Постанова

від 29.01.2024 по справі 522/4957/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1811/24

Справа № 522/4957/22

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В.

за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України»

третя особа - Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» Пасєчнікова Наталія Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України»

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 31 травня 2023 року

у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», третя особа - Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

22 квітня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить суд:

визнати незаконним та скасувати наказ про переведення працівника та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану № 2-п від 18 березня 2022 року про перечення на період воєнного стану ОСОБА_1 на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на посаді завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії;

визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на зазначеній посаді;

стягнути з відповідача - Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на свою користь оплату за вимушений прогул починаючи з 11 квітня 2022 року на час винесення рішення та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 31 травня 2023 року ухвалено позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», третя особа: Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», член корр. НАМН України ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновити на зазначеній посаді.

Стягнути з Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 0201094, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 49/51) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11 квітня 2022 року по день поновлення на роботі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі на посаді завідувача відділу вітреоретинальної мікрохірургії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем порядку звільнення позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому Наказ № 99-л від 6 квітня 2022 є незаконним та підлягає скасуванню.

Також, вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача - Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на свою користь оплатуи за вимушений прогул починаючи з 11 квітня 2022 року на час винесення рішення.

В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що недоведеність, а отже відсутність порушення права позивача, тягне за собою відмову у його захисті судом і, відповідно, має наслідком відмову у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Державної установи«Інститут очниххвороб ітканинної терапіїімені В.П.Філатова Національноїакадемії медичнихнаук України»подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив сувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 31.05.2023 у справі № 522/4957/22 в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 06.04.2022 № 99-л про звільнення з посади завідувача відділення ветреоретинальної мікрохірургії та поновлення на зазначеній посаді, стягнення з Державної установи «Інститут очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 11.04.2022 року по день поновлення на роботі, прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без задоволення.

Узагальнені доводиособи,яка подалаапеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновкам комісії, виявлених численних систематичних порушень норм трудового законодавства в контексті посадових обов`язків позивачки та її відповідальності за належну роботу відділення.

Приймаючи до уваги системний характер порушень позивачкою норм трудового законодавства, у відповідності до статті 147 КЗпП України, позивачку звільнено 11.04.2022 за систематичне порушення без поважних причин обов`язків та правил внутрішнього трудового розпорядку, зокрема порушень п.п. 2.13, 2.15 посадової інструкції завідувача відділенням, що полягає у незабезпечені якості ведення медичної документації, у незабезпечені санітарно-епідеміологічного режиму відділення (порушено правила СОП 15, 16, 29, 30, 33 затверджені наказом директора), а також, порушення п.п. 6.1.,6.2 Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку, що виразилось у виході 20.03.2022 на робоче місце та одноособової виписки пацієнта без наявності на те прав та обов`язків у вихідний день, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно звільнення позивачки обумовлене систематичним невиконанням працівником без поважних причин своїх трудових обов`язків правомірно.

Узагальнені доводита запереченняучасників справи

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Пояснення учасників справи

У судовому засіданні представник Державної установи«Інститут очниххвороб ітканинної терапіїімені В.П.Філатова Національноїакадемії медичнихнаук України»Гніденко Б.Ю.надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні надала пояснення, в яких зазначила, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

Третя особа - Директор Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» Пасєчнікова Н.В. у судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 працювала в Державній установі «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» з 22.03.2012 року. У зв`язку зі змінами до структури та штатного розпису, Наказом від 27.08.2020 року позивачку було призначено на посаду завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України».

На підставі Наказу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» № 2-п від 18.03.2022 року про переведення працівників та підвищення ефективності надання медичної допомоги на період введення воєнного стану позивача з 21.03.2022 року переведено на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії.

З вказаним наказом позивач ознайомилася 18 березня 2022 року та приступила до виконання обов`язків лікаря офтальмолога. Жодних заперечень від позивача щодо вказаного наказу ні в усній формі, ні в письмовій не надходило до керівництва Інституту. Після переведення позивача на іншу посаду за нею залишився рівень оплати праці на рівні попередньої посади.

На підставі наказу Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» № 3-п від 18.03.2022 року про створення комісії по перевірці якості ведення медичної документації та санітарно-епідеміологічного стану у відділенні вітреоретичної мікрохірургії, проведена перевірка ведення медичної документації та санітарно епідеміологічного стану у відповідності до чинного законодавства, за результатами якої комісією встановлено численні порушення затверджених Наказом директору Установи СОП, наказу МОЗ України № 55 від 11.08.2014 Державні санітарні норми та правила «Дезинфекція, перед стерильне очищення та стерилізація медичних виробів в закладах охорони здоров`я», що призвело до незадовільного Санітарно-епідеміологічного стану відділення. Окрім того, комісією встановлено також порушення працівниками відділення порядку заповнення медичної картки стаціонарного хворого відповідно до вимог «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003/о «Медична картка стаціонарного хворого №_____», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012 року. Зокрема, комісією встановлено відсутність у медичних картках стаціонарного хворого відомостей про страховий анамнез, а анамнез хвороби та життя хворого занадто стислий та неінформативний; обстеження хворих проводилися не у повному обсязі, дані додаткових обстежень, що проводилися на до госпітальному етапі у медичній документації стаціонарного хворого не відображені; плани лікування занадто стислі та не співпадають з листками призначень; щоденники про огляд пацієнтів наявні заповнювалися не щодня; відсутні підписи лікарів та при сумісних оглядах завідуючого відділом та завідуючого відділенням; інформативна згода пацієнта на лікування та оперативне втручання заповнена не у повному обсязі; операційний журнал відділення ведеться недбало, заповнюється хаотично. Зазначені вище порушення відображені у висновку комісії від 21.03.2022 року.

Приймаючи до уваги вищезазначені порушення, враховуючи характер та кількість порушень, загальний незадовільний санітарно епідеміологічний стан відділення, комісія зазначила, що відповідно до посадової інструкції завідуючого відділення, саме до обов`язків останнього віднесено забезпечення загального додержання санітарно епідеміологічного та санітарно гігієнічного режиму відділення медичним персоналом, а також забезпечення своєчасності та якості ведення медичної документації та заповнення історій хвороби. У той же час комісією встановлено непоодинокі випадки порушення ведення медичної документації та порушення санітарно-гігієнічного та санітарно-епідеміологічного режимів, що знайшло своє відображення у Звітах про внутрішній аудит № 15 від 27.05.2016 р.; № 7 від 29.06.2018 р.; № 18 від 29.06.2018 р.;№ 8 від 28.03.2019 р.; № 10 від 05.04.2019 р., копії яких містяться у матеріалах справи.

Висновком комісії від 01.04.2022 року за результатами перевірки медичної картки стаціонарного хворого форми 003/о № 687445 ОСОБА_3 , яка знаходилася у відділенні вітреоретинальної мікрохірургії № НОМЕР_2 у період з 14.03.по 20.03.202 року було встановлено: порушення п. 14. Наказу МОЗ України № 142 від 14.03.2011 року, а саме:

діагноз не співпадає з шифром МКХ-10 (код за МКХ-10 проставлений в медичній картці хворого Н 43.1, що відповідає крововиливу в скловидне тіло, а діагноз фіброз скловидного тіла (помутніння скловидного тіла), що відповідає коду за МКХ-10 Н 43.3;

відсутність підпису завідуючого відділом з сумісним оглядом; у медичній картці стаціонарного хворого та у виписному епікрізі пишеться прізвище завідуючого відділом, який у вказаний період знаходився у відпустці, а не його заступника;

порушення порядку заповнення п.а.34,35 медичної картки, стаціонарного хворого форми 003/о, а саме анамнез хвороби та життя неякісний, дуже стислий та малоінформативний;

відсутність щоденнику огляду пацієнта за 15.03.2022 року, наявний тільки передопераційний епікриз, в якому відсутнє обґрунтування для проведення оперативного лікування;

порушення п. 28 Інструкції по заповненню форми № 003/о та інструкції по веденню форми № 003-4/о, а саме: неспівпадіння препаратів, вказаних у виписному епікризі, в листку призначень та в плані лікування; наявність виправлень у листку лікарських призначень тощо;

час виписки у п. 20 медичної картки стаціонарного хворого (20.03.2022 року о 11:30) не співпадає з часом огляду хворого 20.03.2022 року о 11:00; незрозуміла причина виписки хворого саме 20.03.2022 року, оскільки огляд був проведений 18.03.2022 року та пизначено лікування строком до 22.03.2022 року;

відсутність у медичній картці час огляду лікарем пацієнта, АТ в щоденнику та показник температури відсутні;

порушення Інструкції по заповненню форми № 003-6/о в частині неповного заповнення інформованої добровільної згоди пацієнта на проведення лікування та хірургічного втручання, а саме: відсутні ПІБ хірурга.

Окрім того, комісією було встановлено, що виписка пацієнта ОСОБА_3 відбулася у неділю, 20.03.2022 року, тобто у вихідний день лікаря ОСОБА_1 , що є порушенням Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених 10.1.2018 року Додатком № 3 до Колективного договору на 2018-2023 роки.

Згідно графіків чергувань, 20.03.20 року на робочому місці перебував черговий лікар, який відповідно до розділів 3,4 Інструкції чергового лікаря наділений правом та обов`язком ведення медичної документації у вихідні, святкові дня;має право переводити хворого із одного відділення до іншого, робити відповідні записи про відмов пацієнта від госпіталізації у медичній документації.

Залучення штатних лікарів до чергувань у вихідні та святкові дні встановлено графіком, з додержанням діючого законодавства, у інших випадках - лише з підстав, передбачених ст. 71 КЗпП України та за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Комісією було також встановлено, що відповідно до графіків чергувань, позивач не була черговим лікарем установи та її не було залучено до роботи у вихідний день у неділю 20.03.2022 року. Більш того, 18.03.2022 року у робочий день лікарем ОСОБА_1 не було прийнято рішення про виписку пацієнта, а навпаки, нею було зроблено призначення та продовжено лікування. При цьому з медичної документації стаціонарного хворого не вбачається підстав для виписки останнього у вихідний день. Окрім того, враховуючи виписку хворого у вихідний день, медична документація була підписана в.о. завідуючого відділом уже після виписки останнього, тобто 21.03.2022 року.

Позивачці неодноразово пропонували вдосконалення СУЯ, з урахуванням порушень санітарно - гігієнічного стану відділення, що встановлені актами внутрішнього аудиту № 15 від 27.05.2016; № 19 від 29.06.2018; № 7 від 09.03.2019; № 8 від 28.03.2019 та № 10 від 05.04.2019 рр.

Наказом № 99-л від 6 квітня 2022 року ОСОБА_1 , 1970 р.н., тимчасово переведену на посаду лікаря-офтальмолога відділення вітреоретинальної мікрохірургії, основна посада завідувач відділення вітреоретинальної мікрохірургії 11.04.2022 року було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків та правил внутрішнього трудового розпорядку; порушення пп.2.13, 2.15 посадової інструкції завідувача відділення, що полягає у незабезпеченні якості ведення медичної документації; незабезпеченні санітарно- епідеміологічного режиму відділення; порушення пп.6.1, 6. Колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку, що виразилося у виході 20.03.202 року на робоче місце та одноособової виписки пацієнта без наявності на те прав та обов`язків у вихідний день, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржено, перегляду апеляційним судом не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення № 99-л від 6 квітня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділення вітреоретинальної мікрохірургії та поновлення на зазначеній посаді, суд застосував релевантні норми права.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної норми для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами дисциплінарного стягнення є догана і звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 149 КЗпП України визначає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У відповідності до ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

У силу ст. 147-149 КЗпП України, роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника, порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків, вина працівника, наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Також, відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22, постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен з`ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснено у пункті 23 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 року у справі №714/395/17 висловив правовий висновок, який полягає в тому, що систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (постанова КЦС ВС від 22.07.2020 в справі № 554/9493/17).

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст.81ЦПК Українивстановлено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч.3ст.89ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що підставами для видання оскаржуваного позивачем Наказу № 99-л від 6 квітня 2022 року стало:

1) порушення ОСОБА_1 Правил внутрішнього розпорядку, затверджених 10.11.2018 року Додатком № 3 до Колективного договору на 2018-2023 рр., що полягало у виході позивача на роботу у свій вихідний день неділю, 20.03.2022 задля виписки своєї пацієнтки ОСОБА_3 ;

2)непоодинокі випадки порушення порядку ведення працівниками медичної документації, порушення санітарно гігієнічного та санітарно епідеміологічного режимів у відділенні вітреоретинальної мікрохірургії, які встановлені комісією по перевірці якості ведення медичної документації та санітарно - епідеміологічного стану відділення вітреоретинальної мікрохірургії, створеної на підставі Наказу № 3-п від 18.03.2022 року та які відображені у висновках вказаної комісії від. 23.03.2022 року та 01.04.2022 року, копії яких містяться у матеріалах справи та дослідженні судом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування оскарженого наказу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у матеріалах справи міститься заява пацієнтки ОСОБА_3 , яка просила її виписати у зв`язку із тим, що за нею зміг приїхати чоловік, а в інший день обставини не дозволяли йому за ним приїхати. Окрім того, у своїх пояснення позивач зазначає, що вона дійсно, обіймаючи посаду завідуючої відділенням, вийшла на роботу у свій вихідний день з метою оглянути пацієнтку та підготувати документи для її виписки. Вказана обставина підтверджується також поясненнями чергового лікаря - офтальмолога ОСОБА_4 , яка зазначає, що 20.03.2022 року о 13.00 їй зателефонував лікуючий лікар пацієнтки 4-го відділення, яка повідомила її про те, що її пацієнтку забрали родичі і нею було підписано рапорт від чергової медичної сестри з вказані вкою на номер історії хвороби та прізвищем пацієнтки.

Згідно пояснювальної записки медичної сестри ОСОБА_5 , 20.03.2022 року до неї звернулася лікар ОСОБА_1 з проханням виписати рапорт для виписки своєї пацієнтки ОСОБА_3 , причини виписки вона не зазначила, однак вказала на те, що узгодила все із зав. від. ОСОБА_6 ; медична сестра написала рапорт та віддала його черговому лікарю.

Судом також досліджено Колективний договір на 2018-2023 рр. в частині регулювання Робочого часу та його використання не виявлено відповідальності працівників за вихід на роботу у неробочий час. Окрім того, вихід позивача на роботу у неробочий час було ініціативою позивача і вона не просила у керівництва Інститут додаткової оплати за роботу у свій вихідний день.

Крім того, суд виходив з того, що як на докази систематичного невиконання позивачем покладених на неї обов`язків, відповідач посилається на акти внутрішнього аудиту № 15 від 27.05.2016; № 19 від 29.06.2018; № 7 від 09.03.2019; № 8 від 28.03.2019 та № 10 від 05.04.2019 рр. копії яких містяться у матеріалах справи. Проте, у всіх актах зазначається, що загальний санітарний стан приміщень, які підлягали перевірці, «задовільний», хоча і є зауваження та пропозиції, однак вони не є суттєвими та такими, що тягнуть за собою накладення на позивача заходів дисциплінарного стягнення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази систематичного порушення позивачем покладених на нього посадовою інструкцією обов`язків, а також вчинення ним будь якого дисциплінарного проступку за який на нього накладалося дисциплінарне чи громадське стягнення.

Відповідач не обґрунтував причини застосування ним до відповідача такого заходу дисциплінарної відповідальності як звільнення та незастосування догани, застосування якої відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинна передувати звільненню працівника на підставі вказаної норми.

Місцевий суд слушно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивач вже раніше притягалася до дисциплінарно відповідальності Наказ № 16-п від 22 червня 2020 року, копія якого міститься у матеріалах справи, відповідно до якого ОСОБА_1 було оголошено догану та вона позбавлена усіх заохочувальних премій та виплат по причині незабезпечення нею як завідуючої відділенням вітреоретинальної та лазерної мікрохірургії виконання усіма працівниками відділення Правил внутрішнього розпорядку, а саме ними не було мінімізовано пересування пацієнтів по відділенням та поза їх межами

Оскільки, зазначений вище Наказ було оскаржено позивачем та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року у справі № 522/18768/20 наказ № 16-п від 22 червня 2020 року було визнано незаконним та скасовано. Одеський апеляційний суд постановою від 8 серпня 2022 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року було залишено без змін.

Таким чином, висновок місцевого суду щодо порушення відповідачем порядку звільнення позивачки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є законним та обґрунтованим, а тому Наказ № 99-л від 6 квітня 2022 є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, проте не визначив розмір такого стягнення.

Так, позивач звільнена з роботи 11.04.2022 року, поновлена на роботі 31.05.2023 року.

Загальна кількість робочих днів вимушеного прогулу позивача складає 283 дні.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Постанова №100).

Відповідно до п.п. 2,8 Постанови №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Час, протягом якого працівники згідно із чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середня заробітна плата, згідно довідки відповідача, складає 12571,89 грн.

Кількість робочих днів за місяць 21 день.

Середньоденна заробітна плата складає 599 грн.

Таким чином, загальна сума оплати вимушеного прогулу складає - 283 р/дні х 599грн/день= 169423,62 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуДержавної установи«Інститут очниххвороб ітканинної терапіїімені В.П.Філатова Національноїакадемії медичнихнаук України»задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 31 травня 2023 року скасувати в частині стягнення з Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 квітня 2022 року по день поновлення на роботі та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Державної установи «Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ 0201094, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 49/51) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 169423 грн 61 коп. без урахування обов`язкових податків та платежів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Н.В.Стахова