Постанова

від 22.06.2023 по справі 161/5385/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №161/5385/21-ц Головуючий у суді І інстанції: Остапчук Т.В.

провадження №22-ц/824/8907/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Кулікової С.В., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Пугача Сергія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року про передачу справи на розгляд до іншого суду у справі за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшла позовна заява Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2021 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року позовну заяву Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію передано на розгляд суду Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Не погодившись з вказаною ухвалою, адвокат Пугач С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу на продовження розгляду до Печерського районного суду міста Києва.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що позов, який подано до суду не є спором з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно і даний спір не підпадає під виключну підсудність в розумінні ч. 1 ст. 30 ЦПК України.

Вважає, що даний спір повинен розглядатись відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, де зазначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Передаючи за підсудність позов на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області, суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 30 ЦПК України та обгрунтовував свої висновки тим, що справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва, оскільки адреса місцезнаходження майна територіально віднесена до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно», а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду, від 10.04.2019 у справі № 638/1988/17, який вірно судом першої інстанції взято до уваги.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за житло-комунальні послуги, що надаються за адресою АДРЕСА_1 , тому, позов, враховуючи вищенаведені норми Закону та висновок Верховного суду, має пред`являтися за місцем знаходження нерухомого майна, тобто за правилами виключної підсудності.

Отже, враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 30 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку, що подана Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" позовна заява підсудна Луцькому міськрайонному суду Волинської області.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на ч. 1 ст. 32 ЦПК України в якій визначено, що спори між судами про підсудність не допускається.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому є незаконною та підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наведеними висновками суду першої інстанції про те, що заявлений позов відноситься до виключної підсудності, оскільки виник з приводу стягнення суми заборгованості за житло-комунальні послуги, які надаються за адресою АДРЕСА_1 та який має пред`являтися за місцезнаходженням майна.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Пугача Сергія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «22» червня 2023 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.В. Кулікова

В.І. Олійник