Постанова

від 16.06.2023 по справі 466/6062/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 червня 2023 року

м. Київ

справа № 466/6062/21

провадження № 61-3756св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,

третя особа - середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняка С. М. від 14 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, третя особа - середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова, про поновлення на роботі і оплату часу за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 02 вересня 1986 року і до моменту звільнення працював на посаді директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова. З 29 червня 2021 року перебував на лікуванні в Львівському обласному Державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі, про що повідомив адміністрацію школи та департамент Управління освіти міської ради.

07 липня 2021 року йому стало відомо, що наказом начальника Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської лікарні «Про припинення строкового трудового договору з директором середньої загальноосвітньої школи № 62» від 22 червня 2021 року № 160-ОК, його звільнено із вищевказаної посади 30 червня 2021 року, у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору від 29 квітня 2020 року, на підставі пункту 2 статті 26 КЗпП України. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки відповідачем було порушено вимоги статті 40 КЗпП України, так як його було звільнено з посади в період тимчасової непрацездатності, який триває менше як чотири місяці.

За вказаних обставин, позивач вважає порушеними свої трудові права, які підлягають захисту, шляхом визнання незаконним наказу та його скасування, а також про поновлення його на займаній посаді з виплатою йому заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Крім цього, відповідач фактично змусив його укласти строковий трудовий догові терміном на один рік, умови якого погіршили становище працівника, порівняно з законодавством України про працю, що неприпустимо у розумінні статті 9 КЗпП України.

Позивач є ветераном праці, а умови договорів про працю (контрактів, угод) з громадянами похилого віку не можуть погіршувати становище або обмежувати їх права, у даному випадку - обмеживши позивачу строковий контракт до одного року, замість шести.

Відповідачем порушено вимоги статті 39, та пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», якими регламентовано, що після завершення строку трудового договору, позивач має право обратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк, за результатами конкурсу, що проводиться не менше ніж за два місяці до завершення строкового трудового договору. Саме на такі умови, можливості взяти участь у конкурсі на ту ж посаду за два місяці до завершення дії строкового договору, він і погодився підписавши заяву про зміну істотних умов праці - з безстрокового на строковий трудовий договір. Проте, роботодавець порушив його трудові права, оскільки у визначений законом строк не провів конкурс.

Просив визнати незаконним наказ відповідача «Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62» № 16-ОК, поновити його на вказаній посаді та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 8 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року позов задоволено частково. Визнано наказ Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради «Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62» ОСОБА_1 від 22 червня 2021 року, № 16-ОК. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора середньої загальноосвітньої шкоди № 62 м. Львова з 30 червня 2021 року. Зобов`язано Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити фінансування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року по 30 червня 2022 року. У решті вимог відмовлено Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільняючи відповідача із займаної посади, у зв`язку з завершенням строку дії трудового договору від 29 квітня 2020 року, відповідач не врахував вимог пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з якими після завершення строку трудового договору керівники закладів загальної середньої освіти мають право обиратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк відповідно до статті 39 цього Закону. При цьому, роботодавцем не приймалося рішення про проведення конкурсу, натомість на посаду директора школи фактично призначена інша особа.

Суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на роботі та строк трудового договору, укладеного відповідачем 29 квітня 2020 року, буде тривати до дати проведення конкурсу на посаду директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, який станом на день постановлення рішення судом так і не оголошувався.

Також суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 з 29 червня 2021 року перебував на лікуванні в Львівському обласному Державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі, про він повідомив відповідача, відтак останнім було порушено вимоги статті 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади в період його тимчасової непрацездатності, яка триває менше ніж чотири місяці.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказав на те, що середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова виступає у справі в якості третьої особи, тому суд не може своїм рішенням установлювати права чи обов`язки третіх осіб.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської рали задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради «Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої шкоди № 62 ОСОБА_1 » від 22 червня 2021 року № 16-ОК з 30 червня 2021 року на 02 серпня 2021 року. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги є недоведеними, однак позивача було звільнено в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. У той же час, наслідком звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Доль Р. Б., звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного суду щодо застосування статті 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту», яка регламентує обрання, призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу загальної середньої освіти за результатами конкурсу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 466/6062/21 з Шевченківського районного суду м. Львова.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 , 02 вересня 1986 року призначений на посаду директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова.

29 квітня 2020 року Управлінням освіти письмово попереджено позивача про те, що укладений з ним безстроковий трудовий договір буде припинений, повідомлено, що за його згодою може бути укладений строковий трудовий договір терміном на один рік. Запропоновано подати згоду на продовження роботи на умовах строкового трудового договору та роз`яснено, що у випадку відмови від продовження роботи на нових умовах трудових договір буде припинений на підставі пункту 9 частини першої статті 40 КЗпП України.

На підставі заяви позивача, 29 квітня 2020 року Управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради видало наказ № 167-к про переведення ОСОБА_1 , директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, з безстрокового трудового на строковий, з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року, з яким позивач ознайомлений під особистий підпис.

Згідно із наказом Управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 160-ОК від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2021 року із займаної посади, у зв`язку із завершенням дії строкового трудового договору від 29 квітня 2020 року, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Проведено розрахунок з ОСОБА_1 .

Листом від 30 червня 2021 року позивача повідомлено про порядок отримання трудової книжки та можливість направлення такої поштою.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За приписами частини першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами.

Установлено, що до 01 липня 2020 року позивач працював директором середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова на умовах безстрокового трудового договору.

16 січня 2020 року прийнято Закону України «Про повну загальну середню освіту» № НОМЕР_1 , яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Абзацом 3 частини другої статті 22 цього Закону визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

На виконання вимог Закону 29 квітня 2020 року Управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради видало наказ № 167-к про переведення ОСОБА_1 , директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, з безстрокового трудового на строковий, з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив. Коли написав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкоджати припиненню трудових відносин.

Установивши, що між сторонами був укладений трудовий договір на визначений контрактом строк, який закінчився, апеляційний суд обгрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідає нормам трудового законодавства.

Також Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для усунення наслідків порушення гарантій, визначених у частині третій статті 40 КЗпП України, з огляду на таке.

Установлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 29 червня по 08 липня по 01 серпня 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті). А також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)2019 в справі № 3-425/2018(6960/28) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій , зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент його звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, непоширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 зазначено, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд правильно вважав за необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 30 червня 2021 року на 02 серпня 2021 року.

Також апеляційний суд обгрунтовано відмовив у стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з огляду на те, що у випадку зміни дати звільнення у зв`язку із звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності та закінченням строку дії контракту, відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причиною того, що працівник не виконував трудові обов`язки і не отримував заробітну плату є тимчасова непрацездатність, оплата якої здійснюється у визначеному законом порядку. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Водночас Верховний Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 462-ІХ, визнано неконституційним. Указана обставина не може бути підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у цій справі судових рішень, оскільки у рішенні зазначено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно із правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (н застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передусім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.

Оскаржуваний наказ Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради «Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62 ОСОБА_1 прийнятий 22 червня 2021 року із застосуванням чинних на той момент норм Закону України «Про повну загальну середню освіту», натомість на момент ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року, яке позивач просить застосувати, трудові правовідносини між сторонами по справі вже припинились, відтак дія рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення відповідачем пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з якими після завершення строку трудового договору, керівники закладів середньої освіти мають право обиратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк відповідно до статті 39 цього Закону» не заслуговують на увагу та на правильність висновків апеляційного суду не впливають, оскільки предметом даного спору є законність наказу про звільнення позивача, а не зобов`язання чи оцінка дій Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради у контексті проведення конкурсу на заміщення посад директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та такою, що відповідає нормам процесуального права, тому інші наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун