Постанова

від 14.06.2023 по справі 201/4961/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 201/4961/21

провадження № 61-1001св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2022 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І. О., про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності, стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя мешкав з нею в будинку АДРЕСА_1 . Будинок за зазначеною адресою був придбаний ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06 квітня 2017 року.

Зазначала, що вона та ОСОБА_4 мешкали у вказаному житлі разом у період з січня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу до моменту його смерті. Під час спільного проживання у них був спільний бюджет, вони несли спільні витрати на утримання свого майна, разом робили ремонт оселі, придбавали спільно речі особистого характеру і для житла, він робив ремонт в даному домоволодінні.

Посилалася на те, що мала фінансову можливість придбати спільно з ОСОБА_4 спірне домоволодіння та здійснювати інші фінансові рахунки, які були частиною спільного сімейного бюджету.

Після смерті ОСОБА_4 вона звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І. О. про прийняття спадщини щодо майна померлого, але виявилося, що є інші спадкоємці - відповідачі, тому їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та рекомендовано звернутися до суду з питанням встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю з спадкодавцем.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з січня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати домоволодіння на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 на якій розташоване домоволодіння спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ;

- визнати за нею прав власності на 1/2 частину домоволодіння на АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0693 га, кадастровий номер 1210100000:03:061:0074 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1596422912101).

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим ОСОБА_4 .

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів щодо наявності між сторонами спільного сімейного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого, ніж спірне майно, майна в інтересах сім`ї, у зазначений позивачкою період, що підлягає доведенню у цій справі.

Суд відхилив як докази наданий позивачем об`ємний перелік квитанцій, накладних, рахунків, договорів-замовлень, оскільки з них неможливо зробити висновок про те, що матеріали, зазначені в квитанціях, накладних, рахунках придбані за спільний бюджет.

Також відсутні докази, які б підтверджували якісні поліпшення (ремонт квартири), про які йдеться в позові, участь позивача у витратах по утриманню квартири, відсутня також інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на ОСОБА_1 , так само не надано жодних доказів ведення сумісного господарства та спільних витрат за життя ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог про визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_4 , позивач не зазначив, на яку саме частину домоволодіння вона претендує: будинок придбавався в одному стані з побутовими та надвірними спорудами, потім він перебудовувався, частина будівель знесена чи змінена, частина зведена, збільшена площа будинку (добудовано другий поверх, кухню і інш.).

З урахуванням вказаних змін і перебудов технічний паспорт на новостворене домоволодіння не складався, технічний стан його не перевірявся, в передбаченому порядку ввід в експлуатацію не проводився та право власності на новостворений об`єкт не реєструвалося. Отже, позивачка ставить питання про своє право власності на частину домоволодіння в первісному стані, чи в зміненому - не відомо, як змінено об`єм, площу домоволодіння, а отже і саму спадкову масу - не визначено, позовні вимоги в цій частині не змінювалися і не доповнювалися.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - Степанова І. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 21 112 грн.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що представником відповідача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Оскільки понесені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними і допустимими доказами, розмір витрат відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону, відтак районний суд задовольнив заяву про їх стягнення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про недоведеність позивачем факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю доказів про наявність між ними спільного сімейного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого, ніж спірне майно, майна.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено та не надано належних доказів, про те, що спірне домоволодіння набуто ними за час спільного проживання або в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. При цьому суд врахував копію договору купівлі-продажу домоволодіння від 06 квітня 2017 року, де покупцем зазначений ОСОБА_4 .

Апеляційний суд звернув увагу на те, що ні в позові, ні в апеляційній скарзі не зазначено, що позивачка витратила свої гроші на купівлю будинку і будинок було придбано за спільні гроші позивачки і ОСОБА_4 , саме тому вона і претендує на його частину і вважає, що набула права часткової сумісної власності.

Щодо додаткового рішення суду від 25 жовтня 2022 року про стягнення судових витрат, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем під час розгляду справи судом понесено і документально підтверджено витрати, пов`язані з розглядом справи на правову допомогу, які підлягають стягненню у розмірі 21 112 гривень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Дроздом Р. Ю., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у зв`язку з незастосуванням судами попередніх інстанцій релевантної практики Верховного Суду до спірних правовідносин та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вважає, що позивачем доведено обставини спільного проживання з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю. Зазначене підтверджено поданими позивачем доказами, зокрема актом про спільне проживання, фотокартками, показами свідків.

Також доведеними є обставини ведення спільного побуту, господарства, бюджету, понесення витрат на утримання житла та його ремонт, спільний відпочинок з січня 2016 року.

Юридичне перебування ОСОБА_4 у шлюбі з ОСОБА_6 не вказує на наявність між ними шлюбних відносин, оскільки з ОСОБА_6 він не проживав з 2014 року.

Оскільки спірний будинок набутий в період спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , в результаті спільної праці, за спільні грошові кошти, отже, він відноситься до спільного майна.

Вважає, що відповідачем не надано доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, оскільки ні під час розгляду справи, ні до закінчення судових дебатів відповідач не подав доказів понесення таких витрат, як і не заявив про їх наявність до судових дебатів, що є підставою для скасування судових рішень в частині стягнення зазначених витрат. Також матеріали справи не містять попереднього розрахунку судових витрат.

При цьому ОСОБА_1 обмежено у праві подати заяву про зменшення заявлених витрат на правничу допомогу у зв`язку з несвоєчасним поданням відповідачами до суду доказів понесення таких витрат.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц та постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 359/8985/17, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19, від 30 червня 2021 року у справі № 678/688/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 520/10426/18, від 25 листопада 2021 року у справі № 521/2417/18, від 12 січня 2022 року у справі № 663/684/19, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 513/995/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 824/294/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 757/23617/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Степанов І. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження даного факту. При цьому у період проживання однією сім`єю з січня 2016 року до квітня 2021 року, який просить встановити позивач, померлий ОСОБА_4 ще перебував у шлюбі з ОСОБА_6 . Навіть після офіційного розлучення певний період вони продовжували проживати разом.

Також позивачем не надано доказів наявності між нею та померлим спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.

Доводи особи, яка подала додаткові пояснення у справі

04 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дрозд Р. Ю. подав додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Дроздом Р. Ю. додаткові пояснення у справі.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 квітня 2017 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_7 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с .37, 38).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І. О. із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І. О. від 08 квітня 2021 року № 73/01-16 (том 1, а. с. 32).

Нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва і рекомендував звернутися до суду з питанням встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю зі спадкодавцем.

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , шлюб між якими було розірвано 31 березня 2017 року, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо оскаржуваних судових рішень в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій по суті спору в частині позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Звертаючись із цим позовом до суду, на підтвердження факту спільного проживання з померлим ОСОБА_4 в період з січня 2016 року до 03 квітня 2021 року позивач надала фотографії зі спільного відпочинку за період 2016-2021 роки, акт про фактичне проживання особи від 28 квітня 2021 року, листування з відповідачем ОСОБА_2 , виписку про доходи, квитанції про оплату товарів позивачем та послуг за електроенергію, квитанції на придбання будівельних матеріалів, тощо та посилалася на те, що вона з ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільні витрати та бюджет.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу на час придбання спірного будинковолодіння за спільні кошти, при цьому, суди правильно визначили, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

Також на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку та земельних ділянок, придбаних 06 квітня 2017 року, позивач не надала доказів, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання спірного майна чи придбання нею будь-яких будівельних матеріалів необхідних для його ремонту чи обслуговування.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність належних доказів спільного проживання позивача та померлого ОСОБА_4 з січня 2016 року до 03 квітня 2021 року, оскільки судами встановлено факт перебування його до 31 березня 2017 року у шлюбі із ОСОБА_6 .

При цьому у пункті 1.10. договору купівлі-продажу домоволодіння від 06 квітня 2017 року визначено, що покупець набуває майно в особисту власність та за особисті кошти, оскільки він у шлюбі не перебуває, про що отримана відповідна заява та долучена до справи нотаріуса.

Зазначена обставина свідчить, що спірне домоволодіння за відсутності доказів протилежного, є особистою приватною власністю померлого ОСОБА_4 , яке надалі після його смерті входить до спадкової маси.

Колегія суддів вважає, що факт спільного відпочинку протягом 2016 року та до 2021 року, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Також суди надали правильну оцінку та відхилили їх як доказ факту спільного проживання та ведення спільного господарства долученим позивачем до матеріалів справи квитанціям про оплату товарів та послуг за електроенергію, сплачених на ім`я ОСОБА_7 , квитанціям, накладним, рахункам, договорам-замовленням на придбання будівельних матеріалів, оскільки такі документи не містять доказової інформації про сплату за товари і послуги саме зі спільного бюджету позивача та ОСОБА_4 .

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц (провадження № 61-11275св19) зазначено, що надання показань свідків, шляхом посвідчення їх показань нотаріусом, не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи, відтак наявними у матеріалах справи нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не підтверджується предмет доказування у справі.

Показання свідків, отримані під час судового розгляду, оцінені судами пропередніх інстанцій в порядку статті 89 ЦПК України.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю позивача та померлого ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність будинковолодіння під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовили у задоволенні позову.

Отже, посилання представника ОСОБА_1 - двоката Дрозда Р. Ю. у касаційній скарзі на те, що позивач проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2016 року до 03 квітня 2021 року , вела з ним спільне господарство та брала спільну участь у придбанні й ремонті спірного домоволодіння не спростовують установлені судами обставини та зводяться лише до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц та постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 359/8985/17, від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19, від 30 червня 2021 року у справі № 678/688/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 520/10426/18, від 25 листопада 2021 року у справі № 521/2417/18, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дали відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу

У передбачених статтею 270 ЦПК України випадках, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо не вирішено питання про судові витрати.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

Також у пункті 51 зазначеної постанови зроблено висновок, що відсутність у матеріалах справи заяви про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення свідчить про відсутність підстав для розгляду поданих документів.

Встановлено, що 20 вересня 2021 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Степановим І. В. подано відзив на позовну заяву, до якого не долучено орієнтовного розміру судових витрат, які відповідач планує понести у зв`язку з розглядом справи (том 1, а. с. 223-226).

У судовому засіданні 11 жовтня 2022 року брали участь, зокрема, ОСОБА_2 та її представник Степанов І. В. , які отримали копію вступної та резолютивної частини рішення суду від 11 жовтня 2022 року, що підтверджується відповідною розпискою.

17 жовтня 2022 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Степановим І. В. подано клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.

Позивач у суді першої інстанції заперечень щодо відшкодування заявлених позивачем витрат на правову допомогу чи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надав. При цьому доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд 25 жовтня 2022 року справи про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат матеріали справи не містять. Отже, ОСОБА_1 була позбавлена можливості надати свої заперечення щодо визначеного відповідачем розміру судових витрат, які підлягають стягненню з позивача.

Про зазначені порушення ОСОБА_1 зазначала у своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення, проте відповіді на ці доводи суд апеляційної інстанції не надав.

Відсутність належного повідомлення позивача про розгляд справи щодо вирішення питання про стягнення судових витрат залишилося поза увагою суду першої інстанції, який у тому числі всупереч положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України з власної ініціативи зменшив заявлений відповідачем розмір судових витрат, що не передбачено нормами ЦПК України.

На допущені порушення судом першої інстанції апеляційний суд не звернув увагу, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності, стягнення грошових коштів залишити без змін.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в частині вирішення питання щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу скасувати, справу передати у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта