця не було. Посада старшого техніка зубного не скорочувалася та не була вакантною, а тому не могла бути запропонована позивачці, тож у відповідача не було підстав для застосування положення статті 42 КЗпП України, оскільки наявність переважного права підлягає з`ясуванню, коли звільненню у зв`язку із скороченням підлягають декілька працівників, і роботодавець у такому випадку зобов`язаний враховувати наявність переважного права при працевлаштуванні працівника, чия посада скорочується, та інших працівників, які такого права не мають, але їх посади також скорочуються. Проте, у цій справі встановлено, що у штатному розписі поліклініки взагалі було лише 2 посади техніка зубного, які скорочувалися, отже, у роботодавця не було підстав та можливості проводити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації з метою вирішення питання переважного права на залишення на роботі.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновку Верховного Суду

У касаційній скарзі заявниця вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року

у справі № 816/1223/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17,

від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 15 травня 2020 року у справі

№ П/811/2408/15, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13, від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 06 червня 2022 рок у справі

№ 537/4155/20, від 14 лютого 2018 року та 12 січня 2021 року № 2а-9821/11/2670.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 816/1223/17 вирішувався адміністративний позов Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України до Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Миргороднафтогазрозвідка» про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

У справі № 683/1084/17 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивача звільнено з займаної посади з порушенням трудового законодавства, оскільки станом на час його звільнення у відповідача скорочення штату працівників не відбулося.

У справі № П/811/2408/15 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

У справі № 809/2894/13 Верховний Суд вирішуючи спір про визнання незаконним пункт 1 наказу про звільнення позивачки з роботи у зв`язку зі скороченням штатної чисельності та зобов`язання поновити її на посаді інспектора реорганізованої установи зазначив, що зі змісту статті 42 КЗпП України у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію

і продуктивність праці (частина перша цієї статті). І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України (сімейним; особам, в яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з безперервним стажем роботи; працівникам, які навчаються в учбових закладах; учасникам бойових дій, тощо). За відсутності доказів, які б могли підтвердити здійснення відповідачем порівняльного аналізу кваліфікації і продуктивності праці позивачки з іншими працівниками, а також доказів того, що відповідач пропонував їй наявні вакантні посади, спірний пункт наказу про її звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.

У справі № 537/4155/20 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки не запропоновано вакантні посади станом на 27 серпня 2020 року, хоча наявність відповідних вакансій відображено у списку осіб, які підлягають скороченню.

У справі № 2а-9821/11/2670 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності розпорядження про звільнення позивача із займаної посади та відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України поновлення його на посаді, оскільки відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці в порівнянні з іншими працівниками, які залишились на роботі. Тобто, відповідачем не надано належних доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню.

У справах № 360/2308/20 та № 161/7196/19 Верховний Суд сформулював висновок про те, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Водночас, у справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про наступне вивільнення позивачку, посади, яку обіймала позивачка до скорочення, у штатному розкладі підприємства не було, адже скорочувалося наявні на підприємстві усі штатні одиниці «техніка зубного».

Отже, у справі № 816/1223/17, наведеній заявницею у касаційній скарзі як приклад неоднакового застосування норм права, суд вирішував спір у правовідносинах, які не є подібними до тих, що вирішувались у справі, яка переглядається у касаційному порядку.

У справах № 683/1084/17, № П/811/2408/15, № 809/2894/13, № 360/2308/20,

№ 161/7196/19 № 537/4155/20, № 2а-9821/11/2670 наведених заявницею як приклади неоднакового застосування норм права встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, що переглядається, а тому висновки у цих справах не можуть бути прикладами неоднакового застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваного рішення.

У справі № 182/1670/18 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки у відповідача дійсно мали зміни

в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідач

у встановлений законом строк повідомив позивача про зміни в організації виробництва і праці та про майбутнє звільнення, неодноразово пропонував позивачу усі наявні на підприємстві вакантні посади, у тому числі перед звільненням, проте останній відмовився від зайняття цих посад.

У справі № 201/6689/19 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що позивачкою обрано неправильний спосіб захисту її прав, оскільки вона оскаржила наказ про скорочення штату та чисельності закладу, проте це стосується виключно внутрішньої господарської діяльності КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи», який самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а суд не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність і правомірність скорочення чисельності або штату працівників.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив наявні

у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального

і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний