Постанова

від 11.09.2023 по справі 916/934/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/934/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Мегабанк

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року, суддя в І інстанції Мостепаненко Ю.І., повний текст якого складено 23.06.2023 в м. Одесі

у справі: №916/934/23

за позовом: Акціонерного товариства Мегабанк

до відповідача: Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда

про стягнення 37 850,56 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Акціонерне товариство Мегабанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда, в якій просило суд стягнути з відповідача 37850,56 грн, у тому числі: 25982,14 грн. основної заборгованості, 5058,90 грн пені, 2250 грн штрафу, 3063,70 грн 30 % річних, 1495,82 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 із договором про внесення змін до нього, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 у справі №916/934/23 у задоволенні позову Акціонерного товариства Мегабанк до Адвокатського Бюро Центр Правової допомоги Ілянда про стягнення 37 850,56 грн відмовлено.

Судове рішення мотивовано наступним:

-позивачем не спростовано жодними доказами доводи відповідача про закриття приміщення банку після 24.02.2022 року, де розташоване орендоване приміщення, поза як позивач не надав доказів роботи Херсонського ЦРВ АТ „Мегабанк у період після введення в Україні з 24.02.2022 року військового стану, а саме у спірний період з квітня 2022 року, а також доказів на підтвердження факту надання відповідачу доступу до орендованого приміщення у спірний період;

-враховуючи обставини окупації збройними формуваннями РФ міста Херсон з березня по листопад 2022 року та ведення бойових дій на території м. Херсона з листопада 2022 року, що призвели до втрати відповідачем доступу до орендованого приміщення після його зачинення Банком, що не спростовано позивачем, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем неможливості використання орендованого приміщення з незалежної від орендаря причини, що, у свою чергу, слугує підставою для звільнення його від внесення орендної плати за спірний період в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України. Тим більш, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного користування як відповідачем, так і перебування самого Банку та його роботи за період з 24 лютого 2022 по січень 2023 року;

-наявні в матеріалах справи докази, зокрема, надані відповідачем до відзиву на позов копії договорів суборенди приміщень в м. Одесі, актів ненадання доступу до орендованого майна, є більш вірогідними на підтвердження доводів відповідача про невикористання останнім орендованого приміщення, ніж надані позивачем докази в обґрунтування своїх доводів. Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважив, що в даному випадку позивач не надав обумовлені договором акти надання послуг з оренди, а також рахунки на сплату орендних платежів, які б могли свідчити про факт користування відповідача орендованим приміщенням, натоміть відповідач надав докази, які свідчать про неможливість використання ним орендованого приміщення у спірний період з об`єктивних причин. Тому покладення судом на відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщення, яким не користувався відповідач, суперечитиме засадам справедливості;

-ТПП України було ухвалено рішення про спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період дії введеного воєнного стану шляхом публікації на сайті ТПП України та регіональних ТПП загального офіційного листа ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає необхідність звернення до ТПП України за отриманням сертифікату встановленого зразка;

-позивачем не надано на вимогу суду обґрунтованого розрахунку самої заборгованості;

-з огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов`язання по орендній платі у спірний період та самої заборгованості перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені та штрафу за п. 7.2 договору, що заявлені до стягнення. Аналогічно суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 30% річних в сумі 3063,70 грн. та інфляційних втрат в сумі 1495,82 грн.

11.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства Мегабанк, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 у справі №916/934/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зокрема, апеляційна скарга грунтується на наступному:

-обов`язок відповідача сплачувати орендні платежі виникає в силу закону (стаття 762 ЦК України) та умов договору (пункт 3.4. договору) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем орендних платежів;

-ані в п. 3.6. Договору, ані в інших пунктах Договору не міститься назва послуги, на виконання якої складається Акт щодо наданих послуг. Крім того, Акт щодо наданих послуг не встановлює, змінює або припиняє обов`язків Орендаря сплачувати орендну плату, а також не підтверджує факт користування Орендарем приміщенням. Таким юридичним фактом є підписання Орендарем Акту приймання-передачі Майна;

-відсутність дій Позивача щодо складання та направлення Актів щодо наданих послуг, відповідно до умов Договору, не може слугувати доказом не користування Відповідачем орендованим приміщенням, оскільки факт користування об`єктом оренди не залежить від складання та направлення Позивачем цих актів. Враховуючи вищевикладене, суд в оскаржуваному Рішенні прийшов до помилкового висновку про те, що акти наданих послуг виступають доказом користування відповідачем орендованим приміщенням за відповідний період, а їх відсутність унеможливлює встановлення судом факту користування відповідачем орендованим приміщенням;

-з документів, наданих до суду Відповідачем не доведено обставин, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини, а також не доведено об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Копії Актів, наданих Відповідачем, не містять часу фіксації ненадання доступу до орендованого приміщення, а також часу складання відповідних Актів. В даному випадку час фіксації та час складання Акту мають вирішальне значення для встановлення обставини ненадання доступу до орендованого приміщення, оскільки фіксація ненадання доступу могла відбуватись в інший (неробочий) час, тобто поза погодженими сторонами часовими межами правомірного користування орендованим приміщенням. Крім того, надані Відповідачем копії Актів про ненадання доступу до орендованого майна складені в певні дати. Але відсутні такі Акти за 08.03.2022 - 10.03.2022, 18.03.2022 тощо. Тобто Відповідач цими Актами обгрунтовує неможливість доступу до орендованого приміщення в певні дати, але заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, зокрема щодо сплати орендної плати за квітень 2022 - січень 2023 року. Відповідачем надано до суду Акти про ненадання доступу до орендованого приміщення за періоди після звільнення м. Херсон лише за 02.12.2022: 02.01.2023; 03.02.2023. Акти за інші періоди після деокупації відсутні, що додатково доводить відсутність повного позбавлення можливості користуватися орендованим майном як підставу для повного звільнення Відповідача від внесення орендної плати;

-щодо наданих до суду копій актів ненадання доступу до орендованого майна, договорів суборенди, контрактів з адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, довідки переселенця, то вони є неналежними доказами, оскільки на підставі них не можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а саме: обставини ненадання Позивачем доступу Відповідачу до орендованого приміщення, якими Відповідач обгрунтовує свої заперечення;

-підставою для нарахування орендної плати є підписання Акту приймання-передачі майна, відповідно до п. 3.1. Договору, а не Акту звірки взаємних розрахунків, який був наданий до суду Позивачем для довідки щодо розміру заборгованості зі сплати орендної плати. Відповідачем у Відзиві визнається обставина сплати ним орендної плати за січень, лютий та березень 2022 року, а також визнається обставина несплати ним орендної плати з квітня 2022 року;

-сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові;

-судом першої інстанції проігноровано п. 9.3. Договору відповідно до якого «Форс-мажорні» обставини повинні бути підтверджені документом компетентного органу.

Відзиву на апеляційну скаргу на надходило, що не перешкоджає розгляду даної апеляційної скарги у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 37 850,56 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Мегабанк на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 у справі №916/934/23; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17 лютого 2020 року між Акціонерним товариством „Мегабанк (орендодавець) та Адвокатським бюро „Центр правової допомоги Ілянда (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно п. 1.1 якого позивач як орендодавець передає, а відповідач як орендар приймає згідно акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору, в строкове платне користування нежитлові приміщення №№ 27, 28 (згідно технічного паспорту) загальною 20,1 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі літ. А підрозділу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19 (надалі - майно) та зобов`язується сплатити за користування майном орендну плату і інші платежі по цьому договору в порядку й на умовах, визначених даним договором.

В п. 1.3 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення офісу орендаря.

Майно, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19, належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується правовстановлюючими документами у відповідності до вимог чинного законодавства України (п. 1.4).

За умовами п. 2.1 договору майно передається орендарю в оренду згідно акту приймання-передачі майна, що є невід`ємною частиною цього договору. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками.

Згідно з п. 2.2. договору орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

В п. 3.2 договору сторони домовились, що розмір орендної плати на місяць складає 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Орендна плата не включає вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією майна (п. 3.3 договору).

Згідно п. 3.4 договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця в безготівковому порядку, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем орендарю.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни кон`юнктури ринку, змін у законодавстві та в інших випадках, передбачених чинним законодавством та домовленістю сторін. При цьому орендодавець зобов`язаний письмово попередити орендаря про намір щодо зміни розміру орендної плати за один місяць до запланованої дати зміни розміру орендної плати. Зміна розміру орендної плати в обов`язковому порядку оформляється додатковою угодою до даного договору (п. 3.5 договору).

В п. 3.6 договору передбачено, що щомісячно орендар та орендодавець підписують відповідні акти щодо наданих послуг відповідно до цього договору. Акти приймання-передачі наданих послуг складаються та подаються орендодавцем на розгляд орендаря у двох примірниках. Орендар зобов`язується протягом п`яти календарних днів від дати передачі актів приймання-передачі наданих послуг підписати їх та повернути один примірник акту орендодавцю або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акту. У випадку неповернення орендарем акту приймання-передачі наданих послуг та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений вище строк, цей акт вважається погодженим сторонами в редакції орендодавця та підлягає обов`язковому поверненню орендарем.

За умовами п. 3.7 договору оплата орендної плати здійснюється орендарем до фактичного звільнення приміщень, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна, підписаним сторонами.

В п. 3.9 договору встановлено, що датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

Розрахунки по даному договору здійснюються виключно у національній валюті України гривні (п. 3.10 договору).

Відповідно до п. 5.3, 5.4. договору орендар зобов`язався використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а також своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п. 9.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторін. Такі причини включають: стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадське безладдя (далі форс-мажор), але не обмежуються ними.

Згідно з п. 9.2. договору період звільнення від відповідальності починається з моменту оголошення виконуючого стороною „форс -мажору і закінчується чи закінчився б, якщо виконуюча сторона вжила б заходів, які б вона справді змогла вжити для виходу з „форс-мажору. „Форс-мажор автоматично продовжує термін виконання зобов`язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про настання „форс-мажорних обставин сторони мають інформувати одна одну невідкладно.

«Форс-мажорні» обставини повинні бути підтверджені документом компетентного органу (п.9.3. договору).

17.02.2020 року між сторонами вказаного договору підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення №№ 27, 28 (згідно технічного паспорту) загальною 20,1 кв.м, що знаходиться на другому поверсі триповерхової будівлі літ. А підрозділу АТ „Мегабанк, розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Гірського, 19.

В подальшому між Акціонерним товариством „Мегабанк (орендодавець) та Адвокатським бюро „Центр правової допомоги Ілянда (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року, згідно п. 1 якого за взаємною згодою сторони домовились внести зміни до договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року, а саме: пункт 3.2., 3.3. розділу 3 „Орендна плата викладено в наступній редакції:

„3.2. Сторони домовились, що розмір орендної плати на місяць складає:

-з 17.02.2020 року по 31.12.2021 року - 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ:

-з 01.01.2022 року - 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ.

3.3. До розміру орендної плати входить вартість комунальних послуг та інших послуг, пов`язаних з експлуатацією Майна.;

-пункт 3.8. розділу 3 „Орендна плата виключено, пункти 3.9., 3.10., 3.11. мають нумерацію 3.8., 3.9., 3.10. відповідно;

-пункт 5.15. підрозділу „Орендар зобов`язується: розділу 5. Права та зобов`язання Орендаря викласти в наступній редакції:

„5.15. Протягом строку оренди має право лише в робочі часи Херсонського ЦРВ АГ „Мегабанк (з 08:30 до 17:30 год.) користуватися орендованим приміщенням та місцями загального користування.

-пункт 7.6. розділу 7 „Відповідальність і вирішення спорів за Договором викласти в наступній редакції:

7.6. У випадку звільнення Орендарем орендованого Майна без письмового повідомлення Орендодавця, а також без укладання акту прийому-передачі, Орендар несе передбачену законом відповідальність за нанесені внаслідок цього збитки у повному розмірі. При цьому Орендар не звільняється від оплати орендних платежів до передачі Орендодавцю орендованого майна по акту, але не більш ніж до дня закінчення строку дії цього Договору.;

-підпункт пункту 8.6. розділу 8. Термін дії, умови зміни та припинення Договору викласти в наступній редакції:

„- Орендар не вносить орендну плату протягом 2 (двох) місяців підряд.

Згідно п. 4 додаткового договору про внесення змін набирає чинності з 01.01.2022 року після його підписання і є невід`ємною частиною договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, орендарем порушено умови укладеного договору щодо сплати орендних платежів за період з 01.04.2022 по 11.02.2023.

Позивач 10.01.2023 року надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість та пропозицією розірвати договір 11.02.2023 року (вих. № 215 від 10.01.2023 року).

Проте, відповідач на претензію не відповів, свої зобов`язання за договором не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача 25982,14 грн. заборгованості, 5058,90 грн. пені, 2250 грн. штрафу, 3063,70 грн. 30 % річних та 1495,82 грн. інфляційних втрат.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 17.02.2020 із договором про внесення змін до нього, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст.526 Цивільного кодексу України)

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вірно висновано судом першої інстанції, укладений між учасниками справи договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак підпадає під правове регулювання пар. 1 глави 58 ЦК України та пар. 5 глави 30 ГК України.

Як встановлено ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Отже, у відповідача у зв`язку з укладенням договору та прийняттям в користування об`єкта оренди виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування об`єктом оренди.

Орендна плата відповідачем не сплачувалась з квітня 2022 року і до запропонованої позивачем дати розірвання договору 11.02.2023 року, тому позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості з орендної плати з квітня 2022 року по 11.02.2023 року.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що з боку позивача не було надано доступу до орендованого приміщення, що обумовлено початком війни та окупації міста Херсон з 01.03.2022 року, а вказані обставини є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з квітня 2022 по лютий 2023 з огляду на наступне.

Частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Колегія суддів враховує, що в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 14.06.2022 у справі № 910/3536/21, від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначила, що підставою для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20.

Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21.

Таким чином, підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21.

Так, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, орендоване майно, а саме офіс №7 загальною площею 20,1 кв.м, який розташований на 2 поверсі триповерхової будівлі по вул. Гірського, 19 у місті Херсоні, знаходиться у будівлі, де фактично розташований сам підрозділ банку.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 №80) року було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року).

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

Так, військова агресія рф проти України, як і тимчасова окупація російською федерацією території м. Херсон, а також проведення бойових дій на території м. Херсон є загальновідомими фактами, а відтак не потребують доказування відповідачем, втім, як вірно зазначено місцевим господарським судом, саме по собі настання вказаних форс-мажорних обставин, за які відповідач не відповідає, не є абсолютною самостійною підставою для застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України. Наведена норма права вимагає одночасного доведення відповідачем й неможливості використання ним орендованого майна саме через настання вказаних форс-мажорних обставин.

При цьому, як зазначено відповідачем, в період з 24.02.2022 по 28.02.2022 приміщення підрозділу фактично закрилось та було поставлено на охоронну сигналізацію. Працівники банку перестали виходити на роботу, у зв?язку із чим орендарям була передана усна вказівка директора підрозділу про те, що доступ до приміщення обмежено та рекомендовано скоріше покинути приміщення.

Відповідач, в обстановці початку війни та активних бойових діях на околицях Херсону, покинув будівлю АТ «Мегабанк», як і інші працівники банку та орендарі, вивіз своє майно та чекав, коли хаос у місті Херсон закінчиться та можна було б знову працювати та використовувати орендне майно. Але у подальшому доступу до орендованого майна у відповідача не було. Працівники банку на роботу не виходили, охорона банку доступу до орендованого майна не надавала.

01.03.2022 у місто Херсон зайшли війська рф та почалась окупація міста Херсон.

18.03.2022 відповідачем було погашено заборгованість за орендну плату за січень-лютий 2022 року, а також сплачено орендну плату наперед за березень 2022 року, з надією на те, що найближчим часом місто Херсон буде звільнено, та орендні відносини відновляться.

Фактично послуги з оренди майна орендодавцем не надавались орендарю з 24.02.2022. Але, протягом березня-квітня 2022 року, з міста Херсона поступово почали евакуйовуватись як працівники банку, так і орендарі, а також директор та головний бухгалтер банку. У зв`язку із цим з квітня 2022 року відповідачем не сплачувались орендні платежі через ненадання орендних послуг відповідачу з вини позивача.

Дані обставини підтверджуються актами ненадання орендних послуг (а.с.62-72).

Після деокупації міста Херсон відповідач декілька разів приїздив до міста Херсон з міста Одеси з метою продовження орендних відносин з АТ «Мегабанк», але доступу до орендного майна не було, приміщення було закрито.

Даний факт підтверджений актами ненадання доступу до орендованого майна, (а.с.63-72).

Для здійснення адвокатської діяльності відповідач уклав договір суборенди приміщення у м. Одеса, де й знаходиться по теперішній час та: здійснює адвокатську діяльність.

Дані обставини підтверджуються копіями договорів суборенди, контрактів з БВПД та довідкою ВПО (а.с.84-97).

Крім того, після звільнення Херсона, тобто після 11.11.2022 Відповідач намагався відновити орендні відносини, а саме використовувати орендне майно згідно договору, але ні працівники банку, ні посадові його особи у приміщенні банку не знаходились, доступ до приміщення Відповідачу наданий не був, відповідач не зміг потрапити до будівля банку, тобто до орендованого майна.

Даний факт підтверджений актами ненадання доступу до орендованого майна (а.с.73-75).

З огляду на вищевикладене, враховуючи на відсутність в матеріалах справи належних і допустимих доказів фактичного користування майном як відповідачем, так і перебування самого Банку та його роботи за період з 24 лютого 2022 по лютий 2023 року у даному приміщенні, беручи до уваги обставини окупації збройними формуваннями рф міста Херсон з березня по листопад 2022 року та ведення бойових дій на території м. Херсона з листопада 2022 року, що призвели до втрати відповідачем доступу до орендованого приміщення після його зачинення Банком, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, зокрема, надані відповідачем копії договорів суборенди приміщень в м. Одесі, актів ненадання доступу до орендованого майна, які жодним належним чином не спростовані позивачем, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність відповідачем неможливості використання орендованого приміщення з незалежної від орендаря причини, що, у свою чергу, слугує підставою для звільнення його від внесення орендної плати за спірний період в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України.

При цьому, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність в матеріалах справи актів наданих послуг оренди за спірний період з квітня 2022 року додатково підтверджує обставину не користування відповідачем орендованим приміщенням.

Судова колегія наголошує, що позивачем не надано жодного належного доказу на спростування наведених відповідачем обставин, а наявні в матеріалах справи докази є більш вірогідними на підтвердження доводів відповідача про невикористання останнім орендованого приміщення, ніж надані позивачем докази в обґрунтування своїх доводів, про що вірно вказано судом першої інстанції.

Позивач не був обмежений правом надати до суду докази, які б свідчили про роботу приміщення банку після 24.02.2022 року, де розташоване орендоване приміщення, докази роботи Херсонського ЦРВ АТ „Мегабанк у період після введення в Україні з 24.02.2022 року військового стану, а саме у спірний період з квітня 2022 року, а також докази на підтвердження факту надання відповідачу доступу до орендованого приміщення у спірний період, однак, останній не скористався передбаченим законом правом та обмежився лише твердженням про недоведеність відповідачем вищезгаданих обставин.

Отже, судом першої інстанції вірно висновано, що застосовуючи концепцію вірогідності доказів, в даному випадку позивач не надав належних доказів, які б могли свідчити про факт користування відповідачем орендованим приміщенням, натомість відповідач надав докази, які свідчать про неможливість використання ним орендованого приміщення у спірний період з об`єктивних причин, що не залежали від нього.

Тому покладення судом на відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщення, яким не користувався відповідач, суперечитиме засадам справедливості.

Додатково місцевий господарський суд вказав, що ч.2 ст. 613 ЦК України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Таким чином, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.

Судова колегія зазначає, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду рахунок на оплату товару (робіт, послуг) за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти для оплати товару (робіт, послуг), тобто має інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 вказаного Кодексу, а тому не звільняє боржника від обов`язку здійснити відповідну оплату (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19). Однак, вказане не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України.

З огляду на відсутність у відповідача зобов`язання по орендній платі у спірний період та самої заборгованості перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені та штрафу за п. 7.2 договору, а також 30% річних та інфляційних втрат.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Мегабанк залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 у справі №916/934/23 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська