Постанова

від 20.06.2023 по справі 420/4540/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 420/4540/22

адміністративне провадження № К/990/32869/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,

представника позивача Тітова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ»

до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради

про визнання протиправною та скасування постанови

за касаційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради

на рішення Одеського окружного адміністративного суду в складі судді Свиди Л.І. від 25 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Лук`янчук О.В., Бітова А.І., Ступакової І.Г. від 25 жовтня 2022 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» (далі - ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ», позивач) звернулося до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК Одеської МР, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову № 008/22/53-вих від 8 лютого 2022 року про накладення штрафу у розмірі 89 316,00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» не здійснювало жодних робіт з реконструкції павільйону кафе з моменту укладення договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості до моменту проведення перевірки відповідачем; всі роботи щодо влаштування прибудови до кафе були здійснені попереднім власником, а позивач не має відношення до забудови та не здійснював експлуатацію такого об`єкту після його придбання. Крім того, зазначає, що на момент проведення перевірки об`єкт не експлуатувався за функціональним призначенням.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, позов задоволено.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» не є і не може бути замовником будівництва вказаного об`єкту, не провадить містобудівної діяльності, однак, фактично понесло відповідальність у вигляді накладення штрафу за експлуатацію раніше самочинно реконструйованого об`єкту, що суперечить вимогам законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності, а тому спірна постанова є протиправною, що є підставою для її скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління ДАБК Одеської МР звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461), у зв`язку з чим дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний об`єкт не експлуатується позивачем та що це є підставою для незастосування до позивача відповідальності.

7. Також скаржник наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норми процесуального права, зокрема положень статей 73-77 та 90 КАС України, внаслідок чого суди дійшли неправильного висновку про те, що прибудова, щодо якої виник спір, існувала з 2011 року. Зокрема, скаржник вказує, що суди вдалися до однобічного дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, оскільки прийняли до уваги електронні фотографії та інформацію, яка міститься на веб-сервісі Google Maps, який є географічною картою та містить супутникові знімки всього світу, однак необґрунтовано відхилили інші докази, подані відповідачем - матеріали фотофіксації, технічний паспорт об`єкта, акт огляду земельної ділянки.

8. Крім того, скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень дотримувалися позиції надмірного формалізму, оскільки не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 522/7674/18, про те, що суд повинен уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження.

9. Від ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» надійшов відзив на касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованим, а вимоги касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів. Позивач наголошує, що суди не встановили факту того, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» здійснювало прибудову до приміщення кафе та того, що товариство здійснює експлуатацію цієї прибудови, тому дійшли висновку про протиправність постанови, якою на позивача накладено штраф; просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а садові рішення - залишити без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу подано 25 листопада 2022 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 420/4540/22, витребувано матеріали справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР.

12. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу № 420/4540/22 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 травня 2023 року, яке у подальшому було перенесено на 20 червня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що на підставі звернення Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-8/616вх від 15 грудня 2021 року Управлінням ДАБК Одеської МР 12 січня 2022 року винесено наказ № 01-13/15 ДАБК «Про проведення позапланової перевірки на об`єкті будівництва реконструкції нежитлового приміщення павільйон-кафе з улаштуванням прибудови за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Старопортофранківська, 22», суб`єкт містобудування: ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ».

14. Головним спеціалістом інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської МР Найко В.Г. на підставі зазначеного звернення № 01-8/616вх від 15 грудня 2021 року, наказу № 01-13/13 ДАБК від 12 січня 2021 року та направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 12 січня 2022 року № 000032 було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» на об`єкті будівництва: реконструкція нежитлового приміщення павільйон-кафе з улаштуванням прибудови за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Старопортофранківська, 22, за результатами якої складено акт перевірки від 26 січня 2022 року № 000032. Замовник будівництва - ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ».

15. Зазначеною перевіркою встановлено, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» експлуатується раніше самочинно реконструйований об`єкт (приміщення павільйон-кафе) з розширенням за рахунок прибудови, що розташована на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси, за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 22, який не прийнятий в експлуатацію.

16. На підставі виявлених порушень, 26 січня 2022 року головним спеціалістом інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської МР Найко В.Г. винесений припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

17. У протоколі про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 26 січня 2022 року зазначено, що розгляд справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності відбудеться 8 лютого 2022 року о 11 год. 00 хв.

18. За результатами розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності заступником начальника - начальником інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської МР Єфремовим В.Ю. 8 лютого 2022 року винесено постанову № 008/22/53-вих за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у розмірі 89 316,00 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

20. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

21. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

22. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

23. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 12 Порядку № 461, оскільки не врахували при цьому правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 522/7674/18, про те, що суд повинен уникати надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження.

27. Скаржник стверджує, що неправильне застосування вищенаведених норм права зумовило неправильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є замовником будівництва спірної прибудови, про відсутність належних та допустимих доказів того, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» експлуатує відповідну прибудову та, відповідно, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, оскільки він не є суб`єктом вчинення цього правопорушення.

28. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

29. Відповідно до частин першої-другої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

30. Частиною третьою статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема, безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів та до об`єктів, що підлягають обов`язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації.

Згідно з частиною дванадцятою цієї ж статті у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: видавати обов`язкові до виконання об`єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; притягати посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону.

31. Процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками, сертифікованими відповідальними виконавцями робіт, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та експертними організаціями (далі - суб`єкти містобудування) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт визначає Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553; тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

32. Пунктом 2 Порядку № 553 передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням:

1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції;

2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи;

3) інших вимог, установлених законодавством.

33. Пунктом 2-1 Порядку № 533 встановлено, що під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю перевірці підлягає, зокрема експлуатація об`єктів будівництва, які не прийняті в експлуатацію.

34. Зі змісту наведених правових норм колегія суддів доходить висновку, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється щодо суб`єктів містобудування, якими є замовники, проектувальниками, підрядниками, сертифікованими відповідальними виконавцями робіт, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та експертними організаціями. При цьому окремим об`єктом перевірки є експлуатація об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію.

35. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 464/2858/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 804/1845/16 та від 5 вересня 2019 року у справі №0870/7854/12(СН/808/48/15).

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, позапланова перевірка на спірному об`єкті реконструкції, що розміщений за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 22, проведена Управлінням ДАБК Одеської МР на підставі звернення Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-8/616 вх від 15 грудня 2021 року.

37. Суб`єктом містобудування у наказі Управління ДАБК Одеської МР від 12 січня 2022 року № 01-13/15 «Про проведення позапланової перевірки» було зазначено ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ», оскільки згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» з 2 листопада 2021 року є власником нежитлового приміщення павільйон - кафе загальною площею 104,4 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 22.

38. За результатом позапланової перевірки відповідачем складено акт від 26 січня 2022 року № 000032, в якому, на його думку, зафіксовано порушення, а саме - експлуатація позивачем раніше самочинно реконструйованого об`єкта (приміщення павільйон-кафе) з розширенням за рахунок прибудови, що розташована на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси. Аналогічна інформація відображена у протоколі перевірки від 26 січня 2022 року.

39. Судами також встановлено та не заперечується учасниками справи, що разом з актом перевірки та протоколом про порушення у сфері містобудування уповноваженою особою Управління ДАБК Одеської МР винесено припис від 26 січня 2022 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

40. Розглянувши справу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, заступником начальника - начальником інспекційного відділу № 1 Управління ДАБК Одеської МР Єфремовим В.Ю. 8 лютого 2022 року винесено постанову № 008/22/53-вих, якою ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», а саме - експлуатація об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

41. Відповідно до частин першої та восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

42. Згідно пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (суб`єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності встановлена Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

43. Відповідно до абзацу другого пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи в акті готовності об`єкта до експлуатації, вчинені щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), - у розмірі тридцяти шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

44. Отже, зазначена норма закону передбачає відповідальність за порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності суб`єктів містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або тими, хто виконує функції замовника і підрядника одночасно.

45. Цей правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 818/1203/17 та від 17 квітня 2018 року у справі № 804/1845/16.

46. Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» не є і не може бути замовником будівництва вказаного об`єкту та не провадить містобудівної діяльності, з огляду на що неправомірним є притягнення позивача до відповідальності у вигляді накладення штрафу за експлуатацію раніше самочинно реконструйованого об`єкту.

47. До такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів -інформації, яка міститься на вебсервісі Google Maps, з яких судами встановлено, що самочинна прибудова, що розташована на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси, за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 22, здійснений ще у 2011 році попереднім власником.

48. Також судами прийнято до уваги, що під час проведення перевірки Управлінням ДАБК Одеської МР не встановлено, що добудову достеменно здійснено позивачем, оскільки в акті перевірки від 26 січня 2022 року № 000032 зазначено, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» експлуатує раніше самочинно реконструйований об`єкт - добудову до приміщення кафе.

49. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

50.Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

51. Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено поняття замовника, як фізичної або юридичної особи, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

52. Таким чином, зі змісту наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності несуть особи, які є суб`єктами містобудування та здійснюють господарську діяльність, пов`язану з містобудуванням, будівництвом або виявили намір здійснити забудову. Також суб`єктами відповідальності є суб`єкти, що здійснили самочинне будівництво.

53. Колегія суддів у цій справі також враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 4 березня 2014 року у справі № 21-433а13, та застосованого Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 813/3722/16, при розгляді спорів цієї категорії суди мають з`ясовувати питання щодо наявності в діях суб`єкта містобудування складу правопорушення, зокрема факту закінчення будівництвом відповідного об`єкта; наявності на цей момент встановленого законодавством обов`язку вводити об`єкт в експлуатацію; не введення в експлуатацію та використання об`єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов`язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до відповідальності.

54. Також у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 160/11647/19 Верховний Суд висловив правову позиці про те, що відповідальність за експлуатацію об`єктів, невведених в експлуатацію, може стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та складення і належного оформлення акта готовності об`єкта до експлуатації, але до початку використання цього об`єкту, не ввели об`єкт містобудування в експлуатацію.

55. Крім того, у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 520/8065/19 Верховний Суд у подібних спірних правовідносинах дійшов висновку, що логічним є судження про те, що обов`язок введення об`єктів будівництва в експлуатацію, а також відповідальність за експлуатацію об`єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб`єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов`язок, не ввели об`єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

56. Разом з тим, відповідач дійшов висновку про те, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» є суб`єктом, відповідальним за експлуатацію, невведеного до експлуатації об`єкта, на тій підставі, що позивач відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру права власності та інших речових прав є власником кафе за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 22.

57. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

58. Частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом частин другої-п`ятої цієї ж статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

59. Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

60. Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

61. Зі змісту наведених положень законодавства слід дійти висновку, що суб`єкт, який здійснив самочинне будівництво, не набуває права власності або іншого речового права на такий об`єкт та, відповідно, укладення правочинів щодо об`єкта самочинного будівництва законодавством не передбачено.

62. Судами попередніх інстанцій встановлено з наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до договору купівлі-продажу від 2 листопада 2021 року № 553 позивач набув право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення павільйон-кафе, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 22 , загальною площею 104, 4 кв. м, яка була відображена у технічному паспорті від 30 квітня 2001 року, виготовленому Одеським міським БТІ. Разом з тим, перевірка засвідчила, що внаслідок самочинної прибудови площа кафе була збільшена на 87 кв. м, однак, ця площа не відображена під час здійснення державної реєстрації права власності за ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» відповідно до договору купівлі-продажу від 2 листопада 2021 року № 553.

63. На цій підставі та з урахуванням того, що з встановлених судами обставин справи вбачається, що самочинна добудова здійснена ще у 2011 році, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що право власності у позивач виникло на приміщення павільйон-кафе площею 104 кв. м без самочинної прибудови.

64. Оскільки згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач не мав причетності до зведення зазначеної вище прибудови, й станом на момент здійснення Управлінням ДАБК Одеської МР заходу контролю не був ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій розташована вищезазначена нежитлова прибудова, і на дату винесення спірної постанови не мав на цю ділянку жодних речових прав, то відсутні підстави вважати, що позивач має нести відповідальність за вчинення правопорушення, що полягає в експлуатації самочинної прибудови.

65. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 638/14202/18.

66. Колегія суддів також враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/13788/15, належність особі на праві власності об`єкта нерухомого майна, щодо якого попереднім власником здійснено неправомірну (самочинну) реконструкцію, не є безумовною обставиною для притягнення такої особи (нового власника) до відповідальності за проведення перепланування без наявності відповідних документів; обов`язковою обставиною для притягнення до відповідальності є вчинення протиправних дій та наявні вини на їх учинення.

67. Також Суд звертає увагу, що відповідачем до судів попередніх інстанцій не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту експлуатації ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» самочинної прибудови до кафе, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 22, а тому доводи скаржника про те, що позивач здійснив порушення містобудівного законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом другим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», а саме - експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, спростовується встановленими у цій справі обставинами.

68. З огляду на таке, правильним є висновок судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 826/5/16, про те, що порушення строків застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання за порушення зазначеними суб`єктами встановлених правил здійснення господарської діяльності, передбачених частиною одинадцятою статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови № 008/22/53-вих від 8 лютого 2022 року.

69. Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 522/7674/18, оскільки у справі № 522/7674/18 спірним було питання щодо поважності пропуску строків на апеляційне оскарження, а Верховним Судом зроблено висновок про формальний підхід суду апеляційної інстанції до оцінки поважності пропуску такого строку.

70. Разом з тим, Суд вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 травня 2018 року у справі № 826/11106/17, від 28 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 826/15257/15, від 25 березня 2020 року у справі № 805/4508/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20 та від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17, про те, що формальні процедурні порушення не можуть слугувати самостійною підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

71. Зокрема, відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у вищезазначених постановах, поняття «пуризм» слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Це поняття було введено у правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

72. Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

73. Таким чином, «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

74. У справі, що розглядається, відсутні достатні та обґрунтовані підстави вважати, що позивач є суб`єктом, якого може бути притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», оскільки Управління ДАБК Одеської МР не доведено, а судами не встановлено, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» є замовником будівництва або особою, яка здійснила самочинне будівництво; відповідачем не спростовано доказів того, що спірна прибудова була здійснена у 2011 році, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать про те, що позивач не є власником спірної прибудови та не використовує її у своїй діяльності.

75. За таких обставин, не може вважатися надмірним формалізмом скасування судами постанови про притягнення до відповідальності особи, якщо відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, на підставі яких можна встановити, що саме ця особа вчинила правопорушення, за яке до неї суб`єктом владних повноважень застосована санкція, або, що саме ця особа має нести відповідальність за таке правопорушення, враховуючи також значний пропуск встановленого законом строку притягнення до відповідальності.

76. Стосовно посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норми процесуального права, зокрема положень статей 73-77 та 90 КАС України, яке виразилося у необґрунтованому відхиленні доказів, поданих відповідачем, а саме - матеріалів фотофіксації, технічного паспорта об`єкта, акта огляду земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

77. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

78. У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

79. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

80. Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

81. Вищенаведені висновки викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/22708/21 та від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а.

82. Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги матеріали фотофіксації, технічний паспорт об`єкта, акт огляду земельної ділянки, мотивуючи це тим, що зазначені докази не підтверджують вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності спірною постановою, а лише доводять, що до приміщення кафе здійснено самочинну добудову за рахунок земель, що належать територіальній громаді м. Одеса.

83. У частині недоведення відповідачем у цій справі правомірності постанов про притягнення позивачів до відповідальності Суд також враховує наступне. На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

84. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22 та від 4 квітня 2023 року у справі № 160/23388/21.

85. В аспекті допустимості, належності, достовірності, достатності доказу, прийнятого судами у цій справі на підтвердження існування самочинної добудови на момент придбання позивачем приміщення кафе, а саме - інформації, яка міститься на веб-сервісі Google Maps, колегія суддів зазначає наступне.

86. Відповідно до частини першої статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

87. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації» електронні інформаційні ресурси - систематизовані відомості і дані, створені, оброблені та збережені в електронній формі за допомогою технічних засобів та/або програмних продуктів.

88. Отже, враховуючи сучасний розвиток інформаційних та цифрових технологій, дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дані з Google Maps підтвердили наявність самочинної добудови ще з 2011 року, тобто фактичну непричетність позивача до її зведення, враховуючи, що ТОВ «КІХ МЕНЕДЖМЕНТ» набуло право власності на приміщення кафе тільки у 2021 році та у зв`язку з тим, що дані з Google Maps безпосередньо стосується предмета доказування у цій справі.

89. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови Управління ДАБК Одеської МР № 008/22/53-вих від 8 лютого 2022 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 89 316,00 грн, оскільки відповідачем не доведено, а судами не встановлено на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення позивачем самочинної прибудови до приміщення кафе та здійснення її подальшої експлуатації.

90. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що з метою захисту інтересів територіальної громади м. Одеса, виходячи, зокрема з положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідач не позбавлений права вимагати від особи, яка здійснила будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово.

91. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України, від 19 листопада 2014 року № 6-180цс14, від 24 червня 2015 року № 6-381цс15 та Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 20/3183/16, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 420/228/19 та від 15 листопада 2022 року у справі № 640/32178/20.

92. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

93. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

94. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

95. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

96. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

97. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

98. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

99. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

100. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

101. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

102. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

103. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

104. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

105. Враховуючи, що Верховний Суд залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то згідно з вимогами статті 139 КАС України судовий збір, сплачений суб`єктом владних повноважень, не повертається, а судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін