Рішення

від 21.06.2023 по справі 916/934/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" червня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/934/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.

при секретарі судового засідання Петровій О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача Гнідченко Г.Г. (довіреність № 21 від 27.03.2023);

від відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/934/23

за позовом Акціонерного товариства Мегабанк (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, поверх 7, код ЄДРПОУ 09804119)

до відповідача Адвокатське Бюро Центр Правової допомоги Ілянда (73012, м. Херсон, вул. Молодіжна, буд. 9-А, кв. 54, код ЄДРПОУ 43382380)

про стягнення 37850,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

07.03.2023 Акціонерне товариство Мегабанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда, в якій просить суд стягнути з відповідача 37850,56 грн., у тому числі: 25982,14 грн. основної заборгованості, 5058,90 грн. пені, 2250 грн. штрафу, 3063,70 грн. 30 % річних, 1495,82 грн. інфляційних втрат, а також суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 із договором про внесення змін до нього, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Зокрема, позивач вказує, що відповідно до п. 1.1. договору Банк як орендодавець передає, а відповідач як орендар приймає згідно з актом приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору, в строкове платне користування нежитлові приміщення №№ 27, 28 (згідно технічного паспорту) загальною площею 20,1 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі літ. „А підрозділу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19 та зобов`язується сплатити за користування майном орендну плату і інші платежі по цьому договору в порядку й на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 2.2. договору орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Як вказує позивач, 17.02.2020 року між сторонами договору підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого орендар прийняв в строкове платне користування майно.

Відповідно до п. 3.2. договору розмір орендної плати на місяць складає 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 3.7. договору оплата орендної плати здійснюється орендарем до фактичного звільнення приміщень, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна, підписаним сторонами.

Згідно з п. 3.4. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця в безготівковому порядку, не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю.

За ствердженнями позивача, орендарем порушено умови укладеного договору щодо сплати орендних платежів, тому станом на 21.02.2023 року загальна сума заборгованості складає 25982,14 грн. У зв`язку з вищенаведеними порушеннями відповідачем умов договору позивач 10.01.2023 року надіслав на адресу місцезнаходження відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість та пропозицією розірвати договір 11.02.2023 року (вих. № 215 від 10.01.2023 року). Проте, відповідач на претензію не відповів, свої зобов`язання за договором не виконав, з огляду на що зобов`язання орендаря зі сплати орендних платежів на поточну дату є невиконаними.

Також позивач посилається на те, що розділом 7 договору передбачена відповідальність сторін за порушення умов договору. Так, відповідно до п. 7.2. договору орендна плата, перерахована орендарем несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня, та нараховується на суму заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати, а також 30% річних від простроченої суми, а за прострочення платежу більш ніж на тридцять календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Враховуючи те, що станом на 21.02.2023 року відповідачем не сплачена орендна плата в сумі 25982,14 грн., з огляду на факт порушення орендарем строків сплати орендної плати, передбачених п. 3.4. договору, позивачем нараховано пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла у період, за який сплачується пеня, на суму боргу за відповідний місяць оренди, що складають 5058,90 грн.

Також, оскільки станом на 21.02.2023 року відповідачем прострочено сплату орендної плати на вказану вище суму на строк більше ніж 30 календарних днів, позивачем відповідно до п. 7.2. договору нараховано штраф в розмірі 10% від простроченої суми, що складає 2250,00 грн. (22500,00 х 10%).

Крім того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та з урахуванням п. 7.2 договору нараховано 30% річних на суму боргу за відповідний місяць оренди, що складають 3063,70 грн., а також інфляційні втрати в сумі 1495,82 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.03.2023 року позовну заяву Акціонерного товариства Мегабанк залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду: обґрунтованого розрахунку основної суми заборгованості; доказів направлення на адресу відповідача претензії вих. № 215 від 10.01.2023. Наразі вказаною ухвалою суду було запропоновано позивачу надати до суду: письмові пояснення щодо відсутності дати укладання на договорі про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020; письмові пояснення щодо виставлення АБ Центр Правової допомоги Ілянда рахунків для оплати орендної плати та направлення АБ Центр Правової допомоги Ілянда актів приймання-передачі наданих послуг за спірний період, як то передбачено п.3.4 та п.3.6 договору (із наданням відповідних рахунків та актів до матеріалів позовної заяви).

29.03.2023 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх№ 10239/23), до якої позивачем на підтвердження доказів направлення відповідачу претензії додано копії опису вкладення до цінного листа від 11.01.2023 р., квитанції АТ Укрпошта та накладної N 010010770235. Щодо обґрунтованого розрахунку основної суми заборгованості позивачем в заяві зазначено, що ним надається відповідний акт звірки взаємних розрахунків станом за період 01.01.2022 - 11.02.2023, а також додатково надається до суду акт звірки взаємних розрахунків станом за період 30.11.2021 - 31.12.2021 р. Крім того, щодо часткової сплати відповідачем протягом 2022 року орендної плати позивачем до суду надано виписку по рахунку 2609100202, а також заяви на переказ готівки № 1478_4 від 18.03.2022 та № 1478_3 від 18.03.2022 року.

08.05.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 15138/23), в якому відповідач повністю заперечує проти позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що позивачем визнається єдина обставина, зазначена у позові, а саме те, що з квітня 2022 року відповідачем не сплачувалась орендна плата. Так, відповідач зазначає, що орендоване майно, а саме офіс № 7 загальною площею 20,1 кв.м, який розташований на 2-му поверсі триповерхової будівлі по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, знаходиться у будівлі, де фактично розташований сам підрозділ банку. В період часу з 24.02.2022 по 28.02.2022 приміщення підрозділу фактично закрилось та було поставлено на охоронну сигналізацію. Працівники банку перестали виходити на роботу, у зв`язку із чим орендарям була передана усна вказівка директора підрозділу про те, що доступ до приміщення обмежено та рекомендовано скоріше покинути приміщення. При цьому відповідач вказує, що у обстановці початку війни та активних бойових діях на околицях Херсону він покинув будівлю АТ «Мегабанк», як і інші працівники банку та орендарі, вивіз своє майно та чекав, коли хаос у місті Херсон закінчиться та можна було б знову працювати та використовувати орендне майно. Проте, за ствердженнями відповідача, у подальшому доступу до орендованого майна у відповідача не було, працівники банку на роботу не виходили, охорона банку доступу до орендованого майна не надавала.

01.03.2022р. у місто Херсон зайшли війська РФ та почалась окупація міста Херсон.

18.03.2022р. відповідачем було погашено заборгованість за орендну плату за січень-лютий 2022 року, а також сплачено орендну плату наперед за березень 2022 року, з надією на те, що найближчим часом місто Херсон буде звільнено, та орендні відносини відновляться. Наразі, як вказує відповідач, фактично послуги з оренди майна орендодавцем не надавались орендарю з 24.02.2022. Але, протягом березня-квітня 2022 року, з міста Херсона поступово почали евакуйовуватись як працівники банку, так і орендарі, а також директор та головний бухгалтер банку. У зв`язку з цим з квітня 2022 року відповідачем не сплачувались орендні платежі через ненадання орендних послуг відповідачу з вини позивача.

Також відповідач вказує, що 15.04.2022 р. керівник відповідача разом із сім`єю виїхав з м. Херсон у безпечне місце, а саме до міста Одеси. Фізично відповідач знаходився у місті Одеса до деокупації міста Херсон. Після деокупації міста Херсон керівник відповідача декілька разів приїздив до міста Херсон з міста Одеси з метою продовження орендних відносин з АТ «Мегабанк», але доступу до орендного майна не було, приміщення було закрито. Для здійснення адвокатської діяльності відповідач уклав договір суборенди приміщення у м. Одеса, де й знаходиться по теперішній час та здійснює адвокатську діяльність, дані факті підтверджуються копіями договорів суборенди, контрактів з БВПД та довідкою ВПО.

Відтак, відповідач стверджує, що саме обставини ненадання доступу до орендованого приміщення з боку позивача прямо перешкоджали відповідачу фізично та юридично виконати конкретний обов`язок за договором, а саме сплатити кошти. Крім того, після звільнення Херсона, тобто після 11.11.2022, відповідач намагався відновити орендні відносини, а саме використовувати орендне майно згідно договору, але ні працівники банку, ні посадові його особи у приміщенні банку не знаходились, доступ до приміщення відповідачу наданий не був, відповідач не зміг потрапити до будівлі банку, тобто до орендованого майна. Даний факт підтверджений актами ненадання доступу до орендованого майна, які долучені до відзиву.

При цьому відповідач зауважує, що жодного рахунку про сплату орендних платежів після 18.03.2022 не отримував від позивача, ні особисто, ні електронною чи іншою поштою.

Так, доводи відповідача у відзиві ґрунтуються на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК»), якою окремо передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Щодо нарахувань штрафних санкцій та застосування іншої відповідальності, відповідач, з посиланням на п. 9.1, 9.2 договору оренди, вказує про наявність форс-мажору, з огляду на військовий стан в Україні, що згідно зі ст. 617 ЦК України є підставою для звільнення його від відповідальності. При цьому відповідач вказує, що з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакета документів у період дії введеного воєнного стану на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Тож наразі особливого засвідчення факту виникнення форс-мажорних обставин в Україні у зв`язку із введенням воєнного стану не вимагається.

Як зазначає відповідач, за наявності форс-мажорних обставин суб`єкт господарювання звільняється від господарсько-правової відповідальності (ч. 1 ст. 617 ЦКУ, ч. 2 ст. 218,ч. 4 ст. 219 ГКУ).

Таким чином, відповідач вважає, якщо орендар прострочив оплату оренди після 24.02.2022, він також звільняється від нарахування штрафів, пені, компенсації збитків та іншої відповідальності за таке порушення договору. Відповідач наголошує на тому, що у нього не було наміру припиняти орендні відносини, та недопуск відповідача до орендного майна і невикористання орендного майна відповідачем з причин ненадання його позивачем у користування з 24.02.2022 орендарю стало причиною невиконання зобов`язання з боку відповідача.

Також разом із відзивом на позов відповідач заявлено клопотання про витребування доказів та про виклик свідка.

Під час судового засідання 10.05.2023 р. представник відповідача просив клопотання про виклик свідка залишити без розгляду, у зв`язку з чим судом залишено без розгляду зазначене клопотання відповідача, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.05.2023 року. Щодо клопотання про витребування доказів представник відповідача просив суд його задовольнити та витребувати у АТ "Мегабанк" наступні документи: копії бухгалтерських та кадрових документів АТ «Мегабанк» з 24.02.2022 по теперішній час, табелі нарахування заробітних плат працівникам, заяви та накази про відпустки, в тому числі за свій рахунок, заяви про виведення працівників у простой, рахунки за комунальні послуги, заяви та накази про призупинення трудових договорів, інші накази та заяви по підрозділу, що стосуються роботи АТ «Мегабанк» в місті Херсон після 24.02.2022.

Наразі у судовому засіданні 10.05.2023 року представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з відзивом на позов та клопотанням про витребування доказів.

Так, вказане клопотання представника позивача судом було задоволено, у зв`язку з чим у судовому засіданні 10.05.2023р. судом оголошено протокольну ухвалу, якою відкладено розгляд справи по суті на 07.06.2023, залишивши на розгляді клопотання про витребування доказів.

22.05.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 16889/23), в якій позивач вказує, що з наведених у відзиві обставин та доданих до нього документів відповідачем не доведено обставин, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини, а також не доведено об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Щодо наданих відповідачем до суду копій договорів суборенди, контрактів з адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, довідки переселенця, то вони, на думку позивача, є неналежними доказами, оскільки на підставі них не можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а саме: обставини ненадання позивачем доступу відповідачу до орендованого приміщення, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення.

Щодо позиції відповідача про неотримання ним рахунків позивач звертає увагу на те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги (оренду), тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити орендну плату. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і неодноразово викладена в постановах Верховного Суду.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач, будучи стороною договору оренди, не повідомляв позивача про настання для нього обставин непереборної сили (форс-мажору), причому лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, на який посилається відповідач, та який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Також позивач вказує, що відповідач не звертався до позивача з вимогами не нараховувати орендну плату з наданням доказів неможливості використання орендованого приміщення; припинити дії, які, на думку відповідача, порушують його право, як орендаря, на доступ та користування орендованим приміщенням; достроково розірвати договір, скласти відповідний акт приймання-передачі (повернення) майна тощо.

Щодо клопотання відповідача про витребування доказів позивач заперечує, оскільки докази, які просить витребувати відповідач у позивача, необхідні для підтвердження відсутності працівників банку на робочому місці в період окупації міста Херсон та після його де окупації, однак позивач вважає, що наявність чи відсутність працівників банку на робочому місці жодним чином не впливає на надання доступу відповідачу до орендованого приміщення. Також позивач зауважує, що в клопотанні відповідача не наведено заходів, які відповідач вжив для отримання цих доказів самостійно, не надав доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійно отримання цих доказів, причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Наразі позивач повідомляє суд, що відповідач не звертався до позивача з відповідним листом-вимогою про надання доказів, зазначених ним у клопотанні.

Судове засідання, призначене на 07.06.2023 року, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Мостепаненко Ю.І. з 29.05.2023 на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Враховуючи вихід судді Мостепаненко Ю.І. з лікарняного, ухвалою суду від 14.06.2023р. призначено розгляд справи №916/934/23 по суті в межах розумного строку - згідно ст. 114 ГПК України, в засіданні суду на 21.06.2023.

21.06.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№20465/23), відповідно до якого останній просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з тим, що представник відповідача - адвокат Ілянда О.І. зайнята в іншій справі у ВАКС у м. Києві.

В судовому засіданні 21.06.2023:

- судом розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та протокольно відмовлено у його задоволенні, з огляду на те, що до зазначеного клопотання не додано жодного доказу, який би підтверджував викладені відповідачем обставини;

- судом залишено без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, з огляду на недоведення останнім неможливості отримання і надання цих доказів самостійно.

Також, у судовому засіданні 21.06.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні від 21.06.2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

17 лютого 2020 року між Акціонерним товариством „Мегабанк (орендодавець) та Адвокатським бюро „Центр правової допомоги Ілянда (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно п. 1.1 якого позивач як орендодавець передає, а відповідач як орендар приймає згідно акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору, в строкове платне користування нежитлові приміщення №№ 27, 28 (згідно технічного паспорту) загальною 20,1 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі літ. «А» підрозділу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19 (надалі - майно) та зобов`язується сплатити за користування майном орендну плату і інші платежі по цьому договору в порядку й на умовах, визначених даним договором.

В п. 1.3 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення офісу орендаря.

Майно, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19, належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується правовстановлюючими документами у відповідності до вимог чинного законодавства України (п. 1.4).

За умовами п. 2.1 договору майно передається орендарю в оренду згідно акту приймання-передачі майна, що є невід`ємною частиною цього договору. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками.

Згідно з п. 2.2. договору орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

В п. 3.2 договору сторони домовились, що розмір орендної плати на місяць складає 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Орендна плата не включає вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією майна (п. 3.3 договору).

Згідно п. 3.4 договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця в безготівковому порядку, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни кон`юнктури ринку, змін у законодавстві та в інших випадках, передбачених чинним законодавством та домовленістю сторін. При цьому орендодавець зобов`язаний письмово попередити орендаря про намір щодо зміни розміру орендної плати за один місяць до запланованої дати зміни розміру орендної плати. Зміна розміру орендної плати в обов`язковому порядку оформляється додатковою угодою до даного договору (п. 3.5 договору).

В п. 3.6 договору передбачено, що щомісячно орендар та орендодавець підписують відповідні акти щодо наданих послуг відповідно до цього договору. Акти приймання-передачі наданих послуг складаються та подаються орендодавцем на розгляд орендаря у двох примірниках. Орендар зобов`язується протягом п`яти календарних днів від дати передачі актів приймання-передачі наданих послуг підписати їх та повернути один примірник акту орендодавцю або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акту. У випадку неповернення орендарем акту приймання-передачі наданих послуг та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений вище строк, цей акт вважається погодженим сторонами в редакції орендодавця та підлягає обов`язковому поверненню орендарем.

За умовами п. 3.7 договору оплата орендної плати здійснюється орендарем до фактичного звільнення приміщень, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна, підписаним сторонами.

В п. 3.9 договору встановлено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Розрахунки по даному договору здійснюються виключно у національній валюті України гривні (п. 3.10 договору).

Відповідно до п. 5.3, 5.4. договору орендар зобов`язався використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а також своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як свідчать матеріали справи, 17.02.2020 року між сторонами вказаного договору підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення №№ 27, 28 (згідно технічного паспорту) загальною 20,1 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі літ. «А» підрозділу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19.

Наразі в подальшому між Акціонерним товариством „Мегабанк (орендодавець) та Адвокатським бюро „Центр правової допомоги Ілянда (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року, згідно п. 1 якого за взаємною згодою сторони домовились внести зміни до договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року, а саме: пункт 3.2., 3.3. розділу 3 „Орендна плата викладено в наступній редакції:

„3.2. Сторони домовились, що розмір орендної плати на місяць складає:

-з 17.02.2020 року по 31.12.2021 року - 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ:

-з 01.01.2022 року - 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ.

3.3. До розміру орендної плати входить вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією Майна.;

-пункт 3.8. розділу 3 „Орендна плата виключено, пункти 3.9., 3.10., 3.11. мають нумерацію 3.8., 3.9., 3.10. відповідно;

-пункт 5.15. підрозділу „Орендар зобов`язується:» розділу « 5. Права та зобов`язання Орендаря» викласти в наступній редакції:

„5.15. Протягом строку оренди має право лише в робочі часи Херсонського ЦРВ АГ „Мегабанк (з 08:30 до 17:30 год.) користуватися орендованим приміщенням та місцями загального користування.

-пункт 7.6. розділу 7 „Відповідальність і вирішення спорів за Договором викласти в наступній редакції:

« 7.6. У випадку звільнення Орендарем орендованого Майна без письмового повідомлення Орендодавця, а також без укладання акту прийому-передачі, Орендар несе передбачену законом відповідальність за нанесені внаслідок цього збитки у повному розмірі. При цьому Орендар не звільняється від оплати орендних платежів до передачі Орендодавцю орендованого майна по акту, але не більш ніж до дня закінчення строку дії цього Договору.»;

-підпункт пункту 8.6. розділу « 8. Термін дії, умови зміни та припинення Договору» викласти в наступній редакції:

„- Орендар не вносить орендну плату протягом 2 (двох) місяців підряд.

Згідно п. 4 додаткового договору про внесення змін набирає чинності з 01.01.2022 року після його підписання і є невід`ємною частиною договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року.

Як вказує позивач, орендарем порушено умови укладеного договору щодо сплати орендних платежів, тому станом на 21.02.2023 року загальна сума заборгованості складає 25982,14 грн. Так, позивач 10.01.2023 року надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість та пропозицією розірвати договір 11.02.2023 року (вих. № 215 від 10.01.2023 року). Проте, відповідач на претензію не відповів, свої зобов`язання за договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача 25982,14 грн. заборгованості, 5058,90 грн. пені, 2250 грн. штрафу, 3063,70 грн. 30 % річних та 1495,82 грн. інфляційних втрат.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний договір оренди нерухомого майна є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Укладений між учасниками справи договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак підпадає під правове регулювання пар. 1 глави 58 ЦК України та пар. 5 глави 30 ГК України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Отже, у відповідача у зв`язку з укладенням договору та прийняттям в користування об`єкта оренди виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування об`єктом оренди.

Так, відповідач з моменту прийняття в оренду вказаного в договорі оренди від 17.02.2020 р. майна мав сплачувати відповідно до п. 3.4 договору на користь позивача орендну плату не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю.

Тобто, за умовами п. 3.4 спірного договору, обов`язку сплати відповідачем орендної плати за користування приміщенням кореспондує обов`язок позивача як орендодавця надати відповідачу як орендарю рахунок.

Поряд з цим за умовами п. 3.6 договору щомісячно орендар та орендодавець повинні були підписувати відповідні акти щодо наданих послуг, при цьому обов`язок щодо складання і надання акту приймання-передачі наданих послуг орендарю покладено саме на орендодавця.

Як випливає зі змісту позову, орендна плата відповідачем не сплачувалась з квітня 2022 року і до запропонованої позивачем дати розірвання договору 11.02.2023 року, тому позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості з орендної плати з квітня 2022 року по 11.02.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, за попередні періоди у відповідача існувала заборгованість за період з 30.11.2021 по 31.12.2021 р. в сумі 2157,00 грн., що відображено у складеному позивачем акті звірки взаєморозрахунків за вказаний період, а також за січень 2022 року - в сумі 2500,00 грн. При цьому матеріалами справи підтверджується факт здійснення відповідачем сплати заборгованості по орендній платі за період з грудня 2021 року по січень 2022 року в сумі 4657,00 грн. згідно квитанції № 1478_3 від 18.03.2022 року, а також факт сплати відповідачем орендної плати за лютий і березень 2022 року на суму 5000,00 грн. (2500,00 грн. х 2 міс.) згідно квитанції № 1478_4 від 18.03.2022 року.

Наразі, як встановлено судом, матеріали справи не містять ані рахунків орендодавця, ані актів надання послуг по оренді, які позивач повинен був складати і надати відповідачу за спірний період з квітня 2022 року. Як стверджує відповідач у відзиві на позов, жодного рахунку про сплату орендних платежів після 18.03.2022 року відповідач не отримував від позивача ні особисто, ні електронною поштою. Вказані доводи позивачем не спростовано.

Так, ухвалою суду від 13.03.2023 року про залишення позовної заяви АТ Мегабанк без руху було запропоновано позивачу надати до суду письмові пояснення щодо виставлення відповідачу рахунків для оплати орендної плати та направлення йому актів приймання-передачі наданих послуг за спірний період, як то передбачено п.3.4 та п.3.6 договору (із наданням відповідних рахунків та актів до матеріалів позовної заяви).

В своїй заяві про усунення недоліків позовної заяви від 29.03.2023 р. (вх. № 10239/23) позивач зазначив, що порядок та строк здійснення орендної плати не ставиться в залежність від підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, які складаються на виконання умов договору для дотримання бухгалтерського та податкового обліку сторонами, а також від рахунків на оплату.

Між тим вказані доводи позивача судом оцінюються критично з огляду на таке.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною першою статті 286 Господарського кодексу України також визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендна плата з урахуванням є однією з істотних умов договору оренди (частина перша статті 284 Господарського кодексу України).

В даному випадку позивач при укладенні з відповідачем спірного договору оренди, підписавши його, погодився на викладені в ньому умови щодо порядку внесення відповідачем орендної плати саме на підставі рахунків, які надаються позивачем. В свою чергу ці умови договору є істотними і підлягають виконанню обома сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В даному випадку договір оренди має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 221 ГК України, які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

Частиною 2 статті 613 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.

Щодо актів наданих послуг оренди слід зазначити, що вказані акти виступають доказом користування відповідачем орендованим приміщенням за відповідний період.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, відсутність актів наданих послуг оренди за спірний період з квітня 2022 року унеможливлює встановлення судом факту користування відповідачем орендованим приміщенням.

Більш того, як стверджує відповідач, з боку позивача не було надано доступу до орендованого приміщення, що обумовлено початком війни та окупації міста Херсон з 01.03.2022 року, а вказані обставини є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати .

Водночас, відповідно до частин 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі N 910/7495/16, правовідносини у якій виникли з орендних відносин, зазначено, що згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду, відсутність у ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

В такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі N 910/14244/20.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому, тощо.

Як стверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, він не користувався об`єктом оренди з 24.02.2022 через обставини, за які орендар не відповідає. Поряд з цим відповідач вказує, що введення на території України воєнного стану та війна в Україні належать до форс-мажорних обставин. До того ж відповідач вказує, що в період часу з 24.02.2022 по 28.02.2022 приміщення підрозділу банку, в якому розташоване орендоване приміщення, фактично закрилось та було поставлено на охоронну сигналізацію, працівники банку перестали виходити на роботу, у зв`язку із чим орендарям була передана усна вказівка директора підрозділу про те, що доступ до приміщення обмежено та рекомендовано скоріше покинути приміщення. При цьому відповідач вказує, що у обстановці початку війни та активних бойових діях на околицях Херсону він покинув будівлю АТ «Мегабанк», як і інші працівники банку та орендарі, вивіз своє майно, у подальшому доступу до орендованого майна у відповідача також не було, працівники банку на роботу не виходили, охорона банку доступу до орендованого майна не надавала. З 01.03.2022р. у місто Херсон зайшли війська РФ та почалась окупація міста Херсон, після чого відповідач у квітні 2022 року переїхав до міста Одеси, де наразі здійснює свою діяльність. При цьому, як вказує відповідач, після деокупації міста Херсон, що відбулось 11.11.2022, керівник відповідача декілька разів приїздив до міста Херсон з міста Одеси з метою продовження орендних відносин з АТ «Мегабанк», але доступу до орендного майна не було, приміщення було закрито, про що складені відповідні акти ненадання орендних послуг.

В контексті вищенаведеного, суд зауважує, що за умовами п. 5.15 договору оренди (в редакції додаткового договору, який набрав чинності з 01.01.2022 р.) відповідач орендар мав право користуватися орендованим приміщенням та місцями загального користування протягом строку оренди лише в робочі часи Херсонського ЦРВ АТ „Мегабанк (з 08:30 до 17:30 год.).

Наразі суд зазначає, що позивачем не спростовано жодними доказами доводи відповідача про закриття приміщення банку після 24.02.2022 року, де розташоване орендоване приміщення, поза як позивач не надав доказів роботи Херсонського ЦРВ АТ „Мегабанк у період після введення в Україні з 24.02.2022 року військового стану, а саме у спірний період з квітня 2022 року, а також доказів на підтвердження факту надання відповідачу доступу до орендованого приміщення у спірний період.

Щодо обставин форс-мажору судом враховано, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України N 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 N 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 N 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 N 2263-IX. В подальшому, Указом Президента України від 12.08.2022 N 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 N 2500-IX. Відповідно до Указу Президента України від 07.11.2022 N 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 N 2738-IX. Відповідно до Указу Президента України від 6 лютого 2023 року N 58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07.02.2023 N 2915-IX.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64 "Про введення воєнного стану в Україні").

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч. 1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі N 904/3886/21, який зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі N 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 9.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Такі причини включають: стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадське безладдя (далі «форс-мажор»), але не обмежуються ними.

Згідно з п. 9.2. договору період звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення виконуючого стороною „форс -мажору і закінчується чи закінчився б, якщо виконуюча сторона вжила б заходів, які б вона справді змогла вжити для виходу з „форс-мажору. „Форс-мажор автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про настання „форс-мажорних обставин сторони мають інформувати одна одну невідкладно.

„Форс-мажорні обставини повинні бути підтверджені документом компетентного органу (п. 9.3 договору).

У цьому випадку суд зазначає, що повномасштабна військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану в України, не залежали від волі позивача та відповідача, мають надзвичайний характер, є невідворотними.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 N 75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 N 80) року було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року).

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

Поряд із закріпленим ст. 74 ГПК України обов`язком доказування, ст. 75 названого Кодексу визначає й підстави звільнення від нього, зокрема, у силу частини 3 даної норми не потребують доказування обставини, визнані судом загальновідомими.

Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але, крім об`єктивних меж, загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (п. 4.16 постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N 922/3946/16).

З огляду на наведене, суд констатує, що військова агресія РФ проти України, як і тимчасова окупація Російською Федерацією території м. Херсон, а також проведення бойових дій на території м. Херсон є загальновідомими фактами, а відтак не потребують доказування відповідачем.

Водночас, як уже зазначалося судом, саме по собі настання вказаних форс-мажорних обставин, за які відповідач не відповідає, не є абсолютною самостійною підставою для застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України. Наведена норма права вимагає одночасного доведення відповідачем й неможливості використання ним орендованого майна саме через настання вказаних форс-мажорних обставин.

Враховуючи обставини окупації збройними формуваннями РФ міста Херсон з березня по листопад 2022 року та ведення бойових дій на території м. Херсона з листопада 2022 року, що призвели до втрати відповідачем доступу до орендованого приміщення після його зачинення Банком, що не спростовано останнім, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем неможливості використання орендованого приміщення з незалежної від орендаря причини, що, у свою чергу, слугує підставою для звільнення його від внесення орендної плати за спірний період в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України. Тим більш, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного користування як відповідачем, так і перебування самого Банку та його роботи за період з 24 лютого 2022 по січень 2023 року.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункти 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі N 910/11534/18). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/14//17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 07.07.2021 у справі N 916/2620/20).

Так, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, зокрема, надані відповідачем до відзиву на позов копії договорів суборенди приміщень в м. Одесі, актів ненадання доступу до орендованого майна, є більш вірогідними на підтвердження доводів відповідача про невикористання останнім орендованого приміщення, ніж надані позивачем докази в обґрунтування своїх доводів. Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що в даному випадку позивач не надав обумовлені договором акти надання послуг з оренди, а також рахунки на сплату орендних платежів, які б могли свідчити про факт користування відповідача орендованим приміщенням, натоміть відповідач надав докази, які свідчать про неможливість використання ним орендованого приміщення у спірний період з об`єктивних причин. Тому покладення судом на відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщення, яким не користувався відповідач, суперечитиме засадам справедливості.

Доводи позивача про те, що відповідачем не надано сертифікату ТПП України, що підтверджує настання форс-мажорних обставин, судом відхиляються, адже ТПП України було ухвалено рішення про спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період дії введеного воєнного стану шляхом публікації на сайті ТПП України та регіональних ТПП загального офіційного листа ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає необхідність звернення до ТПП України за отриманням сертифікату встановленого зразка.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача спірної заборгованості по орендній платі за вказаний період. При цьому суд зауважує, що позивачем не надано на вимогу суду обґрунтованого розрахунку самої заборгованості. Так, ухвалою суду від 13.03.2023 року про залишення позовної заяви АТ Мегабанк без руху позивачу було встановлено строк для надання такого розрахунку. В своїй заяві про усунення недоліків позовної заяви від 29.03.2023 р. (вх. № 10239/23) позивач послався на акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2022 11.02.2023 року, однак вказаний акт до суду позивачем не було надано.

До того ж суд зазначає, що акт звірки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами в розумінні ст. 77 ГПК України факту існування заявленої до стягнення заборгованості, тому позовні вимоги про стягнення спірної заборгованості є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 5058,90 грн. та штрафу в розмірі 2250,00 грн. суд зазначає про таке.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, в розділі 7 договору передбачена відповідальність сторін за порушення умов договору. Відповідно до п. 7.2. договору орендна плата, перерахована орендарем несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня, га нараховується на суму заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати, а також 30% річних від простроченої суми, а за прострочення платежу більш ніж на тридцять календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Однак, з огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов`язання по орендній платі у спірний період та самої заборгованості перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені та штрафу за п. 7.2 договору, що заявлені до стягнення.

Аналогічно суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 3063,70 грн. та інфляційних втрат в сумі 1495,82 грн.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Так, зобов`язання зі сплати річних процентів та інфляційних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такий висновок наведено в постанові ВП ВС від 07.04.2020 р. у справі №910/4590/19.

Враховуючи вищенаведені судом обставини щодо відсутності у відповідача грошового зобов`язання з орендної плати за спірний період, що не спростовано позивачем, тому суд не вбачає правових підстав для нарахування позивачем 30% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Мегабанк стягнення з відповідача 37850,56 грн.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, керуючись ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 червня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко