Постанова

від 22.06.2023 по справі 916/2536/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2536/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

прокурора - Шелест М.В. (прокурор відділу),

позивача - Савранської селищної ради Одеської області (далі - Рада, позивач) - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Підкова Л.В. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 (головуючий - суддя Демешин О.А.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023

(головуючий - суддя Богацька Н.С., судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

у справі №916/2536/22

за позовом Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Ради

до Товариства

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 127 457,47 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсними додаткових угод і стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Ради до Товариства про таке:

- визнання недійсними, укладених Товариством і Радою, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу;

- стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 127 457,47 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одинцю товару (кВт*годину) перевищила 10-ти процентну граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась більше ніж на 75 %, порівняно з погодженою ціною під час закупівлі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.01.2023, яке залишено без змін Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №916/2536/22, позов задоволено частково.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить Суд, зокрема, про таке:

- постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №916/2536/22 скасувати;

- рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 у справі №916/2536/22 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити;

- змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 у справі №916/2536/22, виключивши з неї пункт 8;

- в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 у справі №916/2536/22 залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та визначає підстави на яких подається касаційна скарга, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції не було застосовано норми матеріального права частину четверту статті 7, частини першу, шосту статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", статтю 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункт 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, та в порушення приписів частини четвертої статті 236 ГПК України, не враховано висновки Верховного Суду, а саме:

- висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), стосовно того, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них;

- висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, що Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень;

- висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21, від 01.02.2023 у справі №924/996/21, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 13.04.2021 у справі №906/756/20, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

4.2. Також скаржник зазначає, що при застосуванні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.07.2021 у справі №826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі №420/17618/21 щодо можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких перевищує 10%.

4.3. Товариство вказує про те, що в порушення частини четвертої статті 11 ГПК України, судами попередніх інстанцій не було застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, а також не було враховано практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладена у касаційній скарзі.

4.4. Крім того, скаржник визначає як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що:

- судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального права, а саме пункт 6 частини першої статті 3, частин першої - третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо застосування яких відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому, судами не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм в інших спорах [від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, від 16.02.2022 у справі №914/1954/20, що врахування принципу добросовісності, висновок Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №914/1954/20, що обов`язковість договору, яка включає доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), та виходить з римської максими - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них];

- при розгляді даної справи та тлумаченні змісту пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" судами попередніх інстанцій було порушено приписи пункту 1 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 11 ГПК України, висновки Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутні;

- судами попередніх інстанцій було порушено частину першу статті 321 ЦК України, частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах відсутні;

- судами попередніх інстанцій було порушено приписи статті 217 ЦК України, висновки Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутні;

- судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення частини першої статті 670, статті 714 ЦК України до спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо яких у подібних правовідносинах щодо здійснення публічної закупівлі електричної енергії відсутні.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.2. Від Ради відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що, заявляючи позов в інтересах Ради, Прокурор зазначав, що остання виступає в якості суб`єкта владних повноважень, приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяній державі. Зазначені у позові порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету та здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави. Відповідно до умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за закупівлею здійснюватиметься в межах виділених бюджетних призначень.

6.2. В матеріалах даної справи міститься лист керівника Любашівської окружної прокуратури від 26.08.2022 за №60-2000ВИХ-22, адресований голові Ради, в якому прокурор повідомив про виявлені ним порушення законодавства при укладенні додаткових угод до договору та просив повідомити щодо вжиття заходів, вказавши, чи планує Рада самостійно вжити заходів на захист інтересів держави шляхом їх усунення в судовому порядку.

6.3. У відповідь на вищевказаний лист, Рада листом від 05.09.2022 за №0211/2012/1870 повідомила, що усі додаткові угоди до договору на підвищення ціни електроенергії укладені із дотриманням вимог договору та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та з належним обґрунтуванням, у зв`язку з чим, підстав для звернення до суду з позовом про визнання їх недійсними, стягнення надмірно сплачених коштів з постачальника, та представництва інтересів держави прокурор немає.

6.4. Прокурором 07.09.2022 в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено голові Ради повідомлення, а 28.09.2022 Прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом.

6.5. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави, а саме в особі Ради.

6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.12.2020 Рада оголосила про проведення відкритих торгів "Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" з очікуваною вартістю 795 000 грн, запланований обсяг електричної енергії складав 254 318 кВт*год.

6.7. За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій від 13.12.2020 №UA-2020-12-14-003585-а, переможцем визначено Товариство з найменшою остаточною ціновою пропозицією 507 800,92 грн з ПДВ.

6.8. Радою (споживач) і Товариством (постачальник) 21.01.2021 укладено договір №37-65Z-BЦ про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) на суму 507 800,82 грн, предметом якого є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 "електрична енергія", за ціною 1,99 грн з ПДВ за 1 кВт*год, за обсягом електричної енергії: 254 318 кВт*год, загальною вартістю 507 800,82 грн.

6.8.1. Відповідно до пункту 13.2 Договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про можливість припинення дії Договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації, якщо споживач не приймає нові умови.

6.8.2. За умовами пункту 13.7 Договору його істотні умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання цін такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі. У разі коливання ціни за одиницю товару на ринку постачальник письмово звертається до споживача щодо внесення відповідних змін до Договору. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідками або завіреними копіями довідок щодо ціни товару на момент укладення Договору та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку. Підвищення ціни за одиницю товару по Договору здійснюється шляхом підписання додаткових угод та з урахуванням вимог пункту 5 частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Споживач має право відмовитись від внесення змін до Договору, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни товару, передбачене цим пунктом.

6.9. У подальшому сторонами укладено шість додаткових угод до договору, а саме:

- від 24.03.2021 №1, згідно з якою підвищено ціну на електричну енергію до 2,15 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 235 888 кВт*год, загальною вартістю 507 799,87 грн. Підставою для її укладення є: експертний висновок Чернігівської РТПП від 25.01.2021 №ЧК-27. У ній зазначено, що ця додаткова угода з додатками до неї розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 21.01.2021, тобто з моменту укладення Договору;

- від 25.03.2021 №2, згідно з якою підвищено ціну на електричну енергію до 2,32 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 218 472 кВт*год, загальною вартістю 507 797,97 грн. Підставою для її укладення є: цінова довідка Харківської ТПП від 09.02.2021 №293/21;

- від 26.03.2021 №3, відповідно до якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,51 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 203 961 кВт*год, загальною вартістю 507 797,52 грн. Підставою для її укладення є: цінова довідка Харківської ТПП від 16.02.2021 №361/21;

- від 26.08.2021 №4, згідно з якою підвищено ціну на електричну енергію до 2,76 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 198 571 кВт*год, загальною вартістю 507 795,29 грн. Підставою для її укладення є: цінова довідка Харківської ТПП від 11.08.2021 №1868/21;

- від 27.08.2021 №5, відповідно до якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,98 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 194 579 кВт*год, загальною вартістю 507 795, 29 грн. Підставою для її укладення є: цінова довідка Харківської ТПП від 12.08.2021 №1898-1/21;

- від 28.08.2021 №6, згідно з якою підвищено ціну на електричну енергію до 3,16 грн 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 191 755 кВт*год, загальною вартістю 507 796, 96 грн. Підставою для її укладення є: цінова довідка Харківської ТПП від 12.08.2021 №1898/21.

6.10. Судами попередніх інстанцій вказано, що з матеріалів даної справи вбачається, що за період з січня по листопад 2021 року відповідач поставив позивачу електричну енергію у загальному розмірі 199 366 кВт*год на загальну суму 536 566,32грн, що підтверджується такими актами приймання передавання товарної продукції:

- від 29.01.2021 №1, в якому зазначено, що у січні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 25 281 кВт*год електроенергії на загальну суму 58 761,10 грн;

- від 01.03.2021 №2, в якому зазначено, що у лютому 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 30 490 кВт*год електроенергії на загальну суму 76 623,64 грн;

- від 26.03.2021 №3, в якому зазначено, що у березні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 26 299 кВт*год електроенергії на загальну суму 66 091,36 грн;

- від 27.04.2021 №4, в якому зазначено, що у квітні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 24 018 кВт*год електроенергії на загальну суму 60 358,94 грн;

- від 25.05.2021 №5, в якому зазначено, що у травні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 15 795 кВт*год електроенергії на загальну суму 39 694,09 грн;

- від 25.06.2021 №6, в якому зазначено, що у червні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 10 940 кВт*год електроенергії на загальну суму 27 493,03 грн;

- від 26.07.2021 №7, в якому зазначено, що у липні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 11 856 кВт*год електроенергії на загальну суму 29 794,97 грн;

- від 25.08.2021 №8, в якому зазначено, що у серпні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 11 481 кВт*год електроенергії на загальну суму 36 333,53 грн;

- від 27.09.2021 №9, в якому зазначено, що у вересні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 12 444 кВт*год електроенергії на загальну суму 39 380,98 грн;

- від 21.10.2021 №10, в якому зазначено, що у жовтні 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 16 211 кВт*год електроенергії на загальну суму 51 302,33 грн;

- від 29.11.2021 №11, в якому зазначено, що у листопаді 2021 року відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 14 551 кВт*год електроенергії на загальну суму 50 732,65 грн;

6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем перераховано відповідачу в загальному розмірі 536 566,32 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується учасниками даної справи.

6.12. Також в матеріалах даної справи містяться, зокрема, роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.04.2015 №3302-05/11398-07 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" за підписом заступника директора департаменту регулювання державних закупівель та інші (аналогічні) роз`яснення вказаного Міністерства.

6.13. Судами попередніх інстанцій визначено, що:

- предметом спору у даній справі є вимоги Прокурора визнати недійсними укладені позивачем і відповідачем додаткові угоди №№1 - 6 до Договору, а також стягнути з Товариства на користь Ради безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти у сумі 127 457,47 грн;

- підставою позову зазначено порушення вимог статті 5, частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок укладення додаткових угод №№1 - 6 до Договору ціна за одинцю товару (кВт*годину) перевищила 10-ти процентну граничну межу.

6.14. Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції стосовно такого:

- задовольняючи позов Прокурора в частині визнання недійсними додаткових угод №№2-6, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності;

- відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди №1, суд першої інстанції зазначив, що за її умовами ціна за одиницю товару була перевищена тільки на 7,8%, що не перевищує обмеження у 10%, встановлене Законом України "Про публічні закупівлі";

- частково задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача безпідставно надмірно сплачених бюджетних, суд першої інстанції заначив, що сума переплати за Договором, із врахуванням додаткової угоди №1, склала лише 107 387,94 грн.

6.15. Суди попередніх інстанцій виснували, що при укладанні додаткових угод сторони мали враховувати, що загальна вартість Договору не може перевищувати 507 800,82 грн, а вартість за одиницю товару не може перевищувати 2,19 грн (1,99 грн + 10%) за 1 кВт*год.

6.16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що:

- додаткова угода №1, якою підвищено ціну на електричну енергію до 2,15 грн за 1 кВт*год, а обсяг електричної енергії за Договором установлено в розмірі 235 888 кВт*год, загальною вартістю 507 799,87 грн - відповідає вимогам законодавства, оскільки ціна за одиницю товару була перевищена лише на 7,8%;

- разом з тим, починаючи з додаткової угоди №2, ціна за одиницю товару збільшена понад 10 %, а саме: за умовами додаткової угоди №2 ціна за одиницю товару перевищена на 16,41 %; за умовами додаткової угоди №3 - на 25,771 %; за умовами додаткової угоди №4 - на 38,4 %; за умовами додаткової угоди №5 - на 49,5 %; за умовами додаткової угоди №6 - на 59,49 %.

6.17. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що додаткові угоди №№ 2-6 укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а саме статті 5, частини п`ятої статті 41, частини другої статті 632 ЦК України , а тому за приписами частини першої статті 203, частин першої та третьої статті 215 ЦК України вказані додаткові угоди слід визнати недійсними, позов в цій частині задовольнити, а у задоволені позову в частині визнання недійсною додаткової угоди №1 - слід відмовити.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №916/2536/22 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, які вказані у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанову, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є таке:

- визнання недійсними, укладених Товариством і Радою, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу;

- стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 127 457,47 грн.

8.15. Предметом розгляду справи №523/9076/16-ц було таке:

- визнання незаконними дій засновників товариства, пов`язаних із внесенням змін до статуту останнього;

- стягнення із засновників товариства моральної шкоди;

- відміна редакції статуту товариства;

- стягнення з товариства на відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди та судових витрат.

8.16. Предметом розгляду справи №826/9672/17 були позовні вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби України до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України про стягнення збитків.

8.17. Предметом розгляду справи №911/1497/18 було таке:

- визнання недійсними результатів проведення процедури закупівлі, оформлені протоколом проведення переговорів щодо закупівлі послуг з розміщення твердих побутових відходів на полігоні;

- визнання недійсним, укладеного відповідачами, договору про надання послуг.

8.18. Предметом розгляду справи №904/5598/18 було визнання недійсним договору постачання.

8.19. Предметом розгляду справи №918/1222/21 було визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу та стягнення коштів.

8.20. Предметом розгляду справи №924/996/21 було визнання недійсними додаткових угод до договору постачання дизельного палива, укладених відповідачами.

8.21. Предметом розгляду справи №925/1276/19 було таке:

- визнання недійсним договору, укладеного відповідачами;

- зобов`язання повернути кошти, отримані за договором.

8.22. Предметом розгляду справи №906/756/20 було таке:

- визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом, про визнання товариства переможцем процедури відкритих торгів та наміру на укладання договору про публічну закупівлю за предметом;

- визнання недійсним договору на закупівлю.

8.23. Предметом розгляду справи №826/11063/17 були позовні вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби України до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про стягнення заборгованості.

8.24. Предметом розгляду справи №420/17618/21 було визнання протиправним і скасування висновку про результати моніторингу процедури закупівлі.

8.25. З огляду на викладене, справи означені скаржником [№523/9076/16-ц, №826/9672/17, №911/1497/18, №904/5598/18, №925/1276/19, №906/756/20, №826/11063/17, №420/17618/21] та дана справа у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є неподібними з точки зору спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ані за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи щодо підстави визнання додаткових угод недійсними та стягнення.

8.26. Що ж до справ №918/1222/21, №924/996/21 і даної справи, то вони є схожими в частині, що стосується предмету позову (визнання визнання недійсними додаткових угод до договору), однак суттєво відрізняються за підставами позову, нормативно-правовим регулюванням та за фактично-доказовою базою, а саме встановленими судами обставинами справи та зібраними, дослідженими в них доказами.

8.27. Отже, у даному випадку встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справах вказаних у пункті 8.26 цієї постанови та у даній справі за змістовним критерієм подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

8.28. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.29. З наведеного не вбачається, що між вказаними вище справами та даною справою, є спільні риси стосовно спірних правовідносин, що виключає їх подібність за змістовним критерієм, а також з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки, вказані скаржником.

8.30. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.31. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №916/2536/22 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.32. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.33. Так, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій:

- порушено норми матеріального права, а саме: пункт 6 частини першої статті 3 "Загальні засади цивільного законодавства", частин першої - третьої статті 13 "Межі здійснення цивільних прав" ЦК України;

- при розгляді даної справи та тлумаченні змісту пункту 2 частини п`ятої статті 41 "Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього" Закону України "Про публічні закупівлі" порушено приписи пункту 1 частини третьої статті 2 "Завдання та основні засади господарського судочинства", частини четвертої статті 11 "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом" ГПК України;

- порушено частину першу статті 321 "Непорушність права власності" ЦК України, частини першої статті 1 "Захист власності" Першого протоколу до Конвенції;

- порушено приписи статті 217 "Правові наслідки недійсності окремих частин правочину" ЦК України;

- неправильно застосовано положення частини першої статті 670 "Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару", статті 714 "Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" ЦК України до спірних правовідносин.

8.34. Скаржник зазначає, що висновки Верховного Суду стосовно вказаних вище норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах щодо здійснення публічної закупівлі електричної енергії відсутні.

8.35. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.36. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.37. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які означені скаржником у пункті 4.4 цієї постанови, у подібних правовідносинах відсутні.

8.38. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.39. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.40. Як було зазначено вище предметом розгляду у даній справі є:

- визнання недійсними, укладених Товариством і Радою, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу;

- стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 127 457,47 грн.

8.41. Позовні вимоги Прокурор обґрунтував тим, що додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одинцю товару (кВт*годину) перевищила 10-ти процентну граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась більше ніж на 75 %, порівняно з погодженою ціною під час закупівлі.

8.42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір укладено за результатами проведення відкритих торгів і саме за результатом розгляду тендерних пропозицій переможцем визначено Товариство, яке запропонувало найменшу остаточну цінову пропозицію.

8.43. Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

8.44. Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

8.45. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорювані правочини (додаткові угоди №№ 2- 6 до Договору) укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а саме пункту 2 частини п`ятої статті 41.

8.46. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

8.47. Отже, у даному випадку спеціальними нормами права, які регулюють спірні правовідносини є приписи Закону України "Про публічні закупівлі".

8.48. Стосовно доводів відповідача про те, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення частини першої статті 670 та статті 714 ЦК України, то слід зазначити таке.

8.49. На думку скаржника, у даному спорі приписи частини першої статті 670 ЦК України не підлягали застосуванню, а правова позиція, на яку послався суд апеляційної інстанції (постанова від 07.02.2023 у справі №927/188/23), стосується інших правовідносин (постачання газу).

8.50. Верховний Суд виходить з того, що позиція застосування у даній категорії справ саме частини першої статті 670 ЦК України є сталою та послідовною (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 13.04.2023 у справі №908/653/22).

8.51. Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах від 09.06.2022 у справі №927/636/21 та від 07.12.2022 у справі №927/189/22).

8.52. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

8.53. Що ж до доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, відповідно до якого однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, то слід зазначити таке.

8.54. Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

8.55. Саме з метою запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, законодавець вказав у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" можливість сторін договору змінити його умови шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, враховуючи при цьому і інтереси покупця та запобігаючи безпідставному та необґрунтованому збільшенню ціни товару.

8.56. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

8.57. Приймаючи участь у відкритих торгах, пропонуючи найнижчу ціну, уклавши Договір, Товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

8.58. Слід зазначити, що перемога у тендері та укладення договору з однією ціною за товар та її подальше підвищення (за умовами додаткової угоди №2 на 16,41 %; за умовами додаткової угоди №3 на 25,771 %; за умовами додаткової угоди №4 - на 38,4 %; за умовами додаткової угоди №5 - на 49,5 %; за умовами додаткової угоди №6 - на 59,49 %.) шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод може мати ознаки та кваліфікуватись як нечесна та недобросовісна ділова практика.

8.59. Верховний Суд виходить з того, що, укладаючи договір поставки товару на певний строк, Товариство як продавець фактично гарантує можливість продати товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни.

8.60. Посилання відповідача на не врахування практики ЄСПЛ є необґрунтованими, оскільки рішення ЄСПЛ, на які посилається скаржник стосуються "якості закону", однак у даній справі предметом дослідження є спір про визнання недійсним додаткових угод, які були укладені з порушенням Закону України "Про публічні закупівлі".

8.61. Приписи Закону України "Про публічні закупівлі" є зрозумілими та Суд неодноразово висловлював правову позицію, зокрема стосовно пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону.

8.62. Верховний Суд також констатує і те, що скаржник, приймаючи участь у відкритих торгах, був обізнаний, що вони провадяться у відповідності до приписів вказаного закону та про те, що приписи статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього.

8.63. Що ж до доводів скаржника про порушення частини першої статті 321 ЦК України та частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то у даному випадку судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювані додаткові угоди (№№2-6) є недійсними, оскільки, укладенні з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі" та як наслідок отримані за Договором кошти підлягають поверненню на підставі частини першої статті 670 ЦК України, як надлишкові.

8.64. Тобто суди попередніх інстанцій встановили, що грошові кошти, які стягнуті, є безпідставно отриманими, за результатом недійсних додаткових угод, а відтак не відповідають поняттю "майно" як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на це саме за критерієм легітимних очікувань/сподівань, що є предметом захисту в аспекті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

8.65. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.66. Отже, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.

8.67. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

8.68. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.69. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.70. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.71. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.72. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.73. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.74. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.75. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.76. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.77. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. З огляду на викладене у пунктах 8.3 - 8.31, 9.1 цієї постанови, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №916/2536/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №916/2536/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі №916/2536/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос