Ухвала

від 22.06.2023 по справі 640/18803/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/18803/21

адміністративне провадження № К/990/21290/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Миколаївської митниці на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 640/18803/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (відповідач 1), Державної митної служби України (відповідач 2), Миколаївської митниці (відповідач 3), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року № 839-о про припинення державної служби та звільнення 2 червня 2021 року з посади заступника начальника Миколаївської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»);

- поновити з 3 червня 2021 року на державній службі у Миколаївській митниці як у відокремленому підрозділі Державної митної служби України на рівнозначній посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС;

- зобов`язати Державну митну службу України нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 3 червня 2021 року до дати ухвалення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 3 червня 2021 року на державній службі у Миколаївській митниці як у відокремленому підрозділі Державної митної служби України на рівнозначній посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної митної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року у справі №640/18803/21 скасовано, ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 2 червня 2021 року №839-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Миколаївської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»).

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 3 червня 2021 року;

- стягнуто з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби (54017, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Маріупольська, 57-А, код ЄДРПОУ 44017652) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2021 року по 31 травня 2023 року у розмірі 367 504,08 грн (триста шістдесят сім тисяч п`ятсот чотири грн 08 коп);

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 3 червня 2021 року, а також в частині стягнення з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- стягнуто з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби (54017, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Маріупольська, 57-А, код ЄДРПОУ 44017652) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати з професійної правової допомоги у розмірі: 20 000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням, Миколаївська митниця звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 13 червня 20123 року через систему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 640/18803/21 скасувати та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 грудня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 2 червня 2022 року у справі №420/3541/20 та від 2 червня 2022 року у справі №640/9691/20, у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Предмет розгляду у справах №640/11024/20, №420/3541/20, №640/9691/20 не є подібними до спірних правовідносин, які виникли у розглядуваній справі, у справах різні підстави виникнення правовідносин, а висновки у цих справі висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Разом з цим, скаржник покликається на висновки Вищого адміністративного Суду України, викладені у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

З 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України.

В розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України оскаржити рішення в касаційному порядку можливо, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не у постанові Верховного Суду України, тому Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15

З огляду на викладене, наведені у касаційні скарзі вищевказані висновки Верховного Суду не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, попередження про наступне вивільнення позивачу було вручено - 4 січня 2021 року, на той час положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» мали чинну редакцію зі змінами відповідно до Закону № 440-IXзі від 14 січня 2020 року, де було зазначено, що «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.».

Суди вказали, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону № 1285-IX від 23 лютого 2021 року, яка була чинною на дату прийняття наказу про звільнення 12 червня 2021 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що оскільки на час видання наказу про звільнення позивача від 2 червня 2021 року, в силу положень частини третьої статті 87 ЗУ «Про державну службу (в редакції Закону № 1285-IX від 23 лютого 2021 року, яка була чинною на дату прийняття наказу про звільнення 2 червня 2021 року) у відповідача був обов`язок запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності.

Також судами встановлено, що позивачу ні на час вручення попередження про вивільнення (4 січня 2021 року), ні на час звільнення (2 червня 2021 року) не було запропоновано Державною фіскальною службою України жодної посади, також відсутня відмова позивача від запропонованих посад.

Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 640/17678/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, від 24 січня 2023 року у справі №280/6795/21, в яких Суд прийшов до висновку, що оскільки наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 1285-IX, а також, що звільнення фактично відбулося на підставі реорганізації, а не ліквідації, то у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не було зазначено.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання оскаржуваного судового рішення. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про зупинення виконання судових рішень Суд не вирішує.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської митниці на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 640/18803/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду