Рішення

від 31.05.2023 по справі 522/4957/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/4957/22

Провадження № 2/522/2126/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участю секретаря судового засідання Левченко К.І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Державноїустанови «Інституточних хворобі тканинноїтерапії іменіВ.П.Філатова Національноїакадемії медичнихнаук України»,третя особа:Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», член корр. НАМН України Пасєчнікова Наталія Володимирівна про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить суд:

визнати незаконним та скасувати наказ про переведення працівника та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану № 2-п від 18 березня 2022 року про перечення на період воєнного стану ОСОБА_1 на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на посаді завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії;

визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на зазначеній посаді;

стягнути з відповідача - Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на свою користь оплату за вимушений прогул починаючи з 11 квітня 2022 року на час винесення рішення та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 27 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було залишено без руху та надано позивачеві десятиденний строк для усунення зазначених у ній недоліків.

6 квітня 2022 року засобами електронного зв`язку від позивача надійшла заява на виконання ухвали вище зазначеної суду.

Ухвалою суду від 9 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та встановлено порядок спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

27 червня 2022 року через канцелярію до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .

7 червня 2022 року засобами електронного зв`язку від представника позивача - адвоката Черевиченко Н.А. надійшло клопотання про виклик свідків.

У перше судовому засіданні, яке відбулося за участю представників позивача та відповідача, суд ухвалою, занесеною до протоколу вказаного судового засідання, повернув представнику позивача без розгляду її клопотання про виклик свідків та задовольнив її клопотання про відкладення судового засідання задля надання часу для ознайомлення з відзивом та підготовкою заперечення на нього.

17 серпня 2022 року засобами електронного зв`язку від представника позивача - адвоката Черевиченко Н.А. надійшла заява про продовження строку подання відповіді на відзив; 22 серпня 2022 року нею було подано до суду відповідь на відзив.

29 серпня 2022 року від представника Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні, яке відбулося 29 серпня 2022 року суд ухвалою, занесеною до протоколу вказаного судового засідання, задовольнив заяву представника позивача про поновленн строку на подання відповіді на відзив; прийняв до розгляду відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив та залучив їх до матеріалів справи; відклав судове засідання задля надання представникові позивача час на ознайомлення із запереченнями відповідача на відповідь на відзив.

Судове засідання, призначене на 26 вересня 2022 року не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.

Судове засідання, призначене на 17 жовтня 2022 року не відбулося у зв`язку із оголошенням у місті Одеса та Одеській області повітряної тривоги та евакуацією у зв`язку із цим суддів, працівників апарату суду та відвідувачів.

14 жовтня 202 року від представника позивача - адвоката Черевиченко Н.А. надійшли письмові пояснення, в яких вона підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Судове засідання, яке відбулося 24 жовтня 2022 року за участі представника відповідача було відкладено ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного судового засідання у зв`язку із неявкою представника позивача, яка у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Одеса та Одеській області не мала змоги вчасно прибути у судове засідання, про що повідомила суд у телефонному режимі.

21 листопада 2022 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення одночасно, в яких остання просила суд долучити до справи докази на підтвердження порушення позивачем трудової дисципліни.

Судове засідання, яке відбулося 29 листопада 2022 року за участі представника відповідача ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного удового засідання було відкладено у зв`язку зі відсутністю належного сповіщення позивача та її представника про його місце, дату та час.

У судовому засідання, яке відбулося 12 грудня 2022 року за участю представників сторін, судом було зачитано зміст позовних вимог та заслухано пояснення сторін та ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного судового засідання відкладено задля надання часу відповідачеві підготувати відповідь до суду про те, чи наразі залишається вакантною посада, з якої була звільнена позивач, а також надання до суду копій розпорядчих документів, на підставі яких Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» здійснює свою діяльність.

Судове засідання, призначене на 14 лютого 2023 року не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.

Судове засідання, призначене на 17 березня 2023 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. у нарадчій кімнаті.

У судовому засіданні, яке відбулося 21 березня 2023 року представник відповідача надала до суду копії розпорядчих документів,на підставі яких Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» здійснює свою діяльність; позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити; представника відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи законність звільнення позивача із займаної нею посади.

Судом було оголошено перерву для надання представником відповідача додаткових пояснень з приводу досліджених доказів.

07 квітня 2023 року та 14.04.2023 року судове засідання не відбулося по причині перебування головуючої судді на лікарняному.

26 квітня 2023 року суд відклав засідання за клопотанням представника відповідача.

18 травня 2023 року судове засідання не відбулося по причині несправності мережевого адаптеру.

В судовому засідання 31.05.2023 року приймала участь представника відповідача, представник позивачки надала заяву про розгляд справи за відсутності.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

У відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (із змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15), діяльність судів по розгляду справ про трудові спори повинна спрямовуватись на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 працює в Державній установі «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» з 22.03.2012 року. У зв`язку зі змінами до структури та штатного розпису, Наказом від 27.08.2020 року позивачку було призначено на посаду завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України».

На підставі Наказу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» № 2-п від 18.03.2022 року про переведення працівників та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану позивача з 21.03.2022 року переведено на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії.

З вказаним наказом позивач ознайомилася 18 березня 2022 року та приступила до виконання обов`язків лікаря офтальмолога. Суд наголошує на тому, що жодних заперечень від позивача щодо вказаного наказу ні в усній формі, ні в письмовій не надходило до курівництва Інституту не надходило. Після переведення позивача на іншу посаду за нею залишився рівень оплати праці на рівні попередньої посади.

На підставі наказу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» № 3-п від 18.03.2022 року про створення комісії по перевірці якості ведення медичної документації та санітарно-епідеміологічного стану у відділенні вітреоретичної мікрохірургії, проведена перевірка ведення медичної документації та санітарно епідеміологічного стану у відповідності до чинного законодавства, за результатами якої комісією встановлено численні порушення затверджених Наказом директору Установи СОП, наказу МОЗ України № 55 від 11.08.2014 Державні санітарні норми та правила «Дезинфекція, перед стерильне очищення та стерилізація медичних виробів в закладах охорони здоров`я», що призвело до незадовільного Санітарно-епідеміологічного стану відділення. Окрім того, комісією встановлено також порушення працівниками відділення порядку заповнення медичної картки стаціонарного хворого відповідно до вимог «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003/о «Медична картка стаціонарного хворого №_____», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012 року. Зокрема, комісією встановлено відсутність у медичних картках стаціонарного хворого відомостей про страховий анамнез, а анамнез хвороби та життя хворого занадто стислий та неінформативний; обстеження хворих проводилися не у повному обсязі, дані додаткових обстежень, що проводилися на до госпітальному етапі у медичній документації стаціонарного хворого не відображені; плани лікування занадто стислі та не співпадають з листками призначень; щоденники про огляд пацієнтів наявні заповнювалися не щодня; відсутні підписи лікарів та при сумісних оглядах завідуючого відділом та завідуючого відділенням; інформативна згода пацієнта на лікування та оперативне втручання заповнена не у повному обсязі; операційний журнал відділення ведеться недбало, заповнюється хаотично. Зазначені вище порушення відображені у висновку комісії від 21.03.2022 року, копія якого надана відповідачем до суду разом із відзивом на позовну заяву.

Приймаючи до уваги вищезазначені порушення, враховуючи характер та кількість порушень, загальний незадовільний санітарно епідеміологічний стан відділення, комісія зазначила, що відповідно до посадової інструкції завідуючого відділення, саме до обов`язків останнього віднесено забезпечення загального додержання санітарно епідеміологічного та санітарно гігієнічного режиму відділення медичним персоналом, а також забезпечення своєчасності та якості ведення медичної документації та заповнення історій хвороби. У той же час комісією встановлено непоодинокі випадки порушення ведення медичної документації та порушення санітарно-гігієнічного та санітарно-епідеміологічного режимів, що знайшло своє відображення у Звітах про внутрішній аудит № 15 від 27.05.2016 р.; № 7 від 29.06.2018 р.; № 18 від 29.06.2018 р.;№ 8 від 28.03.2019 р.; № 10 від 05.04.2019 р., копії яких містяться у матеріалах справи.

Висновком комісії від 01.04.2022 року за результатами перевірки медичної картки стаціонарного хворого форми 003/о № 687445 ОСОБА_2 , яка знаходилася у відділенні вітреоретинальної мікрохірургії № 4 у період з 14.03.по 20.03.202 року було встановлено: порушення п. 14. Наказу МОЗ України № 142 від 14.03.2011 року, а саме:

діагноз не співпадає з шифром МКХ-10 (код за МКХ-10 проставлений в медичній картці хворого Н 43.1, що відповідає крововиливу в скловидне тіло, а діагноз фіброз скловидного тіла (помутніння скловидного тіла), що відповідає коду за МКХ-10 Н 43.3;

відсутність підпису завідуючого відділом з сумісним оглядом; у медичній картці стаціонарного хворого та у виписному епікрізі пишеться прізвище завідуючого відділом, який у вказаний період знаходився у відпустці, а не його заступника;

порушення порядку заповнення п.а.34,35 медичної картки, стаціонарного хворого форми 003/о, а саме анамнез хвороби та життя неякісний, дуже стислий та малоінформативний;

відсутність щоденнику огляду пацієнта за 15.03.2022 року, наявний тільки передопераційний епікриз, в якому відсутнє обґрунтування для проведення оперативного лікування;

порушення п. 28 Інструкції по заповненню форми № 003/о та інструкції по веденню форми № 003-4/о, а саме: неспівпадіння препаратів, вказаних у виписному епікризі, в листку призначень та в плані лікування; наявність виправлень у листку лікарських призначень тощо;

час виписки у п. 20 медичної картки стаціонарного хворого (20.03.2022 року о 11:30) не співпадає з часом огляду хворого 20.03.2022 року о 11:00; незрозуміла причина виписки хворого саме 20.03.2022 року, оскільки огляд був проведений 18.03.2022 року та пизначено лікування строком до 22.03.2022 року;

відсутність у медичній картці час огляду лікарем пацієнта, АТ в щоденнику та показник температури відсутні;

порушення Інструкції по заповненню форми № 003-6/о в частині неповного заповнення інформованої добровільної згоди пацієнта на проведення лікування та хірургічного втручання, а саме: відсутні ПІБ хірурга.

Окрім того, комісією було встановлено, що виписка пацієнта ОСОБА_2 відбулася у неділю, ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у вихідний день лікаря ОСОБА_1 , що є порушенням Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених 10.1.2018 року Додатком № 3 до Колективного договору на 2018-2023 роки.

Згідно графіків чергувань, 20.03.20 року на робочому місці перебував черговий лікар, який відповідно до розділів 3,4 Інструкції чергового лікаря наділений правом та обов`язком ведення медичної документації у вихідні, святкові дня;має право переводити хворого із одного відділення до іншого, робити відповідні записи про відмов пацієнта від госпіталізації у медичній документації.

Залучення штатних лікарів до чергувань у вихідні та святкові дні встановлено графіком, з додержанням діючого законодавства, у інших випадках - лише з підстав, передбачених ст.. 71 КЗпА України та за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Комісією було також встановлено, що відповідно до графіків чергувань, позивач не була черговим лікарем установи та її не було залучено до роботи у вихідний день у неділю 20.03.2022 року. Більш того, 18.03.2022 року у робочий день лікарем ОСОБА_1 не було прийнято рішення про виписку пацієнта, а навпаки, нею було зроблено призначення та продовжено лікування. При цьому з медичної документації стаціонарного хворого не вбачається підстав для виписки останнього у вихідний день. Окрім того, враховуючи виписку хворого у вихідний день, медична документація була підписана в.о. завідуючого відділом уже після виписки останнього, тобто 21.03.202 року.

Судом було встановлено, що позивач раніше притягалася до дисциплінарної відповідальності, зокрема Наказом № 16-п від 22.06.2020 року ОСОБА_1 було оголошено догану та позбавлено усіх заохочувальних премій та виплат по причині незабезпечення нею як завідуючої відділенням вітреоретинальної та лазерної мікрохірургії виконання усіма працівниками відділення Правил внутрішнього розпорядку, а саме ними не було мінімізовано пересування пацієнтів по відділенням та поза їх межами.

Позивачці неодноразово пропонували вдосконалення СУЯ, з урахуванням порушень санітарно - гігієнічного стану відділення, що встановлені актами внутрішнього аудиту № 15 від 27.05.2016; № 19 від 29.06.2018; № 7 від 09.03.2019; № 8 від 28.03.2019 та № 10 від 05.04.2019 рр.

Наказом № 99-л від 6 квітня 2022 року ОСОБА_1 , 1970 р.н., тимчасово переведену на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії, основна посада завідувач відділення вітреоретинальної мікрохірургії 11.04.2022 року було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків та правил внутрішнього трудового розпорядку; порушення пп.2.13, 2.15 посадової інструкції завідувача відділення, що полягає у незабезпеченні якості ведення медичної документації; незабезпеченні санітарно- епідеміологічного режиму відділення; порушення пп.6.1, 6. Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку, що виразилося у виході 20.03.202 року на робоче місце та одноособової виписки пацієнта без наявності на те прав та обов`язків у вихідний день, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з вказаним вище Наказом та вважаючи його незаконним, позивач і звернулася до суду з вказаною позовною заявою.

З приводу вимоги позивача визнати незаконним та скасувати наказ про переведення працівника та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану № 2-п від 18 березня 2022 року про перечення на період воєнного стану ОСОБА_1 на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на посаді завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, відповідно до норм ст. 31 КЗпП. Ініціатива щодо зміни умов трудового договору, якщо у процесі роботи з різних причин виникла потреба змінити такі умови, може належати як власнику або уповноваженому ним органу, так і працівнику.

Відповідно до ст. 33 КЗпП тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

Переведення на роботу, як постійну, так і тимчасову, повинно оформлюватися наказом власника або уповноваженого ним органу. У наказі про тимчасове переведення має бути зазначений строк цього переведення.

Окрім того, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі Закон № 2136) установлено нові правила організації трудових відносин в умовах воєнного стану всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до положень Закону № 2136 (ст. 3) у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану норми ч. 3 ст. 32 КЗпП та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Судом встановлено, що Наказ № 2-п «Про переведення працівника та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період воєнного стану», яким позивача було переведено на посаду лікаря офтальмолога» було видано 18 березня 2022 року, тобто у період, коли Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року на території України було введено з 24 лютого 2022 року воєнний стан та було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі Закон № 2136).

Суд також встановив, що з Наказом № 2-п від 18.03.2022 року позивач ознайомилася у день його видання та жодних заперечень з приводу його змісту та зауважень до керівництва Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» ні в усній, ні в письмовій формі від неї не надходило та приступила до виконання своїх обов`язків на новій посаді з 21 березня 2022 року.

Стаття 3 Закону № 2136 містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких роботодавець може перевести працівника у період воєнного стану на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором і без його згоди, а саме: якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я та лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

З огляду на результати проведеної перевірки, а також враховуючи ту обставину, що між позивачкою та керівництвом установи відповідача існує явний конфлікт, при цьому на сьогодняшній день у Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» проходять лікування поранені військовослужбовці, поновлення позивачки саме на посаді завідувача відділення на думку суду не відповідає суспільним інтересам та може негативно вплинути на роботу всього відділення.

На підставі вище викладеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині визнання незаконним та скасування наказу про переведення працівника та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану № 2-п від 18 березня 2022 року про перечення на період воєнного стану ОСОБА_1 на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновлення її на посаді завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії не підлягає задоволенню.

З приводу вимоги позивача визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на зазначеній посаді, суд вказує наступне.

Аналізуючи Наказ № 99-п від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії, судом встановлено, що її звільнено на підставі п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, що сторонами не заперечується. Підставою для звільнення позивача, відповідно до вказаного Наказу, стало систематичне невиконання без поважних причин обов`язків та правил внутрішнього трудового розпорядку; порушення пп.2.13, 2.15 посадової інструкції завідувача відділення, що полягає у незабезпеченні якості ведення медичної документації; незабезпеченні санітарно - епідеміологічного режиму відділення; порушення пп.6.1, 6. Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку, що виразилося у виході 20.03.202 року на робоче місце та одноособової виписки пацієнта без наявності на те прав та обов`язків у вихідний день.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної норми для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами дисциплінарного стягнення є догана і звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 149 КЗпП України визначає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У відповідності до ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

У силу ст.ст. 147-149 КЗпП України, роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків, вина працівника, наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22, постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен з`ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснено у пункті 23 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 року у справі №714/395/17 висловив правовий висновок, який полягає в тому, що систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (постанова КЦС ВС від 22.07.2020 в справі № 554/9493/17).

Водночас суд зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази систематичного порушення позивачем покладених на нього посадовою інструкцією обов`язків, а також вчинення ним будь якого дисциплінарного проступку за який на нього накладалося дисциплінарне чи громадське стягнення.

Як на докази систематичного невиконання позивачем покладених на неї обов`язків, відповідачу відзиві посилається на акти внутрішнього аудиту № 15 від 27.05.2016; № 19 від 29.06.2018; № 7 від 09.03.2019; № 8 від 28.03.2019 та № 10 від 05.04.2019 рр. копії яких містяться у матеріалах справи та які судом досліджено та встановлено, що у всіх них зазначається, що загальний санітарний стан приміщень, які підлягали перевірці, задовільний», хоча і є зауваження та пропозиції, однак вони не є суттєвими та такими, що тягнуть за собою накладення на позивача заходів дисциплінарного стягнення.

Окрім того, відповідач зазначає, що позивач вже раніше притягалася до дисциплінарно відповідальності та посилається на Наказ № 16-п від 22 червня 2020 року, копія якого міститься у матеріалах справи, відповідно до якого ОСОБА_1 було оголошено догану та позбавлено усіх заохочувальних премій та виплат по причині незабезпечення нею як завідуючої відділенням вітреоретинальної та лазерної мікрохірургії виконання усіма працівниками відділення Правил внутрішнього розпорядку, а саме ними не було мінімізовано пересування пацієнтів по відділенням та поза їх межами.

У той же час відповідач не зазначає тієї обставини, що зазначений вище Наказ було оскаржено позивачем та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року у справі № 522/18768/20 наказ № 16-п від 22 червня 2020 року було визнано незаконним та скасовано. Одеський апеляційний суд постановою від 8 серпня 2022 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року було залишено без змін.

Судом з матеріалів справи встановлено, що підставами для видання оскаржуваного позивачем Наказу № 99-л від 6 квітня 2022 року є:

1) порушення ОСОБА_1 Правил внутрішнього розпорядку, затверджених 10.11.2018 року Додатком № 3 до Колективного договору на 2018-2023 рр., що полягало у виході позивача на роботу у свій вихідний день неділю, 20.03.2022 задля виписки своєї пацієнтки ОСОБА_2 .

У матеріалах справи міститься заява вказаної пацієнтки, яка просить її виписати у зв`язку із тим, що за нею зміг приїхати чоловік, а в інший день обставини не дозволяли йому за ним приїхати. Окрім того, у своїх пояснення позивач зазначає, що вона дійсно, обіймаючи посаду завідуючої відділенням, вийшла на роботу у свій вихідний день з метою оглянути пацієнтку та підготувати документи для її виписки. Вказана обставина підтверджується також поясненнями чергового лікаря - офтальмолога ОСОБА_3 , яка зазначає, що 20.03.2022 року о 13.00 їй зателефонував лікуючий лікар пацієнтки 4-го відділення, яка повідомила її про те, що її пацієнтку забрали родичі і нею було підписано рапорт від чергової медичної сестри з вказані вкою на номер історії хвороби та прізвищем пацієнтки.

Судом також досліджено пояснювальну записку медичної сестри ОСОБА_4 , яка зазначила, що 20.03.202 року до неї звернулася лікар ОСОБА_1 з проханням виписати рапорт для виписки своєї пацієнтки ОСОБА_2 , причини виписки вона не зазначила, однак вказала на те, що узгодила все із зав. Від. ОСОБА_5 ; медична сестра написала рапорт та віддала його черговому лікарю.

Судом досліджено Колективний договір на 2018-2023 рр. в частині регулювання Робочого часу та його використання не виявлено відповідальності працівників за вихід на роботу у неробочий час. Окрім того, вихід позивача на роботу у неробочий час було ініціативою позивача і вона не просила у керівництва Інститут додаткової оплати за роботу у свій вихідний день. Суд вважає недоведеним відповідачем наявності у діях позивача складу дисциплінарного поступку та порушення нею п.п. 6.1 та 6.2 Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку,оскільки зазначеними вище актами не передбачено прямої заборони для виходу працівника на робоче місце та відповідальності за вказані дії.

2)непоодинокі випадки порушення порядку ведення працівниками ведення медичної документації, порушення санітарно гігієнічного та санітарно епідеміологічного режимів у відділенні вітреоретинальної мікрохірургії, які встановлені комісією по перевірці якості ведення медичної документації та санітарно - епідеміологічного стану відділення вітреоретинальної мікрохірургії, створеної на підставі Наказу № 3-п від 18.03.2022 року та які відображені у висновках вказаної комісії від. 23.03.2022 року та 01.04.2022 року, копії яких містяться у матеріалах справи та дослідженні судом.

Суд зазначає, що відповідач не обґрунтував причини застосування ним до відповідача такого заходу дисциплінарної відповідальності як звільнення та незастосування догани, застосування якої відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинна передувати звільненню працівника на підставі вказаної норми.

Суд відхиляє твердження позивача, що підставою визнання оскаржуваного наказу незаконним є його видання 6 квітня 2022 року, тобто у період її перебування на лікарняному. Так, у позовній заяві позивач зазначає, що 21 березня 202 року у зв`язку із хворобою, вона звернулася до лікаря, внаслідок чого було створено медичний висновок про непрацездатність С37Р-К65Н-9КР3-2С2Н, який в подальшому було продовжено до 8 квітня 2022 року включно, що підтверджується також медичними висновками про непрацездатність 8С5Р-5М5Н-8Т8Т-АЕЛ4 від 25 березня 2022 року та 6КТЕ-М7НС-7ТТ5-Е2ЕС від 1 квітня 2022 року, однак жодних доказів на підтвердження зазначених обставин у матеріалах справи не міститься.

У той же час суд враховує положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року, яка допускає у період дії воєнного стану звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У Наказі від 6 квітня 2022 року № 99-л зазначено, що ОСОБА_1 із займаної неї посади було звільнено 11 квітня 2022 року, тобто у перший її робочий день. Так, 8 квітня 2022 року, тобто дата, до якої продовжено було лікарняний позивача, випадає на п`ятницю, а 11 квітня 202 року понеділок. Таким чином, зміст Наказу від 99-л від 6 квітня 2022 року відповідає вимогам положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року.

Окрім того, суд не приймає до уваги твердження позивача у зацікавленості в її звільнені директора ОСОБА_6 , від якої, за твердженням позивача, їй з 2013 року поступали вимоги звільнитися за власним бажанням, оскільки вона була зацікавлена у призначенні на вказану посаду ОСОБА_7 , інакше будуть застосовуватися догани для подальшого звільнення, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вказаного факту.

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем порядку звільнення позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому Наказ № 99-л від 6 квітня 2022 є незаконним та підлягає скасуванню.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача - Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на свою користь оплату за вимушений прогул починаючи з 11 квітня 2022 року на час винесення рішення, суд зазначає наступне.

Згідно положень ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Постанова №100).

Відповідно до п.п.2,8 Постанови №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Час, протягом якого працівники згідно із чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 Постанови №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звертає увагу на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно пункту 3 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно пункту 4 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно абзацам 2 і 3 пункту 5 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно пункту 9 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Жодних доказів наявності моральних страждань ОСОБА_1 , пов`язаних з незаконними діями відповідача, які призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також погіршення стану здоров`я, пов`язаного з переведенням її на іншу посаду, що призвело до підвищення тиску та як наслідку, звернення її до лікаря, позивачем не представлено. На переконання суду, факт скасування Наказу 2-п від 18 березня 2022 року та Наказу № 99-л від 6 квітня 2022 року є достатньою компенсацію порушених прав позивача.

Таким чином, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно довимог ст.81Цивільного процесуальногокодексу України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Кожна сторонанесе ризикнастання наслідків,пов`язанихіз вчиненнямчи невчиненнямнею процесуальнихдій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76 ЦПК України).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України).

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності дійшов переконливого висновку про часткове обґрунтування позовних вимог.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає допущенню до негайного виконання.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», третя особа: Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», член корр. НАМН України Пасєчнікова Наталія Володимирівна про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на зазначеній посаді.

Стягнути з Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 0201094, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 49/51) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11 квітня 2022 року по день поновлення на роботі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі на посаді завідувача відділу вітреоретинальної мікрохурургії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2023 року.

Суддя В.В. Косіцина