Постанова

від 23.06.2023 по справі 6-64/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3529/23

Справа № 6-64/11

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадження,у відсутністьучасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Зімірьової Ольги Олександрівни на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2011 року, постановлену під головуванням судді Петрюченко М.І., у цивільній справі за поданням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,

встановив:

18.09.2011 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції (далі - ВДВС Іллічівського МУЮ) Одеської області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області знаходиться зведене виконавче провадження (виконавчий лист № 2-1274/10 від 31.03.2010 року, №2-13512/10 від 02.08.2010 року) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» грошової суми у розмірі 247147,59 грн. та 252943,76 грн.

Посилаючись на те, що вимоги за виконавчими документами не виконані, державний виконавець просив його подання задовольнити.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2011 року подання державного виконавця ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області задоволено (а.с.60).

Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язання щодо сплати заборгованості по рішенню суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2011 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.1-4).

Оскільки, апеляційна скарга була подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду, ухвалою суду від 15.08.2022 року матеріали справи було витребувано з Іллічівського міського суду Одеської області (а.с.17).

30.08.2022 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла відповідь з Іллічівського міського суду Одеської області, про те, що запитувана цивільна справа знищена по закінченню терміну зберігання (а.с.23).

У зв`язку із вищевикладеним, ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.09.2022 року було направлено матеріали апеляційного провадження для відновлення судового провадження справи №6-64/11, які були відновлені, та надійшли на адресу Одеського апеляційного суду 23.12.2022 року (а.с.25, 67).

У зв`язку з вищевикладеним, ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.12.2022 року строк на апеляційне оскарження судового рішення був поновлений, оскільки невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд є доступ до суду, у тому числі до суду апеляційної інстанції, а матеріали справи не мають доказів отримання апелянтом повного тексту оскаржуваного судового рішення в установлені законом строки.

Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином сповіщені про час і місце судового засідання (а.с.81-83).

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що жоден ізучасників даноїцивільної справине надавсуду заявипро бажанняприйняти участьу справіособисто абопро відкладеннясудового розгляду,колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а тому дана постанова прийнята 14.06.2023 року, а датована 23.06.2023 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що на виконанні ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області знаходиться зведене виконавче провадження (виконавчий лист № 2-1274/10 від 31.03.2010 року, №2-13512/10 від 02.08.2010 року) про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» грошової суми у розмірі 247147,59 грн. та 252943,76 грн.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п.п.2,5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема:

- у випадку коли діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань, або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Враховуючи, що боржниця ОСОБА_1 має невиконані боргові зобов`язання, встановлені рішенням суду, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України, до виконання нею зобов`язання щодо сплати заборгованості по рішенню суду.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що доступ до правосуддя є основним правом особи, однак в даному випадку не може бути безмежним.

Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Застосування строку позовної давності в цілях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність та остаточність.

П.1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував ЄСПЛ у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов» проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року 47 рішення).

Стосовно посилання представника заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 адвоката Зімірьової О.О. на те, що в порушення вимог, передбачених ч.2 ст.377-1 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час прийняття оскаржуваної ухвали, державний виконавець ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області не приймав участі в розгляді його подання в суді, то вони є частково слушними, так як підтверджуються текстом оскаржуваної ухвали суду від 05.09.2011 року, однак через знищення цивільної справи за поданням державного виконавця ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею зобов`язання щодо сплати заборгованості по рішенню суду, неможливо з`ясувати причину цієї відсутності і обставини постановлення судом оскаржуваної ухвали.

Факт знищення цивільної справи також не дає змоги суду апеляційної інстанції встановити обставини направлення боржнику ОСОБА_1 повідомлення про виклик до суду і направлення на її адресу копії оскаржуваного судового рішення.

Що стосуєтьсяпосилання представниказаявника апеляційноїскарги ОСОБА_1 на те,що державнимвиконавцем ВДВС Іллічівського МУЮ Одеської області не були доведені ті обставини, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення, спростовуються тим, що до теперішнього часу (фактично протягом 13 років) матеріали справи не мають доказів того, що ОСОБА_1 виконала свої зобовёязання за рішенням судів, на підставі яких з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» були стягнуті грошові кошти у розмірі 247 147,59 грн. та 252943,76 грн., та на підставі яких були видані виконавчі листи № 2-1247/10 від 31.03.2010 року, № 2-13512/10 від 02.08.2010 року, які, в свою чергу, були об`єднані у зведене виконавче провадження.

Надаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 жодним чином не пояснила, з яких підстав нею не погашається кредитна заборгованість перед ВАТ «Державний ощадний банк України» протягом 13 років, а просто зазначається про незаконне обмеження її прав на вільне пересування, що не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, виходячи з балансу інтересів сторін, враховуючи в даному випадку також інтереси АТ «Державний ощадний банк України».

Зазначені обставини в своїй сукупності додатково свідчать про те, що ОСОБА_1 не просто не погашає кредитну заборгованість, а навмисно ухиляється від виконання судового рішення протягом більше 13 років.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвала прийнята у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості ставити перед судом питання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, як то передбачено ч.ч.5-8 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зімірьової Ольги Олександрівни залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2011 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та у касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 23.06.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький