Постанова

від 21.06.2023 по справі 755/21655/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 755/21655/21 Головуючий у суді першої інстанції - Гончарук В.П.

Номер провадження № 22-ц/824/5876/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні матір`ю з сином, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просила визначити способи участі матері у вихованні сина встановивши час їх спілкування, а саме:

- систематичні побачення без присутності батька ОСОБА_3 у кожну І та ІІІ неділю тижня місяця з п`ятниці 17 год. до 19 год. неділі за місцем проживання матері ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

- проведення спільного щорічного відпочинку на зимові, весняні, осінні канікули не менше ніж 7 днів;

- проведення спільного щорічного відпочинку в літній період 1,5 місяці - з 15 числа до кінця місяця щомісячно без присутності батька ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_3 не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно ОСОБА_1 .

Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 24 листопада 2012 року Виконавчим комітетом Обичівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис №102.

Вказувала, що в шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 травня 2017 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва шлюб між нею та відповідачем було розірвано.

Після розірвання шлюбу сторони ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_4 певний період часу проживали за адресою реєстрації позивачки: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що в 2019 році відповідач без її згоди забрав їх спільного сина ОСОБА_4 та почав з останнім проживати за адресою: АДРЕСА_2 , але в подальшому відповідач став проживати разом із сином за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказувала, що вона звернулася до суду за захистом своїх інтересів з метою встановлення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом з нею, але рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 грудня 2020 року їй було відмовлено в задоволені позову, вказане рішення було залишено без змін, відповідно до постанови Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року.

Позивачка зазначала, що після припинення шлюбно - сімейних стосунків між нею та відповідачем склалися напружені стосунки, відповідач почав перешкоджати їй у побаченні та спілкуванні з сином, не дозволяв побачення під вигаданими підставами, чим порушував її права як матері дитини. Підтвердженням цього стали її звернення до правоохоронних органів.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року позовні вимог ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено наступний порядок побачень матері ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_3 у формі спілкування:

В канікулярний період: осіння, зимові та весняні канікули, за бажанням дитини за місцем проживання матері по 4 дні;

Літні канікули, за місцем проживання матері, за бажанням дитини не менше 1 місяця з 20 числа до кінця місяця щомісячно;

Протягом начального року кожного першого та третього тижня місяця з 16 год. п`ятниці до 12 год. неділі за місцем проживання матері, за бажанням дитини.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом помилково встановлено, що після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_4 став проживати зі своїм батьком ОСОБА_3 , оскільки після розірвання шлюбу, що сталось у 2017 році, сторони ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_4 певний період часу проживали за адресою реєстрації позивачки: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги та не дослідив ту обставину, що у 2019 році відповідач поїхав на вихідних разом із сином ОСОБА_4 за своїм місцем реєстрації в с. Обичів Прилуцького району, Чернігівської області, після чого сина ОСОБА_4 так і не повернув за адресою місця реєстрації матері ОСОБА_1 .

У зв`язку із тим, що відповідач не повернув сина за місцем реєстрації, позивачка зверталась до правоохоронних органів, але все виявилося безрезультатними та на неодноразові звернення до відповідача про повернення сина ОСОБА_4 виявились також безрезультатними, про що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази.

Апелянт наголошує, що рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ґрунтувалось виключно на підставі того, що дитина навчається в с. Обичів та ходить до спортивного клубу в м. Прилуках, у зв`язку із чим йому краще залишитись проживати із батьком ОСОБА_3 .

Наголошує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги жодного доказу наданого стороною позивача до матеріалів справи, в тому числі те, що вона неодноразово приїздила в с. Обичів Чернігівської області за місцем фактичного проживання сина для побачення з ним, але відповідач всілякими діями вчиняв незаконні дії, для того, щоб вона не бачилась із сином, вчиняв сварки, принижував її, що підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, апелянт вказує, що відповідач систематично не надає сина ОСОБА_4 матері, у зв`язку із чим вона змушена була звернулась до Органу опіки та піклування Малодівицької селищної ради та рішенням селищної ради від 28 квітня 2021 року визначено наступний графік побачень матері та дитини:

в канікулярний період: осінні, зимові та весняні канікули, за бажанням дитини, за місцем проживання матері - по п`ять днів;

літні канікули, за місцем проживання матері, за бажанням дитини не менше 1,5 місяці з 15 числа до кінця місяця щомісячно;

та протягом навчального року: кожного першого та третього тижня місяця з 15.00 год. п`ятниці по 12.00 год. неділі за місцем проживання матері, за бажанням дитини.

Також рекомендовано батькові дитини ОСОБА_3 поважати батьківські права гр. ОСОБА_1 , не чинити перешкоди у спілкуванні матері з сином, не допускати фактів приниження честі та гідності матері дитини як в її присутності, так і без неї.

Також було попереджено ОСОБА_3 , що у разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Контроль за дотримання графіку зустрічей даного рішення покладено на старосту Обичівського старостинського округу №2, Шанько Т.Ф та начальника служби у справах дітей Малодівицької селищної ради Квач Л.M.

Зазначене вище рішення, на думку апелянта, підтверджує, що батько ОСОБА_3 чинить перешкоди матері ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченні з дитиною, але суд першої інстанції не звернув на це уваги та прийняв рішення без врахування зазначених вище обставин.

Вказує, що судом не надано оцінки та не враховано покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а лише вказано, що в ході судового розгляду були допитані свідки, без викладення їх показів та зазначення їх даних (ПІБ), а також вказано, що був опитаний малолітній ОСОБА_4 , який в судовому засіданні пояснив, що мати зрідка приділяє йому увагу, коли він перебуває за місцем її проживання, остання досить часто перебуває у стані алкогольного сп`яніння та не звертає на нього увагу, за місцем проживання матері він приходить для того, щоб поспілкуватися зі своєю старшою сестрою за якою сумує, а матір ОСОБА_1 не відвідує його в школі, сама не телефонує йому та не цікавиться його життям, ним повністю опікується його батько.

Апелянт наголошує, що вказані вище свідки вказували, що матір постійно намагається побачитись та поспілкуватись з сином, відвідувала його за місцем проживання батька, а після переїзду сина з батьком до м. Києва приходила до школи, де він навчається та за місцем його проживання. Свідок ОСОБА_7 також повідомила суд, що не бачила як позивачка вживає алкогольні напої, а відповідач таким чином вводить суд в оману.

В апеляційній скарзі представник позивачки звертає увагу, що після закриття підготовчого судового засідання та надання сторонами пояснення представник відповідача заявив повторно клопотання про виклик та допит малолітнього ОСОБА_4 та суд його задовольнив, чим порушив норми ЦПК України.

Крім того, малолітній ОСОБА_4 був допитаний судом в присутності юриста, а не психолога органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, який не міг встановити чи відбувається тиск на дитину з боку сторін, але суд першої інстанції повідомив, що в нього немає часу відкладати розгляд справи та викликати до суду психолога, чим порушив норми чинного законодавства України та провів допит малолітнього свідка ОСОБА_4 без участі психолога.

Також вказує, що під час судового засідання було встановлено, що відповідач змінив місце проживання з АДРЕСА_3 на іншу адресу, яка не відома позивачці, а судом проігноровано клопотання позивачки про зобов`язання відповідача надати адресу проживання дитини, але дана обставина має суттєве значення для вирішення справи.

Відтак, вказане, на думку апелянта, підтверджує, що відповідач приховує адресу фактичного місця проживання дитини, щоб мати не мала можливості побачення з дитиною.

ОСОБА_1 наголошує, що відповідач маніпулює та вчиняє психологічний тиск на дитину, а перед допитом сина батько провів з ним профілактичну бесіду.

Вважає, що суд фактично встановив, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні та побаченні з сином, але безпідставно та необґрунтовано не задовольнив вимогу щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_3 не допускати протиправних дії та негативних розмов стосовно матері ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 із малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити ОСОБА_1 наступний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- систематичні побачення без присутності батька ОСОБА_3 у кожну І та III неділю тижня місяця з п`ятниці 17.00 год. до неділі 19.00 год. за місцем проживання матері ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

- проведення спільного щорічного відпочинку на зимові, весняні, осінні канікули не менше ніж по 7 днів;

- проведення спільного щорічного відпочинку у літній період 1,5 місяці - з 15 числа до кінця місяця щомісячно без присутності батька ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_3 не допускати протиправних дії та негативних розмов стосовно ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі - 1 362 грн, витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі -15 000 грн та у суді апеляційної інстанції розмірі - 5 300 грн.

27 березня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_3 , відповідно до якого вказує, що неврахована на думку апелянта обставина щодо його виїзду з малолітньою дитиною за місце реєстрації до с. Обичів Прилуцького р-ну, Чернігівської області, є надуманою, не є предметом розгляду в даній справі та вже досліджувалось Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області.

Вказує, що позивачем не надано жодного доказу вчинення ним незаконних, протиправних або аморальних дій, а безпідставні звернення до органів влади та правоохоронних органів не є належними та допустимими доказами турботливого ставлення матері до дитини.

Відповідач вважає твердження апелянтки щодо процесуальних порушень надуманими та такими, що не підтверджені належними доказами, а покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - плутаними та суперечливими, що ніяк не могли бути покладені судом в основу прийнятого рішення.

До того ж, відповідач ОСОБА_3 зазначає, що малолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні на запитання відповідав чітко, спокійно та правдиво, а тому думка апелянтки про психологічний тиск на нього батька не підтверджується.

У відзиві ОСОБА_3 просить апеляційний суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване нею рішення - без змін.

При апеляційному розгляді справи представник позивачки у справі ОСОБА_1 - адвокат Палій А.В. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві, та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач у справі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_9 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства, просили залишити його без змін.

Треті особи у справі : Служба у справах дітей Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області та Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, а також відповідача у справі ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції при розгляді справи, було встановлено, що 24 листопада 2012 року виконавчим комітетом Обичівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис №102.

В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22 т.1).

11 травня 2017 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (а.с.21, т.1). Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_4 став проживати зі своїм батьком ОСОБА_3 .

Як було встановлено в судом, між позивачем та відповідачем виникли напружені стосунки.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі у 2019 році ініціювала судовий спір щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 із нею за місцем її проживання в АДРЕСА_1 , однак рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 грудня 2020 року у справі №755/11975/19 позивачці - ОСОБА_1 було відмовлено в задоволені позову. Вказане рішення було залишено без змін, відповідно до постанови Чернігівського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року (а.с.23-32, т.1).

28 квітня 2021 року виконавчим комітетом Малодівицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, як органом опіки та піклування було ухвалено рішення про визначення участі матері ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 і встановлено відповідний графік спілкування (а.с.43, т.1).

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо участі батька у вихованні малолітніх дітей від 27 червня 2022 року за №103/2844/41/3, орган опіки та піклування вважає за можливе визначити участь матері ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином в канікулярний період : осіння, зимові та весняні канікули, за бажанням дитини, за місцем проживання матері по 5 (п`ять ) днів; літні канікули, за місцем проживання матері, за бажанням дитини, не менше 1,5 місяці з 15 числа до кінця місяця щомісячно; протягом навчального року : кожного першого та третього тижня місяця з 15 год. п`ятниці до 12 години неділі, за місцем проживання матері, за бажанням дитини (а.с.133-134, т.1).

Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував ухвалене рішення тим, що виховання дитини, участь у піклуванні про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток є не лише правом, але і обов`язком позивачки, як матері ОСОБА_4 . При цьому врахувавши, що позивачка має можливість та бажання приймати участь у вихованні сина та з метою покращення стосунків між матір`ю та сином, враховуючи інтереси малолітнього, суд визначив конкретний графік спілкування матері і сина.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста-восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (частина перша статті 159 СК України).

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина друга статті 159 СК України).

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм національного законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Мати, яка проживає окремо від дитини, зобов`язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося ЄСПЛ, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «JOHANSEN v. NORWAY» від 07 серпня 1996 року).

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Право на безперешкодне спілкування батьків з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежене законом, передбачене статтею 153 СК України. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 158 СК України).

Отже, системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

З матеріалів справи вбачається, що спільна дитина позивача та відповідача проживає разом із батьком, а між сторонами існують неприязні стосунки.

Разом з тим, з метою недопущення порушення прав та обов`язків позивачки по справі суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та обґрунтовано визначив спосіб участі матері у вихованні дитини шляхом встановлення графіка побачень з дитини., враховуючи при цьому інтереси дитини.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що відповідач по справі ОСОБА_3 систематично перешкоджає позивачці у спілкуванні із сином, що, на думку позивачки має підтверджуватись її зверненнями до правоохоронних органів, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про неприйнятність поведінки ОСОБА_3 , що може створити загрозу чи небезпеку для дитини, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. З поданих позивачкою доказів неодноразових звернень до правоохоронних органів щодо протиправних дій ОСОБА_3 було встановлено наявність між сторонами конфлікту і неприязних відносин, проте відомостей про протиправну поведінку батька по відношенню до дитини подані докази не містять. Самі по собі факти реєстрації правоохоронними органами відповідних звернень позивача такими доказами щодо перешкоджання позивачці у спілкуванні з дитиною не є. Крім того, право на звернення громадян до правоохоронних органів гарантується державою, що передбачено, зокрема, статтею 40 Конституції України.

Щодо доводів апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо участі батька у вихованні малолітніх дітей від 27 червня 2022 року за №103/2844/41/3, то апеляційний суд враховує, що відповідно до вказаного висновку було визначено участь матері ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином в канікулярний період : осіння, зимові та весняні канікули, за бажанням дитини, за місцем проживання матері по 5 (п`ять ) днів; літні канікули, за місцем проживання матері, за бажанням дитини, не менше 1,5 місяці з 15 числа до кінця місяця щомісячно; протягом навчального року : кожного першого та третього тижня місяця з 15 год. п`ятниці до 12 години неділі, за місцем проживання матері, за бажанням дитини (а.с.133-134, т.1).

Однак, відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції, врахувавши всі обставини справи та надані сторонами докази, взявши до уваги найкращі інтереси дитини дійшов до обґрунтованого висновку, встановивши відповідний графік участі позивачки у спілкуванні та вихованні сина.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що встановлення можливості спільного проведення часу матері з дитиною без присутності батька за місцем проживання матері має позитивно вплинути й покращити стосунки між дитиною та позивачкою по справі.

Щодо заявлених в апеляційній скарзі вимог про стягнення з відповідача 15 000 грн витрат на правову допомогу, то апеляційний суд звертає увагу, що вказане питання було вирішено додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн (а.с.178-181, т.1). Вказане судове рішення відповідачем оскаржено не було. При апеляційному розгляді справи відповідач зазначив, що він не оскаржував дане рішення, та з ним погоджується.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, встановлюючи порядок побачень матері з дитиною, врахував інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також, закріплений у міжнародних нормах та нормах чинного законодавства України, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, дійшов обґрунтованого висновку про встановлення способу її участі у вихованні сина шляхом періодичних тимчасових побачень з дитиною, оскільки право матері на спілкування з дитиною є її незаперечним правом, а спілкування малолітнього сина з матір`ю відповідає його інтересам.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 182/8343/19 (провадження № 61-4352св22).

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв