Рішення

від 12.06.2023 по справі 908/2758/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/183/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2023 Справа № 908/2758/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Концерну Міські теплові мережі (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091 ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Грант-ЛТД (вул. Радгоспна, буд. 32, м. Запоріжжя, 69059, ідентифікаційний номер юридичної особи 22145555)

про стягнення 9 537 грн 03 коп.

за участю

представника позивача: не прибув

представників відповідача не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Концерн Міські теплові мережі звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Грант-ЛТД 6 762 грн 73 коп. основного боргу, 2 356 грн 76 коп. інфляційних втрат, 417 грн 54 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2758/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 29.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2758/22, присвоєно справі номер провадження 27/183/22. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

17.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позивачем позовних вимог, оскільки останній не порушував умов договору, здійснював своєчасну оплату наданих послуг та здійснював оплату за рахунками, що виставлялись позивачем та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії.

Ухвалою суду від 24.01.2023 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочати розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 22.02.2023.

Ухвалою суду від 22.02.2022 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче провадження на 22.03.2023.

22.03.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що відповідач частково оплачував отриману теплову енергію.

Ухвалою суду від 22.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 19.04.2023.

Ухвалою суду від 19.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 09.05.2023.

Ухвалою суду від 09.05.2023відкладено судове засідання на 06.06.2023.

В судовому засіданні 06.06.2023 оголошувалась протокольна перерва на 12.06.2023.

Представники сторін в судове засідання 12.06.2023 не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи № 908/2758/22.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до Статуту Концерну Міські теплові мережі, основною метою діяльності Концерну МТМ (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну..

Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну МТМ предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.

Статтею ст. 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

01.09.2006 між Концерном Міські теплові мережі (Теплопостачальна організація) та Товариства з обмеженою відповідальністю Грант-ЛТД (Споживач) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 501354 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є їх невід`ємними частинами.

Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлено цим Договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України Про теплопостачання, Правилами користування тепловою енергією, Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду, Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, та іншими актами цивільного законодавства і нормативноправовими актами та документами (п. 1.2 Договору).

В розумінні Закону України Про теплопостачання та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Додатком № 1а до договору визначено, що договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді укладено для об`єкту - V підвалу та цокольного поверху літ. А-6 розташованого за адресою: м. Запоріжжя вул. Олександра Говорухи (Радгоспна) буд. 32 (далі - об`єкт теплопостачання). Теплове навантаження на вказане приміщення, відповідно до Додатку 1 до договору відпускається споживачу в Гкал.

Об`єкт теплопостачання належить на праві власності ТОВ «Гранд-ЛТД», що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Розділом 6 Договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

Згідно п. 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.3 Договору Оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця наступного за розрахунковим.

Пунктом 6.4 Договору встановлено, що при наявності комерційного обліку обсяги спожитої теплової енергії визначаються за фактичними показниками приладів обліку.

Позивач посилався на те, що на виконання умов договору теплопостачальна організація відпустила теплову енергію за період з грудня 2019 року по квітень 2021 року на загальну суму 18928 грн 26 коп. Споживач вніс часткову плату за спожиту теплову енергію у розмірі 12165 грн 53 коп.

Загальна заборгованість основного боргу відповідача перед позивачем склала 6 762 грн 73 коп., в зв`язку з чим позивачем було нараховано 417 грн 54 коп. 3 % річних та 2356 грн 76 коп. втрат від інфляції.

Неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов`язань за Договором стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини сторін врегульовано договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем подано акти та рахунки на оплату теплової енергії за Договором, які, як він стверджує виставлялись відповідачу, а саме: за грудень 2019 від 31.12.2019 на суму 1263 грн 85 коп., за січень 2019 від 31.01.2020 на суму 220 грн 88 коп., за лютий 2020 від 28.02.2020 на суму 1075 грн 33 коп., за березень 2020 від 31.03.2020 на суму 497 грн 69 коп., за квітень 2020 від 30.04.2020 на суму 140 грн 33 коп., за листопад 2020 від 30.11.2020 на суму 1550 грн 89 коп., за грудень 2020 від 31.12.2020 на суму 881 грн 57 коп., за січень 2021 від 31.01.2021 на суму 4636 грн 61 коп., за лютий 2021 від 28.02.2021 на суму 4349 грн 38 коп., за березень 2021 від 31.03.2021 на суму 3301 грн 88 коп., за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 1009 грн. 85 коп.

Позивач посилався на те, що відповідач лише частково здійснив оплату отриманої теплової енергії в розмірі 12165 грн 53 коп., а саме: за грудень 2019 687 грн 73 коп., за грудень 2020 881 грн 57 коп., за січень 2021 3727 грн 10 коп., за лютий 2021 3493 грн 16 коп., за березень 2021 2569 грн 55 коп., за квітень 2021 806 грн 42 коп.

Пунктом 6.4 Договору встановлено, що при наявності комерційного обліку обсяги спожитої теплової енергії визначаються за фактичними показниками приладів обліку.

Відповідно до показань приладу обліку відповідача за період з грудня 2019 по квітень 2020 показання були на рівні 0011,297 та не змінювались. В листопаді 2020 показання становили 0015,486, в грудні 2020 - 0022,621, в січні 2021 - 0032,863, в лютому 2021 0042,464, в березні 2021 0049,525, в квітні 2021 0051,741.

Відповідно до рахунків, які були надані позивачем відповідачу за листопад 2020 нараховано 1091 грн 06 коп., за грудень 2020 1343 грн 22 коп., за січень 2021 нараховано 3727 грн 10 коп., за лютий 2021 нараховано 3493 грн 16 коп., за березень 2021 нараховано 2569 грн 55 коп., за квітень 2021 нараховано 806 грн 42 коп.

Відповідно до банківської виписки вбачається, що відповідачем були в повному обсязі та своєчасно оплачені суми за виставлені позивачем рахунки.

З долучених до матеріалів справи документів судом вбачається, що позивач здійснив нарахування відповідачу сум за місяці, в яких показання приладів обліку були не змінні та з грудня 2019 по квітень 2020 були на рівні 0011,297.

Запорізька міська рада є власником всього житлового будинку по вул. Говорухи,32 м. Запоріжжя і жодним чином не стосується тих приміщень, які належать ТОВ «Грант, ЛТД» на праві приватної власності, згідно договору купівлі-продажу майна, 1078 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізбкої області 05.05.2001.Лучко Н.Г.

Загальна площа будинку складає - 609,1 кв.м., і ніяким чином не відноситься до опалювальної площі приміщення розташованого за адресою : м. Запоріжжя вулиця Говорухи Олександра (вул. Радгоспна),32, що складається з цокольного поверху приміщення розміром 438 кв.м та приміщення підвалу Vr-164,3 кв.м., яке належить відповідачу у справі.

Таким чином, є суттєва різниця щодо опалювальної площі приміщення відповідача, яке складаєVr-164,3 кв.м. В даному приміщенні є окремий прилад обліку щодо спожитої теплової енергії.

Додаток № 3 від 19.11.2012 року до договору № 501354 від 01.09.2006, є невідємною частиною договору.

Розділом П Додатку № 3 передбачено, що усі інші умови договору, які не стосуються цієї додаткової угоди, є незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

Теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з Додатком 3 від 19.11.2012, а не за Додатком № 1 до договору, як зазначив позивач.

Пунктом 8.1 договору, передбачено, що розбіжності та спори між сторонами, пов`язані з виконанням, розірванням цього договору, вирішуються шляхом проведення переговорів, листуванням, укладенням додаткових угод. Пропозиції щодо зміни договірних величин обсягів теплової енергії надаються сторонами не пізніше ніж за 30 днів до початку кварталу. У разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутися до суду для вирішення спірного питання.

З матеріалів справи вбачається, що під час встановлення приладу обліку теплової енергії в приміщення відповідача у справі між сторонами було підписано, а з боку відповідача були виготовлені наступні документи: акт приймання в експлуатацію приладу обліку теплової енергії від 01.11.2012р., акт про приймання в експлуатацію відокремленої системи від 01.11.2012; акт на включення теплопостачання від 01.11.2012р.; технічна документація комплекту робіт по установці приладу обліку теплової енергії на потреби теплопостачання;акт про прийняття вузла розподільного обліку приладу розподілювача теплової енергії на абонентський облік; паспорт на теплолічильник.

Позивач погодив встановлену в приміщенні відповідача систему теплової енергії, тому і підписав договір, згідно умов якого передбачено, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (додаток № 5 до договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних встановлених розрахунковим способом.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем безпідставно здійсненні нарахування сум, які просить стягнути з відповідача, оскільки відповідно до показань приладів обліку відповідачем оплачувались спожита теплова енергія в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, стверджуванні позивачем обставини щодо недоплати відповідачем теплової енергії на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов`язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18.

Відтак, позивачем у розумінні статтей 73, 74 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами оплату позивачем комунальних послуг, а також не доведено обґрунтованість заявлених до стягнення сум комунальних послуг, зазначених в рахунку, та доказів їх оплати позивачем саме в такому розмірі, що заявлений до стягнення з відповідача.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними, допустимими та достатніми доказами правових підстав для стягнення з відповідача 6762 грн 73 коп. основного боргу та як наслідок 417 грн 54 коп. 3 % річних, 2356 грн 76 коп. інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

За таких обставин, суд здійснивши у сукупності оцінку фактичних обставин справи та поданих доказів, не знайшов достатніх правових підстав для їх задоволення з тих підстав, які заявлено, тому у позові відмовляється у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю обставин, на які посилається позивач у справі.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Концерну Міські теплові мережі до Товариства з обмеженою відповідальністю Грант-ЛТД відмовити.

Рішення оформлено та підписано 22.06.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.